11 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 569/18778/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
за участю секретаря судового засідання Омельчук А. В.,
представники учасників справи у судове засідання не з'явилися
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сушка Дениса Володимировича
на рішення Господарського суду Рівненської області
(суддя - Романюк Р. В.)
від 29.11.2023
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Василишин А. Р., судді - Філіпова Т. Л., Бучинська Г. Б.)
від 06.03.2024
у справі за позовом ОСОБА_1
до Фізичної особи-підприємця Сушка Дениса Володимировича
про розірвання договору та стягнення коштів.
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Фізичної особи - підприємця Сушка Дениса Володимировича (далі - ФОП Сушко Д. В., відповідач) про розірвання договору про надання інформаційно - технологічних послуг від 14.02.2018 № 001, а також про стягнення передплати у сумі 240 295,32 грн і пені у розмірі 32 039,37 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем у визначений сторонами строк до червня 2018 року своїх зобов'язань по розробці та запуску комп'ютерної програми під назвою "ТАХІ 1551", а саме веб - сервісу та мобільних додатків, вартість яких позивач передплатив. Позивач стверджує про те, що роботи відповідач не виконав і не передав їх за актом здачі-приймання, що обумовлено договором.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 14.02.2018 позивач як замовник і відповідач як виконавець уклали договір, згідно з умовами якого останній зобов'язався надавати позивачу інформаційно-технологічні послуги - створення комп'ютерної програми "TAXI 1551" (додаток № 1 до договору), що являє собою веб-сервіс і мобільні додатки з оговореною функціональністю та дизайном, яка повинна відповідати якості, технічним характеристикам, технологічним вимогам, визначеним у додатку № 2 до договору, за наслідком чого складається акт здачі-приймання, вартість яких замовник зобов'язався оплачувати.
4. Відповідно до умов пункту 4.1 цього договору відповідач зобов'язався: створити робочу групу по проекту; якісно і в передбачені цим договором і технічним завданням терміни надавати послуги; своєчасно надавати позивачу доступ до результатів послуг за умови виконання позивачем зобов'язань по відношенню до відповідача відповідно до умов цього договору; на вимогу позивача робити правки, якщо вони не є циклічними; передати кінцевий продукт, усі майнові права та виключні права інтелектуальної власності на нього позивачу; інформувати останнього про хід надання послуг та надавати йому звіт за кожним етапом розробки згідно з додатками № № 1, 2 до договору; передати позивачу вихідний текст на аркушах паперу сторінок 8-10, або на USB носії (фрагмент вихідного тексту (коду)), фрагмент лістингу комп'ютерної програми) в обсязі, необхідному для ідентифікації програми (кінцевого продукту); передати позивачу настанову щодо використання програми (кінцевого продукту).
5. Згідно з умовами пункту 4.2 договору позивач зобов'язався: своєчасно надавати відповідачу всю інформацію, документи та інші відомості, необхідні виконавцю для належного виконання зобов'язань за цим договором; термін їх надання може бути узгоджений сторонами і вказаний у технічному завданні; своєчасно і повністю оплачувати послуги відповідача; в установлені цим договором терміни здійснювати приймання виконаних відповідачем послуг.
6. У пункті 6.1 договору відповідач зобов'язався створити кінцевий продукт відповідно до узгоджених у додатку № 1 до цього договору термінів. Відповідач інформує позивача про завершення робіт, після чого для перевірки функціонування створеного кінцевого продукту сторони здійснюють тестування його роботи.
7. Сторони передбачили необхідність усунення відповідачем недоліків у випадку невідповідності кінцевого продукту технічним характеристикам і технологічним вимогам, а в протилежному випадку останній зобов'язався повернути позивачу грошові кошти, сплачені за всі етапи розробки, та відшкодувати збитки (пункт 8.5 договору).
8. У пунктах 9.1 та 9.3 договору сторони обумовили відповідальність відповідача за порушення строків передачі кінцевого продукту позивачу у вигляді сплати штрафу.
9. Відповідно до технічного завдання на комп'ютерну програму "TAXI 1551", що включає технічне завдання на розробку сервісу "TAXI 1551" і додатку "TAXI 1551" для клієнтів, водіїв, диспетчерів та адміністратора (додаток № 1 до договору), загальна вартість послуг становить 12 000 доларів США, що в еквіваленті складає 320 393,76 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 14.02.2018. Сторони також обумовили етапи виконання технічного завдання.
10. Відповідач відповідно до взятих на себе у пункті 4.1.2 договору зобов'язань не інформував позивача про хід надання послуг і не надавав звіту за кожним етапом розробки згідно з додатком № 1 до договору.
11. 19.02.2018 сторони затвердили проміжний результат послуг, в якому визначили, що відповідач надав такі послуги: збір необхідної інформації, затвердження технічного завдання, уточнення деталей; підготовка необхідного обладнання для розробки, установка та налаштування програмного оточення проекту; розробка архітектури проекту, планування кількості та тривалості етапів (спринтів). Загальна вартість послуг складає 1 500 доларів США, що в еквіваленті складає 40 049,22 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 14.02.2018.
12. Позивач протягом лютого - червня 2018 року сплатив відповідачу кошти за інформаційно-технологічні послуги згідно з цим договором у сумі 240 295,32 грн, що в еквіваленті на час оплати складало 9 000 доларів США.
13. Оскільки відповідач кінцевий продукт не створив, то позивач у лютому 2020 року звертався до відповідача з вимогами про закінчення виконання робіт протягом трьох місяців з дня отримання цього звернення, що залишено без задоволення і стало підставою для звернення з цим позовом.
14. З метою з'ясування питання, чи реалізовані у програмному продукті (програмному коді) комп'ютерної програми "ТАХІ 1551" функції, передбачені технічним завданням додатку № 1 до договору, суд за клопотанням відповідача призначив у справі судову комп'ютерно-технічну експертизу, згідно з висновком якої (від 30.06.2022 № СЕ-19/114-21/21235-КТ) встановлено: "У даних програмних продуктах, а саме: client.apk, driver.apk, dispetcher_administrators_client.apk, сервісу "TAXI 1551" більшість функцій не реалізовані, передбачені технічним завданням додатку № 1 до договору № 001 із зазначенням хронології створення даного програмного продукту".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
15. 29.11.2023 Господарський суд Рівненської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 про часткове задоволення позову, розірвав названий вище договір та присудив до стягнення з відповідача на користь позивача 240 295,32 грн основного боргу, а в решті позову відмовив.
16. Судові рішення мотивовані не доведенням відповідачем обставин належного виконання умов договору, оскільки кінцевий продукт не створений. Експертний висновок підтвердив, що у виконаних відповідачем продуктах більшість функцій, обумовлених технічним завданням, не реалізовані, що свідчить про істотне порушення договору з боку останнього й обґрунтованість позовних вимог про розірвання договору на підставі статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та стягнення авансу. У частині позовних вимог про стягнення пені відмовлено за спливом позовної давності.
17. Суди спростували заперечення відповідача з приводу не підписання сторонами додатку № 2 до договору та не досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору з посиланням на те, що звернення позивача до відповідача з цього приводу залишені останнім без реагування, відповідач приступив до виконання робіт і сторони 19.02.2018 затвердили проміжний результат, протягом дії договору виконавець не повідомляв замовника про неможливість виконання своїх зобов'язань без підписання сторонами цього додатку. До того ж суди звернули увагу на часткове виконання сторонами цього договору, що свідчить про здійснення позивачем оплати та підписання сторонами проміжного акта. Апеляційний господарський суд перевірив доводи відповідача з приводу неправильно визначеної місцевим господарським судом правової природи договору та спростував їх з посиланням на практику Верховного Суду.
18. Суди також звернули увагу на відсутність між сторонами спору у цій справі з приводу якості, тоді як вимоги позивача обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо виконання всього комплексу робіт для досягнення кінцевого продукту в обумовлені сторонами строки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
19. Відповідач оскаржив ці судові рішення і в касаційній скарзі просить їх скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
20. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вважає, що суди неправильно застосували положення частини другої статті 628, частини першої статті 849, статей 837, 901 ЦК України, не застосували положення глави 61 цього ж Кодексу, що регулюють відносини, пов'язані з договором підряду, і не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.05.2023 у справі № 914/2137/21, від 12.01.2022 у справі № 903/4/18, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, наполягаючи на тому, що суди неправильно визначили правову природу названого договору, який, на його думку, є змішаним з елементами договору підряду.
21. Крім того, наполягає на неправильному застосуванні судами частини четвертої статті 849, статті 858, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України з тих підстав, що після заявлення вимоги про розірвання договору позивач мав заявити про витребування коштів, як безпідставно набутого майна, і суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 14.06.2018 у справі № 912/2709/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17. Також зазначив про застосування статей 638, 1107, 1112 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.03.2019 у справі № 753/20633/15-ц. Додатково послався на неправильне застосування судами норм статей 257, 267, 863 ЦК України.
Позиція інших учасників справи
22. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, звернувши увагу на намагання відповідача переконати суд касаційної інстанції щодо неправильно визначеної судами попередніх інстанцій правової природи укладеного між сторонами договору, вважаючи, що цей договір є змішаним з елементами підряду. Натомість протягом розгляду судами справи він не наголошував про це і навпаки вказував про те, що правова природа договору - про надання послуг.
23. Спростував посилання скаржника на необхідність застосування частини другої статті 849 ЦК України до вимог про розірвання цього договору і статті 1212 ЦК України до вимог про стягнення коштів, оскільки скористався правом, передбаченим статтею 651 цього ж Кодексу, на заявлення вимог про розірвання договору у судовому порядку, а крім того, враховуючи, що між сторонами існували договірні відносини, то стаття 1212 ЦК України не застосовується.
24. Указав на відмову виконавця підписати додаток № 2 до договору, який йому був скерований 25.02.2020. Відповідач не звітував за кожним етапом розробки програми і не надсилав позивачу для підписання акти за кожним етапом.
Позиція Верховного Суду
25. Предметом касаційного оскарження є незгода відповідача із розірванням названого вище договору та стягненням з нього передплаченої позивачем суми авансу.
26. Оскільки у частині відмови у стягненні пені рішення місцевого господарського суду не переглядалося в апеляційному порядку внаслідок не оскарження у цій частині, то касаційний перегляд судових рішень здійснюється лише в задоволених частинах позову.
27. У статті 287 ГПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
28. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 ГПК України, відповідно до якої, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша).
29. Як зазначалося раніше, касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
30. Наведене узгоджується з частиною четвертою статті 236 ГПК України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
31. Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
32. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду у пунктах 24-32, 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала висновки щодо подібності правовідносин, зазначивши, що для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин слід оцінювати за змістовним, суб'єктним та об'єктним критеріями. Із цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими.
33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
34. Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, з огляду на таке.
35. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
36. Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
37. Підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
38. Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 цього ж Кодексу сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
39. Разом з тим, законодавець передбачив випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
40. Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
41. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, відповідно до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
42. Досліджуючи питання щодо наявності підстав для розірвання договору, суди встановили, що відповідач, отримавши від позивача передплату, не дотримався обумовлених договором строків здачі позивачу кінцевого продукту, наявність прострочення не спростував і станом на день ухвалення місцевим господарським судом рішення його не створив. Під час розгляду справи суди визначили обставини, які необхідні для встановлення підстав для розірвання договору, визначили, у чому саме полягає істотність порушення його умов, указали на те, що позивач не отримав того, на що вона розраховував при укладенні договору.
43. У контексті положень статті 16 ЦК України, за якими припинення правовідношення є одним із способів судового захисту порушеного права, а також частини другої статті 651 цього ж Кодексу, яка надає стороні договору право ініціювати розірвання договору у відповідь на допущене істотне порушення, колегія суддів не приймає доводи скаржника, який наполягає на порушенні судами частини другої статті 628, частини першої статті 849, статей 837, 901 ЦК України, стверджуючи про неправильно визначену правову природу договору, який він вважає змішаним з елементами підряду, та наполягає на безпідставному у зв'язку з цим незастосуванні судами положень глави 61 цього ж Кодексу, що регулюють відносини, пов'язані з договором підряду.
44. Адже юридичне значення має розірвання договору у випадку істотного порушення однією зі сторін його умов як спосіб захисту, передбачений частиною другою статті 651 ЦК України, і не має вирішального значення який саме за правовою природою договір просить розірвати сторона. До предмету доказування у цій справі належав факт виконання/невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та отримання позивачем результату, на який він розраховував при його укладенні.
45. Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.05.2023 у справі № 914/2137/21, від 12.01.2022 у справі № 903/4/18, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, які є підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, є нерелевантними до обставин, які стали підставою для ухвалення судами рішення про розірвання договору про надання послуг, оскільки цю справу розглянуто та ухвалено судові рішення за іншого нормативно-правового регулювання та іншої фактично-доказової бази.
46. У справі № 914/2137/21 Товариство просило розірвати укладений з Підприємцем договір про надання консультаційних послуг з питань інформатизації та створення на замовлення програмного забезпечення на підставі пункту 10.5.3 договору у зв'язку з порушенням пункту 3.1 та додатків до нього, у тому числі порушення календарного плану-графіку робіт, а також просило стягнути кошти за невиконання його умов і пеню. При вирішенні цього спору суди визначили правову природу цього договору як договір підряду. Суди першої й апеляційної інстанцій, з якими погодився Верховний Суд, не знайшли підстав для задоволення позовних вимог, оскільки Товариство не довело істотного порушення Підприємцем зобов'язань за договором, а також того, що внаслідок порушень останнім умов договору Товариство в значній мірі втратило те, на що розраховувало при його укладенні, зокрема, втратило можливість отримати розроблене програмне забезпечення. При цьому суди установили, що Підприємець виконував роботи щодо розробки програмного забезпечення, частину яких позивач прийняв без зауважень, підписавши акти здачі-прийняття. Також сторони впродовж виконання договору взаємодіяли щодо уточнення вимог до кінцевого продукту, окремо та спільно тестували пробні версії програмного забезпечення тощо. Тому суди дійшли висновку, що суперечливими є посилання Товариства одночасно на повне невиконання договору та на невідповідність програмного забезпечення технічному завданню.
47. На відміну від обставин справи № 914/2137/21, у справі, що переглядається, виконавець не надав доказів поетапного виконання обумовленого договорами завдання замовника, у тому числі за належною якістю і з підписаними сторонами актами здачі-приймання. Позивач у визначений строк не отримав кінцевого результату, на який розраховував.
48. У справі № 903/4/18, на яку посилається скаржник, вирішувався спір про стягнення коштів унаслідок неналежного виконання стороною зобов'язань щодо оплати вартості виконаних робіт за договором на виконання робіт з технічного переоснащення системи диспетчерського контролю, сповіщення пасажирів та оплати проїзду і супровідні послуги, правову природу якого суди визначили як договір підряду. Суди установили, а також висновком експертизи підтверджено виконання позивачем робіт, які відповідали умовам укладеного договору, вартість яких відповідач не оплатив. Установивши виконання позивачем робіт за договором та неоплату їх вартості відповідачем, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного господарського суду про задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів.
49. У справі № 910/5408/21, на яку посилається скаржник, заявлялися позовні вимоги про стягнення грошових коштів унаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг, який за своєю правовою природою суди визначили змішаним з елементами договору підряду. Перед Верховним Судом у цій справі були поставлені питання щодо належності, допустимості та достовірності електронних доказів: 1) листування представників позивача і представників відповідача стосовно надання послуг у месенджері Telegram; 2) листування представників позивача і відповідача електронною поштою; 3) відомостей про надані послуги у системі управління проектами Jira; 4) відомостей з середовища обміну результатами роботи GitLab. Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу до цього ж суду на новий розгляд з метою дослідження доказів, що стосуються фактів, на які учасники справи посилалися в апеляційній скарзі та відзиві на неї, з метою встановлення фактів, які входили у предмет доказування (чи надавались позивачем послуги/виконувались роботи за Генеральним договором та ТЗ у грудні 2020 року), надання оцінки доказам та ключовим аргументам обох сторін.
50. Отже, у цих справах суди досліджували обставини наявності підстав для стягнення грошових коштів як оплати виконаних виконавцем робіт, тоді як у справі, що розглядається, перед судом постало питання щодо наявності підстав для розірвання договору унаслідок істотного порушення його умов виконавцем, який не створив кінцевого продукту, і стягнення на користь замовника передплати, здійсненої за цим договором. Тобто правовідносини у цих справах не є подібними.
51. Наполягаючи на неврахуванні судами висновків Верховного Суду, викладених у перелічених скаржником справах, щодо визначення судами правової природи договорів про надання послуг як договорів підряду, скаржник не навів у чому полягає неоднакове застосування судами у цій справі положень, що врегульовують підстави, передбачені частиною другою статті 651 ЦК України, для розірвання у судовому порядку договорів, у тому числі про надання послуг або підряду. Тому Верховний Суд вважає, що відповідні норми матеріального права були правильно застосовані у контексті спірних правовідносин.
52. У цих постановах Верховного Суду не вирішувалося питання застосування статті 651 ЦК України в аспекті доведення позивачем істотного порушення відповідачем умов договору і правових наслідків такого порушення у вигляді розірвання договору.
53. Висновки у постановах, які, на думку скаржника, не враховані апеляційним судом при ухваленні оскаржуваного рішення, не суперечать висновкам щодо застосування судами частини другої статті 628, частини першої статті 849, статей 837, 901 ЦК України у цій справі.
54. Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги щодо неоднакового застосування судами положень частини четвертої статті 849, статті 858, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України, про які стверджує скаржник, наполягаючи на тому, що вимога про повернення грошових коштів на наслідком розірвання договору мала бути заявлена як про витребування безпідставно набутого майна з посиланням на різне застосування цих норм у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 14.06.2018 у справі № 912/2709/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17 з огляду на таке.
55. Проаналізувавши зміст судових рішень у цих справах з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.
56. Так, у справі № 904/7804/16 спір виник з приводу стягнення авансових платежів за договорами, а також за неякісно виконані роботи. Позивач за первісним позовом як замовник скористався правом, передбаченим частиною четвертою статті 849 ЦК України, щодо розірвання договору на ремонт в односторонньому порядку у частині ремонту трьох двигунів і в цій частині звернувся до суду з позовною вимогою про повернення передоплати (авансу) по договору-1 як безпідставно набутого майна з підстав, передбачених положеннями статті 1212 ЦК України. Оскільки положення частини четвертої статті 849 ЦК України не визначають умов повернення виконаного замовником по договору підряду, то Верховний Суд у справі № 907/7804/16 дійшов висновку, що відмова замовника від договору підряду відповідно до положень частини четвертої цієї статті є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов'язанні) відповідно до вимог статті 1212 вказаного Кодексу.
57. У цій же справі № 904/7804/16 суди встановили, що договір на ремонт у частині одного електродвигуна, який переданий підряднику у ремонт, розірваний замовником в односторонньому порядку з підстави, передбаченої частиною третьою статті 858 ЦК України. Верховний Суд указав про помилкове застосування апеляційним господарським судом положень статті 1212 ЦК України у питанні повернення сплаченого авансу за переданий у ремонт електродвигун, який є складовою збитків, що підлягають стягненню на підставі частини третьої статті 858 цього Кодексу.
58. Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.
59. У справі № 912/2709/17 вирішувався спір про розірвання договору підряду на підставі частини четвертої статті 849 ЦК України і цей позов задоволений судами за відсутності доказів виконання відповідачем зобов'язань за договором підряду у частині повного виконання робіт. Тобто у цій справі предметом розгляду був інший за правовою природою договір та позивач скористався правом на односторонню відмову від нього, передбачену частиною четвертою статті 849 ЦК України.
60. Натомість у справі, що розглядається, позивач заявив вимогу про розірвання договору про надання послуг на підставі статті 651 ЦК України унаслідок істотного порушення відповідачем його умов. Тобто у цих справах різні матеріально-правове регулювання правовідносин.
61. Правова позиція щодо можливості повернення виконаного однією зі сторін у зобов'язанні на підставі положень статті 1212 ЦК України також викладена у постановах Верховного Суду від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17 та від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, проте ці справи не є релевантними для правовідносин у справі, що розглядається, оскільки у них суди встановили факт припинення договірних відносин з підстав, визначених статтею 849 ЦК України, шляхом односторонньої відмови від договору підряду.
62. У справі № 753/20633/15-ц, на яку посилається скаржник, предметом позову було стягнення безпідставно набутих коштів у порядку визначеному нормами глави 83 ЦК України. Суди установили, що договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності між сторонами не укладався у належній формі, тобто письмова форма договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності не дотримана, у силу приписів частини другої статті 1107 ЦК України такий договір є нікчемним. Позивачі здійснили часткову оплату за нікчемним правочином на користь відповідача, а тому на отримане за нікчемним правочином поширюються правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України.
63. Отже, зі змісту перелічених судових рішень убачається, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки матеріально-правові підстави та обставини у таких справах є різними, у зв'язку з чим є різними і висновки, зроблені судами за наслідками перегляду таких справ.
64. Тому касаційне провадження, відкрите з підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.
65. Посилаючись на неправильне застосування судами норм статей 257, 267, 863 ЦК України, скаржник не визначив підстави касаційного оскарження, передбаченої частиною другої статті 287 ГПК України, на що зверталася його увага в ухвалах про залишення касаційної скарги без руху та відкриття касаційного провадження, а тому оцінка правильності застосування судами цих норм не здійснюється.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
66. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Судові витрати
67. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Сушка Дениса Володимировича на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.11.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 569/18778/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко