04 червня 2024 рокуСправа №160/6955/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просить:
визнати дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у виплаті недоотриманого грошового забезпечення за загиблого батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке належило йому, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув), протиправними;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити недоотримане грошове забезпечення за загиблого батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке належало йому, але неотримане ним до дня смерті (загибелі) (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув), відповідно до п.1 розділу ХХХ наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_6 та деяким іншим особам».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 30.03.2020 її батько ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно до сповіщення військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2023 №74 її батько помер ІНФОРМАЦІЯ_7 внаслідок захворювання гострого порушення кровообігу, кардіоміопатії не уточненої, виконуючи бойове завдання щодо захисту незалежності України, в районі населеного пункту Купянського району. На підставі вимог наказу МОУ від 07.06.2018 вона звернулась до військової частини із заявою від 09.06.2023 щодо виплати належного, але неотриманого батьком до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув) як повнолітній дитині, яка проживала разом з ним. Листом від 22.06.2023 Військовою частино НОМЕР_2 відмовлено у виплаті з огляду на відсутність доказів спільного проживання з батьком. 24.01.2024 позивач додатково подала заяву та додаткові документи, що підтверджують спільне проживання, проте відповідач знову відмовив з посилання на необхідність надання актуальної довідки, яка підтверджує фактичне проживання з батьком станом до дня його загибелі. Зазначену відмову позивач вважає протиправною та з урахуванням викладеного в позові просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою від 25 березня 2024 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 160/6955/24 та призначив розгляд справи одноособово в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
12.04.2024 на адресу суду надійшов відзив, відповідно до якого представником відповідача зазначено, що за результатом опрацювання поданих документів було встановлено, що позивач дійсно є повнолітньою донькою військовослужбовця ОСОБА_2 . З наданих довідок слідує, що позивач мала місце реєстрації м. Запоріжжя як внутрішньо переміщена особа, проте фактично проживала в Дніпропетровській області, мю Павлоград. Тоді як батько зареєстрований був в Донецькій області Мар'їнський район с. Павлівка. Тобто позивач момент смерті батька була зареєстрована і проживала окремо від нього. У задоволенні позову просить відмовити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.03.2020 №66 рядового за контрактом ОСОБА_2 , призначеного наказом командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади від 30.03.2020 №72-РС на посаду фельдшера медичного пункту 2-го самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 30.03.2020 зарахувати до списків особового складу частини, на всі види забезпечення і вважати таким, що з 30.03.2020 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.06.2023 №179 сержанта за контрактом ОСОБА_2 , який перебуває у розпорядженні командира бригади і який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 в результаті гострого порушення кровообігу, кардіоміопатії неуточненої, внаслідок захворювання, з 18.03.2023 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
23.03.2023 військовою частиною НОМЕР_2 надіслано до ІНФОРМАЦІЯ_3 м. Павлоград Сповіщення №74, відповідно до якого сповіщено ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 , про те що її батько фельдшер медичного пункту самохідно артилерійського девизіону сержант ОСОБА_2 , 1974 р.н., призваний ІНФОРМАЦІЯ_4 , зарахований до списків особового складу частини НОМЕР_2 30.03.2020 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 внаслідок захворювання гострого порушення кровообігу, кардіоміопатії неуточненої, виконуючи бойове завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Куп'янського району.
09.06.2023 ОСОБА_1 , донька ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, звернулася до військової частини НОМЕР_2 із заявою про виплату належного, але не отриманого батьком до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув) як повнолітній дитині, яка проживала разом з ним.
Листом від 22.06.2023 за вих. №6737 військова частина НОМЕР_2 надала відповідь, відповідно до якого зазначила, що на підставі пункті 1 розділу ХХХ наказу Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_6 та деяким іншим особам» заявниця як повнолітня дитина, яка проживала окремо (документів, які підтверджують факт спільного проживання не надано) відмовлено у виплаті грошового забезпечення та інших належних виплат загиблого батька ОСОБА_2 . Для набуття права на виплату недоотриманих коштів рекомендовано звернутися до суду для набуття права спадкоємця, або надати документи, які підтверджують факт спільного проживання з загиблим ОСОБА_2 .
24.01.2024 ОСОБА_1 повторно звернулася до відповідача із заявою про виплату надавши додаткові документи, надавши довідку про реєстрацію та склад сім'ї №37 від 27.03.2020 про спільне проживання та реєстрацію позивача та її батька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 .
Листом від 12.02.2024 №1639 військова частина НОМЕР_2 надала відповідь, відповідно до якого зазначила про необхідність надання актуальної довідки, яка підтверджує фактичне проживання з батьком станом до дня його загибелі.
Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо відмови у здійснення виплат , позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону № 2011-XII).
Пунктом 6 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, зокрема, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п.1 розд. XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_6 та деяким іншим особам, затвердженого наказом ІНФОРМАЦІЯ_5 07 червня 2018 року N 260 (далі - Порядок №260) у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до п.2 Порядку №260 грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
Отже, у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець 1) дружині (чоловіку); 2) в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку); 3) особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
Як слідує з відмови про здійснення виплати грошового забезпечення єдиною підставою є відсутність актуальних документів, що підтверджують спільне проживання доньки та батька.
З цього приводу суд зазначає про таке.
Виходячи із вищевказаних норм законодавства, право на отримання грошового забезпечення може бути виплачено іншим особам в порядку черговості. Зокрема, це повнолітні діти або батьки померлого військовослужбовця.
При цьому, для отримання грошового забезпечення повнолітніми дітьми, повинна бути дотримана умова, а саме: проживання з батьком.
Згідно із ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Тобто з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що визначення категорії «внутрішньо переміщена особа» має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження, а держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Таким чином, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, призначення або відновлення належних соціальних допомог. Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-УІІ), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» унормовано, що адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Як вбачається з копії паспорта батька ОСОБА_2 зареєстрованим місцем проживання є АДРЕСА_5 .
Згідно із довідкою №37 від 27.03.2020 про реєстрацію та склад сім'ї, що видана ОСОБА_2 , за адресою АДРЕСА_5 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .
Відповідно до Довідки від 07.07.2022 №1216-500184351 ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до вказаної Довідки зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_6
Відповідно до абз.6 ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації
Згідно з ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Отже, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що документом, який посвідчує місце проживання особи, є саме дані, внесені до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки.
Статтею 4 Закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до ч.2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №509 «Про облік внутрішньо перемішених осіб» від 01 жовтня 2014 року (далі Порядок № 509), для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
Отже, суб'єкт владних повноважень саме на етапі визначення підстав для надання довідки внутрішньо переміщеної особи з'ясовує обставини фактичного переміщення особи з місця проживання, що фіксується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не надано належних документів щодо спільного проживання з батьком на момент його загибелі, оскільки інформація, зазначена в Довідці №37 від 27.03.2020 про реєстрацію та склад сім'ї, спростована інформацією з довідки від 07.07.2022 №1216-500184351 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Доказів проживання батька з нею за тимчасовою адресою в м. Павлоград також не надано.
Статтями 1216, 1217Цивільного кодексуУкраїни (далі ЦК України) встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.1218ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом ст.1223ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
В силу ч. 1 ст.1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Із положень ч. 1 ст.1227ЦК України слідує, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.
Таким чином, позивач не позбавлена права на отримання належних військовослужбовцю сум грошового забезпечення , що не були йому виплачені за життя, можуть бути отримані в порядку спадкування.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 14.06.2024 року.
Суддя С.В. Ніколайчук