Справа № 537/3486/23 Номер провадження 11-кп/814/1497/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
12 червня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представника
потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 ,
представника
потерпілого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12023170530000579, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 - захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Крюківського районного суду м. Кременчука від 22 лютого 2024 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лісове Барського району, Вінницької області, громадянина України, з середньою освітою, який не одружений, не працює, фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, визнано винуватим та засуджено:
- за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.;
- за ч. 1 ст. 127 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
Продовжено щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 встановлено рахувати з моменту ухвалення вироку 22.02.2024.
На підставі ст.72 КК України, зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з моменту затримання 20.07.2023 до 21.02.2024 включно із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день покарання позбавлення волі.
Скасовано накладений арешт на майно та вирішено долю речових доказів.
Згідно з вироком суду, 19.07.2023 року близько 14:00 год. ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходився за місцем проживання у своєї співмешканки ОСОБА_13 в квартирі АДРЕСА_2 . У житловому приміщенні разом з ОСОБА_7 знаходився батько його співмешканки ОСОБА_14 , з яким він перебував у сімейних та близьких відносинах. В ході вживання алкогольних напоїв у ОСОБА_7 раптово виникли неприязні відносини до ОСОБА_14 , йтак виник умисел на заподіяння останньому тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_7 , попередньо озброївшись пневматичним пістолетом «Umarex xbg кал. 4,5 мм», здійснив постріл у праве вухо ОСОБА_14 . Таким чином ОСОБА_7 з прямим умислом заподіяв ОСОБА_14 легке тілесне ушкодження у виді наскрізної рани правої вушної раковини.
Отже ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України, тобто умисно заподіяв ОСОБА_14 легкі тілесні ушкодження.
20.07.2023 року близько 18:00 год. ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходився за місцем свого мешкання у квартирі АДРЕСА_2 . Разом з ним у помешканні знаходилася його співмешканка ОСОБА_13 з її малолітніми дітьми ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якими він перебував у сімейних та близьких відносинах.
Нехтуючи вимогами ст.3, ст.28, ст.29 Конституції України, згідно яких людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, вимогами ч.3 ст.51 Конституції України., Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, Закону України "Про охорону дитинства", які визначають охорону дитинства в Україні, захист дитини від усіх форм домашнього насильства та усіх проявів жорстокого поводження, ОСОБА_7 , вимагаючи від малолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_11 в супереч їх волі визнати вчинення крадіжки грошових коштів та повернути гроші, піддав дітей катуванню, що виразилося в умисному залякуванні та застосуванні насильницьких дій, що спричинили сильний фізичний біль та моральні страждання.
Так, ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, піддав катуванню малолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , з метою залякування, отримання від них зізнання у вчиненні крадіжки грошових коштів в сумі 200 грн., покарання за крадіжку, отримання інформації для відшукання цих коштів. А саме ОСОБА_7 , усвідомлюючи свою перевагу у фізичному розвитку, користуючись тим, що в силу свого малолітнього віку діти не могли чинити опір, наніс малолітнім дітям своєї співмешканки ОСОБА_13 - ОСОБА_11 та ОСОБА_9 численні удари руками та ногами по голові, тулубу та кінцівкам, завдаючи при цьому сильного фізичного болю та морального страждання. Крім того ОСОБА_7 , попередньо озброївшись пневматичним пістолетом «Umarexxbg кал. 4,5 мм», здійснив постріл у праву руку малолітнього ОСОБА_11 , також завдаючи при цьому сильного фізичного болю та морального страждання.
Такими протиправними діями ОСОБА_7 умисно спричинив малолітній дитині ОСОБА_11 легкі тілесні ушкодження із короткочасним розладом здоров'я у виді вогнепальної рани правої кісті, синців обличчя, струсу головного мозку, а також легкі тілесні ушкодження у виді синців тулуба, рук і ніг. Також протиправними діями ОСОБА_7 умисно спричинив малолітній дитині ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження із короткочасним розладом здоров'я у виді синців обличчя, струсу головного мозку, а також легкі тілесні ушкодження у виді синців в ділянці грудної клітини, рук і ніг, садна лівого колінного суглобу.
Отже ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.127 КК України, - катування малолітніх дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , тобто умисні діяння (насильницькі дії), спрямовані на заподіяння потерпілим сильного фізичного болю та морального страждання, з метою їх залякування, отримання зізнання у вчиненні крадіжки грошових коштів і покарання за крадіжку, отримання інформації для відшукання грошових коштів.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 - захисник в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок яким призначити ОСОБА_7 більш м'яке покарання із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України.
На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що згідно практики Європейського Суду з прав людини, катуванням визначається тяжка форма нелюдського поводження визначеною метою, тобто поводження, що спеціально заподіює жорстокі фізичні або психічні страждання або грубо принижує людину перед іншими людьми чи змушує її діяти проти своєї волі або совісті.
Вказує, що із зібраних у кримінальному провадженнями доказів, зокрема, пояснень обвинуваченого вбачається, що останній наносив дітям тілесні ушкодження у зв'язку із зникненням грошей, які підзахисний збирав на подарунок своєї співмешканки, при цьому не примушував вчиняти будь-які дії проти їх волі, що підтвердили потерпілі у залі судового засідання, вказавши про те, що обвинувачений наносив їм удари у зв'язку з зникненням грошей, при цьому біль був короткочасний, не перешкоджав вести звичайний спосіб життя оскільки був нетривалим (також підтверджується висновками №779 та 778 експерта «тілесні ушкодження спричинили короткочасний розлад здоров'я»).
Зазначає, що потерпілі в суді не вказували, що ОСОБА_7 примушував їх до вчинення будь-яких дій, що суперечили б їхній волі, у зв'язку з чим вважає, що в даному випадку йдеться про спричинення ситуативного болю, а не жорстокого та нестерпного фізичного білю, який відноситься до поняття катування.
На переконання сторони захисту, місцевий суд невірно встановив кваліфікацію правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_7 , та визнав винуватим останнього за ч.1 статті 127 КК України.
Також вказує, що доводи мотивувальної частини вироку про те, що ОСОБА_7 не працював - не відповідають дійсності, оскільки підзахисний працював, хоча і неофіційно і не на постійній роботі, а на підробітках. Тобто 200 гривень, які він шукав, ОСОБА_7 заробив самостійно.
Крім того зазначає, що місцевий суд не приділив достатньої уваги, що обвинувачений щиро визнав те, що наносив тілесні ушкодження потерпілим; надав медичну допомогу дитині у зв'язку з пораненням; раніше не судимий; проводив час з дітьми, виконував домашні завдання - щиро бажав створити таку сім'ю, якої в нього не було (виріс без батьків).
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції захисник та обвинувачений підтримали апеляційні вимоги та просили їх задовольнити. Представники неповнолітніх потерпілих та прокурор заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили вирок суду залишити без змін.
Мотиви суду.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції у повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч.1 ст.125 КК України як легке тілесне ушкодження, та за ч.1 ст.127 КК України, як катування малолітніх дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , тобто умисні насильницькі дії, спрямовані на заподіяння потерпілим сильного фізичного болю та морального страждання, з метою їх залякування, отримання всупереч їх волі зізнання у вчиненні крадіжки грошових коштів і покарання за крадіжку, отримання інформації для відшукання грошових коштів - є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні і перевірених у суді належних і допустимих доказах та детально наведених у вироку, як того вимагає ст. 374 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи.
Доводи сторони захисту про неправильність кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1 ст.127 КК України відповідають позиції обвинуваченого в суді першої інстанції, були предметом ретельного дослідження судом та не знайшли свого підтвердження, про що суд у вироку навів свої переконливі висновки.
Зокрема суд послався на такі докази: показання потерпілого ОСОБА_14 , малолітніх потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , очевидця свідка ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 . Вказані особи дали суду показання, які повністю узгоджуються між собою, доповнюють в деталях та викривають обвинуваченого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Також суд послався у вироку на письмові докази: висновок лікаря КНМП «Кременчуцька міська лікарня планового лікування» №336 від 21.07.2023 року, установлено в ході огляду, проведеного 21.07.2023 року о 00:25 год., що ОСОБА_7 перебуває в стані алкогольного сп'яніння; 21.01.2023 року ОСОБА_14 звернувся до поліції із заявою про вчинення щодо нього кримінального правопорушення ОСОБА_7 ; висновок експерта №780 від 24.07.2023 року, у ОСОБА_14 виявлено легке тілесне ушкодження у виді наскрізної рани правої вушної раковини, яка утворилася від дії заряду, можливо і внаслідок пострілу з пневматичного пістолету, можливо у строк і при обставинах, зазначених у постанові та під експертним; протокол огляду місця події від 20.07.2023 року, за адресою АДРЕСА_2 , де у прохідній кімнаті на ліжку лежали два зламані табурети, на журнальному столику пляшка з-під пива та чашка. Ну кухні лежали пусті пляшки, сміття, різний мотлох. Окрема кімната, в якій за дитячим ліжком у пластиковій ванні знаходився поліетиленовий пакет, де була картонна коробка з пневматичним пістолетом, на вікні виявлено пластикову склянку з металевими кульками. При вході до кухні на підлозі наявні два фрагменти дерев'яного табурета та фрагмент ДСП з нашаруванням речовини бурого кольору, а також мобільний телефон «Huawei» синього кольору з розбитим екраном; протокол слідчого експерименту від 21.07.2023 з потерпілим ОСОБА_14 , відповідно до якого його показання повністю відповідають показанням, наданим у суді першої інстанції; повідомлення на службу 102 в період часу з 20.07.2023 року 21:18:44 год. до 21.07.2023 року 02:36 год. від органів охорони здоров'я, працівників поліції, охорони магазину «МаркетОпт» надійшло 6 повідомлень, що 20.07.2023 ОСОБА_7 спричинив численні тілесні ушкодження малолітнім дітям ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , яких госпіталізовано у лікарню; аналогічного змісту протокол прийняття зави про вчинене кримінальне правопорушення; висновок експерта №779, виконаного з 21.07.2023 року о 12:50 год. до 18.08.2023 року, у ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: 1) синців обличчя, струсу головного мозку, які утворилися від дії тупих предметів, можливо від ударів руками і ногами, що за ступенем тяжкості відносять до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я; 2) синців в ділянці грудної клітини, рук і ніг, які утворилися від дії тупих предметів, можливо від ударів руками і ногами, що за ступенем тяжкості відносять до легких тілесних ушкоджень; 3) садна лівого колінного суглобу, яке утворилося від дії тупого предмету, або при ударі о такий, можливо і під час падіння, можливо від ударів руками і ногами, що за ступенем тяжкості відносять до легких тілесних ушкоджень. Дані тілесні ушкодження могли утворитися в строк і при обставинах, зазначених у постанові та підекспертною, тобто 20.07.2023 року. Дані тілесні ушкодження не могли утворитися під час падіння тіла. При отриманні тілесних ушкоджень потерпіла могла знаходитися у вертикальному, або близькому до нього положенні і була обернена передньою частиною тіла до травмуючого предмета. У ОСОБА_9 не виявлено будь-яких пошкоджень, характерних для боротьби чи самозахисту; висновок експерта №778, виконаного з 21.07.2023 року о 12:30 год. до 18.08.2023 року, у ОСОБА_11 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: 1) вогнепальної рани правої кисті, яка утворилась від дії вогнепального заряду, за ступенем тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я; 2) синців обличчя, струсу головного мозку, які утворилися від дії тупих предметів, можливо від ударів руками і ногами, що за ступенем тяжкості відносять до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я; 3) синців тулуба, рук та ніг, які утворилися від неодноразової дії тупих предметів, що за ступенем тяжкості відносять до легких тілесних ушкоджень. Дані тілесні ушкодження могли утворитися в строк і при обставинах, зазначених у постанові та підекспертним, тобто 20.07.2023 року. Дані тілесні ушкодження не могли утворитися під час падіння тіла з висоти власного зросту. При отриманні тілесних ушкоджень потерпілий міг знаходитися у вертикальному, або близькому до нього положенні і був обернений передньою частиною тіла до травмуючих предметів. У ОСОБА_11 не виявлено будь-яких пошкоджень, характерних для боротьби чи самозахисту; протокол слідчого експерименту від 22.08.2023 року, підозрюваний ОСОБА_7 показав на статисті, що потерпілій ОСОБА_9 наніс 1 удар долонею по вилично-потиличній частині голови та 1 удар ногою по ногам нижче сідниць. Також ОСОБА_7 показав на статисті, що потерпілому ОСОБА_11 наніс 1 удар долонею руки по голові, а саме зап'ястком у частину голови ближче до обличчя зліва, а також 1 удар під сідниці по ногам. ОСОБА_7 заперечував свою причетність до заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_14 ; висновок експерта №956 від 23.08.2023 року установлено, що підозрюваний ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту по механізму, локалізації, кількості нанесених тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 можуть частково відповідати даним судово-медичної експертизи на ім'я ОСОБА_11 ; висновок експерта №955 від 23.08.2023 року установлено, що підозрюваний ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту по механізму, локалізації, кількості нанесених тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 можуть частково відповідати даним судово-медичної експертизи на ім'я ОСОБА_9 .
Аналізуючи наведені докази, суд першої інстанції дійшов наступних висновків.
У ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, вказується, що термін "катування" означає "будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне". При катуванні до інших насильницьких дій можуть бути віднесені умисне легке тілесне ушкодження. Загалом поняття "інші насильницькі дії" повинно тлумачитися якомога більш широко з тим, щоб охопити собою усі можливі причини заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання.
Що стосується кримінального правопорушення, передбаченого ст. 127 КК України, основним безпосереднім об'єктом катування є здоров'я, а додатковим обов'язковим - воля, честь і гідність особи.
З об'єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діями - нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями; 2) наслідками у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; 3) причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.
Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.127 КК України, характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою з чотирьох, зазначених у диспозиції цієї статті: примусити потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т.ч. отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, 2) покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним чи іншою особою або у скоєнні яких він чи інша особа підозрюються, 3) залякати його чи інших осіб, 4) дискремінувати його чи інших осіб.
Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, характеризується прямим або непрямим умислом.
Суд вважав доведеним вище переліченими доказами наявність в діях ОСОБА_7 об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч.1 ст.127 КК України, а саме: 1) вчинення ним насильницьких дій, численні удари руками та ногами по різним частинам тіла малолітніх дітей, постріл в долоню дитини з пневматичного пістолета, 2) наслідки заподіяння потерпілим легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я та без такого, від чого вони безумовно відчули сильний фізичний біль та моральні страждання; 3) причинний зв'язок між насильницькими діями та вказаними наслідками. Також доведено, що такі дії ОСОБА_7 вчинив з метою залякати малолітніх дітей, враховуючи, що в силу свого віку вони не могли чинити опір, самостійно захистити свої права, змусити їх проти волі зізнатися у крадіжці, надати інформацію про викрадені гроші, повернути викрадені гроші, покарати за крадіжку, у вчиненні якої він підозрював потерпілих.
Суд вважав неправдивими доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він неумисно спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_14 та малолітнім дітям ОСОБА_9 та ОСОБА_11 .
При цьому суд врахував, що потерпілий ОСОБА_14 , потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_22 повідомили, що приводом для конфліктної ситуації стало звинувачення ОСОБА_7 батька та дітей своєї співмешканки у крадіжки його грошей в сумі 200 грн.
Сам ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що розсердився на ОСОБА_14 за крадіжку коштів і з метою його покарання хотів здійснити постріли йому в ногу.
При проведенні слідчого експерименту, згідно з протоколом слідчого експерименту від 21.07.2023 року, потерпілий ОСОБА_14 повідомив, що ОСОБА_7 звинуватив його в крадіжці, наказав дітям вийти з кухні та переключив на нього свою агресію, вимагав у ОСОБА_14 повернути йому грошові кошти, при цьому погрожував пістолетом. Погрожуючи, ОСОБА_7 казав ОСОБА_14 , що прострелить йому палець на нозі або лоб. ОСОБА_14 відповів: «стріляй, але я гроші не брав». Тоді ОСОБА_7 встав, направив пістолет в голову ОСОБА_14 та здійснив постріл.
З огляду на наведені докази, а також обране обвинуваченим знаряддя для вчинення кримінального правопорушення, локалізацію тілесного ушкодження, суд вважав встановленим наявність в діях ОСОБА_7 саме прямого умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 .
З показань потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_23 вбачається, що ОСОБА_7 звинуватив малолітніх дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_9 у вчиненні крадіжки його грошових коштів, залякував їх, примушував всупереч їх волі зізнатися у вчиненні крадіжці, примушував шукати та повернути кошти. Після того як діти заперечили викрадення коштів, ОСОБА_7 став бити ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , в Мишка ще стріляв із заздалегідь придбаного пневматичного пістолета.
З огляду на наведені докази, а також обране обвинуваченим знаряддя для вчинення кримінального правопорушення, локалізацію та кількість тілесних ушкоджень у малолітніх дітей, суд вважав встановленим наявність в діях ОСОБА_7 саме прямого умислу на катування малолітніх ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , шляхом застосування насильницьких дій, якими потерпілим заподіяні тілесні ушкодження (легкого ступеню тяжкості та легкого ступеню тяжкості із короткочасним розладом здоров'я), внаслідок чого потерпілі безумовно відчували сильний фізичний біль та моральні страждання, з метою їх залякування, отримання всупереч їх волі зізнання у вчиненні крадіжки грошових коштів і покарання за крадіжку, отримання інформації для відшукання грошових коштів.
Таким чином, суд першої інстанції, проаналізувавши надані стороною обвинувачення докази, належність і допустимість яких стороною захисту не оспорюється, - дійшов переконливих висновків, що обвинувачений здійснював катування малолітніх дітей та спричинив умисні легкі тілесні ушкодження ОСОБА_14 .
Доводи апеляційної скарги захисника не спростовують цих висновків.
Статтею 50 КК України встановлено, що покарання є заходом примусу, яке застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до ст. 65 КК України, реалізуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд при призначенні покарання обвинуваченому за вчинені ним кримінальні правопорушення: проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України, тяжкий злочин, передбачений ч.1 ст.127 КК України, врахував конкретні обставини справи, а саме що кримінальні правопорушення вчинені за місцем проживання потерпілих, які прийняли обвинуваченого в свою сім'ю, надали йому житло та утримували матеріально, щодо осіб, з якими він в розумінні п.5 ч.2 ст.3 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» перебував в сімейних та близьких стосунках, щодо малолітніх дітей та в присутності малолітніх дітей.
Оцінюючи ступінь суспільної небезпеки вчиненого, суд врахував, що відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною 7 статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Закон України "Про охорону дитинства" визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до ст.6 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
У ст. 10 Закону України "Про охорону дитинства установлено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. Держава здійснює захист дитини від усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.
Оцінюючи суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень, суд врахував, що ОСОБА_7 не лише нехтуючи вимогами законодавства про охорону дитинства, спричинив шкоду фізичному здоров'ю малолітніх дітей, а своїми діями вчинив такий вплив на їх психічне здоров'я, що негативно тисне на формування їх особистості, а відповідно і на все їх подальше життя.
Суд враховує особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, не одружений, має задовільний стан здоров'я, є особою працездатного віку, проте не працює та не навчається, не має права користування житлом. Не перебуває на обліку в психіатричному чи наркологічному диспансері. Суду не були подані його позитивні характеристики.
Обставин, які в силу ст.66 КК України пом'якшують покарання, суд не встановив.
Зокрема на обґрунтування свого висновку суд зазначив, що щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення мають бути добровільними, тобто базуватися на внутрішньому переконанні особи. Щире каяття, характеризуючи суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого нею кримінального правопорушення, означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення. Щире каяття ґрунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, висловленні жалю з приводу вчиненого, бажанням виправити ситуацію, що склалася, а також готовністю підлягати кримінальній відповідальності. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, щире каяття підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримінальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства та розгляду справи у суді. Визнання вини під тиском зібраних у справі доказів не свідчить про щире каяття винного у вчиненні кримінального правопорушення. Виражене словесно і закріплене письмово визнання особою своєї вини у злочині не завжди є проявом саме щирого каяття, оскільки може поєднуватись із критикою чинного законодавства, виправдовуванням своєї протиправної поведінки. Проявом щирого каяття слід визнавати явку з повинною.
Під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з'ясуванні фактичних обставин, які мають значення для розкриття кримінального правопорушення.
Збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин означає наявність таких негативних обставин, які заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, гарячковість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки.
Суд врахував, що ОСОБА_7 в ході судового розгляду стверджував, що не умисно, а з необережності спричинив тілесні ушкодження потерпілим: батьку своєї співмешканки ОСОБА_14 та її малолітнім дітям ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , а в ході досудового розслідування при проведенні слідчого експерименту за його участі взагалі заперечував заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 , заперечував, що звинувачував дітей у крадіжці, примушував зізнатися та повернути кошти, залякував. Тобто фактично ОСОБА_7 стверджував про відсутність в його діях суб'єктивної та об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 с.125, ч.1 ст.127 КК України. Обвинувачений очевидно зменшував кількість нанесених ним травмуючих факторів малолітнім дітям. В своїх показаннях виправдовував свою поведінку, перекладаючи відповідальність за вчинене ним на самих потерпілих стверджуючи, що вчинив такі дії, оскільки перебував в стані алкогольного сп'яніння, до якого його довів потерпілий ОСОБА_14 . А виникнення у нього негативних відносин до потерпілого ОСОБА_14 пояснював тим, що потерпілий не звільнив своє житлове приміщення, щоб не заважати жити в ньому обвинуваченому, який жодних прав на це житло не мав. Також і в ході судового розгляду обвинувачений продовжував звинувачувати потерпілого ОСОБА_14 у викраденні у нього грошових коштів в незначній сумі 200 грн., що і стало причиною конфлікту та вчинення протиправних дій проти здоров'я потерпілих, заподіяння їм тілесних ушкоджень, навіть незважаючи на те, що близько двох років він проживав у житловому приміщенні потерпілого ОСОБА_14 та утримувався за його рахунок, на що вказували як сам потерпілий, так і свідок ОСОБА_13 , законний представник малолітніх потерпілих ОСОБА_17 . Після вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 фактично намагався його приховати, а саме: розбив мобільний телефон ОСОБА_13 , і тим за її поясненнями суду остання була позбавлена можливості викликати на допомогу поліцію, щоб припинити протиправні дії щодо своїх малолітніх дітей, не викликав екстрену медичну допомогу для лікування потерпілих, при цьому розшукував у прабабусі ОСОБА_17 малолітню ОСОБА_24 , якій після катування вдалося втекти з місця вчинення злочину, приховавши причини її втечі з житла.
Суд також зазначив, що посилання ОСОБА_7 на важкий матеріальний і сімейний стан, що зокрема було пов'язано з викраденням у нього потерпілими незначної суми грошових коштів 200 грн., зростання в дитинстві без батьків, не може визнаватися обставиною, що пом'якшує покарання при вчиненні ним із застосуванням насильства кримінальних правопорушень проти здоров'я батька та малолітніх дітей своєї співмешканки, в житлі яких він проживав та на утриманні яких він знаходився останні 2 роки, при факті, що він весь цей час не працював, будучі особою працездатного віку (38 років) із задовільним станом здоров'я.
З огляду на наведене, суд вважав безпідставними доводи сторони захисту про наявність обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 , таких як щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, збіг тяжких особистих, сімейних чи особистих обставин.
Обставини, які в силу ст.67 КК України обтяжують покарання, суд визнав вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння, щодо малолітніх дітей, щодо осіб, з якими винний перебував у сімейних та близьких відносинах.
Також суд послався на Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. У п.5 ч.2 ст.3 Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" установлено, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, які виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству, дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється, зокрема на осіб, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти.
Оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_7 на момент вчинення кримінального правопорушення спільно проживав однією сім'єю з ОСОБА_13 , у них народилася спільна дитина, а також з батьком співмешканки ОСОБА_14 та її дітьми ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , які є потерпілими від його протиправних дій, тому суд вважав наявною обставину, що обтяжує покарання, визначеної у ст. 67 КК України, а саме: вчинення кримінального правопорушення щодо осіб, з якими винний перебував у сімейних та близьких відносинах.
При визначенні покарання, суд врахував тяжкість кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який не має права користування житлом, стверджував, що єдиним для нього житлом є житлове приміщення потерпілих, у яких він проживав останні роки, не працює, вчинив правопорушення за обтяжуючих обставин, у стані алкогольного сп'яніння, щодо осіб, з якими перебував в сімейних та близьких стосунках, щодо малолітніх дітей, з якими проживав в їх житлі та за рахунок їх сім'ї, за відсутності позитивних характеристик та обставин, які пом'якшують покарання, думку прокурора, потерпілих, їх законного представника та представників, які просили призначити суворе покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуттям, суд дійшов висновку про неможливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання у виді позбавлення волі, а тому відсутні підстави визначені ст.75 КК України для його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Саме таке покарання, на переконання суду першої інстанції, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових злочинів.
Колегія судів повністю погоджується із таким висновком та додатково зазначає, наступне.
Згідно зі ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Таким чином вбачається, що для застосування даних положень, необхідно встановити декілька обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення при цьому підлягає врахуванню і особа обвинуваченого. В іншому випадку застосування таких положень неможливе.
Судом правильно зазначено про відсутність обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , а отже відсутні і умови, визначені ст. 69 КК України, наявність яких дає суду право призначити обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі чи перейти до іншого більш м'якого виду покарань. Через це вимоги апелянта є необґрунтовані.
Загальною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням є результат об'єктивної можливості досягнення мети покарання без його реального виконання. Наявність цієї підстави підтверджується сукупністю обставин кримінального провадження, що передусім характеризують вчинений злочин і особу винного.
Жорстокість дій обвинуваченого по відношенню до малолітніх дітей, відсутність визнання вини та щирого каяття, думка обвинуваченого про призначення суворого покарання вказує на неможливість досягнення мети покарання обвинуваченого без його реального виконання, а отже відсутні підстави для звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного судом покарання у виді позбавлення волі.
Призначене обвинуваченому покарання не є надмірно суворим, оскільки призначено судом у наближеній до мінімальної межі за вчинення тяжкого кримінального правоопуршення.
Нових обставин, які б переконали колегію суддів у протилежному висновку ніж той, до якого дійшов суд першої інстанції, в ході апеляційного розгляду колегії суддів наведено не було.
З огляду на викладене вище, підстав, передбачених ст. 409 КПК України, для зміни чи скасування ухваленого по справі судового рішення щодо ОСОБА_7 , як про це ставиться питання в скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 - захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Крюківського районного суду м. Кременчука від 22 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, у той же строк з часу отримання копії ухвали.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4