Справа № 635/10054/23
Провадження № 2/635/198/2024
04 червня 2024 року селище Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючий суддя О.М. Пілюгіна
секретар судового засідання Головінов С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка діє на підставі ордерів на надання правничої (правової) допомоги від 22 жовтня 2023 року серії ВІ № 1174690 та № 1174680,
позивачі звернулися до суду з позовом та просять стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 9922746,12 гривень та моральної шкоди в розмірі по 1000000,00 гривень на користь кожного позивача.
В обґрунтування заявлених вимог посилалися на те, що з 25 січня 1986 року перебувають між собою у шлюбі, та є власниками житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа будинку складає 190,5 кв.м. Будинок побудований та оздоблений із сучасних матеріалів, повністю придатний для життя, забезпечений системами електропостачання, водопостачання, газопостачання, теплопостачання та вентиляції, облаштований всім необхідним, зокрема сучасними меблями, текстилем, сантехнічною та побутовою технікою, інженерним та технічним обладнанням, мав господарські та житлові приміщення, зону відпочинку. У вказаному будинку позивачі разом з сином проживали з 2000 року. 24 лютого 2022 року збройними силами РФ здійснено вторгнення та напад на територію України, посягання на її територіальну цілісність і недоторканість, окупація її частини. 19 липня 2022 року на територію домоволодіння позивачів за адресою: АДРЕСА_1 , потрапив снаряд, внаслідок чого сталася пожежа, якою було знищено житловий будинок з надвірними будівлями, спорудами та усіма матеріальними цінностями (меблями, побутовою технікою, особистими речами родини). 20 липня 2022 року за вказаним фактом слідчим відділом Управління Служби Безпеки України в Харківській області відкрито кримінальне провадження № 12022221170002274 та проводиться досудове розслідування за ч. 1 ст. 438 КК України. 02 жовтня 2023 року позивачів визнано потерпілими у вказаному кримінальному провадженні. Розмір матеріальної шкоди, завданої внаслідок руйнування (пошкодження) житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до висновку експертизи становить 8749055 гривень; розмір матеріального збитку (шкоди), завданої внаслідок руйнування (пошкодження) майна, що знаходилося у вказаному будинку та на території домогосподарства складає 1173691,12 гривень. Також позивачам спричинена моральна шкода, розмір якої позивачі оцінюють у 1000000,00 гривень кожному, і який є достатнім та справедливим, оскільки через військові дії відповідача існувала загроза життю позивачів, стабільність життя та соціальні зв'язки позивачів повністю зруйновані, позивачі зазнали істотних фізичних, душевних та психічних страждань. За вказаних обставин, позивачі змушені звернутися до суду з позовом.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 25 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 09 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Позивачі, представник позивачів в судове засідання не з'явились, представник подала заяву в якій підтримала заявлені позовні вимоги, просила їх задовольнити з підстав викладених у позові, також просила розглянути справу за її відсутності та відсутності позивачів.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав; про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, причини неявки суду не повідомив.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства Російська Федерація в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням ТФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.
Суд, дослідивши докази по справі, доходить наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать дані свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 квітня 2007 року та дані витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11 травня 2007 року.
20 липня 2022 року слідчим відділом Управління Служби Безпеки України в Харківській області відкрито кримінальне провадження № 12022221170002274 за ч. 1 ст. 438 КК України за фактом того, що 19 липня 2022 року приблизно о 21:15 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств РФ, що полягали у здійсненні обстрілів із невстановленого виду озброєння та снарядом невстановленого калібру житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , внаслідок чого пошкоджено житлові будинки за вказаними адресами, про що свідчать дані витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до висновку експертів № 18358/18359 за результатами проведення будівельно-технічного, оціночно-будівельного та вибухотехнічного дослідження від 07 червня 2023 року, розмір матеріальної шкоди, завданої власнику нерухомого майна внаслідок руйнування (пошкодження) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у результаті збройної агресії складає 8749055 гривень; пошкодження та руйнування нерухомого майна, а саме будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , було здійснено внаслідок влучання бойових припасів військового призначення, а саме реактивних некерованих снарядів калібру 122 мм та осколково-фугасних артилерійських боєприпасів (мін, снарядів) калібру 82…125 мм (82 мм, 100 мм, 120 мм, 122 мм, 125 мм).
Відповідно до висновку експерта № 18362 за результатами проведення товарознавчого дослідження від 09 серпня 2023 року розмір матеріальної шкоди, завданої власнику рухомого майна ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ,в результаті руйнування/пошкодження, станом на 19 липня 2022 року складав 1173691,12 гривень.
Також, суду надано: копія паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ; копія паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 ; копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копія технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; копія акту від 20 квітня 2023 року комісійного обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; копія акту про пожежу від 28 грудня 2022 року; копія протоколу від 10 вересня 2023 року огляду місця події з фототаблицею; витяги з реєстру територіальної громади; копія актів здачі-приймання висновків експертів; фотографії.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Загальновідомим є той факт, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, і даний указ винесено у зв'язку з початком війни, яку Російська Федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 5-6 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 ЦК України.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 2016 року).
Отже, обов'язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 1, ст. 3).
Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об'єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об'єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН.
Пункт 120 Резолюції нагадує про обов'язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.
Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.
Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини, кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
У ст. 30 Декларації зазначено, що ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.
Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року).
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією.
Наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (що є загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), на території України ведуться бойові дії та відбулася окупація частини території України.
За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
За змістом ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII(2148-08) від 19 жовтня 1973 року) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.
Таким чином, Російська Федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
За ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається», Верховний Суд врахував таке: - предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітету та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд також враховує, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Отже Російська Федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.
У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутим та вирішеним судом України як належним та повноважним судом.
Водночас, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 своєї постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до п. 9 вищезазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
В пункті 10 зазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України вказано, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст.12 та ст. 81 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Враховуючи висновки експертиз, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань судом встановлено, що 19 липня 2022 року пошкодження та руйнування нерухомого та рухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , було здійснено внаслідок влучання бойових припасів військового призначення підрозділів збройних сил чи інших відомств РФ, а саме реактивних некерованих снарядів калібру 122 мм та осколково-фугасних артилерійських боєприпасів (мін, снарядів) калібру 82…125 мм (82 мм, 100 мм, 120 мм, 122 мм, 125 мм) і загальний розмір матеріальної шкоди спричиненої внаслідок такого обстрілу складає 9922746,12 гривень, тому суд частково задовольняє вимоги про відшкодування матеріальної шкоди та стягує з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 суму у розмірі 9922746,12 гривень.
Також суд стягує з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 , з урахуванням принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи, суму моральної шкоди у розмірі 300000,00 гривень і вказану вимогу задовольняє частково.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер порушень конституційних прав позивача, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог і що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 300000,00 гривень, що на думку суду відповідає заподіяній позивачу моральній шкоді і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.
При цьому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки суду не надано доказів того, що пошкоджене нерухоме та рухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 , в тому числі, не надано документів, де б було вказано, що майно є спільною власністю подружжя.
Згідно пункту 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Позивачами заявлено позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, визначеної у грошовому вимірі, а отже, така вимога відноситься до вимог майнового характеру, судовий збір стягується в розмірі 1% від ціни позову, але не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.
Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 13420,00 гривень.
Доказів понесених позивачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, на кшталт: фіскальні документи на оплату витрат на професійну правничу допомогу, на оплату експертного дослідження, тощо, суду не надано.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 82, 141, 229, 247 263-265, 268, 273 ЦПК України,.
позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 суму майнової шкоди в розмірі 9922746 (дев'ять мільйонів дев'ятсот двадцять дві тисячі сімсот сорок шість) гривень 12 копійок.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень 00 копійок.
В задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - відмовити.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь держави Україна 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять ) гривень 00 копійок судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 05 грудня Липецьким відділом УМВС України в Харківській області, місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 14 травня Липецьким відділом УМВС України в Харківській області, місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: держава Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, місцезнаходження: місто Київ, проспект Повітрофлотський, 27.
Повне судове рішення складено 14 червня 2024 року.
Суддя О.М. Пілюгіна