14 червня 2024 рокуСправа №160/9532/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Укртрансбезпека), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №039870 від 21.02.2024 р.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказано, що оскаржувана постанова про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу є протиправною та підлягає скасуванню. Так, у спірній постанові зазначено, що 22.01.2024 о 12 год. 00 хв., а/д Н -11, 87 км ОСОБА_1 порушив приписи ст. ст. 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт". Підставою для прийняття оскаржуваної постанови є Акт №037933 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 22.01.2024 р., у відповідності до якого 22.01.2024 р. о 12 год. 00 хв. відповідачем проведено перевірку автомобілю MAN д.н.з. НОМЕР_1 . Під час перевірки у відповідності до Акту №037933 виявлено порушення вимог ст.ст. 34, 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», перевізник не забезпечив виконання вимог цього закону та інших законодавчих актів України з перевезення вантажів, а саме відсутня заповнена тахокарта водія за 14.01.2024 р., чим порушив п. 3.3. Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010 р. Проте ОСОБА_1 стверджує, що він не здійснює перевезення вантажів та не надає послуги з перевезення вантажів. З огляду на викладене, відповідач без жодного доказу здійснення позивачем перевезення вантажів (дорожній лист, товаро-транспортна накладна, договір про перевезення вантажів) як 14.01.2024 р., так і у день перевірки 22.01.2024 р., вважаючи позивача перевізником, безпідставно притягнув ОСОБА_1 до відповідальності. Також у позовній заяві зазначено, що автомобіль (марка - MAN, д.н.з. НОМЕР_1 ) 14.01.2024 р. не виїжджав, час його стоянки станом на 23:59:59 складав 22 год. 45 хв, пробіг - 0 км, витрата пально - 0 л, що свідчить про те, що водій не здійснював керування цим автомобілем 14.01.2024 р. та відповідає поясненням водія, вказаним в Акті №037933 (зокрема, про те, що у водія у цей день був вихідний). Позивач стверджує, що з урахуванням наведеного у водія був відсутній обов'язок заповнювати тахокарту водія, оскільки у цей день 14.01.2024 р. він не керував автомобілем MAN д.н.з. НОМЕР_1 . Таким чином, у діях як водія, так і позивача відсутнє порушення п. 3.3. Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, що затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010 р. та Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема і статті 34 такого закону.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
14.05.2024 р. до суду надійшов від Державної служби України з безпеки на транспорті через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Позиція відповідача аргументована тим, що суб'єкт господарювання, який зацікавлений в доведенні своїй позиції, має надати всю інформацію, яка може вплинути на результат розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Відтак, Укртрансбезпека вважає доводи позивача безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено вчинення адміністративно-господарського правопорушення саме ним. Відсутність в особи статусу суб'єкта господарювання на момент вирішення питання про притягнення особи до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, на думку відповідача, не може бути обґрунтованою підставою для скасування постанови у разі доведення, що автомобільним перевізником здійснювались вантажні чи пасажирські перевезення з порушенням законодавства про автомобільний транспорт. За змістом статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначення особи автомобільним перевізником не ставиться у залежність від наявності чи відсутності в особи статусу суб'єкта господарювання, а сама по собі відсутність статусу суб'єкта господарювання не може бути єдиною підставою для звільнення від штрафу, передбаченого статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт, якщо під час рейдової перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки було достовірно встановлено таке порушення. Відповідач зауважив, що в матеріалах справи міститься подорожній лист, який не є товарно-транспортною накладною, не містить істотних даних про перевізника та не може бути врахований при визначенні особи перевізника. Подорожній лист є документом, який використовується для обліку виконаної роботи автомобілем та містить інформацію про обсяг спожитого пального, що залежить від відстані, пройденої автомобілем. Цей документ містить не лише цю інформацію, але й інші дані. Однак, його обов'язковість скасували Законом №3565 від 05.07.2011 р. з метою послабити надмірне державне регулювання автомобільних перевезень. Як стверджує відповідач, в момент проведення перевірки, водієм не було надано документів, які б підтверджували належне використання транспортного засобу іншою особою, й такі документи також не було надано до позовної заяви. Укртрансбезпека вважає, що, надавши іншій особі транспортний засіб на будь-якій правовій підставі, за винятком договору купівлі-продажу, власник, як і раніше, несе відповідальність за предмет власності, а відтак, саме позивач є автомобільним перевізником в розумінні статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт». При цьому, відповідач погодився із відповідачем, що в день стоянки транспортного засобу, дійсно, не вбачається можливим заповнення тахокарти, однак одночасно із цим у відзиві зауважено, що в такому випадку у водія має бути заповнений бланк підтвердження діяльності, який підтверджує відсутність здійснення перевезень в конкретно визначений день. Натомість, на момент проведення перевірки, водієм не було надано бланк підтвердження діяльності, про що зроблено запис у Акті проведення перевірки. При цьому, зазначений документ також не було надано й до суду. З огляду на викладене, відповідач вважає, що доводи позовної заяви не підтверджують порушення в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, й стверджує, приймаючи оскаржувану постанову, орган державного контролю діяв у межах, у спосіб та на підставі повноважень, визначених чинним законодавством.
12.06.2024 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від представника позивача додаткові пояснення, в яких викладено доводи аналогічні до тих, що містяться у позовній заяві. Представник позивача повторно наголосив, що в діях як водія, так і позивача відсутнє порушення Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, що затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010 р., Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, що затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010 р. та Закону України "Про автомобільний транспорт". Також в поясненнях зауважено, що дія Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, що затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 р. за №946/18241) розповсюджується тільки на тих суб'єктів господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів та/або вантажів. Натомість, позивач не надавав послуг з перевезення, то він не є автомобільним перевізником, у зв'язку з чим, оскільки позивач не був учасником правовідносин щодо якого відповідачем була проведена перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт, то до нього не може бути застосована відповідальність за положеннями статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Окрім того, в поясненнях звернуто увагу на доданий до відзиву на позовну заяву дорожній лист, згідно з яким перевізником є ОСОБА_2 . Додатково представником позивача вказано, що у відповідності до Договору оренди - найму транспортного засобу №02-01-2024 від 02.01.2024 р. та Акту приймання-передачі транспортного засобу №02-01-2024 автомобіль (DAF CF 65250, н.з. НОМЕР_2 ) передано позивачем орендатору ще січні 2024 року, а згідно Товаро-транспортної накладної (далі - ТТН) №1313739251/1526 від 22.01.2024 р. цей автомобіль на момент проведення перевірки відповідачем доставляв вантаж перевізником ОСОБА_2 до ТОВ «Омега». Враховуючи наведене, представник ОСОБА_1 стверджує, що позивач не надавав жодних послуг з перевезення й доказів на спростування зазначеного відповідачем не надано.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22.01.2024 р. о 12 год. 00 хв. На а/д Н-11 (87 км) працівником Укртрансбезпеки згідно направлення №000122 від 18.01.2024 р. проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) транспортних засобів, автомобільних перевізників всіх форм власності, резидентів/нерезидентів України, громадян, водіїв щодо дотримання Закону України «Про автомобільний транспорт» та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільного транспорту був перевірений транспортний засіб (марка - MAN, номер знак - НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію - НОМЕР_3 , водій - ОСОБА_3 (посвідчення водія НОМЕР_4 (Дія), що належав ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); перевізник: ОСОБА_2 .
За результатами перевірки складено Акт додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за №037933 від 22.01.2024 р. (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано порушення: «ст.ст. 34, 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевізник не забезпечив виконання вимог цього закону та інших нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів, а саме: відсутня заповнена тахокарта водія за 14.01.2024 р., чим порушено вимоги п. 3.3. наказу Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010 р., у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», абз.3 ч.1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутня заповнена тахокарта водія за 14.01.2024 р. або бланк підтвердження діяльності».
В графі «Пояснення водія» зазначено, що 14.01.2024 р. у водія був вихідний.
Акт перевірки підписаний працівниками Укртрансбезпеки та водієм транспортного засобу - ОСОБА_3 .
Позивачу засобами поштового зв'язку направлено повідомлення від №9447/23/24-24 від 02.02.2024 р. про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, про що свідчить змісту наявної у матеріалах справи копії Списку згрупованих відправлень «Рекомендований лист» 05.02.2024 (Повідомлення на 21.02.2024) (пункт 20 за Списком).
Зі змісту доданої до відзиву на позовну заяву копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення слідує, що вищевказане повідомлення на 21.02.2024 р., що направлено ОСОБА_1 було вручено 16.02.2024 р.
21.02.2024 р. начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дмитром Дяденчуком за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт позивачем винесено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу №039870 в розмірі 17 000 грн. за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», що підтверджено актом №037933 від 22.01.2024 р.
Не погоджуючись із вищевказаною постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ від 05.04.2001 р. (далі - Закон №2344-ІІІ).
Цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону №2344-ІІІ).
Статтею 6 Закону №2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Так, на виконання вимог абз. 4 п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" №442 від 10.09.2014 р. утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 р. затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).
Відповідно до п. 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Відповідно до пункту 1 Положення, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення (п.п.2, 19, 29 п. 5 Положення).
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 Положення).
На момент прийняття оскаржуваної постанови таким органом виступав Відділ державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті" №1579-р від 02.12.2021 р.
Відповідно до ст.5 Закону №2344-ІІІ, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Статтею 6 Закону №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 р. (далі - Порядок №1567).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Пунктом 12 Порядку №1567, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Згідно з пунктом 13 Порядку №1567, графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 14 Порядку №1567).
Згідно із приписами п.15 Порядку №1567, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Згідно з п.17-21 Порядку №1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення. Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку. Виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
У відповідності до положень пунктів 21-22, 24 Порядку №1567, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
У разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
У разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Відповідно до пунктів 25, 26, 27 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, однак участі у такому розгляді не приймав.
Згідно із Актом перевірки, в ході рейдової перевірки фахівцями Укртрансбезпеки встановлено порушення положень Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів (зокрема, відсутня заповнена тахокарта водія за 14.01.2024 р.).
За змістом статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 60 Закону № 2344-ІІІ встановлено відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Абзацом 3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III визначено, що суб'єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.
В розумінні вимог ст.1 Закону №2344-III - автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Частиною 12 статті 6 Закону №2344-ІІІ визначено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
У відповідності до статті 34 Закону №2344-ІІІ, автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
За правилами ст. 48 Закону №2344-ІІІ, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є:
для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг;
для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Одночасно, суд звертає увагу, що перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 цього Закону визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010 р. (далі - Інструкція №385).
Відповідно до п. 1.4 Інструкції №385, контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;
тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно з положеннями п. 3.3 Інструкції №385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
-забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
-своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
-використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
-має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
-у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
-у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до п. 2.5 Інструкції №385, повірку тахографів здійснюють повірочні лабораторії, які уповноважені на проведення повірки тахографів відповідно до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
Пунктом 2.6 Інструкції №385 визначено, що ПСТ виконують перевірку та адаптацію тахографів до транспортних засобів відповідно до вимог ЄУТР періодично кожні два роки, а також у разі:
-установлення або заміни тахографа;
-ремонту тахографа;
-зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу;
-якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.
Відповідно до положень пункту 1.4 Інструкції №385, ПСТ - пункт сервісу тахографів, спеціально облаштовані виробничі ділянки для надання послуг щодо установлення та технічного обслуговування тахографів суб'єктами господарювання (резидентами України), що виконують передбачені ЄУТР функції «майстерні або механіка» та внесені Мінінфраструктури як компетентним органом з виконання ЄУТР до переліку уповноважених суб'єктів господарювання.
Пунктом 2.7 Інструкції №385 передбачено, що за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1.
Бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу роздруковується відповідальною особою ПСТ на папері формату А4 (210х297 мм) щільністю 100 г/кв.м або більше. Не допускається робити закреслення чи виправлення відомостей, які заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписано та поставлено печатку відповідальної особи ПСТ. У графах, які не заповнюються під час складання протоколу, проставляються прочерки.
ПСТ надає один примірник зазначеного протоколу перевізнику, а другий залишає собі і зберігає разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа - з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних.
Протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу зберігають протягом трьох років з дати проведення робіт.
Пунктами 6.1 та 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010 р. визначено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).
З 20.12.2010 р. набула чинності Поправка №6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів (ЄУТР) підписаної у Женеві 1 липня 1970 року в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання Бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Отже, водії мають надавати інспектору для контролю реєстраційні заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
З врахуванням вище викладеного, суд зазначає, що положеннями ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності, як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу (обов'язково для вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонн), або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010р., та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010 р.
Положення Закону №2344-III визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують вищевказані вимоги законодавства.
Так, абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема штраф застосовується за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
У межах спірних правовідносин питання полягає у правомірності застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача, як до перевізника, за відсутності у водія на час проведення перевірки саме заповненої тахокарти.
Частина 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ передбачає застосування адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт саме до автомобільних перевізників.
Згідно з абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З урахуванням положень вищезазначеної норми, суб'єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, є саме автомобільний перевізник.
В розумінні вимог ст.1 Закону №2344-III - автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст.33 Закону№2344-III).
При цьому, відповідно до ст.1 Правил дорожнього руху України власником транспортного засобу є фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це відповідні документи.
Отже, законом чітко визначено відмінність між особою яка володіє майновими правами на транспортний засіб та особою, яка використовує його або безпосередньо, або через водія (іншу юридичну особу) для здійснення перевезень.
Таким чином, власник транспортного засобу та перевізник можуть бути як однією особою, так і різними.
При цьому, суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, є автомобільний перевізник.
При цьому, з урахуванням положень Закону №2344-ІІІ, автомобільними перевізниками є також фізичні особи, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки, не звільняє його від відповідальності.
Досліджуючи правомірність спірної постанови, суд враховує, що позивач є власником автомобіля, про що свідчить копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
Згідно договору оренди транспортного засобу №02-01-2024 від 02.01.2024 р. зазначений вище транспортний засіб (вантажний фургон марки MAN, державний номер НОМЕР_1 ) було передано в оренду ФОП ОСОБА_2 .
Факт передачі відповідного транспортного засобу підтверджується наявною у матеріалах справи копією Акта приймання-передачі транспортного засобу №02-01-2024.
22.01.2024 р. посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області проведено рейдову перевірку транспортних засобів, серед яких транспортний засіб марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 .
Водієм вищевказаного транспортного засобу під час перевірки надано уповноваженим особам, крім іншого, дорожній лист за №403205 від 22.01.2024 р. (мовою оригіналу «Путевой лист №403205 от 22.01.2024»), зі змісту якого слідує, що перевізником вантажу від 22.01.2024 р. за маршрутом Дніпро-Кривий Ріг-Дніпро, є ФОП ОСОБА_2 (мовою оригіналу « ОСОБА_4 , ФЛП»).
Суд зауважує, що зміст дорожнього листа кореспондується із даними, відображеними у товарно-транспортній накладній №13137/39251/1526 від 22.01.2024 р., копія якої була надана представником позивача до суду разом із додатковими поясненнями.
При цьому, слід зазначити, що в Акті перевірки в якості перевізника також зазначено « ОСОБА_2 , ФОП».
Отже, зважаючи на викладене, будь-яких доказів на підтвердження того, що на момент здійснення перевірки перевізником був саме ОСОБА_1 відповідачем до суду не надано.
Таким чином, позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону №2344-III і не може нести відповідальність, передбачену абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III.
У зв'язку з вищенаведеним, постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті №039870 від 21.02.2023 р. про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 не відповідає вимогам п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, але не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988 р., "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 09.06.1998 р., "Яллог проти Німеччини" від 11.07.2006 р., "Шабельник проти України" від 19.02.2009 р., зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 р. по справі "Лавентес проти Латвії" та від 08.02.2011 р. по справі "Берктай проти Туреччини" наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій".
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч. 1 і ч. 2 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем законність оскаржуваної постанови не доведена та не обґрунтована, ним також не спростовано доводи позивача викладені у позовній заяві, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжної інструкції №0.0.3578958629.1 від 11.04.2024 р.
Відповідно до п. 16 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 р., Укртрансбезпека є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті» №592 від 26.06.2015 р. утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, проте територіальні органи створено без статусу юридичної особи.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору у сумі 1211, 20 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845, вул. Антоновича, буд. 51, м.Київ, 03150) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно- господарського штрафу, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №039870 від 21.02.2024 р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2024 р.
Суддя О.М. Неклеса