14.06.2024
Справа № 720/1568/24
Провадження 3/720/696/24
14 червня 2024 року суддя Новоселицького районного суду Чернівецької області Ляху Г.О., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого по АДРЕСА_1 , за ст. 204-1 ч. 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
встановив:
09 червня 2024 року начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 в якому зазначено, що 09 червня 2024 року близько 21 години 10 хвилин було виявлено громадянина ОСОБА_1 спільно з іншими громадянами України на напрямку 0005 прикордонного знаку на контрольному посту на відстані 9000 метрів від державного кордону в межах прикордонної смуги на околиці АДРЕСА_2 за спробу незаконного перетину державного кордону України поза встановленими пунктами пропуску, чим порушив вимоги ст.ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон».
ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи за адресою, яка вказана в протоколі про адміністративне правопорушення, в судове засідання не з'явився.
Відповідно до ст. 268 КУпАП вважаю, що адміністративну справу можливо розглянути у відсутності правопорушника.
Дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.
Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Зі змісту вказаної статті та ч. 4 ст. 55 Конституції України випливає, що воля держави, спрямована на припинення протиправних дій, виражена досить чітко, тому що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе тільки па підставах, установлених у законі. Якщо такі підстави відсутні або якщо вина особи у вчиненні діяння з цих підстав не доведена, особу не може бути піддано будь-якому заходу адміністративного стягнення.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визначається, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно положень ст. 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є доказом у справі про адміністративне правопорушення, на підставі якого встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Під час розгляду справ про адміністративне правопорушення надається оцінка саме обставинам, які були викладені в протоколі.
За змістом ст.ст. 251, 280 КУпАП доказуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення належними та допустимими доказами підлягає подія щодо вчинення адміністративного правопорушення, вина особи у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності на інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.2 ст. 204-1 КУпАП передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Об'єктом даного адміністративного проступку є встановлений порядок управління, а також безпека особи, суспільства і держави.
Об'єктивна сторона цього правопорушення виражається у спробі перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску, а також у пунктах пропуску через державний кордон України без установлених документів або дозволу відповідних органів державної влади.
Під незаконним перетинанням державного кордону громадянами України, іноземними громадянами й особами без громадянства слід розуміти залишення особою території однієї держави і переміщення на територію іншої держави шляхом самовільного (без відповідного документа або відповідного дозволу) перетинання державного кордону України.
Із суб'єктивної сторони незаконне перетинання державного кордону припускає прямий умисел, тобто виражається в умисній формі вини. Особа усвідомлює, що незаконно перетинає кордон і бажає зробити такі протиправні дії. Такі дії із суб'єктивної сторони можуть бути вчинені лише із прямим умислом.
Відповідно до ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Більше того, навіть за умови визнання особою свої вини у вчиненні правопорушення, такий факт не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності (постанова ВС/КАС № 537/2088/17 від 15 травня 2019 року).
Протокол про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 249082 від 10 червня 2024 року, відносно ОСОБА_1 було складено у зв'язку із тим, що останній мав на меті незаконно перетнути державний кордону України.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення без наявності інших доказів підтвердження вини особи, не може свідчити про наявність адміністративного правопорушення.
До протоколу в якості доказів, додано лише рапорт працівника, який склав протокол про адміністративне правопорушення, про те, що особа, яка притягується до відповідальності не змогла підтвердити мету перебування в контрольованому прикордонному районі на відстані 8000 метрів від державного кордону та не зізналася у намірі незаконно переткнути кордон.
Однак, вищенаведені докази вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 204-1 ч. 1 КУпАП не можна вважати достатніми виходячи з наступного.
Так, згідно протоколу ОСОБА_1 було затримано за 9000 метрів від державного кордону, що також підтверджується рапортом солдата ОСОБА_2 , який зупинив транспортний засіб в якому перебував ОСОБА_1 ..
ОСОБА_1 рухався по головній дорозі в межах населеного пункту, під'їхав до блок посту, не об'їжджав його та не переховувався від прикордонного наряду, на вимогу працівника прикордонної служби надав документ, який підтверджує його особу, а тому суд не вбачає в його діях умислу на незаконний перетин державного кордону.
З протоколу про адміністративне правопорушення та матеріалів справи не вбачається, якими саме діями ОСОБА_1 вчинив незаконну спробу перетину державного кордону перебуваючи на відстані 9000 метрів від кордону.
Отже, винуватість ОСОБА_1 у незаконній спробі перетину державного кордону та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 204-1 ч. 2 КУпАП не доведена поза розумним сумнівом, а усі сумніви щодо доведеності винуватості необхідно тлумачити на користь особи, яка притягається до відповідальності (ст. 62 Конституції України).
Суддя не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тим самим, вина ОСОБА_1 у вчиненні незаконної спроби перетину державного кордону не доведена, а працівник прикордонної служби складаючи протокол зробив припущення, що ОСОБА_1 має на меті незаконно переткнути кордон, так як останній будь-яких активних дій щодо цього не вчинив.
Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
У пункті 4 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 роз'яснено, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст.с.1, З, ч.2ст. 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту. Відповідно до п.4.1 вказаного Рішення вказано, що процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що деякі справи про адміністративні правопорушення, за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 09 вересня 2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15 травня 2018 року у справі «Надточій проти України»), що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку у цій справі представляє особа, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема, відсутності складу адміністративного правопорушення.
Зібрані у справі докази не достатні для висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, а тому недоведеність його винності та вчинення події правопорушення поза розумним сумнівом має наслідком відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 204-1 ч.2, 245, 247 ч. 1 п. 1, 280, 283-285, 287-291 КУпАП, суддя,-
Постановив:
Провадження в справі про адміністративне порушення відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена в десятиденний строк з дня її винесення через Новоселицький районний суд до Чернівецького апеляційного суду Чернівецької області.
Суддя Ляху Г.О.