Справа № 638/11/20 Головуючий суддя І інстанції Аркатова К.В.
Провадження № 22-ц/818/563/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду
12 червня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,
за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційною скаргою Головного управління національної поліції в Харківській області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління національної поліції в Харківській області, слідчі Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчих Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області при імітації досудового розслідування по кримінальному провадженню №12012220480000010,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління Національної поліції в Харківській області, слідчий Шевченківського відділу поліції ГУНП в Харківській області (нині - Харківське районне управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області) ОСОБА_3, слідчий Шевченківського відділу поліції ГУНП в Харківській області (нині - Харківське районне управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області) ОСОБА_4, слідчий Шевченківського відділу поліції ГУНП в Харківській області (нині - Харківське районне управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області) ОСОБА_5, слідчий Шевченківського відділу поліції ГУНП в Харківській області (нині - Харківське районне управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області) ОСОБА_6, слідчий Шевченківського відділу поліції ГУНП в Харківській області (нині - Харківське районне управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області) ОСОБА_7, про відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправною бездіяльністю.
02 вересня 2020 року позивач подав уточнений позов, зазначивши відповідачем Головне управління Національної поліції в Харківській області.
Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 21 листопада 2012 року Дзержинський РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області відкрито кримінальне провадження № 12012220480000010 за ч. 2 cт. 190 КК України проти ОСОБА_2 , який під приводом надання юридичних послуг, шахрайським шляхом заволодів 10000 дол. США, які належать позивачу.
04 березня 2013 року слідчий ОСОБА_3 , зловживаючи службовим становищем та халатно ставлячись до своїх посадових обов'язків, абсолютно не провівши досудове слідство у кримінальному провадження № 12012220480000010, виніс немотивовану і незаконну постанову про закриття кримінального провадження.
08 липня 2013 року Дзержинський районний суд м. Харкова, розглянувши скаргу ОСОБА_1 (позивача) на бездіяльність слідчого ОСОБА_3 , постановив ухвалу, якою визнав дії слідчого по вказаному вище кримінальному провадженню незаконними.
16 серпня 2023 року прокуратурою внесено відомості до ЄРДР за ч. 1 ст. 367 КК України за № 42013220090000130 щодо неправомірних дій слідчого ОСОБА_3
08 листопада 2017 року Дзержинський районний суд м. Харкова, розглянувши скаргу позивача на бездіяльність слідчої ОСОБА_4 при проведенні досудового розслідування, постановив ухвалу про визнання бездіяльності слідчої неправомірною.
09 грудня 2013 року слідча ОСОБА_4 , зловживаючи службовим становищем та халатно ставлячись до своїх посадових обов'язків, порушивши вимоги ст. 19 Конституції України, та ст.ст. 2, 8, 9, ч. 2 ст. 21, ст. 25, ч. 1 ст. 40, ст.ст. 91-93 КПК України і навмисно не провівши ніяких слідчо-процесуальних дії, спрямованих на встановлення істини, так і не усунувши недоліки, зазначені в ухвалі суду від 08.11.2013 року, винесла немотивовану і незаконну постанову про закриття кримінального провадження № 12012220480000010.
17 січня 2014 року Дзержинський районний суд м. Харкова, розглянувши скаргу ОСОБА_1 (позивача) на постанову слідчого ОСОБА_4 від 09 грудня 2013 року, постановив ухвалу, якою скасував постанову слідчого ОСОБА_4 від 09 грудня 2013 року про закриття кримінального провадження № 12012220480000010, та зазначив, що постанова винесена без всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, рішення є невмотивованим та передчасним, заявник жодного разу не допитувався, так і не усунути недоліки, зазначені в ухвали слідчого судді від 08 листопада 2013 року.
21 січня 2014 року прокуратурою внесено відомості в ЄРДР за № 42014220090000004 за ч. З cт. 364 КК України відносно слідчого ОСОБА_4 , яка без проведення відповідних слідчих дії та без всебічного, неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, прийняла рішення про закриття кримінального провадження № 12012220480000010. по якому позивача визнано потерпілим.
У 2014 році досудове розслідування у кримінальному проваджені № 12012220480000010 доручено слідчому ОСОБА_5
17 серпня 2015 року слідчий ОСОБА_5 , зловживаючи службовим становищем та халатно ставлячись до своїх посадових обов'язків, порушивши вимоги ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 8, 9, 25, ч. 1 cт. 40, 91-93 КПК України і навмисно не провівши жодних слідчо-процесуальних дій, спрямованих на установлення істини, винесла невмотивовану і незаконну постанову про закриття кримінального провадження № 12012220480000010, копію якої, в порушення ч. 5 ст. 284 КПК України, навмисно не направила на адресу позивача.
02 листопада 2015 року прокурор скасував постанову від 18 серпня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12012220480000010, та зазначив, що слідчим вимоги закону про всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин справи не виконані, а рішення щодо закриття кримінального провадження прийнято слідчим передчасно і необґрунтовано, під час досудового розслідування допущена істотна неповнота.
29 грудня 2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова, розглянувши заяву ОСОБА_1 (позивача) про відвід слідчого ОСОБА_5 , встановив факт особистої зацікавленості слідчого в результаті кримінального провадження на користь третьої особи, а також відсутність неупередженості, відсторонив ОСОБА_5 від розслідування у кримінальному провадженні № 12012220480000010.
06 січня 2017 року прокуратура внесла відомості в ЄРДР за № 42016221090000222 за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 cт. 366, ч. 1 cm. 367 КК України відносно слідчого ОСОБА_5 , яка неналежно виконуючи службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, не забезпечила належне досудове розслідування кримінального провадження № 12012220480000010, а саме не провела всіх необхідних слідчих дій, спрямованих на всебічне, повне та неупереджене дослідження обставин вказаного кримінального провадження, та внесла завідомо неправдиві відомості у постанову від 18 серпня 2015 року, в якому позивача визнано потерпілим.
У 2017 році розслідування по кримінальному провадженню № 12012220480000010 доручено слідчому ОСОБА_6 , яка також продовжувала свідомо імітувати розслідування.
28 липня 2017 року слідчий ОСОБА_6 , продовжуючи свідому бездіяльність, не провівши необхідних слідчих процесуальних дії, направлених на встановлення істини, так і не усунувши недоліки, вказані в постановах прокурора від 18 липня 2013 року, 02 листопада 2015 року та ухвалах суду від 08 листопада 2013 року та 17 січня 2014 року, знову виніс постанову про закриття кримінального провадження № 12012220480000010.
13 лютого 2018 року прокуратура внесла відомості до ЄРДР за № 42018220000000219 за ч. 1 cт. 364, ч. 1 cт. 365, ч. 1 cт. 366, ч. 1 cт. 367, ч. 2 cт. 382 КК України щодо неправомірних дії слідчого ОСОБА_6 яка не забезпечила належне досудове розслідування кримінального провадження № 12012220480000010.
У вересні 2018 року розслідування по кримінальному провадженню № 12012220480000010 доручено слідчому ОСОБА_7
05 вересня 2018 року слідчий ОСОБА_7 , продовжуючи навмисно бездіяльність, не провівши необхідні слідчо-процесуальні дії, направлені на встановлення істини, так і не усунувши недоліки, зазначені в постановах прокурора та в ухвали апеляційного суду Полтавської області від 09 листопада 2017 року, винесла постанову про закриття кримінального провадження № 12012220480000010, знову продублював текст раніше винесених постанов, скасованих прокурорами та судом.
21 вересня 2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова постановив ухвалу, якою скасував постанову про закриття кримінального провадження № 12012220480000010.
12 листопада 2018 року слідчий ОСОБА_7 , продовжуючи навмисно свою бездіяльність, не провівши необхідні слідчо-процесуальні дії, направлені на встановлення істини, так і не усунувши недоліки, зазначені в ухвалах слідчого, знову винесла постанову про закриття кримінального провадження № 12012220480000010.
20 грудня 2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова постановив ухвалу, якою скасував постанову від 12 листопада 2018 року про закриття кримінального провадження № 12012220480000010, та зазначив, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження є формальною, необґрунтованою, невмотивованою, передчасною, та не відповідає вимогам закону, оскільки вона винесена без всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, слідчий не усунув недоліки, що вказані в ухвалах слідчого судді.
16 листопада 2018 року прокуратура внесла відомості в ЄРДР за № 42018220000001473 за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 cт. 366, ч. 1 cт. 367, ч. 2 ст. 382 КК України щодо неправомірних дій з боку слідчого ОСОБА_7 під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012220480000010.
Позивач також звернув увагу, що переглядаючи обґрунтованість постанов слідчих про закриття кримінального провадження, суди та прокурори кожного разу встановлювали обставини, на підставі яких доходили висновку, що повного та всебічного дослідження слідчими зібраних доказів з проведенням їх аналізу в процесуальному рішенні не відбувалось, а висновки про закриття кримінального провадження зроблені передчасно, що свідчить про невиконання слідчими визначеного статтею 2 КПК України завдання кримінального провадження. Слідчі, незважаючи на ухвали суду, постанови прокурора, клопотання позивача, докази в кримінальному провадженні, навмисно продовжували свою бездіяльність і не проводили досудового розслідування у розумні строки, що спричинило позивачу морального страждання.
Таким чином слідчі зловмисно і навмисно не виконували вимоги Конституції України і Кримінального процесуального законодавства України, протягом всього строку навмисно чинять перешкоду ОСОБА_1 щодо встановлення істини у кримінальному провадженні.
Позивач наголошує, що своїми тривалими неправомірними діями відповідач завдав йому моральної шкоди, душевних страждань, погіршення стану здоров'я, враховуючи інвалідність 2 групи, а тому просить суд позов задовольнити, захистити його конституційне право на компенсацію моральної шкоди, заподіяною йому неправомірною тривалою бездіяльністю відповідача при імітації розслідування кримінального провадження № 12012220480000010, а також стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди в розмірі 1690065,00 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2023 року
позов задоволено частково.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - ГУНП в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що процесуальні рішення, на які посилається позивач, та розцінені ним як протиправна бездіяльність, інше визначення слідчим обсягу і характеру дій при проведенні досудового розслідування, є предметом оскарження відповідно до правил ст.303 КПК України. Тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування, а тому не може бути доказом протиправної діяльності органів досудового слідства.
Вказує, що позивач не надав до суду достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому працівниками поліції моральної шкоди, яка згідно з частиною другою ст.23 ЦК України полягає у фізичному болю і стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів та інше.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про судове засідання, що за відсутності вимоги про їх обов'язкову участь та відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Наведеним вимогам рішення суду відповідає.
Задовольняючи позов суд першої інстанції зазначив наступні мотиви свого рішення.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди державними досудовими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Таким чином, суд приходить до висновку, що права позивача порушені і підстави для відшкодування шкоди встановлені ухвалами Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.01.2014 року та від 16.03.2017 року, якими встановлена протиправна бездіяльність органу досудового розслідування з приводу розслідування кримінального провадження № 12012220480000010. Вказані обставини, а також подальша необхідність звернення позивача до суду, в порядку визначеному приписами КПК України з заявами про усунення перешкод, як особі, постраждалої від кримінального правопорушення, на переконання суду, безумовно призвели до моральних страждань позивача.
Оскільки у справі, яка розглядається, з'ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлена чинними ухвалами суду протиправна бездіяльність слідчих прокуратури Харківської області в частині не виконання своїх службових обов'язків, суд вважає, що у даному випадку застосовуються не спеціальні, передбачені у статті 1176 Цивільного кодексу України, а визначені у статті 1174 Цивільного кодексу України загальні підстави цивільно-правової відповідності за завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень.
Так, ОСОБА_1 спричинено моральні страждання, які полягали у зміні нормального життєвого ритму у зв'язку з необхідністю неодноразово звертатись до правоохоронних та судових органів за захистом своїх прав, гарантованих законом, що підтверджується самим встановленим ухвалами суду фактом незаконної бездіяльності.
При цьому відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України та п. п. 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМ України від 03.08.2011 року №845, Державне казначейство України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України виплачує присуджену судом суму відшкодування моральної шкоди.
Згідно з пунктом 3 Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Стягуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_1 суд визнав факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача, а саме: винесенням незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб досудового слідства, пов'язаних з невиконанням своїх обов'язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України, а в подальшому і закриття кримінального провадження. Суд відхилив заперечення представника відповідача про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, оскільки відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, тобто вина органу влади у даному випадку презюмується. Відповідачі всупереч положень ст. 81 ЦПК України не спростували відповідальність держави за завдану у даному випадку моральну шкоду.
Саме з такого розуміння презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію в аналогічному спорі виходив Верховний Суд України в постанові від 27 вересня 2017 року по справі №6-1435цс17 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна, Лтд» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, з підстав неправомірного поширення персональної, конференційної інформації, що також є конституційним немайновим правом особи.
Згідно статті 280 Цивільного кодексу України , якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Проте суд не погодився із заявленим ОСОБА_1 розміром моральної шкоди, який всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) є надмірним відшкодуванням.
Суд в контексті норми ст. 23 ЦПК України та відповідної конвенційної практики Європейського суду з прав людини врахував той факт, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 1690065,00 грн., а тому вважав за необхідне, відповідно до встановленого судом характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 3000,00 грн.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що 04 березня 2013 року слідчий ОСОБА_3 виніс постанову про закриття кримінального провадження. 08 липня 2013 року Дзержинський районний суд м. Харкова, розглянувши скаргу ОСОБА_1 (позивача) на бездіяльність слідчого ОСОБА_3 , постановив ухвалу, якою скасував зазначену вище постанову слідчого.
08 листопада 2017 року Дзержинський районний суд м. Харкова, розглянувши скаргу позивача на бездіяльність слідчої ОСОБА_4 при проведенні досудового розслідування, постановив ухвалу про визнання бездіяльності слідчої неправомірною. 09 грудня 2013 року слідча ОСОБА_4 винесла постанову про закриття кримінального провадження № 12012220480000010.
17 січня 2014 року Дзержинський районний суд м. Харкова, розглянувши скаргу ОСОБА_1 (позивача) на постанову слідчого ОСОБА_4 від 09 грудня 2013 року, постановив ухвалу, якою скасував постанову слідчої ОСОБА_4 від 09 грудня 2013 року про закриття кримінального провадження № 12012220480000010.
18 серпня 2015 року слідчий ОСОБА_5 винесла постанову про закриття кримінального провадження № 12012220480000010. 02 листопада 2015 року прокурор скасував постанову від серпня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12012220480000010, та зазначив, що слідчим вимоги закону про всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин справи не виконані, а рішення щодо закриття кримінального провадження прийнято слідчим передчасно і необґрунтовано, в ході досудового розслідування допущена істотна неповнота.
29 грудня 2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова, розглянувши заяву ОСОБА_1 (позивача) про відвід слідчого ОСОБА_5 , встановив факт особистої зацікавленості слідчого в результаті кримінального провадження на користь третьої особи, а також відсутність неупередженості, відсторонив ОСОБА_5 від розслідування у кримінальному провадженні № 12012220480000010.
12 листопада 2018 року слідчий ОСОБА_7 винесла постанову про закриття кримінального провадження № 12012220480000010.
20 грудня 2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова постановив ухвалу, якою скасував постанову від 12 листопада 2018 року про закриття кримінального провадження № 12012220480000010.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до правової позиції, яка при встановленні аналогічних обставин викладена Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-440цс16, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно до ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Згідно ст. 6 Конвенції 1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розгляд відповідної кримінальної справи судом можливий лише у разі закінчення досудового слідства у передбаченому КПК України порядку.
При цьому колегія суддів зважає на обов'язок держави України гарантувати визначене у вказаній нормі ст. 13 Конвенції 1950р. право на ефективний правовий захист права на справедливий суд, що передбачає право на відшкодування моральної шкоди відповідно до чинного національного правопорядку, зокрема у порядку цивільного судочинства.
Оскільки вищевказаними судовими рішеннями та процесуальними рішеннями прокурора було неодноразово встановлені порушення у процесуальній діяльності слідчого, внаслідок чого позивач - потерпіла особа у кримінальному судочинстві дотепер, впродовж тривалого часу, не зміг реалізувати своє право на захист у порядку кримінального судочинства, то виходячи з вимоги гарантованого ефективного захисту основоположних прав людини розгляд цієї справи у порядку цивільного судочинства відповідає легітимним очікуванням позивача та вищевказаним позитивним обов'язкам держави гарантувати ефективний правовий захист порушеного права. З цих підстав колегія суддів відхиляє наведені у скарзі доводи про кримінально-правовий характер цього спору, який для позивача виявився недоступний внаслідок тривалої бездіяльності слідчого органу поліції.
Таким чином, суд дійшов до правильного висновку, що права позивача порушені і підстави для відшкодування шкоди встановлені ухвалами Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.01.2014 року та від 16.03.2017 року, якими встановлена протиправна бездіяльність органу досудового розслідування з приводу розслідування кримінального провадження № 12012220480000010. Вказані обставини, а також подальша необхідність звернення позивача до суду, в порядку визначеному приписами КПК України з заявами про усунення перешкод, як особі, постраждалої від кримінального правопорушення, на переконання суду, безумовно призвели до моральних страждань позивача.
Оскільки у справі, яка розглядається, з'ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлена чинними ухвалами суду протиправна бездіяльність слідчих прокуратури Харківської області в частині не виконання своїх службових обов'язків, суд обґрунтовано застосував не спеціальні, передбачені у статті 1176 Цивільного кодексу України, а визначені у статті 1174 Цивільного кодексу України загальні підстави цивільно-правової відповідності за завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень.
Так, ОСОБА_1 спричинено моральні страждання, які полягали у зміні нормального життєвого ритму у зв'язку з необхідністю неодноразово звертатись до правоохоронних та судових органів за захистом своїх прав, гарантованих законом, що підтверджується самим встановленим ухвалами суду фактом незаконної бездіяльності.
При цьому відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України та п. п. 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМ України від 03.08.2011 року №845, Державне казначейство України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України виплачує присуджену судом суму відшкодування моральної шкоди.
Згідно з пунктом 3 Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Стягуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_1 суд визнає факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача, а саме винесенням незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб, пов'язаних з невиконанням своїх обов'язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України, а в подальшому і закриття кримінального провадження. Суд відхиляє доводи представника відповідача про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, оскільки відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, тобто вина органу влади у даному випадку презюмується. Відповідачі всупереч положень ст. 81 ЦПК України не спростували відповідальність держави за завдану у даному випадку моральну шкоду.
Згідно статті 280 Цивільного кодексу України , якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
При цьому, суд правильно застосував презумпцію завдання потерпілому моральної шкоди, відповідно до правових висновків, які були висловлені у постанові Верховного Суду України в постанові від 27 вересня 2017 року по справі №6-1435цс17 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна, Лтд» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, з підстав неправомірного поширення персональної, конференційної інформації, згідно якої на позивача покладено обов'язок спростувати таку презумпцію. Всупереч процесуального обов'язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідач не довів відсутність своєї вини та відповідальності за завдану позивачеві внаслідок тривалої бездіяльності досудового слідства душевних страждань, пов'язаних з неможливістю у передбаченому законом порядку притягнути особу до кримінальної відповідальності та отримати в результаті відповідну компенсацію завданої йому моральної шкоди.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Як визначено у Рішенні Європейського суду з прав людини «Справа Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого королівства» (Case of ABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI), 1985 р., з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Більш того, право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.
У пункті 3 Постанові Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктом 5 вказаної Постанови роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд не погодився із заявленим ОСОБА_1 розміром моральної шкоди, який всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) є надмірним відшкодуванням та зменшив розмір до 3000 грн. В цій частині рішення суду не оскаржувалось, а тому відповідно до ст. 367 ЦПК України суд не перевіряє рішення суду в частині відмови у стягненні моральної шкоди у заявленому розмірі.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши надані сторонами докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, який відповідає нормам цивільного процесуального і матеріального права, а доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.
Тому, відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 17 червня 2024 року.
Головуючий В.Б.Яцина
Судді колегії І.В.Бурлака Ю.М.Мальований