Справа № 548/1767/22 Номер провадження 22-ц/814/1158/24Головуючий у 1-й інстанції Коновод О.В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
06 червня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Одринської Т.В., Прядкіної О.В.
секретар: Андрейко Я.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Резнік Катерини Олександрівни
на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2022 року, ухвалене суддею Коновод О.В.
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про позбавлення батьківських прав,
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає із позивачем та перебуває на повному його утриманні.
Вказав, що відповідач ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15 липня 2021 року не спілкується з ним, не цікавиться його станом здоров'я та не надає будь-якої підтримки та жодної матеріальної допомоги на його утримання.
Враховуючи викладене, просив позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач практично протягом двох років життям дитини не цікавиться, участі у його вихованні не приймає, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу; не створює умов для отримання дитиною освіти, що свідчить про ухилення нею від виконання своїх батьківських обов'язків і виходячи із положень статей 164-167 СК України є підставою для позбавлення батьківських прав.
Окрім того, в рішенні суду зазначено, що канцелярією зареєстрована заява відповідача ОСОБА_6 відповідно до якої остання не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав стосовно її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 .
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Резнік Катерина Олександрівна, просила його скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона не отримувала ані копії позовної заяви з додатками, ані судової повістки про виклик до суду, жодних заяв чи клопотань до Хорольського районного суду Полтавської області вона не направляла.
У рішенні суду адресою її проживання зазначено с. Макарівка, Макарівського району Полтавської області, однак згідно довідки від 15.09.2022 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи її адресою проживання є АДРЕСА_1 .
Вказане призвело до неналежного повідомлення про розгляд справи внаслідок чого вона була позбавлена права надати свої заперечення та доводи.
Окрім того, суд не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Надані позивачем докази не свідчать про свідоме, умисне нехтування нею батьківськими обов'язками.
Також просила здійснити розподіл судових витрат.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 (а.с. 9).
ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 фактично проживають в АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.04.2022 та 11.05.2022 (а.с. 8, 12).
Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного 03.11.2022 службою у справах дітей виконавчого комітету Хорольської міської ради, ОСОБА_2 проживає за вказаною дресою разом із сином ОСОБА_3 та цивільною дружиною ОСОБА_7 . ОСОБА_3 навчається з 12.09.2022 у 9 класі Шишаківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Технічними засобами для навчання дитина забезпечена. Будинок опалюється природнім газом, є водопровід. Матеріально-побутові умови задовільні (а.с. 25).
З характеристики, виданої класним керівником ОСОБА_3 вчителя Шишаківської ЗОШ І-ІІІ ступенів ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеною особою та з 01.09.2022 навчається в даній школі. Учень характеризується самостійністю та енергічністю, виявляє повагу до своїх рідних. Проживає лише з батьком ОСОБА_2 , який приділяє належну увагу вихованню та навчанню сина, постійно цікавиться його поведінкою та успіхами, відвідує батьківські збори. Мати, ОСОБА_6 на даний момент не проживає зі своїм сином і не бере участі в його житті та вихованні. Жодного разу не відвідувала його в школі, не цікавилася його успіхами та досягненнями в навчанні (а.с. 26).
Висновком комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Хорольської міської ради визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_6 по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 45-46).
Як вбачається з свідоцтва про шлюб ОСОБА_6 27.07.2023 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а.с. 61).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Правовою підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав позивач визначає пункт 2 частини першої статті 164 СК України, а саме ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 758/9706/18.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛвід 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява№ 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21, від 06 березня 2024 року у справі № 279/2444/22.
Колегія суддів зауважує, що дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанову Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 5-6 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з нормою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим, позивач не надав належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 та не довів, що позбавлення відповідача батьківських прав сприятиме захисту інтересів дитини.
Висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Хорольської міської ради від 15 листопада 2022 року про доцільність позбавлення ОСОБА_11 батьківських прав, носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України судом апеляційної інстанції до уваги не приймається.
Колегія суддів зауважує, що наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Натомість, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо сина.
Доказів того, що ОСОБА_1 виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і її поведінка була предметом розгляду компетентних органів матеріали справи не містять.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємозв'язку, враховуючи найвищі інтереси дітей, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача та злісного ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання сина, що в свою чергу, виключає можливість застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п. 113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).
Окрім того, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно зі статтею 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка-повідомлення повинна бути вручена завчасно.
Положеннями п. 1, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку, проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомсила суду іншої адреси.
При дослідженні матеріалів справи встановлено, що докази належного повідомлення відповідача про розгляд справи відсутні.
Конверт в якому містилася позовна заява з додатками ОСОБА_1 не вручено, працівником пошти зроблено запис, що відділення пошти отримувача недоступне (а.с. 32).
Також, колегія суддів зауважує, що згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Частиною 8 даної статті передбачено, що суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Докази з'ясування судом зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) відповідача відсутні.
Наявна в матеріалах справи заява від імені відповідача про визнання позову, без долучення документів, що підтверджують її особу, з огляду на відсутність доказів отримання позову, не може вважатися її належним повідомленням про розгляд справи.
Окрім того, згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Тобто, необхідною умовою для задоволення позову, в разі визнання його відповідачем, є його законність та обґрунтованість.
Суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі також - «ЄСПЛ»), сформульовану в рішенні від 8 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України», у якій ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63, Серія А, № 262), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (див. рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77, від 04 березня 2014 року). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії» [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016, та «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, пункт 33, Серія А № 274).
ЄСПЛ дійшов до висновку, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (див. рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та інші, пункт 36, від 31 травня 2016 року). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (див. рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року, із подальшими посиланнями).
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи без належного повідомлення відповідача про дату, час та місце засідання суду знайшли своє підтвердження, що є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові на позивача.
За розгляд справи в суді апеляційної інстанції відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 1488,60 грн.
Окрім того, представник ОСОБА_1 адвокатом Резнік К.О. заявлено клопотання про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 17925 грн.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. ч 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 зазначеного Закону).
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу надано копію договору про надання правничої допомоги у п. 4.2 якого визначено, що гонорар складає 17925. (а.с. 120-121); копію акту виконаних робіт (а.с. 121, зворотня сторона); копію квитанції про сплату гонорару у розмірі 17925 грн. (а.с. 122).
З огляду на викладене, заявлений розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 17925 грн. підтверджений належними достатніми та достовірними доказами.
Визначений адвокатом Резнік К.О. розмір витрат на професійну правничу допомогу надану в апеляційному суді є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, враховуючи принцип співмірності та розумності, критерій реальності адвокатських витрат, а також характер складності справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, відсутність клопотання позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді даної справи у сумі 17925 грн.
Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 19413,60 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 п. 3, 4, ч. 3 п. 3, 382, 383, 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Резнік Катерини Олександрівни задовольнити.
Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про позбавлення батьківських прав відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 19413,60 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді: Т. В. Одринська
О. В. Прядкіна