13 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/4684/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
представників учасників справи:
позивача - Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області - Одноор В.М. в порядку самопредставництва (в режимі відеоконференції),
відповідача - акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" - адвоката Бондаренка Р.В., дов. від 19.09.2023 № б/н,
третьої особи - відкритого акціонерного товариства "Будівельно-монтажний трест № 8" - не з'явились,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" (далі - Банк)
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 (головуючий суддя Мандриченко О.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 (головуючий Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.)
у справі № 910/4684/23
за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області (далі - Служба)
до Банку,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні відповідача - відкрите акціонерне товариство "Будівельно-монтажний трест № 8" (далі - Товариство),
про стягнення заборгованості.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Служба звернулася до суду з позовом до Банку про стягнення 3 809 485,16 грн заборгованості, у тому числі: несплачених зобов'язань за банківською гарантією № 27179 від 03.12.2021 у розмірі 3 213 240,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 510 676,14 грн та 3 % річних у розмірі 85 569,02 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Товариством як підрядником умов укладеного з позивачем договору № 107-Б від 07.12.2021, у зв'язку з чим відповідач, в рахунок забезпечення виконання умов зазначеного договору, зобов'язаний був сплатити позивачу грошову суму в розмірі 3 213 240,00 грн відповідно до умов виданої ним банківської гарантії № 27179 від 03.12.2021. Відповідач відмовився виконати свої зобов'язання за банківською гарантією, тому спірна сума підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024, позов задоволено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані доведеністю підстав для стягнення з відповідача спірної суми заборгованості за банківською гарантією, оскільки Товариство, на порушення умов договору № 107-6 від 07.12.2021, не приступило до виконання робіт, чим не виконало свої зобов'язання за договором, які забезпечені такою гарантією. При цьому позивачем у встановленому порядку направлено відповідачу вимогу про сплату гарантійного платежу, яка відповідала вимогам банківської гарантії № 27179 від 03.12.2021, і останнім таку вимогу безпідставно залишено без виконання. Враховуючи невиконання відповідачем основного зобов'язання з нього також підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати, розрахунок яких є арифметично вірним.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права, зокрема, статей 3, 6, 11, 13, 15, 16, 509, 526, 563, 565, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 6, 7 Господарського кодексу України (далі - ГК України), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17. Просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Скаржник наголошує на відсутності у позивача порушених, невизнаних або оспорюваних прав у спірних правовідносинах внаслідок розірвання останнім з 14.06.2022 договору підряду з власної ініціативи (через відсутність потреби у закупівлі робіт за договором) та відсутності у позивача претензій до Товариства, що свідчить (на думку скаржника) про обрання позивачем неефективного способу захисту при зверненні до суду з цим позовом. Намагання стягнути гарантійну виплату за умов розірвання забезпеченого договору скаржник вважає суперечливою поведінкою позивача.
Скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності обставин настання гарантійного випадку за банківською гарантією, оскільки судами неправомірно відхилено доводи відповідача про відсутність порушень умов забезпеченого договору Товариством внаслідок дії обставин непереборної сили, а саме військової агресії російської федерації проти України.
Служба подала два ідентичних за змістом відзиви на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Банку та Служби, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що протоколом від 17.11.2021 № 5/90/2021 Службою автомобільних доріг у Миколаївській області (яка в подальшому перейменована на Службу) Товариство визначено переможцем процедури відкритих торгів за предметом закупівлі "Поточний середній ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Р-75 Контрольно-пропускний пункт "Тимкове" - Балта - Первомайськ - Доманівка - Олександрівка на ділянці км 175+000 - км 198+476, Миколаївська область" (UA-2021-09-09-012251-с).
03.12.2021 Банком (гарант) надано Товариству (принципал) гарантію виконання № 27179 (далі - Банківська гарантія), відповідно до якої:
- банк-гарант зобов'язується сплатити бенефіціару гарантійну суму єдиним платежем протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання вимоги бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, перед яким принципал має зобов'язання щодо виконання договору, що буде укладений між Товариством (принципал) та Службою автомобільних доріг у Миколаївській області (бенефіціар) відповідно до умов процедури закупівлі (оголошення про проведення відкритих торгів - UA-2021-09-09-012251-с) відповідно до пункту 2 цієї гарантії, у випадку невиконання або неналежного виконання принципалом умов договору (пункт 1);
- гарантійний платіж за цією гарантією становить 3 213 240,00 гривень (три мільйони двісті тринадцять тисяч двісті сорок гривень 00 копійок) (код валюти - 980) (пункт 2);
- ця гарантія є безумовною, безвідкличною та набуває чинності з дати її видачі, а саме з 03 грудня 2021 року та діє по 20 лютого 2023 року (підпункт 4.2 пункту 4);
- банк-гарант розглядає вимогу по гарантії протягом 3-х днів з дати її отримання. Банк-гарант зобов'язаний сплатити бенефіціару гарантійну суму єдиним платежем протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання вимоги бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов (підпункт 6.1 пункту 6);
- банк-гарант має право відмовити бенефіціару в задоволенні його вимог у наступних випадках: якщо вимога по гарантії не відповідає умовам цієї гарантії; якщо вимога по гарантії надана банку-гаранту після закінчення строку, передбаченого пунктом 4.2 , цієї гарантії (підпункти 7.1-7.2 пункту 7);
- гарантія припиняється у разі, зокрема: закінчення строку дії гарантії, передбаченого пунктом 4.2. цієї гарантії; виконання принципалом своїх зобов'язань перед бенефіціаром за основним зобов'язанням; сплати банком-гарантом суми гарантії в повному обсязі (підпункти 9.1-9.3 пункту 9).
07.12.2021 Службою (замовник) та Товариством (підрядник) укладено договір № 107-6 (далі - Договір підряду), за умовами якого:
- підрядник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених договором, на свій ризик, власними та/або залученими силами і засобами, надавати послуги: Поточний середній ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Р-75 Контрольно-пропускний пункт "Тимкове" - Балта - Первомайськ - Доманівка - Олександрівка на ділянці км 175+000 - км 198+476, Миколаївська область", а замовник зобов'язався прийняти виконані роботи та оплатити їх (пункт 1.1);
- термін (строк) виконання робіт по 20.12.2022 (згідно календарного графіку). Термін (строк) виконання робіт може продовжуватися у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі (пункт 2.1);
- термін (строк) виконання робіт може продовжуватися у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі. Для продовження термінів виконання робіт підрядник зобов'язаний повідомити замовника про виникнення обставин, які зумовлюють необхідність такого продовження і надати обґрунтування нових термінів виконання робіт та додаткових витрат за їх необхідності не пізніше наступного робочого дня як підряднику стало відомо про це. Замовник без затримки повинен розглянути обґрунтування підрядника, запросити від нього, за необхідності, додаткову інформацію та прийняти відповідне рішення і сповістити про нього підрядника у письмовій формі. Обставини, які перешкоджають виконанню робіт у встановлені строки, що не залежать від підрядника і дають йому право на перегляд цих строків, є обставини: непереборної сили; за які відповідає замовник (відсутність або затримка фінансування, затримка у виконанні зобов'язань за договором, поява додаткових робіт тощо); виникнення температурних та інших погодних умов, при яких не допустимо виконувати окремі види робіт згідно з нормами ДБН В.2.3-4:2015 та ГБН В.2.3-218-547:2010; виникнення інших обставин, що можуть вплинути на строки виконання робіт. При виникненні обставин непереборної сили, строки виконання робіт переносяться на час їх дії, із урахуванням часу на відновлення робіт (пункт 2.2);
- підрядник зобов'язаний забезпечити виконання робіт в порядку та у строки, встановлені договором, забезпечити безперервний рух транспорту в місцях виконання робіт (підпункт 5.1.1 пункту 5.1);
- підрядник зобов'язаний негайно інформувати замовника про те, що додержання його вказівок стосовно способу виконання робіт загрожує їх якості або придатності та про наявність інших обставин, які можуть викликати таку загрозу і не залежать від підрядника; про обставини, що перешкоджають виконанню договору та про заходи, вжиті для їх усунення (підпункт 5.1.3 пункту 5.1);
- сторона, що не може виконати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили повинна не пізніше 3 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Несвоєчасне повідомлення про обставини непереборної сили позбавляє сторону права посилатися на них як на підставу (причину) невиконання своїх зобов'язань за договором (пункт 17.2);
- доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України та уповноваженим нею регіональними торгово-промисловими палатами або іншими компетентним органом відповідно до чинного законодавства (пункт 17.4);
- підрядник забезпечує виконання договору в розмірі 1% від його вартості шляхом надання замовнику не пізніше дня підписання договору банківської гарантії (банківська гарантія від 03.12.2021 № 27179 на суму 3 213 240,00 грн) (пункт 19.1).
Згідно календарного графіка (додаток № 2 до договору) підрядник у березні-квітні 2022 року мав виконати наступні роботи: «Підготовчі роботи», «Земляне полотно», «Ремонт існуючих водопропускних труб», «Міст на км 185+332», «Фрезерування існуючого покриття», «Тимчасова схема організації дорожнього руху на період проведення робіт».
У зв'язку з тим, що Товариство не приступило до виконання робіт, передбачених календарним графіком на березень-квітень 2022 року, та не повідомило про наявність обставин, які унеможливили своєчасне виконання взятих на себе перед Службою зобов'язань за Договором підряду, остання звернулася до Банку з вимогою від 07.04.2022 № 499/01-17 про сплату 3 213 240,00 грн за Банківською гарантією у якій повідомила наведені обставини.
У відповідь на вказану вимогу Банк повідомив Службу про відмову в задоволенні вимог щодо сплати грошових коштів за Банківською гарантією, з огляду на те, що об'єктивна неможливість задоволення вимоги бенефіціара пов'язана з відсутністю вини принципала, оскільки невиконання договору спричинене форс-мажорними обставинами.
Вимоги щодо сплати гарантійного платежу були направлені Службою до Банку також 19.05.2022 за № 537/01-17, 25.05.2022 за № 547/01-17 та 04.08.2022 за № 680/01-17, однак листами Банку від 24.05.2022 № 1/725, від 07.07.2022 № 1-870 та від 26.08.2022 № 1-1196 були залишені без задоволення з посиланнями на відсутність вини принципала у невиконанні Договору підряду через обставини непереборної сили. Банк також посилався на заборону співпраці з резидентами республіки білорусь, яким є принципал, та розірвання Договору підряду самими сторонами.
Отже, вимога Служби по Банківській гарантії Банком задоволена не була, у зв'язку з чим вона звернулася до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи оскаржувані рішення суди виходили з того, що відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно із статтею 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управленої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Статтею 560 ЦК України передбачено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, та є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше (частини перша, друга статті 561 ЦК України).
За змістом статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина перша статті 565 ЦК України).
У вирішенні цього спору судами враховано правову позицію Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладену у постановах від 04.03.2021 у справі № 910/3500/19, від 27.11.2019 у справі № 910/20306/17 та постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, про те, що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.
У зв'язку з цим судами досліджувалися обставини настання у спірних правовідносинах гарантійного випадку за Банківською гарантією (обставини невиконання чи неналежного виконання Товариством як принципалом своїх зобов'язань за Договором підряду) та з'ясовано таке.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина перша статті 837 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
З огляду на умови Договору підряду, початком виконання робіт у 2022 році є перша декада березня 2022 року, кінцевим строком виконання робіт за цим договором є 31.12.2022 (пункт 22 договору).
Тобто, Служба укладаючи з Товариством договір правомірно очікувала та виходила з того, що роботи за договором мають вчасно розпочатися та бути виконані в передбачені строки.
За доводами Служби, що не заперечується Товариством, у 2022 році підрядник не приступив до виконання передбачених договором робіт, що підтверджується актом обстеження ділянки автомобільної дороги загального користування державного значення від 06.04.2022. Так, Службою проведено обстеження стану виконання/надання послуг в межах договору підрядником з поточного середнього ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Р-75 Контрольно-пропускний пункт "Тимкове" - Балта - Первомайськ - Доманівка - Олександрівка на ділянці км 175+000 - км 198+476, Миколаївська область та встановлено відсутність на об'єкті будівельних машин та механізмів, робочої сили та виконання робіт згідно календарного графіка виконання робіт.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що не приступивши до виконання робіт у строк, встановлений Договором підряду, Товариство як принципал допустило порушення зобов'язання за договором, у зв'язку з чим Служба як бенефіціар правомірно звернулася до Банку як гаранта з вимогою про виплату гарантійного платежу.
При цьому судами відхилено доводи Банку про настання форс-мажорних обставин, що унеможливили виконання Товариством своїх зобов'язань за Договором підряду, оскільки: по-перше, введення воєнного стану на території України ще не означає, що Товариство не могло здійснювати господарську діяльність та своєчасно приступити до виконання робіт за Договором підряду і обставини такої неможливості не доведено відповідними доказами у цій справі; по-друге, Товариство не повідомило Службу про настання обставин непереборної сили протягом 3 робочих днів з моменту їх виникнення як це передбачено пунктом 17.2 Договору підряду; по-третє, Договором підряду передбачено можливість відкладення виконання зобов'язань за договором на строк дії форс-мажорних обставин, а не звільнення від такого виконання.
За висновками судів, не впливає на оцінку спірних правовідносин і факт розірвання з 14.06.2022 Договору підряду, оскільки гарантійний випадок настав під час його дії. Вимога позивача про виплату гарантійного платежу в розмірі 3 213 240,00 грн була направлена гаранту 07.04.2022, тобто в межах дії договору, і отримана останнім 27.04.2022, відтак кінцевим строком її виконання було 04.05.2022.
За таких встановлених обставин справи суди виснували, що заявлена гаранту вимога від 07.04.2022 № 499/01-17 відповідає умовам Банківської гарантії, а в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази повного і своєчасного виконання Товариством своїх зобов'язань за Договором підряду, як і не доведено неможливість їх виконання внаслідок настання обставин непереборної сили. А тому, відповідно до встановлення факту настання гарантійного випадку за Банківською гарантією та невиконання Банком обов'язку з виплати грошової суми за гарантією у встановлений строк, Служба у встановленому процесуальним законом порядку довела належними та допустимими доказами підстави для стягнення з Банку коштів за Банківською гарантією у розмірі 3 213 240,00 грн.
Крім того, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України з Товариства на користь Служби підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 510 676,14 грн та 3 % річних у розмірі 85 569,02 грн, розрахунок яких, з урахуванням періоду нарахування, перевірено судами та визнано арифметично вірним.
За таких обставин, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Дослідивши доводи та підстави касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті, Верховний Суд дійшов таких висновків.
За приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Банк у касаційній скарзі посилається на те, що судами при ухваленні оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, щодо застосування статей 3, 6, 11, 13, 15, 16, 509, 526, 563, 565, 611 ЦК України та статей 6, 7 ГК України, які, на думку скаржника, є універсальними до цієї справи.
Так, у справах:
№ 912/1856/16 предметом позову було визнання недійсними рішень Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про відмову в поновленні договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі;
№ 910/11511/18 предметом позову було визнання удаваним правочином договору про надання професійної правничої (правової) допомоги;
№ 910/7164/19 предметом позову було визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору на комплексне банківське обслуговування суб'єктів господарювання;
№ 390/34/17 предметом позову було визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння.
Отже, Верховним Судом у розгляді зазначених справ, виходячи з їх предмету та підстав, не розглядалися правовідносини у сфері виконання банківської гарантії, які виникли у цій справі, не формувалося відповідних висновків, у тому числі універсальних, застосовних до спірних правовідносин.
Проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у вказаних скаржником справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Водночас, в силу положень частини четвертої статті 300 ГПК України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Колегією суддів з'ясовано, що на розгляді Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - ОП КГС ВС) перебувала справа № 910/17772/20 за позовом Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед" до акціонерного товариства "Банк Січ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Іберія", про стягнення коштів.
У розгляді зазначеної справи, відносини у якій є подібними до цієї справи № 910/4684/23, перед ОП КГС ВС постало питання чи вправі гарант робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, чи гарант зобов'язаний платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії.
17.05.2024 ОП КГС ВС розглянуто справу № 910/17772/20 та прийнято постанову, яка підлягає врахуванню у розгляді цієї справи відповідно до положень частини четвертої статті 300 ГПК України, якою відступлено від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 (та врахованого судами попередніх інстанцій у розгляді цієї справи), що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
ОП КГС ВС сформовано нову правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якої, норми ГК України та ЦК України, якими врегульовано забезпечення виконання зобов'язання гарантією та її правова природа, слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов'язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником.
За висновками ОП КГС ВС:
« 53. …законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплату грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
54. Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов'язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов'язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв'язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.
55. Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов'язанням, так і за незалежною від цього зобов'язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов'язанням, то, пред'явивши вимогу гаранту, отримає виконання.
56. Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.
59. Об'єднана палата вважає, що призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов'язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала.».
Таким чином для правильного вирішення спору у цій справі судам попередніх інстанцій було достатньо з'ясувати обставини того, чи направлена Службою Банку вимога від 07.04.2022 № 499/01-17 відповідала умовам виданої Банківської гарантії. З'ясування обставин настання гарантійного випадку за банківською гарантією (порушення Товариством основного зобов'язання за Договором підряду) не входить у предмет доказування у подібних спорах.
Судами встановлено, що заявлена гаранту вимога відповідає умовам Банківської гарантії і була направлена гаранту 07.04.2022 (отримана останнім 27.04.2022), тобто в межах дії договору.
Отже, врахування судами попередніх інстанцій правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 (від якої ОП КГС ВС відступила у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20), з'ясування факту настання гарантійного випадку у спірних правовідносинах, не призвело до прийняття неправильного по суті рішення враховуючи встановлення обставин відповідності вимоги від 07.04.2022 № 499/01-17 умовам Банківської гарантії, що є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог про її стягнення.
У касаційній скарзі скаржник наполягав на недоведеності обставин настання гарантійного випадку за банківською гарантією, однак такі доводи відхиляються Верховним Судом, оскільки (з урахуванням позиції ОП КГС ВС у наведеній постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20) при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування не входить дослідження наявності чи відсутності порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Скаржник наголошує на відсутності у позивача порушених, невизнаних або оспорюваних прав у спірних правовідносинах внаслідок розірвання останнім з 14.06.2022 Договору підряду з власної ініціативи (через відсутність потреби у закупівлі робіт за договором) та відсутності у позивача претензій до Товариства, що свідчить (на думку скаржника) про обрання позивачем неефективного способу захисту при зверненні до суду з цим позовом. Намагання стягнути гарантійну виплату за умов розірвання забезпеченого договору скаржник вважає суперечливою поведінкою позивача.
Зазначені доводи скаржника були предметом дослідження апеляційного суду та обґрунтовано ним відхилені з огляду на встановлення обставин того, що Служба звернулася до Банку з вимогою в межах строку дії Договору підряду. Подальше його розірвання сторонами не вливає на спірні правовідносини між Банком і Службою, а висновок скаржника про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права/суперечливу поведінку позивача ґрунтується на хибному тлумаченні законодавства, у зв'язку з чим відхиляється Верховним Судом як необґрунтовані.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені правильні по суті рішення з належною повнотою з'ясування обставин справи, що дозволяє залишити їх без змін з мотивів, викладених у цій постанові.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі № 910/4684/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Жайворонок
Суддя І. Колос