м. Вінниця
14 червня 2024 р. Справа № 120/2351/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А. , розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: ІНФОРМАЦІЯ_1 про: визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що подав відповідачу заяву про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у порядку ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ (далі Закон № 3543). Право на відстрочку від мобілізації обумовлене тим, що він має мати, яка є інвалідом другої групи. Листом від 15.01.2024р. відповідач відмовив у наданні відстрочки, що позивач вважає протиправним.
Відповідач у встановлений судом строк подав до суду відзив на позовну заяву згідно якого просить у задоволенні позову відмовити. Заперечуючи проти вимог позивача відповідач зазначив з наданих позивачем документів вбачається, що крім позивача у його матері є чоловік та повнолітня дочка, будь яких доказів про те, що вони є непрацездатними або інвалідами І, ІІ групи та не мають можливості утримувати останню відсутні.
Щодо неможливості здійснювати утримання ОСОБА_2 її чоловіком - ОСОБА_3 зазначено, що статтею 75 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. Таким чином, з моменту реєстрації шлюбу, обов'язок щодо утримання ОСОБА_4 як непрацездатної особи першочергово покладено на її чоловіка. Крім того Позивачем не було надано жодних документів, які підтверджували б здійснення ним утримання непрацездатного батька своєї дружини - ОСОБА_5 , або ж про те, що таке утримання не дозволяє ОСОБА_3 матеріально підтримувати свою непрацездатну дружину.
Щодо неможливості здійснювати утримання ОСОБА_2 її донькою - ОСОБА_6 зазначено, що відповідно до статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватись про своїх непрацездатних батьків. Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги (ч.1 ст.202 СК України). В свою чергу, документи, які було подано Позивачем, підтверджують виключно факт окремого проживання ОСОБА_6 , але не можуть слугувати підтвердженням її непрацездатності або інших поважних причин, які не
дозволяють їй здійснювати утримання своєї непрацездатної матері - ОСОБА_2 .
Таким чином, Відповідач, виходячи з наданих Позивачем документів, враховуючи положення абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та той факт, що у непрацездатної матері Позивача є працездатні чоловік та донька, оскільки Позивачем не було надано підтвердження зворотного, які зобов'язані відповідно до статей 75 та 202 СК України та статті 51 Конституції України утримувати непрацездатну ОСОБА_2 , відмовив ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з наявністю інших працездатних осіб, зобов'язаних згідно закону утримувати його непрацездатну матір із числа осіб з інвалідністю.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, цінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач перебуває на військовому обліку у відповідача.
У грудні 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу на період навчання відповідно до на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543. До заяви додано документи підтверджуючи про інвалідність матері - ОСОБА_2 .
Листом від 15.01.2024 року відповідач повідомив позивача, що рішенням комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.01.2024 протоколом №3 - відмовлено у продовженні від призову на військову службу під час мобілізації за абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Зокрема, повідомлено, що на військовому обліку офіцерів запасу в ІНФОРМАЦІЯ_3 перебуває батько - ОСОБА_3 , 1971 р.н., який згідно ст. 75 СК України зобов'язаний утримувати свою непрацездатну дружину - ОСОБА_2 . Крім того, відповідно до відомостей, які містяться в особовій справі офіцера запасу ОСОБА_3 , в нього є донька - ОСОБА_6 , 2000 р.н., яка згідно ч. 1 ст. 202 СК України зобов'язана утримувати свою непрацездатну матір.
Непогоджуючись з зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог суд виходить з наступного.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв. 24.02.2022 року, дію якого продовжено.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію.
За визначенням ст. 1 Закону № 3543 мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до вимог абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543 не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
З аналізу цієї норми слідує, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Натомість, матеріалами справи підтверджується, що у ОСОБА_2 є повнолітня донька - ОСОБА_6 , яка в силу закону зобов'язана утримувати матір, яка є непрацездатною і потребує матеріальної допомоги.
Крім того, у ОСОБА_2 є чоловік - ОСОБА_3 , на якого в силу вимог Сімейного кодексу України покладено обов'язок утримувати свою дружину.
Суд критично, оцінює оцінює посилання позивача на те, що його батько здійснює постійний догляд за іншою особою, а сестра не спілкується із родиною, оскільки зазначене відповідно до вимог чинного законодавства не позбавляє таких осіб обов'язку утримувати матір та дружину.
З огляду на те, що відсутні підстави для надання Позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII, не підлягає задоволенню вимога зобов'язального характеру, оскільки остання як похідна від основної, в задоволені якої суд відмовив (п.23 ст. 4 КАС України).
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що в задоволені позову слід відмовити.
З підстав того, що в задоволені позову відмовлено, судові витрати на користь позивача не присуджуються.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
у задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
Суддя Комар Павло Анатолійович