Справа № 758/3013/19
11 червня 2020 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва в складі судді Гребенюка В.В., секретаря судового засідання Добривечір А.О., розглянувши цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» до акціонерного товариства «Укрсиббанк», треті особи: ОСОБА_1 , державне підприємство «Інформаційне центр» Міністерства юстиції України, про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом зняття обтяження
Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (надалі за текстом - позивач) в особі свого представника адвоката Добриня Я.О. звернулося до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрсиббанк» (надалі за текстом - відповідач), треті особи: ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1 ), державне підприємство «Інформаційне центр» Міністерства юстиції України (надалі за текстом - ДП «Інформаційний центр»), про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом зняття обтяження.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником транспортного засобу «Chevrolet Aveo», номер кузова НОМЕР_1 (надалі за текстом - ТЗ позивача), який було зареєстровано 30.10.2014 року на підставі довідки-рахунку ВІА № 770992 від 20.10.2014 року. У листопаді 2018 року позивачу стало відомо, що Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (надалі за текстом - Реєстр) міститься зареєстрований 22.02.2013 року запис про обтяження ТЗ позивача: підстава обтяження: договір застави транспортного засобу від 25.05.2007, обтяжувач: ПАТ «Укрсиббанк», боржник: ОСОБА_1 .
Відповідно до інформації, наданої регіональним сервісним центром в Дніпропетровській області, 07.06.2012 ТЗ позивача було зареєстровано за власником-фізичною особою, 19.10.2012 знято з обліку для реалізації, 19.10.2012 зареєстровано за власником-фізичною особою, 13.03.2013 знято з обліку для реалізації, 28.03.2013 зареєстровано за власником-фізичною особою, 30.10.2014 перереєстровано на позивача.
Як зазначає позивач, відповідно до статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем за умови відсутності в Реєстрі відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Оскільки на час відчуження боржником у Реєстрі були відсутні відомості про обтяження, позивач звернувся до суду з даним позовом, просив усунути йому перешкоди в користуванні власності, шляхом припинення (зняття) обтяження у вигляді застави рухомого майна і виключення з Реєстру запису від 22.02.2013 за № 13541525 про обтяження ТЗ позивача.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 07 березня 2019 року позовну заяву було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 30 квітня 2019 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
08.07.2019 року судом отримано відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача заперечував проти позовних вимог, оскільки, на його думку, позивачем невірно визначено відповідача по даній справі. В обґрунтування відзиву зазначив, що позивачем 22.02.2013 дійсно було зареєстроване в реєстрі під № 13541525 приватне обтяження - застава рухомого майна (ТЗ позивача) на підставі Договору про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу № 11159924000 від 25.05.2207 р. (надалі за текстом - Кредитний договір), яким забезпечувалось виконання ОСОБА_1 у повному обсязі умов даного кредитного договору. Однак, станом на час звернення з позовною заявою дане кредитне зобов'язання було відступлене на підставі договору факторингу № 17 від 20.04.2015 року на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», інформація про відступлення прав за Кредитним договором та про підстави внесення такого запису внесена до Реєстру 05.05.2015 року. З урахуванням вказаних обставин, у відповідача відсутні будь-які права та обов'язки за Кредитним договором перед ОСОБА_1 та будь-якою іншою особою, в тому числі, обов'язок та можливість виключити з Реєстру запис про обтяження ТЗ позивача. З цих підстав, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про місце, дату та час проведення судового засідання повідомлялись належним чином.
Відповідно до частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , позивач є власником транспортного засобу «Chevrolet Aveo», номер НОМЕР_1 (а.с. 8).
Зазначений транспортний засіб було зареєстровано 30.10.2014 року на підставі довідки-рахунку ВІА № 770992 від 20.10.2014 року (а.с. 12).
Як вбачається з витягу від 02.11.2018 року з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, 22.02.2013 року ДП «Інформаційний Центр» було зареєстровано обтяження за № 13541525: підстава обтяження: договір застави транспортного засобу від 25.05.2007, обтяжувач: ПАТ «Укрсиббанк», боржник: ОСОБА_1 , об'єкт обтяження: автомобіль «Chevrolet Aveo», номер НОМЕР_1 (а.с. 13).
25.05.2007 року між відповідачем та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу № 11159924000. Відповідно до п. 1.1, 1.4 зазначеного договору, відповідачем було надано ОСОБА_1 кредитні кошти для особистих потреб, а саме, на придбання автомобіля. Згідно з п. 2.1. договору, у забезпечення виконання своїх грошових зобов'язань за договором, ОСОБА_1 передав у заставу рухоме майно - транспортний засіб «Chevrolet Aveo», номер НОМЕР_1 (а.с. 100-104).
Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору факторингу № 17 від 20.04.2015 р. відповідач відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» права грошових вимог до боржників, що виникли на підставі первісних договорів, які зазначені у реєстрі боржників, підписаному сторонами. П. 2.5 вказаного договору передбачено, що одночасно з відступленням прав вимоги до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» переходять усі права за усіма договорами забезпечення (а.с. 106-108).
Згідно з реєстром боржників до договору факторингу № 17 від 20.04.2015 р., відповідач відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» право вимоги за договором про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу № 11159924000 від 25.05.2007 року (а.с. 114).
Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) та статті 1 Закону України «Про заставу», в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до частин 1, 2 статті 20 Закону України «Про заставу», заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
Частиною 1 статті 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Згідно з частинами 1, 2 статті 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.
Суд зазначає, що зазначені вище норми законодавства застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Згідно частини 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Статтею 10 Закону передбачено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
У відповідності до положень статті 12 Закону, взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.
Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави.
У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Позивач звернувся до суду з позовом, зазначивши, що є добросовісним набувачем транспортного засобу «Chevrolet Aveo», номер НОМЕР_1 , а тому, наявні підстави для винесення судом рішення про скасування обтяження та усунення перешкод у користуванні власністю.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідачем було повідомлено, що станом на час звернення позивача до суду з позовом, дане кредитне зобов'язання було відступлене відповідачем на підставі договору факторингу № 17 від 20.04.2015 року на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», а інформація про відступлення прав за Кредитним договором та про підстави внесення такого запису внесена до Реєстру 05.05.2015 року.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Для забезпечення правильного і швидкого вирішення спору суд з урахуванням конкретних її обставин повинен чітко вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, та інших учасників процесу. Суду необхідно також встановити осіб, які можуть брати участь у справі як співпозивачі або співвідповідачі, треті особи.
Неправильне визначення фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення спору, приводить до того, що не всі особи, прав яких безпосередньо стосується вирішення спору, притягуються до участі у справі, що, у свою чергу, призводить до ухвалення незаконних судових рішень.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та вирішує справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
ЦПК України саме на позивача покладає обов'язок визначати відповідача у справі.
Звертаючись до суду з позовом, заявник повинен чітко зазначити спосіб захисту, якого він вимагає, та яке право він вважає порушеним, невизнаним чи оспорюваним, вказати, ким порушені його права та в чому полягає порушення.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Під час розгляду справи суд встановив, що наявне обтяження було зареєстровано з метою забезпечення вимог відповідача до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу № 11159924000. Проте, в подальшому за умовами договору факторингу № 17 від 20.04.2015 р. відповідач відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» права грошових вимог до боржників, разом з усіма правами за усіма договорами забезпечення.
Так, судом встановлено, що 05.05.2015 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна змінено обтяжувача рухомого майна, що належить позивачеві на праві власності, додано обтяжувача ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».
Таким чином, належним відповідачем у даній справі є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», обтяження якої на майно позивача зареєстровано.
За приписами статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки вирішення спору за відсутності належного відповідача є порушенням норм процесуального права, а пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» до акціонерного товариства «Укрсиббанк», треті особи: ОСОБА_1 , державне підприємство «Інформаційне центр» Міністерства юстиції України, про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом зняття обтяження - залишити без задоволення;
Повне найменування сторін:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (адреса: 49126, м. Дніпро, пр. Праці, 2Т, код ЄДРПОУ 34410930);
відповідач 1 - акціонерне товариство «Укрсиббанк» (адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12, код ЄДРПОУ 09807750);
третя особа - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
третя особа - державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції (адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 73);
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;
Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;
В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;
Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди
Суддя В.В. Гребенюк