про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
14 червня 2024 року Київ № 320/25506/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Балаклицький А.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Київського національного лінгвістичного університету про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київського національного лінгвістичного університету, в якому просить суд:
- визнати протиправним наказ ректора Київського національного лінгвістичного університету №543-о від 29.11.2023 в частині ведення в дію ухвали вченої ради від КНЛУ від 29 листопада 2023 року "Про організацію освітнього процесу в Київському національному лінгвістичному університеті в ІІ семестрі 2023/2024 н.р. (перший (бакалаврський) і другий (магістерський) рівні вищої освіти; денна і заочна форми здобування освіти)";
- визнати протиправним наказ ректора Київського національного лінгвістичного університету №41-о від 25.01.2024, яким уведено в дію ухвали вченої ради КНЛУ від 25 січня 2024 року "Про внесення змін до ухвали вченої ради КНЛУ від 29 листопада 2023 "Про організацію освітнього процесу в Київському національному лінгвістичному університеті в ІІ семестрі 2023/2024 н.р. (перший (бакалаврський) і другий (магістерський) рівні вищої освіти; денна і заочна форми здобуття освіти)" та "Про надання індивідуального графіка навчання студентам Київського національного лінгвістичного університету (перший (бакалаврський) і другий (магістерський) рівні вищої освіти; денна і заочна форми здобуття освіти);
- зобов'язати Київський національний лінгвістичний університет прийняти нову ухвалу стосовно організації освітнього процесу в Київському національному лінгвістичному університеті в ІІ семестрі 2023/2024 н.р. (перший (бакалаврський) і другий (магістерський) рівні вищої освіти; денна і заочна форми здобуття освіти)" з урахуванням думки студентів, яка наведена у заяві від 05 грудня 2023 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від суддями від 04.06.2024 дану справу передано на розгляд судді Балаклицькому А.І. Фактично матеріали даної адміністративної справи передано канцелярією суду 11.06.2024.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження за даним позовом, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Предметом оскарження у цій справі є накази ректора щодо організації освітнього процесу в університеті, а підставами такого оскардення є незгода позивача з розкладом занять та їх проведенням в форматі офлайн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується нижченаведеним.
Статус Київського найонального лінгвістичного університету та його керівника (ректора) визначено Законом України від 1 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1556-VII) та статутом університету.
Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про вищу освіту" визначено, що безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти.
Частиною 3 статті 34 Закону України "Про вищу освіту" встановлено, що керівник закладу вищої освіти в межах наданих йому повноважень:
1) організовує діяльність закладу вищої освіти;
2) вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу вищої освіти, затверджує його структуру і штатний розпис;
3) видає накази і розпорядження, дає обов'язкові для виконання всіма учасниками освітнього процесу і структурними підрозділами закладу вищої освіти доручення;
4) відповідає за результати діяльності закладу вищої освіти перед засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою);
5) є розпорядником майна і коштів;
6) забезпечує виконання фінансового плану (кошторису), укладає договори;
7) призначає на посаду та звільняє з посади працівників;
8) забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку;
9) визначає функціональні обов'язки працівників;
10) формує контингент осіб, які навчаються у закладі вищої освіти;
11) відраховує з закладу вищої освіти та поновлює на навчання в ньому здобувачів вищої освіти за погодженням з органами студентського самоврядування та первинними профспілковими організаціями осіб, які навчаються (якщо дана особа є членом профспілки), з підстав, установлених цим Законом;
12) забезпечує організацію та здійснення контролю за виконанням навчальних планів і програм навчальних дисциплін;
13) контролює дотримання всіма підрозділами штатно-фінансової дисципліни;
14) здійснює контроль за якістю роботи педагогічних, науково-педагогічних, наукових та інших працівників;
15) забезпечує створення умов для здійснення дієвого та відкритого громадського контролю за діяльністю закладу вищої освіти;
16) сприяє та створює умови для діяльності органів студентського самоврядування, організацій профспілок працівників закладу вищої освіти і студентів, громадських організацій, які діють у закладі вищої освіти;
17) сприяє формуванню здорового способу життя у здобувачів вищої освіти, зміцненню спортивно-оздоровчої бази вищого начального закладу, створює належні умови для занять масовим спортом;
18) спільно з виборними органами первинних організацій профспілок працівників закладу вищої освіти і студентів подає для затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування закладу вищої освіти правила внутрішнього розпорядку та колективний договір і після затвердження підписує їх;
19) здійснює інші передбачені статутом повноваження.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про вищу освіту" вчена рада є колегіальним органом управління закладу вищої освіти, який утворюється строком на п'ять років, склад якого затверджується наказом керівника закладу вищої освіти протягом п'яти робочих днів з дня закінчення повноважень попереднього складу вченої ради.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що вчена рада закладу вищої освіти:
1) визначає стратегію і перспективні напрями розвитку освітньої, наукової та інноваційної діяльності закладу вищої освіти;
2) розробляє і подає вищому колегіальному органу громадського самоврядування проект статуту закладу вищої освіти, а також рішення про внесення змін і доповнень до нього;
3) ухвалює фінансовий план і річний фінансовий звіт закладу вищої освіти;
4) визначає систему та затверджує процедури внутрішнього забезпечення якості вищої освіти;
5) ухвалює рішення про розміщення власних надходжень у територіальних органах центрального органу виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, або в банківських установах;
6) ухвалює за поданням керівника закладу вищої освіти рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію структурних підрозділів;
7) пункт 7 частини другої статті 36 виключено;
8) затверджує освітні програми та навчальні плани для кожного рівня вищої освіти та спеціальності;
9) ухвалює рішення з питань організації освітнього процесу, визначає строки навчання на відповідних рівнях;
10) затверджує зразок та порядок виготовлення документів про вищу освіту, у тому числі спільних і подвійних дипломів;
11) ухвалює основні напрями проведення наукових досліджень та інноваційної діяльності;
12) оцінює науково-педагогічну діяльність структурних підрозділів;
13) присвоює вчені звання професора, доцента та старшого дослідника і подає відповідні рішення на затвердження до атестаційної колегії центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки;
14) приймає остаточні рішення про визнання іноземних документів про вищу освіту, наукові ступені та вчені звання під час прийняття на роботу педагогічних, наукових, науково-педагогічних та інших працівників, а також під час зарахування вступників на навчання;
14-1) приймає остаточні рішення про визнання документів про вищу освіту, виданих закладами вищої духовної освіти, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, під час зарахування вступників на навчання;
15) має право вносити подання про відкликання керівника закладу вищої освіти з підстав, передбачених законодавством, статутом закладу вищої освіти, контрактом, яке розглядається вищим колегіальним органом громадського самоврядування закладу вищої освіти;
16) розглядає інші питання діяльності закладу вищої освіти відповідно до його статуту.
Рішення вченої ради закладу вищої освіти вводяться в дію рішеннями керівника закладу вищої освіти (частина 6 статті 36 ЗУ "Про вищу освіту").
Аналогічні норми щодо повноважень ректора університету та Вченої ради закріплено у статуті Київського національного лінгвістичного університету.
Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що заклад вищої освіти - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.
Згідно з пунктом 1.2 Статуту Київського національного лінгвістичного університету університет є закладом визої освіти, утворений у формі державної власності та належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки України - Міністерства освіти і науки України.
Університет створено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 1994 року №592.
Таким чином, відповідач у справі - Київський національний лінгвістичний університет, не є суб'єктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, не є органом управління освітою та не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, водночас, спірні відносини не пов'язані також і з прийняттям, проходженням чи звільненням з публічної служби.
Вимоги ОСОБА_1 пов'язані із захистом її суб'єктивного права у приватно-правових договірних відносинах між навчальним закладом і студенткою.
Отже, даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір між сторонами не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом, оскільки Університет у спірних правовідносинах не належить до суб'єктів владних повноважень, які виконують відповідні владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта цих відносин.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суд зазначає, що критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Таким чином, суд ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, приходить висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.
Такі висновки апеляційного суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 826/4264/17.
Відповідно до п.1 ч.1ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у відкритті провадження в даній адміністративній справі.
Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/25506/24 за позовом ОСОБА_1 до Київського національного лінгвістичного університету про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачам.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Балаклицький А. І.