13 червня 2024 рокусправа № 380/1565/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить суд:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.11.2020 до 21.05.2021 у розмірі 62614,30 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . На момент звільнення займав посаду техніка квартирно-експлуатаційної служби тилу. Наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 18.11.2020 № 52-РС ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас за п.п. «б» (за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.11.2020 № 240 виключений зі списків особового складу частини з 20.11.2020. При цьому, під час проходження військової служби, нарахування військовою частиною НОМЕР_1 грошового забезпечення здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 01.01.2016 до 20.11.2020 не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення. 26.03.2021 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення, за період часу з 01.01.2016 по дату звільнення з військової служби. За наслідками розгляду даної заяви листом командира військової частини НОМЕР_1 №95/427 від 13.04.2021 позивачу було відмовлено у виплаті індексації. У зв'язку з цим позивач звернувся до суду та на виконання судового рішення у справі № 380/13060/22 від 30.03.2023 відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 24.12.2023 у розмірі 63693,23 грн. Оскільки з позивачем не проведено остаточний розрахунок при звільненні, то відповідно до ст. 117 Кодексу Законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку .
Ухвалою від 29.01.2024 суддя відкрила провадження у справі та вирішила проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.
Відповідач позову не визнав. 21.02.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 13917). Відповідач зазначає, що належним способом захисту порушеного права у межах спірних правовідносин може бути не виключення військовослужбовця без його згоди зі списків особового складу військової частини відповідно до вимог спеціального законодавства, а не стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до трудового законодавства ст. 117 КЗпП України), яке на спірні відносини не поширюється. За таких обставин позивач мав би позиватись щодо визнання незаконним наказу про його виключення зі списків військової частини, поновлення на військовій службі і стягнення відповідних компенсаційних виплат за період вимушеного прогулу. Між тим, відповідач просив застосувати принцип співмірності при визначення суми середнього грошового забезпечення. У задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Суд встановив, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.11.2020 № 240 прапорщика ОСОБА_1 , техніка квартирно-експлуатаційної служби тилу, звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 18.11.2020 № 52-РС з військової служби у запас за п.п. «б» ( за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». З 20.11.2020 виключений зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення, у тому числі з котлового харчування по загальновійськовій нормі (обід), з 21.11.2020.
Згідно відомостей КП “Діловодство спеціалізованого суду”, а також Єдиного державного реєстру судових рішень, суд встановив, що Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 30.03.2023 у справі № 380/13060/22 визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року в якості базового місяця при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018. Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку, з урахуванням раніше виплаченої суми індексації.
Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.06.2023 у справ № 380/13060/22 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 у справі № 380/13060/22 повернув скаржнику.
На виконання вказаного судового рішення відповідач 24.12.2023 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача виплатив індексацію грошового забезпечення позивачу у розмірі 63693,23 грн.
Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Однією із встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 регулюються правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Цим Законом передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військо військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно п. п. 2, 4 ст. 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Положеннями ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. З зазначеного вище слідує, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової час тини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Згідно з нормами п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.
Оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про підставність застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Як вже було зазначено вище, згідно відомостей КП “Діловодство спеціалізованого суду”, а також Єдиного державного реєстру судових рішень, суд встановив, що Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 30.03.2023 у справі № 380/13060/22 визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року в якості базового місяця при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018. Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку, з урахуванням раніше виплаченої суми індексації.
Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.06.2023 у справ № 380/13060/22 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 у справі № 380/13060/22 повернув скаржнику.
На виконання вказаного судового рішення відповідач 24.12.2023 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача виплатив індексацію грошового забезпечення позивачу у розмірі 63 693,23 грн.
Отже, після ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
В той же час визначаючись із періодом такої компенсації та її розміром суд враховує таке.
Як вже встановив суд, позивача було виключено зі списків особового складу військової частини 20.11.2020. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі від № 380/13060/22 проведено лише 24.12.2023 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Відповідно час затримки остаточного розрахунку за вказаний період становить 1127 календарних днів.
У той же час згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративну справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
В даному випадку у своїх позовних вимогах позивач визначився з періодом виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах шести місяців, що відповідає новій редакції ст. 117 КЗпП України, що діє з 19.07.2022.
Таким чином з урахуванням меж позовних вимог, обрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача необхідно здійснити в межах шестимісячного терміну.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (24.12.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 21.11.2020 (наступний день після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 181 календарний день (з 21.11.2020 по 21.05.2021).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Посилання відповідача на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й КЗпП України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні.
Верховний Суд у постанові від 26.01.2022 по справі № 240/12167/20 зазначив про те, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Щодо розрахунку суми стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки виплати позивачу індексації грошового забезпечення суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу 1 п. 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення , яка видана позивачу військовою частиною НОМЕР_1 , суд встановив, що грошове забезпечення позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (вересень 2020 року - жовтень 2020 року) складає: 13743,04 грн. + 13743,04 грн. = 27486,08 грн.
Отже для обчислення середнього заробітку позивача необхідно застосовувати показник 450,59 грн. в день (27486,08 (заробіток за два останніх місяці) / 61 календарний день (30 календарних дні у вересні 2020 року та 31 календарний день у жовтні 2020 року).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 81556,79 грн. (450,59 грн. х 181 календарний день).
Суд вважає, що в цьому випадку відсутні підстави застосовувати підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, оскільки судом до спірних правовідносин застосовано приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведене відповідає застосованому Верховним Судом у постанові від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 підходу щодо обрахунку розміру середнього заробітку.
Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача суд виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, від 20.05.2021 у справі № 380/3007/20 та від 29.10.2021 у справі № 380/5499/20.
За таких умов суд вважає за доцільне обрати спосіб задоволення позову у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку у сумі 81556,79 грн. за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо судових витрат, то необхідно зазначити таке.
Представник позивача у прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати, а саме витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» та від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсацію витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії:
- договору про надання правової допомоги від 19.04.2021 № 35/21;
- ордеру серії ВС №1072308 від 23.04.2021;
- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 001518;
- замовлення про надання правової допомоги від 28.12.2023 № 3;
- квитанції № ПН2936896 від 29.12.2023.
Відповідно до умов договору № 35/21 від 19.04.2021, укладеного між адвокатом Ліпенком Юрієм Костянтиновичем, який у подальшому іменується як «адвокат», з одного боку, та ОСОБА_1 , який у подальшому іменується як «клієнт», у порядку та на умовах, що визначені цим договором, адвокат за завдання клієнта зобов'язується здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги клієнту, перелік та вартість яких визначатиметься у додатках до цього договору (замовленнях про надання послуг до цього договору), а клієнт зобов'язується прийняти та оплатити належним чином надані послуги
Судом встановлено, що ордер від 23.04.2021 видано на підставі договору № 35/21 від 19.04.2021 адвокату Ліпенку Ю.К.
Зі змісту замовлення № 3 про надання правової допомоги від 28.12.2023, який є додатком до договору про надання правової допомоги, з'ясовано, що адвокат надав такі послуги із зазначенням витраченого часу на їх реалізацію:
- підготовка позовної заяви про зобов'язання нарахувати і виплатити клієнту середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні (2 год.*1000,00 грн.).
Вказані послуги адвоката позивачем оплачено в повному обсязі, а саме в сумі 2000,00 грн., що підтверджується квитанцією № ПН2936896 від 29.12.2023.
Отже, витрати в розмірі 2000,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката дійсно понесені позивачем та підтверджено належними і допустимим доказами.
Відповідач заперечив щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Проте, враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суть виконаних послуг, відсутність юридичного супроводу справи адвокатом в суді у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 2000,00 грн. є неспівмірною та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 7-9 ст. 139 КАС України, суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відтак, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому належить зменшити до 700,00 грн.
Згідно із ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у сумі 81556 (вісімдесят одна тисяча п'ятсот п'ятдесят шість) гривень 79 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ) 700 (сімсот) гривень рівно витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 13.06.2024.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна