Справа №:756/6047/22
Провадження №: 2/755/2606/24
"30" травня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Гончарука В.П.,
за участю секретаря: Гриценко О.І.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори, Державного нотаріуса Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Литвин Ірини Володимирівни, третя особа: ОСОБА_3 про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визнання права власності на квартиру, суд, -
Позивач через свого представника звернулася до суду з позовом та відповідно до позовних вимог просила суд :
Скасувати постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії №1085/02-31/669/2022 від 28 березня 2023 р. видану 21 - ю київською державною нотаріальною конторою , державним нотаріусом Литвин І.В.; Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом право власнсоті на квартиру АДРЕСА_1 ;
Зобов'язати ОСОБА_2 на підставі рішення суду по даній справі здійснити державну реєстрацію права власності визнаного за нею нерухомого майна, зокрема державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 видане 04 травня 2022 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м.Київ).
26 серпня 2022 року Двадцять першою київською державною нотаріальною конторою на підставі поданої ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини заведена спадкова справа №669/2022 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє місце проживання якої було за адресою: АДРЕСА_2 .
28 березня 2023 року до Двадцять першої київської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_2 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 . Для вчинення нотаріальної дії ОСОБА_2 подала наступні документи, а саме:
- свідоцтво про смерть ОСОБА_4 ;
- заповіт;
- свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Десятою київською державною нотаріальною конторою 07 травня 2018 року за реєстровим №3-277;
- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданий Десятою київською державною нотаріальною конторою 07 травня 2018 року, індексний номер: 123036562.
На виконання вимог п.п. 5.1. п. 5 гл. 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року №296/5 Відповідачем-2 надано правову оцінку поданого для вчинення нотаріальної дії заповіту та відмовлено у вчиненні нотаріально дії - видачі Позивачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 , після смерті Заповідача ( спадкодавця).
Відповідач - 2 обгрунтував постанову про відмову наступним чином:
Що , як вбачається із змісту поданого для вчинення нотаріальної дії заповіту, заповідачем було перераховано належне йому майно і визначено, кому із спадкоємців він залишає його у спадок. Відповідно до вказаного заповіту частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 заповіла на користь іншого спадкоємця, а не на користь ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Оскільки визначений у заповіті щодо квартири спадкоємець протягом встановленого ст. 1270 Цивільного кодексу України строку не подав заяву про прийняття спадщини та, як вбачається із матеріалів спадкової справи, на час відкриття спадщини постійно не проживав разом із спадкодавцем, він вважається таким, що спадщину не прийняв.
Згідно з ч. 2 ст. 1223 Цивільного кодексу України у разі неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦКУ. Отже, частка квартири АДРЕСА_3 у будинку спадкується спадкоємцями на загальних підставах за законом.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи той факт, що вчинення, нотаріальної дії, а саме: видача свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 на зазначене в цій Постанові нерухоме майно на підставі поданого заповіту суперечить законодавству України, керуючись статтею 49 Закону України «Про нотаріат» та главою 13 розділу І «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.»
На думку позивача, що відмова Відповідача - 2 у вчиненні запитуваної Позивачем нотаріальної дії є грубим порушення чинного цивільного законодавства України, зокрема: частини 2 статті 1223, частини 1 статті 1275 Цивільного кодексу України з огляду на наступне:
За твердженням позивача остання повідомила ОСОБА_3 засобами телефонного зв'язку про те, що Заповідач померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 04 травня 2022 року по 02 травня 2023 рік сплинув 1 рік т 7 днів ( з моменту смерті спадкодавця до моменту подачі позову до суду), тобто строк для прийняття спадщини, визначений статтею 1270 Цивільного кодексу України та пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28 лютого 2022 Р. № 164 сплинув.
На особистому прийомі Відповідач - 2 повідомив Позивача про те, що заява про прийняття спадщини за заповітом від ОСОБА_3 у матеріалах спадкової справи №669/2022 або заява про відмову від прийняття спадщини - відсутні.
Враховуючи вищевикладене, станом на дату подачу позову третя особа ОСОБА_3 , якій Заповідач заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 не скористалася своїм правом, визначеним статтею 1269 Цивільного кодексу України, зокрема не подала заяви про прийняття спадщини або заяви про відмову від прийняття спадщини.
Враховуючи вищевикладені обставини, ОСОБА_3 , у визначеному законом порядку та у визначений законом строк, спадщину за заповітом не прийняла, і не відмовилася від її прийняття, тобто є такою, що не прийняла спадщину, в той час як Позивач, яка також є а спадкоємицею за заповітом - прийняла спадщину у визначеному законом порядку та у визначений законом строк.
З огляду на зазначене, положення частини 2 статті 1223 Цивільного кодексу України розтлумачені та застосовані Відповідачем - 2 помилково, оскільки з двох спадкоємців за заповітом не прийняв спадщину та не відмовився від неї лише один спадкоємець, тому Позивач має право успадкувати усю спадкову масу за заповітом, відповідно до положень статті 1275 Цивільного кодексу України.
Свою позицію позивач обґрунтовує судовою практикою викладеною у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 132/3826/18 та у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 22 7/3750/19:
«Касаційний цивільний суд Верховного суду у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 висловив наступну правову позицію щодо визнання права власності в порядку спадкування за заповітом є належним способом захисту прав спадкоємця, якщо вбачаються перешкоди в оформленні його спадкових прав у нотаріальному порядку:
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28 лютого 2022 Р. № 164 установлено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.
Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування у разі неприйняття спадщини чи відмови від неї одним із спадкоємців за заповітом застосовується норма частини першої статті 1275 ЦК України, відповідно до якої частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
Враховуючи волю заповідача таке тлумачення статті 1275 ЦК України дозволяє усунути конкуренцію між спадкуванням за заповітом та законом, оскільки ніхто не може бути одночасно спадкоємцем за законом та заповітом відносно спадкової маси охопленої заповітом. Якщо призначені кілька спадкоємців за заповітом і той або інший з них відмовляється від прийняття своєї частини або, взагалі, вибуває з числа інших, то частини у спадщині інших р відповідній мірі збільшуються.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2020 року у справі 132/3826/18 сформував наступну позицію щодо застосування норм Цивільного кодексу України, зокрема статей: 1223, 1270, 1275:
«Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що суб'єктивне цивільне право на прийняття спадщини існує в межах строків, установлених статтею 1270 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Верховний Суд зазначає, що право на відмову від прийняття спадщини існує у спадкоємця лише в межах строку, встановленого для прийняття спадщини, після закінчення якого відмова не допускається і поновлення цього строку законом не передбачено.
Згідно з частиною першою статті 1275 ЦК України , якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
Відповідно до частини першої статті 1275 ЦК України , якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
Верховний Суд виходить з того, що за наявності заповіту на все майно правило частини другої статті і 223 ЦК України застосовується у разі неприйняття спадщини або відмови від спадщини усіма спадкоємцями за заповітом.
Верховний Суд зазначає, що посилання у частині другій статті 1223 ЦК на те, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування у разі неприйняття спадщини або відмови від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом необхідно розуміти як таке, що належить цим особам у разі неприйняття спадщини або відмови від її прийняття усіма спадкоємцями за заповітом і за умови, що заповіт складено на усе майно. Отже, за відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття усіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги.
Також позивач стверджує, що нею здійснювався догляд за спадкодавцем ОСОБА_4 .
Зокрема, на підставі довіреності від 22 липня 2021 року, що посвідчена приватним нотаріусом Кошель І.А. та зареєстрована за №№1504. 1505; серія та номер бланку: НРК 879043, позивач уповноважена представляти інтереси ОСОБА_4 «у відповідних компетентних ( органах та організаціях, в тому числі в органах Пенсійного фонду України, органах соціального захисту, будь-яких банківських установах, в тому числі, але не виключно АТ КБ «Приватбанк», відділеннях поштового зв'язку, центрах надання адміністративних послуг, архівах, відповідних органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, в інших установах, підприємствах, організаціях, незалежно від форми власності та підпорядкування, з питань призначення, оформлення, нарахування, перерахунку та отримання належної ОСОБА_4 пенсі, доплат до пенсії, компенсаційних соціальних виплат тощо, відкриття/закриття рахунків у банківських установах, та розпорядження грошовими коштами ч на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_4 »
Окрім цього, Позивач представляла інтереси ОСОБА_4 у правовідносинах з Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «СПІЛЬНА СПРАВА» щодо отримання ОСОБА_4 житлово-комунальних та інших послуг та здійснення оплати за такі послуги, що підтверджується довідкою №46 від 26 квітня 2023 року від ОСББ «СПІЛЬНА СПРАВА» та квитанціями про оплату житлово-комунальних послуг .
Позивач також займалась і питанням щодо поховання ОСОБА_4 , що підтверджується Договором - замовленням на організацію поховання та надання суміжних послуг від 04.05.2022 року, укладений між Похоронним домом «Омега» та Позивачем, рахунком №б/н від 04.06.2022 року, рахунком №01048 від 04.09.2022 року, квитанцією про оплату послуг із поховання.
Позивач обгрунтовує свої вимоги тим, що відповідно до ст. 1216 Цивільного Кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що передбачено приписами статті 1217 Цивільного кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Частиною 1 статті 1235 Цивільного кодексу України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
За змістом частин 1,2 статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Відповідно до ст.ст.1216, 1217, 1218, 1219 Цивільного кодексу України спадкування - це перехід майнових і окремих особистих немайнових: прав та обов'язків спадкодавця до його спадкоємців; спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Якщо фізична особа склала заповіт, таким: чином розпорядившись своєю власністю на випадок смерті, і не скасувала його, то у разі її смерті спадкування здійснюється за заповітом, який є останньою волею спадкодавця. Спадкування за заповітом поставлене, серед видів спадкування, на перше місце відповідно до домінанти пріоритетності волі особи. Це закріплено у ст. 1223 ЦК, яка залишає право на спадкування спадкоємцям за законом лише за відсутності заповіту або повного чи часткового визнання заповіту недійсним, неприйняття (відмови) спадщини спадкоємцем за заповітом, усунення від права на спадкування спадкоємця за заповітом, неохоплення заповітом усієї спадщини.
Крім того, п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про спадкування" № 7 від ЗО травня 2008 року передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Як вбачається з листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № v-753740-ІЗ "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, визнання права власності на спадкове майно здійснюється в судовому порядку і є винятковим способом: захисту, що має застосовуватися.
Згідно статті 50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Ухвалою Оболонського районного суду м.Києва від 23 травня 2023 р. позовну заяву ОСОБА_2 до Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори, Державного нотаріуса Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Литвин Ірини Володимирівни, третя особа: ОСОБА_3 про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визнання права власності на квартиру було передано за підсудністю до Дніпровського районного суду м.Києва .
26 червня 2023 р. відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим по даній справі було визначено суддю Гончарука В.П.
27 червня 2023 р. позовну заяву ОСОБА_2 до Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори, Державного нотаріуса Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Литвин Ірини Володимирівни, третя особа: ОСОБА_3 про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визнання права власності на квартиру було залишено без руху та надано строк для усун6ення недоліків.
14 липня 2023 р. по даній справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Від представника Двадцять першої київської державної нотаріальної контори до суду надійшло клопотання про слухання справи у відсутність представника відповідача.
В судовому засідання представник позивача наполягала на задоволені позову в повному обсязі з обставин викладених в позовній заяві, вказуючи на те, що позивачем вірно обрано спосіб захисту своїх інтересів, визначено вірно коло учасників судового процесу та задоволення позову буде відповідати інтересам позивача, вказуючи на те, що державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Литвин І.В. з порушенням вимог чинного законодавства протиправно було винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії №1085/02-31/669/2022 від 28 березня 2023 р., так -як третя особа ОСОБА_3 не скористалася своїм правом щодо отримання спадщини та фактично відмовилася від спадщини, що заповіла останній спадкодавець ОСОБА_4 , в зв'язку з чим за позивачем повинно бути визнано право власності в порядку спадкування за заповітом.
Суд заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи дійшов наступного, що частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Згідно із ст.ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку. Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статей 55 та 124 Конституції України, кожна особа має право на судовий захист своїх прав та законних інтересів, причому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною 1 статті 1275 ЦК України визначено, що якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
Відповідно до ст. 50 Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії. Таким чином, може відбуватися оскарження нотаріальної дії або відмова у її вчиненні.
Оскарження нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає, що така дія була вчинена неправомірно. Оскарження ж відмови у такому вчиненні матиме місце у разі, якщо особа вважає, що нотаріус неправомірно відмовив у вчиненні нотаріальної дії.
Як було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла спадкодавець ОСОБА_4 .
За життя спадкодавець ОСОБА_4 склала заповіт від 8.11.2017 року, відповідно до якого заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 третій особі ОСОБА_3 .
Житловий будинок АДРЕСА_4 , земельну ділянку, розташовану за вказаною адресою та машиномісце № НОМЕР_2 , що розташоване в підземному паркінгу по АДРЕСА_5 спадкодавець заповіла позивачу по справі ОСОБА_2 .
На підставі заяви позивача ОСОБА_5 від 26.08.2022 р. Двадцять першою київською державною нотаріальною конторою була відкрита спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 спадкодавиці ОСОБА_4
10 березня 2023 р. державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом та за позивачем визнано право власності на машиномісце № НОМЕР_2 , що знаходиться в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_5 .
28 березня 2023 р. державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Литвин І.В. в рамках даної спадкової справи була винесена постанова про відмову у вчинені нотаріальної дії, а саме було відмовлено позивачу ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .
Як убачається з матеріалів справи, що третя особа з заявою до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_4 не зверталася та не подавала до суду заяви про відмову від її прийняття за заповітом.
Твердження представника позивача, що третя особа ОСОБА_6 не прийняла спадщину, що підтверджується не поданням до нотаріальної контори відповідної заяви є передчасними, так - як слідує з матеріалів справи, що третя особа проживає поза межами території України, та в зв'язку з введенням в Україні військового стану у третьої особи можуть виникати певні труднощі щодо прибуття до м.Києва, крім того в матеріалах спадкової справи відсутні відомості щодо повідомлення спадкоємця про наявність вказаного заповіту та спадкового майна.
Частиною 1 статті 49 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо:
1) вчинення такої дії суперечить законодавству України;
2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії;
3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії;
4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства;
5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень;
6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності;
7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення;
8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням;
8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників.
З врахуванням викладеного суд дійшов висновку, що державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Литвин І.В. оскаржувана постанова про відмову у вчинені нотаріальної дії, а саме у відмові позивачу ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 винесена з дотриманням вимог законодавства, так - як позивач ОСОБА_2 не може успадкувати спірну квартиру АДРЕСА_1 на підставі заповіту від 8.11.2017 р. посвідченого приватним НКМНО Краснокутського Г.О .
Позивачем ставиться питання щодо визнання права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, в той же час відповідно до заповіту від 8.11.2017 р. посвідченого приватним НКМНО Краснокутського Г.О. спадкодавиця ОСОБА_4 зробила своє волевиявлення, щоб спірну квартиру після її смерті успадкувала саме третя особа ОСОБА_3 .
Частиною 1 статті 1235 ЦК України визначено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
В той же час звертаючись з відповідною вимогою до суду позивач вважає, що права третьої особи в даному випадку порушені не будуть.
В разі неприйняття спадщини у відповідності до вимог ч.2 статті 1223 ЦК України право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В судовому засіданні позивач та її представник не надали до суду доказів того до якої черги спадкоємців відноситься позивач після смерті спадкодавця ОСОБА_4 .
В постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) вказано, що: "у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21).
Стосовно вимоги : Зобов'язати ОСОБА_2 на підставі рішення суду по даній справі здійснити державну реєстрацію права власності визнаного за нею нерухомого майна, зокрема державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 то представником позивача не надано до суду правового обгрунтування даної позовної вимоги .
З врахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту своїх інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, предмет доказування - це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Доведенню підлягають тільки ті обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, по якій виник спір. Таким чином законодавець встановлює межі доказування. Необхідно врахувати, що обставини, які мають значення для справи, але щодо яких спору немає, не підлягають доведенню, оскільки визнані сторонами.
Суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_8 про усунення від спадкування.
Відшкодування судових витрат в порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 1216, 1218, 1223, 1224, 1265, 1266 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» 30.05.2008 N 7, ст.ст. 2, 10, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 209, 210, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
В задоволені позову ОСОБА_2 до Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори, Державного нотаріуса Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Литвин Ірини Володимирівни, третя особа: ОСОБА_3 про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визнання права власності на квартиру - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 7.06.2024 р.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 .
Відповідачі: Двадцять перша Київська державна нотаріальна контора, Державний нотаріус Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Литвин І. В., адреса місцезнаходження: АДРЕСА_7 ;
Третя особа : ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка Ставропольського краю РФ, в Україні місця реєстрації не має.
Суддя