Житомирський апеляційний суд
Справа №935/3234/22 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.
Категорія 30 Доповідач Талько О. Б.
04 червня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Коломієць О.С., Шевчук А.М.,
за участю секретаря Антоневської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 935/3234/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Коростишівської державної нотаріальної контори Ломакова Марина Іванівна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ювченка Андрія Васильовича, на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Василенка Р.О.,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що їй на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . Вказує, що є людиною похилого віку та потребує сторонньої допомоги, яку їй надавала дочка ОСОБА_3 , яка проживала в м. Херсон. Оскільки на початку війни м. Херсон було окуповане військами російської федерації, вона з квітня 2022 року втратила зв'язок із дочкою.
Вказує, що вона перебувала у стресовому стані, хвилювалася за життя дочки, коштів на ліки та продукти харчування не вистачало. Відповідачка, яка доводиться їй племінницею, запропонувала свою допомогу, пообіцяла допомагати їй матеріально, доглядати її, купувати ліки та продукти харчування. За такий догляд та допомогу вона попросила оформити на її ім'я вказану квартиру.
Позивачка вказує, що погодилася укласти договір довічного утримання та підписала угоду, проте її зміст не читала.
На початку листопада 2022 року, коли м. Херсон було звільнено військами Збройних Сил України, дочка приїхала до неї. Прочитавши зміст вказаного договору, стало відомо, що 27 червня 2022 року між нею та відповідачкою був укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири.
ОСОБА_1 стверджує, що не мала наміру продавати належну їй квартиру, а була переконана, що підписує договір довічного утримання, адже в силу віку та стану здоров'я потребувала допомоги. Жодних коштів на це майно ОСОБА_2 їй не сплачувала й вона помилялася щодо правової природи договору, його наслідків. До цього часу місце її проживання зареєстроване за цією адресою. Вказана квартира є її єдиним житлом.
Враховуючи вищезазначене, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між нею та ОСОБА_2 та посвідчений державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори Житомирської області Ломаковою М.І. та зареєстрований в реєстрі за №317.
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивачки- адвокат Ювченко А.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що позивачка має у власності інше житло. Та обставина, що вона проживає в житловому будинку, розташованому с. Гуменники, не свідчить про те, що це житло є її власністю, адже наявний в матеріалах справи витяг з Реєстру прав власності не містить жодної інформації про те, що у власності ОСОБА_1 перебуває будь-яке житлове приміщення.
Суд не з'ясував причини, які спонукали сторін здійснити розрахунок до укладення спірного договору, якщо такий розрахунок, як стверджує відповідачка, був проведений.
Звертає увагу на ту обставину, що при укладенні даного договору купівлі-продажу були порушені вимоги статті 1087 ЦК України, адже розрахунок здійснено між фізичними особами на суму, що перевищує 50000 грн.
Суд залишив поза увагою покази свідка ОСОБА_4 , чоловіка відповідачки, який зазначив, що напередодні укладення спірного договору він разом із дружиною привіз грошові кошти у розмірі 300000 грн. до житлового будинку, в якому проживала позивачка. Ці кошти у його присутності ніким не були перераховані.
При цьому, матеріали справи не містять жодного письмового доказу, який би підтверджував факт передачі позивачці цих грошових коштів.
Сама відповідачка в судовому засіданні не повідомила про порядок здійснення розрахунків, обмежившись вказівкою на те, що ввечері вони із позивачкою уточнили наміри, а вранці наступного дня вона з чоловіком привезла грошові кошти ОСОБА_1 .
Також наголошує на тому, що вказаний договір купівлі-продажу не підписаний позивачкою, отже не є укладеним. У графі « Продавець» зазначено « ОСОБА_1 -на», а у графі « Покупець» виконано короткий особистий підпис, який розшифровано значенням прізвища та ініціалів « ОСОБА_2 ». Тобто вказаний документ не містить ані короткого графічного підпису ОСОБА_1 , ані зазначення її прізвища. У графі «Продавець» міститься зовсім інше прізвище - « ОСОБА_5 ».
Вважає, що при вирішенні даного спору суд повинен був врахувати не тільки вік позивачки, але й стан її здоров'я, зумовлений відповідними віковими змінами. Вказані обставини підтверджуються долученими до апеляційної скарги медичними довідками, а також поясненнями самої позивачки, які були надані нею в судовому засіданні.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Саєнко К.М., підтримала апеляційну скаргу.
Третя особа - державний нотаріус Коростишівської державної нотаріальної контори - ОСОБА_6 , не визнала доводи апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 24 листопада 1999 року, набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Наявна в матеріалах справи довідка, видана Гуменницьким старостинським округом Житомирського району Житомирської області 25 травня 2023 року за №96, містить інформацію про те, що ОСОБА_1 проживає від народження й до теперішнього часу за адресою: АДРЕСА_2 .
27 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідачка набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Продаж вказаного нерухомого майна вчинено за погодженою сторонами ціною - 295062 грн., які отримані продавцем від покупця до підписання цього договору ( пункт 3 договору купівлі-продажу).
У графі « Продавець» договору вказано прописом: « ОСОБА_1 -на». Графа «Продавець» містить графічний підпис, поряд з яким зазначено прописом « ОСОБА_2 ».
Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори Ломаковою М.І. 27 червня 2022 року та зареєстрований в реєстрі за №317.
На момент укладення даного договору ОСОБА_1 виповнилося 86 років.
Судом першої інстанції також встановлено, що після підписання вказаного договору купівлі-продажу відповідачка користується цим житловим приміщенням.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів на підтвердження зазначених нею обставин щодо помилки відносно природи спірного правочину, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання.
Суд взяв до уваги пояснення позивачки про те, що вона особисто передала ОСОБА_2 ключі від вказаної квартири, проте причину таких дій не могла пояснити.
Судом також зазначено, що пенсійний вік позивачки не є безумовною підставою, яка свідчить про те, що вона помилялася щодо правової природи спірного договору. Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б вказували, що на час укладання договору купівлі-продажу у ОСОБА_1 були наявні певні обмеження, чи стан її здоров'я був таким, що вона потребувала сторонньої допомоги й помилялася щодо наслідків укладення договору з відповідачкою.
Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона ( продавець) передає або зобов'язується передати майно ( товар) у власність другій стороні ( покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно ( товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором довічного утримання ( догляду) одна сторона ( відчужувач) передає другій стороні ( набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно ( стаття 744 ЦК України).
Відповідно до положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі ( частина третя статті 203 ЦК України).
У частині першій статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Отже, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушуюється ( не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 1 грудня 2022 року у справі №335/15805/17 зазначено, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. При цьому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення ( наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення, можливо відобразити таким чином: « немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet ( незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив».
Відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 8 вересня 2020 у справі №916/667/18 зазначила, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечить закону в правовідносинах, щодо яких виник спір.
Зміст спірного договору купівлі-продажу свідчить про те, що сторони дійшли згоди про здійснення розрахунку до підписання даної угоди, що відповідає вимогам законодавства.
Посилання позивачки та ту обставину, що кошти за відчуження даної квартири вона не отримувала, не є підставою для визнання цього договору купівлі-продажу недійсним.
Порушення сторонами спірного договору вимог статті 1087 ЦК України щодо граничного розміру розрахунків у готівковій формі також не може бути підставою для задоволення позовних вимог.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представник позивачки надав довідки, видані КНП « Коростишівська центральна районна лікарня ім. Д.І. Потєхіна» 31 жовтня 2023 року про те, що позивачка хворіє хронічною двобічною нейросенсорною приглухуватістю IV ст. двобічна глухота, а також їй встановлено діагноз: вікова манулодистрофія обох очей.
Однак, вказані документи не свідчить про те, що внаслідок стану здоров'я ОСОБА_1 помилялася щодо правової природи спірного правочину.
Суд першої інстанції встановив, що позивачка передала ключі від спірної квартири ОСОБА_2 , яка після укладення даного договору купівлі-продажу користується квартирою АДРЕСА_3 .
Позивачка постійно з народження проживає у іншому житловому приміщенні, яке розташоване в АДРЕСА_2 . Отже, відсутні підстави стверджувати про те, що спірна квартира була єдиним її житлом.
При цьому, відсутність реєстрації права власності позивачки на житловий будинок АДРЕСА_2 , жодним чином не свідчить про те, що вона позбавлена будь-якого речового права не це майно.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що вказаний договір не був підписаний ОСОБА_1 , слід зазначити, що особистий підпис фізичної особи може мати довільну графічну та смислову ( змістовну) форму, притаманну цій особі й обрану нею на власний розсуд, у тому числі й у формі написання власного прізвища, імені та по батькові ( повністю чи з використанням певних скорочень).
Окрім того, обставини підписання позивачкою спірного договору, а саме те, що у графі « Продавець» прописом зазначено « ОСОБА_7 « Мир-на», не досліджувалися судом першої інстанції, який розглянув справу у межах позовних вимог. Позовні вимоги з тих підстав, що вказаний договір не був підписаний позивачкою, не були пред'явлені.
Варто також наголосити, що посилання на факт неукладення договору купівлі-продажу спірної квартири внаслідок того, що він не був підписаний позивачкою, виключає можливість визнання цього договору недійсним.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду.
Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ювченка Андрія Васильовича, залишити без задоволення, а рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2023 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді:
Повний текст постанови складений 14 червня 2024 року.