Справа №760/24683/21 2/760/4129/24
14 червня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.,
за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, державний виконавець Долинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Заїка Вадим Вікторович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» (далі - ТОВ «ФК «Ріальто»), в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. від 16 червня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 22456, про стягнення з нього заборгованості.
Свої вимоги мотивує тим, що 11 січня 2021 року між ним та ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» був укладений договір шляхом заповнення онлайн-заявки на видачу кредиту на офіційному веб-сайті товариства без підписання договору у паперовому вигляді та без нотаріального його посвідчення. Відповідно до умов цього договору він отримав фінансовий кредит у розмірі 4 000,00 грн.
11 червня 2021 року ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» відступило право вимоги за кредитним договором від 11 січня 2021 року № 2101111-32920-1 на користь ТОВ «ФК «Ріальто» на підставі договору відступлення прав вимоги № 11/06/2021-Р/М-1.
16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. був вчинений виконавчий напис № 22456 про стягнення з нього заборгованості за вищевказаним кредитним договором у сумі 23 188,00 грн та плати за вчинення виконавчого напису.
Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), посилаючись на те, що кредитний договір від 11 січня 2021 року № 2101111-32920-1 не був посвідченим нотаріально, тому подані відповідачем документи не відповідали вимогам пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). Позивач зазначає, що виконавчий напис від 16 червня 2021 року № 22456 є незаконним, оскільки вчинений на підставі документів, які не встановлюють безспірність його заборгованості. Також позивач посилається на те, що він не отримував від відповідача письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання, що свідчить про недотримання останнім процедури стягнення боргу на підставі виконавчого напису нотаріуса. Звертаючись до нотаріуса, відповідач мав надати документи (поштовий чек та опис вкладення) на підтвердження факту отримання боржником письмової вимоги про виконання умов договору про надання кредиту, а також надати більш розширений перелік документів на підтвердження безспірності грошових вимог, аніж ті, що були ним фактично надані для отримання виконавчого напису. Позивач вказує, що йому невідомо, чи отримував приватний нотаріус від відповідача первинні документи щодо виданого кредиту і, як наслідок, чи мав він достатні підстави вважати, що розмір заборгованості є безспірним.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та просить позов задовольнити в повному обсязі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 вересня 2021 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін за вищевказаним позовом та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, державного виконавця Долинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Заїку В. В.
Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.
Згідно з даними зворотніх повідомлень про вручення поштових відправлень, учасники справи отримали копії ухвал про відкриття та позовних заяв з додатками.
17 квітня 2023 року до суду надійшов відзив відповідача, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає про те, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору з усіма правовими наслідками невиконання зобов'язань за договором. 11 січня 2021 року позивачеві надано кредит у розмірі 4 000 грн шляхом перерахування на платіжну картку строком на 30 днів, але зобов'язання за кредитним договором він не виконав та не повернув своєчасно суму кредиту і нараховані відсотки для погашення заборгованості. Відповідач зазначає, що у зв'язку з невиконанням позивачем зобов'язань за кредитним договором він звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. із заявою про вчинення виконавчого напису на стягнення заборгованості. Відповідач вказує, що станом на 14 квітня 2023 року заборгованість позивача за договором від 11 січня 2021 року № 210111-32920-1 становить 24 138,00 грн, що складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 4 000,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 19 188,00 грн, заборгованості по витратам за вчинення виконавчого напису у розмірі 950,00 грн. Станом на 10 червня 2021 року нарахування відсотків позивачеві було зупинено та зафіксовано розмір заборгованості. Такий розмір не змінився з дати вчинення виконавчого напису, оскільки не відбувалося погашення, що відображено у розрахунку заборгованості. Відповідач вважає, що у нього були всі обґрунтовані та законні підстави на звернення стягнення на грошові кошти позивача шляхом вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, а надані ним додатки підтверджують безспірність такої заборгованості та законність його дій. Оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, а також не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, то виконавчий напис, на його думку, підлягає виконанню.
Разом з тим, представником відповідача подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, посилаючись на те, що визначений стороною позивача розмір витрат є неспівмірним із складністю справи та сумою заборгованості, а також не підтвердженим документально належними доказами.
Треті особи пояснення до суду не надали.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів визначений у Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Суд установив, що 11 січня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» укладено договір № 210111-32920-1, відповідно до умов якого позивачеві надано грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності. Сторони погодили процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1,99% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 726,35%) користування кредитом у межах визначеного строку. Пунктом 1.3. цього договору передбачено, що строк надання кредиту та строк дії договору становить 30 днів.
Разом з тим, 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 22456, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ріальто» заборгованості за вказаним кредитним договором за період з 10 лютого 2021 року по 11 червня 2021 року у сумі 23 188,00 грн, що складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4 000,00 грн, простроченої заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом у сумі 19 188,00 грн. З урахуванням плати за вчинення виконавчого напису загальна сума заборгованості становить 24 138,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що правонаступником усіх прав та обов'язків ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» є ТОВ «ФК «Ріальто» на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 червня 2021 року № 11/06/2021-Р/М-1.
22 липня 2021 року державним виконавцем Долинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Заїкою В. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 66182054 з примусового виконання вказаного виконавчого напису, якою також стягнуто з боржника виконавчий збір/основну винагороду виконавця у розмірі 2 413,80 грн.
В рамках даного виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанови від 22 липня 2021 року про арешт коштів боржника, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти до наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на викладене, та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, посилався на те, що виконавчий напис вчинено з порушенням Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки заборгованість не є безспірною, кредитний договір не був посвідчений нотаріально, відповідач не надав належних документів на підтвердження факту отримання ним письмової вимоги про виконання умов договору про надання кредиту, а також первинних документів на підтвердження безспірності грошових вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виконавчого напису від 16 червня 2021 року № 22456 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ «ФК «Ріальто» заборгованість за кредитним договором від 11 січня 2021 року № 210111-32920-1 у розмірі 24 138 грн з урахування плати за вчинення виконавчого напису нотаріусом за період з 10 лютого 2021 року по 11 червня 2021 року.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 750/1627/18.
Судом установлено, що позивач не погоджується з розміром заборгованості за кредитним договором від 11 січня 2021 року № 210111-32920-1, а відповідач не надав доказів того, що звертаючись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, подав документи, які підтверджують безспірність заборгованості боржника.
Будь-яким чином перевірити безспірність заборгованості по наданому відповідачем нотаріусу кредитному договору та розрахунку заборгованості, який є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків ТОВ «ФК «Ріальто», суд позбавлений можливості, такий обов'язок на суд не покладається, оскільки довести це має стягувач при зверненні до нотаріуса.
Також у матеріалах справи відсутні докази того, що укладений між позивачем та ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» кредитний договір був посвідчений нотаріально, тому він не може бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц.
Крім того, матеріали справи, що розглядається, не містять доказів надсилання повідомлення від стягувача про виконання умов кредитного договору від 11 січня 2021 року № 210111-32920-1 на адресу боржника та докази його отримання ним, що є порушенням підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Таким чином, ОСОБА_1 , не будучи повідомленим про намір вчинення виконавчого напису, був позбавлений можливості заперечувати проти вимог відповідача та надати докази неправомірності та безпідставності такої вимоги про стягнення коштів.
Отже, нотаріус не перевірив та не встановив, чи підтверджують надані стягувачем документи безспірність боргу, а також залишив поза увагою те, що ТОВ «ФК «Ріальто»відповідно до статті 1048 ЦК України мало право на стягнення заборгованості по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Такий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач наведені позивачем обставини не спростував, доказів наявності законних підстав, передбачених для видачі виконавчого напису, не надав.
Посилання відповідача на те, що у нього були законні підстави для стягнення грошових коштів з позивача у заявленому розмірі шляхом вчинення виконавчого напису, оскільки позивачем не спростований такий розмір заборгованості, не свідчить про дотримання відповідачем порядку, передбаченого законом для звернення із заявою та необхідними документами до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення.
Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем, що включають судовий збір за подання позову у розмірі 908 грн, підлягають стягненню на його користь з відповідача.
Що стосується стягнення з відповідача судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 454 грн, то зазначений розмір судового збору не може бути стягнутий з відповідача на користь позивача, оскільки останнім не доведдено, що він звертався з такою заявою до суду.
Щодо вимоги позивача про відшкодування за рахунок відповідача комісії банківської установи, сплаченої при оплаті судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, то суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 523/12032/18 (провадження № 61-6898св22): «банківська комісія - це грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Банківська комісія береться також за оплату чеків, розміщення депозитів, виконання постійних доручень, пряме дебатування. З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що стягненню на користь позивачки підлягають виключно судові витрати без врахування комісії, оскільки банк було обрано нею самостійно, та банківська комісія за своєю суттю не є частиною судового збору чи судовими витратами, який встановлюється державою відповідним нормативно-правовим актом та є обов'язковим до сплати. Комісію за обслуговування було стягнуто обраним позивачем банком за надання йому банківської послуги».
Що стосується стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4 500 грн, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Як вбачається з матеріалів справи 26 липня 2021 року між адвокатом Тимошенком О. І. та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правової допомоги № 2761.
Дорученням від 26 липня 2021 року № 1, яке є додатком № 1 до вищевказаного договору, визначено, що позивач доручає і зобов'язується оплатити, а адвокат зобов'язується надати правову допомогу щодо підготовки позовної заяви до ТОВ «ФК «Ріальто» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та подачі її до суду. У дорученні вказано, що розмір винагороди (гонорар) адвоката становить 4 500 грн.
Актом № 1 наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 26 липня 2021 року № 2761 підтверджено надання адвокатом послуг в обсягах, визначених цим договором.
Разом з тим, до матеріалів справи позивачем додано опис виконаних адвокатом робіт під час надання правової допомоги та довідку від 29 липня 2021 року № 28-07/21 про оплату гонорару у розмірі 4 500,00 грн.
Відповідач ТОВ «ФК «Ріальто» просить зменшити витрати на оплату правничої допомоги, посилаючись на те, що визначений стороною позивача розмір витрат є неспівмірним із складністю справи та сумою заборгованості.
Відповідно до пунктів 2 ,4 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, а також дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На необхідність врахування розумності розміру відшкодування судових витрат вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії», у якому зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні суми відшкодування правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Про пропорційність і співмірність витрат йдеться і у Постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, відповідно до висновку якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Так, спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із вчиненням нотаріусом виконавчого напису про стягнення з позивача грошових коштів в сумі 24 138 грн, у зв'язку з чим адвокатом в інтересах позивача було складено позовну заяву про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із протиправністю вчинення після 2014 року нотаріусами виконавчих написів у спорах по стягненню заборгованості у кредитних правовідносинах, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, оскільки вимоги базуються на прямій нормі права, що не передбачає вчинення таких написів. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Зважаючи на те, що предметом спору є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, дана справа є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначений позивачем до відшкодування гонорар є завищеним і не являється співмірним, обґрунтованим і пропорційним об'єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи і розміру заборгованості, що підлягає стягненню, а тому суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру його відшкодування до 3 000 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, статтями 15, 16, 18, 257 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич Оксаною Федорівною від 16 червня 2021 року та зареєстрований за № 22456.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн та витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто», код ЄДРПОУ: 43492595, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 4;
треті особи:
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Л. Первомайського, 9, оф. 1;
державний виконавець Долинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Заїка Вадим Вікторович, місцезнаходження: 28500, Кіровоградська область, м. Долинська, вул. Тесленка, 59.
Суддя Л. М. Ішуніна