№ 207/692/24
№ 2/207/598/24
21 травня 2024 року м. Кам'янське
Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Юрченко І.М.,
при секретарі Сівачук А.А.,
за участю:
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кам'янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення до житлового приміщення,
Звертаючись до суду, позивач ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що він в 2017 році познайомився із відповідачкою у справі ОСОБА_2 , та прийняв для себе рішення переїхати із міста Нікополь до міста Кам'янського Дніпропетровської області, щоб проживати спільно із нею.
Для цього вони спільно із ОСОБА_2 17 жовтня 2017 року придбали у місті Кам'янське квартиру під АДРЕСА_1 , де право власності було зареєстровано на 1/2 частину квартири за ОСОБА_2 , а на іншу 1/2 частину квартири за ним. Придбавши власну нерухомість, вони разом із ОСОБА_2 стали спільно проживати у даній квартирі як чоловік і дружина.
В подальшому, а саме 28 вересня 2019 року, він зареєстрував шлюб із відповідачкою, про що Заводським районним у м.Кам'янське ВДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області було зроблено відповідний актовий запис №361. 05 травня 2022 року у нього із відповідачкою у шлюбі народилася дитина - донька ОСОБА_4 .
Через деякий час їх подружні стосунки із відповідачкою погіршилися, і в 2023 році рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27.11.2023 року шлюб із відповідачкою було розірвано.
За добровільною згодою відповідачки, вони вирішили, що він залишає їй із донькою свою частину квартири, а вона в свою чергу не буде претендувати на аліменти. Покинувши своє житло за адресою АДРЕСА_2 , він спочатку жив деякий час в готелі, а потім винаймав окремо житло для себе, де в подальшому був зареєстрований, як внутрішньо переміщена особа, та сплачував орендну плату за квартиру, а відповідачка разом із донькою залишилися проживати в квартирі, яку вони спільно придбали.
Однак, восени 2023 року за місцем його тимчасової роботи завітали поліцейські та повідомили, що йому необхідно з'явитися до юстиції, оскільки він має досить велику заборгованість зі сплати аліментів на дитину та колишню дружину ОСОБА_2 , таким чином він дізнався, що відповідачка все ж таки звернулася до суду за стягненням аліментів як на неї до досягнення дитиною трьох річного віку, так і на доньку.
Він сплатив всю наявну заборгованість зі спати аліментів, і став щомісячно сплачувати аліменти на користь відповідачки і дитини.
Наразі, він має значні матеріальні трати, оскільки вимушений щомісячно сплачувати аліменти і на утримання доньки і на утримання відповідачки, також вимушений винаймати для себе окреме житло та сплачувати орендну плату і комунальні платежі за орендоване житло, також на квартиру, яка знаходиться і у його співвласності, на нього комунальні підприємства звертають свої боргові вимоги, і оскільки він не має такої фінансової можливості, вирішив повернутися проживати до своєї власної квартири, яку придбавав разом із ОСОБА_2 в 2017 році, і власником якої являється по сьогоднішній день.
Прийшовши до своєї квартири за адресою АДРЕСА_2 він з'ясував, що відповідачка змінила замки на вхідних дверях до квартири, та замки на вхідних дверях в тамбур, який є спільним разом ще із однією квартирою, в якій тривалий час ніхто не проживає. Зателефонувавши до відповідачки для того, щоб остання дала йому ключі від вхідних дверей, так як він має наміри проживати у своїй квартирі і не має фінансової можливості більше винаймати житло, остання не захотіла з ним спілкуватися.
Він неодноразово звертався до поліції з приводу того, що відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні його ж власністю, не дає можливість забрати усі свої речі та документи, внаслідок чого він не може офіційно влаштуватися на роботу, не дає бачитися з донькою, на що поліцейськими було повідомлено, що цей конфлікт має цивільно-правовий характер і він повинен звертатися до суду щодо вселення у квартиру.
На сьогоднішній день, він, як співвласник майна, не має фактичного доступу до квартири АДРЕСА_1 , через те, що відповідачка змінила замки на вхідних дверях квартири та вхідних дверях спільного тамбуру, а він не маючи ключів не може потрапити всередину квартири. Він бажає проживати в квартирі, яка належить йому на праві спільної часткової власності, на рівних правах із відповідачкою. Іншого житла він не має, та не має фінансової можливості і далі винаймати для себе орендоване житло, в той час, як квартира, в якій проживає відповідачка із їх донькою, є просторою, має три кімнати, а отже наявна можливість для спільного проживання, з окремими для кожного кімнатами.
Таким чином, він має право на рівних правах з відповідачкою користуватися житловою площею квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , так як відповідачка добровільно його до квартири не пускає, вимушений звернутися до суду.
На підставі зазначеного позивач просив: вселити його, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартиру АДРЕСА_1 , зобов'язавши ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не чинити йому перешкод у користуванні житловою площею даної квартири та передати йому ключі від вхідних дверей квартири та стягнути з відповідачки понесені судові витрати.
11 березня 2024 року представник відповідачки подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування відзиву зазначив, що у позовній заяві позивач стверджує, що після погіршення подружніх стосунків з відповідачкою він залишив їй з донькою свою частину квартири, а відповідачка не мала претендувати на аліменти.
Але, жодних усних домовленостей між ними не було, після народження їх спільної дитини, відповідач 24 серпня 2022 року, без жодних пояснень, зібрав свої речі та пішов з сім'ї. Донька залишилася проживати з відповідачкою, яка займається її вихованням та забезпеченням. Відповідач у будь-якій формі допомогу не надавав. Крім того, відповідачка майже місяць шукала позивача, щоб зрозуміти чому він вирішив піти з дому та покинув її разом з дитиною.
Цілий місяць ОСОБА_1 переховувався від неї у готелі «Родина» у місті Кам'янське, за неофіційною інформацією знайомих, колег не з'являвся на роботі, перебував у сильному алкогольному сп'янінні майже цілодобово та не виходив на будь-який контакт з ОСОБА_2 .
29 вересня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину, адже жодної добровільної матеріальної допомоги не було з боку Позивача.
Отже, позивач самостійно, на власний розсуд залишив своє житло 24 серпня 2022 року за адресою АДРЕСА_2 . Жодним чином його ніхто не примушував це робити і ніхто не звужував його прав у користуванні квартирою.
При цьому, позивач неодноразово міг висловлюватись негативно в бік відповідачки, проживаючи з нею однією сім'єю та неодноразово використовував психологічне насилля, щоб принизити власну дружину.
У позовній заяві Позивач стверджує, що матеріальне становище його погіршилось, він має платити аліменти як на доньку, так і на колишню дружину, змушений винаймати для себе житло, сплачувати орендну плату та комунальні платежі, також на нього як на співвласника квартири за адресою АДРЕСА_2 комунальні підприємства звертають свої боргові вимоги. Зазначає, що відповідачка змінила замки на вхідних дверях до квартири і не бажає спілкуватись із ним. Звернення до поліції не вирішили ситуації.
Відповідачка не погоджується з такими твердженням позивача, так як ОСОБА_1 добровільно, з невідомих причин, без жодних пояснень 24 серпня 2022 року покинув квартиру за адресою АДРЕСА_2 .
Позивач зрозумів, що самостійно йому дуже важко матеріально себе утримувати, адже за період шлюбу останній проживав за гроші відповідачки, при цьому неодноразово психологічно принижував її за це.
Жодним чином комунальні підприємства не звертають на позивача боргові вимоги, а навпаки надсилають їх відповідачці. ОСОБА_1 не сплачує комунальні послуги за квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчать копії платіжних доручень.
З приводу заміни замків на вхідних дверях, звернень до поліції, небажання спілкуватись з позивачем, то це все пов'язано з тим, що позивач неодноразово приходив до квартири за адресою АДРЕСА_2 у нетверезому стані, лякав Відповідачку та їх маленьку доньку. Відповідачка хвилюється за життя доньки і не може допустити, щоб остання бачила свого біологічного батька у нетверезому стані. До того ж ОСОБА_2 переживає і за власне життя, адже чоловік у нетверезому стані може зробити, що завгодно.
З приводу того, що Позивач не має фінансової можливості утримувати себе, не може офіційно працевлаштуватись та сплачувати аліменти, то насправді він свідомо ухилявся від сплати аліментів майже цілий рік, офіційно не працевлаштовувався, щоб не показувати свій офіційний дохід. ОСОБА_1 працював неофіційно зубним техніком у місцевій приватній стоматологічній клініці, про що свідчить той факт, що матеріально міг себе утримувати, вживаючи постійно алкогольні напої та після відкриття з приводу нього кримінального провадження, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, сплатив одним платежем ОСОБА_2 41156, 75 грн. борг по аліментам за виконавчим провадженням ВП № 70605880.
Відповідачка жодним чином примусово не позбавляла позивача житла, не перешкоджала у його праві володіння, користування та розпорядження квартирою за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 самостійно її покинув. Всі дії, які на даний момент робить Позивач є ознаками психологічного насилля, щоб принизити колишню дружину, залякати її, спотворити її реальність та світосприйняття.
Звертає увагу суду на те, що Відповідачка неодноразово намагалась владнати цю суперечку добровільно, намагалась спілкуватись самостійно з позивачем, пропонувала йому добровільно виплатити компенсації його 1/2 частини квартири.
ОСОБА_1 відмовляється йти на мирні перемовини з ОСОБА_2 , вважаючи, що звернення до суду із позовною заявою буде найкращим методом психологічного тиску на колишню дружину.
Позивач зловживає спиртними напоями, використовує методи психологічного насилля відносно відповідачки, добровільно не бажає домовлятись, тому якщо ОСОБА_1 повернеться до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , він зробить проживання для ОСОБА_2 та майже двохрічної доньки ОСОБА_5 неможливим разом з ним в одній квартирі.
Також, такі докази як довідка про взяття на облік ВПО ОСОБА_1 від 21.10.2022 року та довідка Департаменту соцполітики міської ради від 19.10.2022 року є маніпулятивними, адже позивач проживає у м. Кам'янське з 2017 року, до початку повномасштабного вторгнення рф до України, що було підтверджено самим позивачем у позовній заяві та Відомостями з Державного реєстру речових прав.
Позивач у судовому засіданні підтримав заявлений позов, пояснивши, що він з відповідачкою є колишнім подружжям. Сторони є співвласниками (по 1/2 частині) квартири за адресою: АДРЕСА_2 . 22 серпня 2022 у них з дружиною виник конфлікт, тому все обговоривши, 23 серпня 2022 року вони вирішили декілька днів пожити окремо. Ініціатором їхнього окремого проживання була теща ОСОБА_6 . Тому, 23.08.22 року він пішов до готелю «Родина», де пробув 2 дні. 25.08.22 рок він повернувся додому, але дружина не відчинила йому двері і йому довелось ночувати в під'їзді. З цього моменту він в квартиру більше не міг потрапити, так як відповідачка поміняла замки, а нових ключів йому не дала. 30.08.2022 він орендував для себе квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки повернутися до свого зареєстрованого місця проживання, яке знаходиться в м.Нікополь не міг через постійні обстріли та зареєструвався як внутрішньо переміщена особа в квартирі, яку він орендує. Весь цей час аж до самого розлучення 27.11.2023 року він намагався налагодити контакт з відповідачкою, але вона його ігнорувала. Відповідачка перешкоджає йому у володінні та користуванні належною йому частиною квартири, змінила замки на дверях. Він звертався з цього приводу до поліції, що не дало результатів. Просить задовольнити позов повністю.
Відповідачка у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, підтримала обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, та пояснила, що вона з позивачем ОСОБА_1 перебувала в шлюбі близько 5 років, він періодично вживав алкоголь. Одного разу він запросив якихось друзів, котрі викрали в неї золоті прикраси. Потім, приблизно 2 роки він не пив. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилась донька. Позивач не хотів ходити на роботу, пропонував їй робити, а він буде сидіти у декретній відпустці, лише в липні він працевлаштувався. Позивач почав здійснювати психологічний тиск з приводу того, що вона щось не зробила по господарству (не помила посуд, не прибрала). Потім він запросив свою матір, яка буцімто приїхала їй допомагати, але насправді вона почала відповідачку повчати життю та зауважувала, що на першому місці у неї повинен бути чоловік, а не дитина. Коли вона витратила кошти, отримані за народження дитини на ремонт дитячої кімнати та на лікування зубів своєї матері, позивач зрозумів, що грошей нема і йому потрібно іти працювати, то він скаженів та дорікав їй у всьому.
24 серпня 2022 року позивач повідомив їй, що їде до м.Запоріжжя у відрядження. Після цього не відповідав на телефонні дзвінки. Наступного дня вона пішла на роботу до позивача, де дізналася, що у відрядження його ніхто не відправляв. Додому він прийшов лише 28 серпня 2022 року, від нього було чутно запах алкоголю, побув 5 хвилин та знову пішов. Після цього чоловік жив у готелі, а пізніше орендував квартиру, а вона поміняла замки на їх спільній квартирі. Коли 14 квітня 2023 року захворіла донька і їх направили у лікарню у м. Дніпро, позивач їх не відвідував. Вони декілька разів пропонували один одному відновити стосунки, але стосунки так і не склалися, тому вона подала позов про розірвання шлюбу і їх шлюб рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська було розірвано 27.11.2023 року. В березні 2024 року вона хотіла вирішити питання щодо поділу спірної квартири вартістю 15000 доларів США, та запропонувала сплатити позивачу за його частку квартири 7500 доларів США, але нотаріус сказала, що частина квартири позивача знаходиться в арешті.
Представник відповідачки у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що 24 серпня 2022 року позивач, після конфлікту з позивачкою, забрав свої речі і пішов з сім'ї. приблизно місяць проживав у готелі, потім орендував житло. Після того, як позивач покинув відповідачку, вона сама несе весь тягар по сплаті комунальних послуг за житло. Також, при спілкуванні відповідачки з позивачем між ними виникають сварки, і це негативно впливає на емоційний стан відповідачки.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона є матір'ю відповідачки. З ОСОБА_1 вона познайомилась за два роки до їх офіційного шлюбу з ОСОБА_2 . Зі слів доньки їй відомо, що коли її донька ОСОБА_2 від'їжджала у відрядження, ОСОБА_1 пиячив. Одного разу він привів додому якихось друзів, які вкрали з квартири золоті прикраси. Вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неможливо проживати разом, оскільки він зловживає спиртними напоями, і хоча ніколи не піднімав руку на доньку, але здійснює психологічний тиск на ОСОБА_2 , постійно чіпляється до неї, що вона все не так робить по господарству.
Суд, заслухавши позивача, відповідачку, її представника, свідка, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, оцінивши кожний доказ окремо, а також докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
Згідно із ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи із змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 спільно з відповідачкою ОСОБА_2 придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , в якій право власності було зареєстровано на 1/2 частину квартири за ОСОБА_2 , а на іншу 1/2 частину квартири за ОСОБА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 346871590 від 18.09.2023, в якій зазначено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за: ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріального округу Яловою О.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2651 та за ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріального округу Яловою О.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2651 (арк. с. 19-20).
28 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із відповідачкою ОСОБА_2 , про що Заводським районним у м.Кам'янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було зроблено відповідний актовий запис №361, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 (арк.с. 15); від шлюбних відносин у них народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 (арк.с. 16); рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 листопада 2023 року їх шлюб було розірвано (арк.с. 17-18).
З 30 серпня 2022 року ОСОБА_1 орендував для себе квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , де в подальшому був зареєстрований, як внутрішньо переміщена особа, та сплачував орендну плату за орендовану квартиру, що підтверджується Договорами оренди від 30.08.2022р. та від 01.01.2023р. (арк.с. 21-22), витягом по оренді квартири та комунальним платежам за адресою: АДРЕСА_3 (арк.с. 23), та довідкою від 21.10.2022 № 1206-5002259385 Департаменту соціальної політики Кам'янської міської ради про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи (арк.с. 8).
З заяв ОСОБА_1 на ім'я начальника Кам'янського РУП ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області від 03.10.2023, 18.10.2023, 26.10.2023, видно, що позивач звертався до поліції з приводу того, що не може потрапити до квартири за адресою АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві спільної часткової власності, через те, що ОСОБА_2 змінила замки (арк. с. 24-27).
Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз даних норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 та постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 727/11132/14-ц.
Згідно ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» в ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
В п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, викладених у статтях 12 і 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 76 і 81 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не приймає доводи відповідачки щодо того, що вселення є неможливим, так як позивач зловживає спиртними напоями та використовує методи психологічного насилля відносно неї, оскільки дані доводи відповідачки не були підтверджені належними доказами як то, постановами суду про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП. Що стосується свідка ОСОБА_6 , то вона є матір'ю відповідачки, а отже безумовно перебуває на боці відповідачки та не може надавати об'єктивну оцінку стосункам сторін. Разом з цим даний свідок підтвердив, що позивач ніколи не застосовував фізичного впливу до відповідачки, у них лише траплялися словесні конфлікти, тому вагомим доводом у цій ситуації залишається те, що позивач є власником частки спірної квартири та, відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Ґрунтуючись на засадах верховенства права, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень та які були досліджені у судовому засіданні, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач довів, що є власником частини квартири, на підставі договору купівлі-продажу, і діями відповідачки порушується його право власності на законне володіння 1/2 часткою квартири, яка належить позивачу.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення до житлового приміщення, - задовольнити.
Вселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартиру АДРЕСА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не чинити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перешкоди у користуванні житловою площею квартири АДРЕСА_1 та передати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей квартири.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі в сумі 1211 грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст судового рішення складено 27 травня 2024 року
Суддя І.М. Юрченко