Справа № 420/4612/24
14 червня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ'ЯКОВОЇ, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо відмови судді у відставці ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розраховану із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розраховану на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, згідно з якою суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці, складає 152998,00 грн, з яких: посадовий оклад (30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року) становить 80520,00 грн; доплата за вислугу років (80%) - 64416,00 грн; перебування на адміністративній посаді (10%) - 8052,00 грн, науковий ступінь - 0; робота, що передбачає доступ до державної таємниці - 0;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп.
Позов обґрунтований позивачем тим, що 24 жовтня 2023 року, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 1007/о/15-23, позивача звільнено у відставку з посади судді Іллічівського міського суду Одеської області та за наказом Іллічівського міського суду Одеської області № 5-ос від 25 жовтня 2023 року відраховано зі штату Іллічівського міського суду Одеської області. 21 грудня 2023 року позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області із заявою про видачу довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року - 2684,00 грн, обґрунтованість якого було встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року по справ №420/19344/23. Разом з тим, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області відмовилось видати довідку про суддівську винагороду із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2684,00 грн, посилаючись на те, що Законом України ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» передбачено у 2023 році прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Не погоджуюсь з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 16.02.2024 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
29.02.2024 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач зазначає, що для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці величиною, яка застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі береться базовий розмір посадового окладу судді - 2102 гривні. Статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено про обчислення посадового окладу судді виходячи з "30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року". Іншого розміру суддівської винагороди стаття 135 спеціального Закону №1402 не визначає. Норма частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Статтею 7 Закону № 2710-ІХ визначено у 2023 році установити з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні. Отже, з 1 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 грн., тому зазначати інші відомості, ніж прямо передбачено Законом, у відповідача не було правових підстав. Інші дії відповідача були б порушенням чинного законодавства, яке напряму регулює дані правовідносини. В задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 24 жовтня 2023 року відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 1007/о/15-23 був звільнений у відставку з посади судді Іллічівського міського суду Одеської області та за наказом Іллічівського міського суду Одеської області № 5-ос від 25 жовтня 2023 року відраховано зі штату Іллічівського міського суду Одеської області.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з січня 2021 по липень 2023 та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. Суд зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з січня 2021 по липень 2023 та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки у відповідності до вимог ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270,00 грн, станом на 1 січня 2022 року складає 2481,00 грн та станом на 1 січня 2023 року складає 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
За постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року вступило в законну силу.
На час звернення до суду з даним позовом позивач перебуває у відставці та має право на щомісячне довічне грошове утримання судді, яке нараховується та виплачується пенсійними органами України, на підставі, в тому числі, відповідної довідки про суддівську винагороду.
21 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області із заявою про видачу довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року - 2684,00 грн.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області відмовило у видачі довідки про суддівську винагороду із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2684,00 грн, посилаючись на те, що Законом України ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» передбачено у 2023 році прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду.
Відповідно до ст. 19, 46 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 року №8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 року №6-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 року №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 року №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 року №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 року №10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 року №2-р/2020.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року №10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів №(94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
У Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
Згідно з ч. 2 ст. 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
У рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998 року, відповідно до пп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Згідно з ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013, від 04.12.2018 року №11-р/2018.
При вирішенні цього спору слід виходити з того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Такий висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 року №1401-VIII, що набрали чинності з 30.09.2016 року.
Конституція України у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 року №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Як вже зазналось, п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тобто, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року №966-XIV.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Згідно з ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Також, судді Законом України «Про прожитковий мінімум» не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
При цьому, зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а отже відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Конституційний Суд України у рішенні від 18.06.2020 року №5-рп(II)/2020 зазначив, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori), закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali), закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 року по справі №400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому, судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
Крім того, Верховний Суд зауважував, що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Таким чином, за таким правовим підходом при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону України «Про прожитковий мінімум» вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
З урахуванням зазначеного, оскільки Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тому відповідач неправильно визначився у довідці №560-02/23 від 01.08.2023 року із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (2684,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) є неправомірною.
Тотожна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі №360/503/21.
Отже, суд вважає, що позивач має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, розмір якого визначено статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо відмови судді у відставці ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розраховану із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2684,00 грн., зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розраховану на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.
Що стосується вимог позивача стосовно змісту довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, та вказівки в ній конкретного розміру суддівської винагороди 152998,00 грн, та її складових , то ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки це є компетенцією відповідача, яким ще не вчинено дій щодо підготовки та видачі позивачу довідки на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача будуть порушені.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. За таких обставин, позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає як передчасна, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною у матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач під час звернення до суду з вказаними позовом сплатив судовий збір у загальному розмірі 1211,20 грн.
Позивачу відшкодовуються витрати по сплаті судового збору за рахунок відповідача, з вини якого спір доведений до розгляду в суді.
Керуючись ст. ст. 2-9, 14, 90, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо відмови судді у відставці ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розраховану із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2684,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945) видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) довідку про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розраховану на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.
В решті вимог відмовити.
Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА