14 червня 2024 рокуСправа №160/32967/23
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікова О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративній справі №160/32967/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ідентифікаційний код юридичної особи 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
18.12.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26, код ЄДРПОУ 21910427) щодо відмови призначити пенсію за вислугу років на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформленні листом від 12.12.2023 за №0400-010311-5/199890 та рішенням від 13.11.2023 №0406034692;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 30.09.2023, виходячи з вислуги років 37 років 00 місяців 02 дні.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі №160/32967/23 означений адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.11.2023 № 0406034692 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути подання та матеріали про призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 29.09.2023, виходячи з вислуги років 37 років 00 місяців 02 дні та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та встановленого цим судовим рішенням право позивача врахування вислуги років у пільговому обчисленні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі №160/32967/23 в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 22.03.2024.
12.04.2024 Дніпропетровським окружним адміністративним судом направлено позивачу виконавчі листи у справі №160/32967/23.
10.06.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень (вх. №45535/24), в якій останній просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26, код ЄДРПОУ 21910427), щодо не врахування вислуги років в пільговому обчисленні 37 років 00 місяців 02 дні під час повторного розгляду подання та матеріали про призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 29.09.2023;
- постановити окрему ухвалу суду в порядку, передбаченому статтею 249 КАС України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли не виконанню рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі №160/32967/23;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вжити заходи щодо усунення порушень статті 129-1 Конституції України шляхом повторного розгляду подання та матеріалів про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 29.09.2023, та з врахуванням для призначення пенсії його вислуги років 37 років 00 місяців 02 дні.
Заява обґрунтована тим, що на виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років, однак, протиправно відмовлено у призначенні пенсії.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та розглянувши подану позивачем заяву, суд зазначає таке.
Згідно із ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Вказаний порядок встановлений ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема в ч. 1 цієї статті зазначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Частиною 2 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно із ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду врегульований ст. 383 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно абз. 1 ч. 5 ст. 383 КАС України у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.
Суд зазначає, що предметом спору в адміністративній справі №160/32967/23 були позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови призначити пенсію за вислугу років на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформленні листом від 12.12.2023 №0400-010311-5/199890 та рішенням від 13.11.2023 №0406034692.
Як вже було зазначено судом, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі №160/32967/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути подання та матеріали про призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 29.09.2023, виходячи з вислуги років 37 років 00 місяців 02 дні та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та встановленого цим судовим рішенням право позивача врахування вислуги років у пільговому обчисленні.
Разом з тим, у заяві про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень позивач просить, зокрема, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вжити заходів щодо усунення порушень статті 129-1 Конституції України шляхом повторного розгляду подання та матеріалів про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 29.09.2023, та з врахуванням для призначення пенсії його вислуги років 37 років 00 місяців 02 дні.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що виконавчий лист у справі №160/32967/23 звернуто до примусового виконання в рамках виконавчого провадження №74914431 на підставі постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відкриття виконавчого провадження.
Судом також встановлено, що 29.04.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою з виконання рішення суду у справі №160/32967/23.
Листом "Про надання інформації" від 29.05.2024 №32164-20979/Б-01/8-0400/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивачу про те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі №160/32967/23 виконано в повному обсязі в межах покладених зобов'язань.
Вирішуючи заяву по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський Суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У відповідності до частини шостої статті 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб'єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі №160/32967/23, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути подання та матеріали про призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 29.09.2023, виходячи з вислуги років 37 років 00 місяців 02 дні та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та встановленого цим судовим рішенням право позивача врахування вислуги років у пільговому обчисленні.
Проте, з поданої позивачем заяви вбачається, що останній не погоджується з діями пенсійного органу під час виконання рішення суду від 20.02.2024 у справі №160/32967/23.
Суд наголошує на тому, що згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.04.2018 у справі №11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Верховний Суд надаючи оцінку наявності підстав для застосування пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, наслідком якого є відмова у відкритті провадження у справі, неодноразово, зокрема у постановах від 24.11.2020 у справі №280/1215/20, від 03.11.2021 у справі №640/1989/20, від 27.08.2021 у справі №320/5194/20, від 11.02.2021 у справі №540/1050/20, від 12.05.2022 у справі №120/3237/20-а, від 08.02.2022 у справі №340/807/21 та інших, зазначав, що відмова у відкритті провадження у справі у цьому разі можлива за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Верховний Суд у постановах 31.01.2023 у справі № 340/3391/22, від 09.10.2018 у справі №809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Саме із вказаних критеріїв належить виходити, визначаючи відмінність звернення з новим позовом, або звернення у порядку статті 383 КАС України.
Позивач, шляхом подання заяви фактично намагається визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, вчинені на виконання рішення суду від 20.02.2024 у справі №160/32967/23, на виконання якого відповідачем повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років, проте, відмовлено у призначенні такої пенсії. Докази на підтвердження того, що відповідачем не було виконано рішення суду відсутні.
Незважаючи на вказане вище, позивач фактично заявляє нові позовні вимоги щодо визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, які не були предметом розгляду у справі №160/32967/23, відтак, відсутні підстави для задоволення заяви позивача.
Додатково суд наголошує на тому, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Вказаний порядок встановлений ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема в ч. 1 цієї статті зазначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Частиною 2 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно із ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно ч. 2 ст. 383 КАС України у заяві зазначаються, зокрема, інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження.
Разом з тим, суд зазначає, що при здійсненні судового контролю за виконанням рішення суду в порядку ст. 383 КАС України, обов'язково підлягають з'ясуванню обставини виконання судового рішення в примусовому порядку, а не обставини невиконання, або неналежного виконання відповідачем судового рішення в добровільному порядку.
Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.01.2021 у справі № 640/1364/19.
Отже, звернення рішення суду до примусового виконання є обов'язковою передумовою для подання заяви у порядку ст. 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до виконавців, а звернення до суду в порядку ст. 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Перевірка виконання рішення суду має здійснюватися органом державної виконавчої служби, яким мають бути вжиті заходи щодо примусового виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі №160/32967/23.
З матеріалів справи судом встановлено, що виконавчий лист у справі №160/32967/23 звернуто до примусового виконання у межах виконавчого провадження №74914431 та перебуває наразі на примусовому виконанні.
Відтак, відсутні підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення, в тому числі і в примусовому порядку, не дав очікуваного результату, або що пенсійний орган створює перешкоди для виконання рішення в примусовому порядку.
З огляду на викладене вище, позивач не навів обґрунтувань та не надав доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання рішення суду від 20.02.2024 у справі №160/32967/23, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, у зв'язку із чим у суду відсутні підстави для задоволення заяви позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень.
Керуючись статтями 241-243, 248, 256, 295, 297, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративній справі №160/32967/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ідентифікаційний код юридичної особи 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали суду складено 14.06.2024.
Суддя О.В. Царікова