Іменем України
06 червня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/11/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження господарську справу
за позовом: в.о. керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури Чернігівської області, код ЄДРПОУ 029101142, вул. Замкова, 9А, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000
в інтересах держави в особі:
позивача: Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації, код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000
до відповідача: Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, код ЄРДПОУ 04062009, вул. Червона Площа, 6, м. Семенівка, Новгород-Сіверський район, Чернігівська обл., 15400
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, код ЄДРПОУ 02231672, вул. Коцюбинського, 70, м. Чернігів, 14000
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, код ЄДРПОУ 39764881, вул. П'ятницька, 11А, м. Чернігів, 14000
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
Представники учасників справи:
від прокуратури: Лепська Н.П.
від позивача: Носовець В.А.
від відповідача: не прибув
від третьої особи-1: не прибув
від третьої особи-2: не прибув
В.о. керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури Чернігівської області подано позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації до Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області про усунення перешкод власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7424782500:06:017:0040 площею 0,1765 га та земельною ділянкою з кадастровим номером 7424782500:06:017:0041 площею 8,8458 га шляхом:
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7424782500:06:017:0040, площею 0,1765 га за територіальною громадою в особі Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04062009) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2012316574247);
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7424782500:06:017:0040, площею 0,1765 га;
- зобов'язання Семенівську міську раду Новгород-Сіверського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04062009) повернути земельну ділянку площею 0,1765 га з кадастровим номером 7424782500:06:017:0040 державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674).
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7424782500:06:017:0041, площею 8,8458 га за територіальною громадою в особі Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04062009) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2012352474247);
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7424782500:06:017:0041, площею 8,8458 га;
- зобов'язання Семенівську міську раду Новгород-Сіверського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04062009) повернути земельну ділянку площею 8,8458 га з кадастровим номером 7424782500:06:017:0041 державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674).
Дії суду щодо розгляду справи.
У позовній заяві в.о. керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури Чернігівської області просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881).
Ухвалою суду від 08.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.02.2024. Також даною ухвалою залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Учасники справи були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі шляхом доставки ухвали суду від 08.01.2024 до їх електронних кабінетів у підсистемі “Електронний суд” 08.01.2024 о 17:14, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
12.01.2024 через канцелярію суду від ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області надійшло пояснення від 12.01.2024 №9-25-0.6-203/2-24, які прийняті судом до розгляду.
25.01.2024, у встановлений судом строк, від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву від 19.01.2024 №01-20/162, який прийнято судом до розгляду.
29.01.2024, у встановлений судом строк, від Новгород-Сіверської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом до розгляду.
01.02.2024 до суду від Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації надійшла відповідь на відзив, що сформована в Електронному суді.
07.02.2024 через канцелярію суду від ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області надійшло клопотання від 07.02.2024 №9-25-0.6-839/2-24 про зупинення провадження у справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду у справі №927/1206/21, яке прийнято судом до розгляду.
У підготовчому засіданні 07.02.2024 представник третьої особи заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Суд постановив протокольну ухвалу, якою задовольнив клопотання третьої особи, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 19.02.2024, про що присутні представники учасників справи повідомлені під розписку, а відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ухвалою від 07.02.2024.
14.02.2024 через канцелярію суду від Новгород-Сіверської окружної прокуратури надійшли заперечення щодо клопотання про зупинення провадження у справі від 09.02.2024 №53-77-423вих-24, які прийняті судом до розгляду.
15.02.2024 на електронну пошту суду від відповідача надійшла заява від 15.02.2024 №01-20/419, у якій просить суд розглянути справу без участі їх представника та зазначає, що заперечує щодо задоволення позовних вимог.
Судом встановлено, що заява відповідача не підписана електронним цифровим підписом, тому суд залишає її без розгляду на підставі ч.4 ст.170 ГПК України.
Розглянувши у підготовочму засіданні 19.02.2024 клопотання про зупинення провадження у справі, суд постановив ухвалу від 19.02.2024 про зупинення провадження у справі №927/11/24 до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду у справі №927/1206/21.
04.04.2024, на виконання ухвали суду від 19.02.2024, від в.о. керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури Чернігівської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.
Клопотання обґрунтовано тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 по справі № 927/1206/21 касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі № 927/1206/21 залишено без змін.
Ухвалою суду від 15.04.2024 поновлено провадження у справі № 927/11/24, підготовче засідання призначено на 02.05.2024.
18.04.2024 від Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації надійшла заява про розгляд справи без участі його представника, в якій третя особа підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Суд задовольнив заяву третьої особи.
У підготовчому засіданні 02.05.2024 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 22.05.2024, про що повідомив прокурора та позивача під розписки, а відповідача та третіх осіб ухвалою суду від 02.05.2024, доставленою до їх електронних кабінетів у підсистемі “Електронний суд” 02.05.2024 о 14:55, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
13.05.2024 від відповідача надійшло клопотання про залучення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області до розгляду справи №927/11/24 в якості відповідача, оскільки міська рада є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, а матеріальні норми порушено саме ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, як органом держави.
Суд прийняв клопотання до розгляду.
17.05.2024 від Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації надійшла заява про розгляд справи без участі його представника, в якій третя особа підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Суд задовольнив заяву третьої особи.
У судовому засіданні 22.05.2024 суд, розглянувши клопотання відповідача про залучення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області в якості відповідача, враховуючи встановлене процесуальним законодавством право саме позивача заявляти до закінчення підготовчого провадження клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовив у його задоволенні.
Суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 06.06.2024.
У судовому засіданні 06.06.2024 суд розглянув справу по суті та проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Позиції учасників справи.
Позов обґрунтовано тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 № 25-7570/14-18-сг “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність” передано у комунальну власність Семенівської міської об'єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 10983,5936 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Семенівської міської об'єднаної територіальної громади Семенівського району Чернігівської області, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 7424782500:06:001:0047, площею 9,0223 га, яка у подальшому поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами: 7424782500:06:017:0040, площею 0,1765 га та 7424782500:06:017:0041, площею 8,8458 га. Враховуючи, що спірні земельні ділянки відносяться до земель історико-культурного призначення, оскільки на них розташована пам'ятка археології місцевого значення - поселення “Волчище” III-V, XII - сер. XIII ст. (охоронний № 2633-Чр), набуття права комунальної власності Семенівською міською радою Новгород-Сіверського району Чернігівської області на спірні земельні ділянки відбулося всупереч вимогам земельного законодавства.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що:
-Законом України «Про охорону спадщини» визначено різний правовий режим для земельних ділянок під пам'яткою археології і для ділянок охоронної зони навколо пам'ятки археології та жодним чином не заборонено перебувати охоронній зоні у комунальній власності;
-у документах, доданих до позовної заяви, відсутні: відомості щодо меж пам'ятки археології; документи, які б встановлювали, що спірні земельні ділянки повністю накладається на межі пам'ятки археології - поселення «Волчище»; документ, який би вказував на цільове призначення земельної ділянки; науково-проектна (науково-дослідна) документація з визначення меж та режимів використання території пам'ятки;
-докази, на які прокурор посилається у позовній заяві, не містять жодних даних про координати поворотних точок як самої пам'ятки археології місцевого значення поселення «Волчище» так і меж земельних ділянок, на якій вона розмішена та охоронної зони навколо неї. Прокурором безпідставно заявлено вимогу щодо земельної ділянки площею 9,0223 га;
-Законом України «Про охорону культурної спадщини» дозволено проводити певну діяльність на таких ділянках землі (ст. 14-1), доказів негативного впливу на охорону зону з боку міської ради, позивачем не надано;
-Департаментом культури і туризму, національностей та релігії Чернігівської обласної державної адміністраціїт технічна документація була погоджена, умови вказані Департаментом виконані.
- в умовах діючого воєнного стану додаткові витрати на сплату судового збору, не передбачені у бюджеті громади. Ініціатором передачі спірних земельних ділянок до комунальної власності громади була безпосередньо держава, міською радою не порушувались норми законодавства, а державна реєстрація (офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно) проводилась на підставі документів виданих державними органами.
Прокурор та позивач у відповідях на відзив вважають твердження відповідача, викладені у відзиві на позов, необгрунтованими та безпідставними, оскільки у позовній заяві у повній мірі обгрунтовано наявність на території Семенівської ОТГ Новгород-Сіверського району Чернігівської області поселення «Волчище», як пам'ятки археології місцевого значення.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, позовні вимоги прокурора підтримала в повному обсязі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у письмових поясненнях зазначає:
- цільове призначення спірних земельних ділянок - землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується документами. Цільове призначення землі історико-культурного призначення - документами не підтверджується;
-відсутні будь-які документи, які підтверджують передачу пам'ятки та реєстрацію її за будь-яким суб'єктом у Державному реєстрі речових прав;
-згідно технічної документації з інвентаризації не формувалась земельна ділянка історико-культурного призначення, а визначено обмеження у використанні «охоронна зона навколо пам'ятки археології» для земельної ділянки сільськогосподарського призначення;
- спеціальним нормативним актом у даних правовідносинах є Земельний кодекс України, а не Закон України «Про охорону культурної спадщини»;
-відсутні будь-які докази про визначення меж в натурі на земельну ділянку історико-культурного призначення під пам'яткою археології;
-Закон України «Про охорону культурної спадщини» визначає різний правовий режим для земельних ділянок під пам'яткою археології і для ділянок - охоронної зони навколо пам'ятки археології, встановлює для них зовсім різне нормативне регулювання і ніяким чином не забороняє перебувати охоронній зоні у комунальній власності (а згідно інвентаризації цілком всі спірні земельні ділянки - це охоронна зона), згідно ст. ст. 1, 14-1, 17, 32 Закону;
-зона охорони, не є об'єктом культурної спадщини, адже до нашого часу не донесла цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і не зберегла (не мала) своєї автентичності. Документи, які визначають межі пам'ятки крім охоронної зони в матеріалах справи відсутні;
-стаття 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» прямо дозволяє проведення земляних робіт на території пам'ятки у вигляді городництва, неглибокої оранки;
-прокурором не надано документу, який би фіксував факти будь-якого можливого негативного впливу на земельні ділянки та пам'ятки;
-відсутній будь-який документ, який би вказував на цільове призначення земельних ділянок - землі історико-культурного призначення. Матеріали землекористування до проектів роздержавлення земель КСП це не документ, який встановлює/змінює/припиняє правовий режим земель історико-культурного призначення, а тому будь-які відомості в ньому про землі історико-культурного призначення мають не офіційний, а рекомендаційний характер;
-після можливого скасування права комунальної власності на спірні земельні ділянки рішення суду не є підставою для реєстрації права державної власності на дані земельні ділянки сільськогосподарського призначення за Обласною військовою адміністрацією;
-частина 3 статті 54-1, на яку посилається позивач, набрала чинності 26.05.2022, тобто набагато пізніше після виникнення спірних правовідносин;
-стаття 54 Земельного кодексу України альтернативно дозволяє землям історико-культурного призначення перебувати у державній, комунальній та приватній власності (в т.ч. на момент виникнення спірних правовідносин).
Обставини справи встановлені судом.
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів № 75 від 19.02.1985 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам'ятников історії та культури, археології, архітектури» взято на облік пам'ятки археології місцевого значення, виявлені на території області у 1982-1985 рр., згідно з додатками 1-3.
Наказом Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації від 28.08.2020 № 287 впорядковано облік об'єктів культурної спадщини та визначено, що на території Карповицької сільської ради знаходиться поселення «Волчище».
Пам'ятку археології паспортизовано у серпні 1985 року (охоронний номер 2633).
Відповідно до паспорту пам'ятки - поселення «Волчище» датоване III-V, XII- сер. XIII ст. Поселення розташоване на дюні, яка височіє відносно рівня річки на 3 м. Зі сходу і півночі до дюни поступають поіменні болота. З західної і південної сторони в 100-150 м. від неї проходить сучасне русло річки Снов. Площа дюни приблизно 1,5 га. Підйомний матеріл зустрічається у видувах її центральної частини. Він представлений великою кількістю кремнієвих відщепів, шкребками, кігтевидними пластинами, різцями, знайдено декілька фрагментів кераміки, орнаментованої наколами і когтівими втисканнями.
Територія пам'ятника була освоєна племенами ямочно - гребчаної культури.
Адреса пам'ятки: Чернігівська обл., Семенівський район, Карповицька сільська рада, с. Карповичі, в 1,3 км. від п/з села, в ур. Волчище.
На момент її паспортизації пам'ятка перебувала на балансі колгоспу ім. Димитрова.
До паспорту пам'ятки складено схематичний план поселення «Волчище» з відображенням топонімів, відповідно до яких здійснено прив'язку місця розташування поселення, а також облікову карту пам'ятки археології, яка датована серпнем 1985 р., у якій продубльовано інформацію про місце розташування, датування пам'ятника.
Крім того, на пам'ятку археологічної спадщини - поселення «Волчище» укладено охоронний договір від 12.10.2017.
У 2018 році Київською обласною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» виконано технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Семенівської міської ОТГ, Семенівського району, Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування територій Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12.08.2015 № 899 (далі технічна документація із інвентаризації земель).
У пояснювальній записці до технічної документації із інвентаризації земель вказано, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об'єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2018 № 643 відповідно до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012, а саме: щодо земельної ділянки (Карповицька сільська рада) площею 9,0223 га - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини. Аналогічні відомості зазначені у пропозиціях щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель з інформацією, що міститься у документах та посвідчують право на земельні ділянки у Державному земельному кадастрі.
Згідно кадастрового плану земельної ділянки №2 з кадастровим номером 7424782500:06:001:0047, площею 9,0223 га, наявні обмеження у використанні земельної ділянки за кодом 01.02 «Охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини», площею 9,0223 га, обмеження визначено згідно Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Також актом перенесення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно - захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності, згідно якого вздовж земельної ділянки № 2, площею 9,0223 га проходить охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини.
Переліком обмежень щодо використання земельних ділянок на території Семенівської міської ОТГ, Семенівського району Чернігівської області, визначено обмеження у використанні земельної ділянки № 2, розташованої на території Карповицької сільської ради - охорона зона навколо об'єкта культурної спадщини, площею 9,0223 га.
Відділом у Семенівському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 02.07.2018 про погодження вказаної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Семенівського району, Чернігівської області.
Пунктом 7 вказаного висновку передбачено необхідність проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.
Висновком державної експертизи землевпорядної документації від 13.07.2018 № 1981-18, який видано Держгеокадастром України, визначено підсумкову оцінку результатів державної експертизи, а саме: технічна документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Семенівського району Чернігівської області не у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання.
У пп. 2 п. 10 вказаного висновку серед зауважень до землевпорядної документації вказано необхідність на графічних матеріалах технічної документації нанести межі охоронних зон об'єктів культурної спадщини та у разі необхідності технічну документацію погодити згідно вимог ст. 186-1 ЗК України.
Згідно з довідкою до вказаної технічної документації із землеустрою від 08.08.2018 № 192-П, виданої Департаментом культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації на виконання зауважень висновку державної експертизи землевпорядної документації від 13.07.2018 № 1981-18 (у порядку погодження землевпорядної документації згідно вимог ст. ст. 186, 186-1 Земельного кодексу України), частина ділянок, які підлягають інвентаризації для передачі у комунальну власність Семенівської міської ОТГ, розташована на землях історико - культурного призначення, у тому числі: на земельній ділянці, яка знаходиться на території Карповицької сільської ради Семенівського району Чернігівської області, - ділянка № 2 площею 9,0023 га, розташована пам'ятка археології місцевого значення поселення «Волчище», взяте під охорону рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів № 75 від 19.02.1985.
У вказаній довідці Департаментом культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації попереджено ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про те, що відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п. 2 ч.1 ст. 83 Земельного кодексу України та роз'яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини: пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі у приватну та комунальну власність.
Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області 10.08.2018 видано наказ № 25-6247/14-18-СГ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про яких відсутні у Державному земельному кадастрі, що розташовані на території Семенівського району Чернігівської області загальною площею 553,1253 га до складу яких ввійшла і земельна ділянка історико-культурного призначення 7424782500:06:001:0047, площею 9,0223 га.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 № 25-7570/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Семенівській міській раді Семенівського району Чернігівської області у комунальну власність Семенівської міської об'єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 10983,5936 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Семенівської міської об'єднаної територіальної громади Семенівського району Чернігівської області, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки.
На підставі акту приймання-передачі від 27.09.2018 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 27.09.2018 № 25-7570/14-18-сг передало із державної власності, а Семенівська міська рада прийняла у комунальну власність земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 7424782500:06:001:0047, площею 9,0223 га (№ 393 додатку до акту) (у подальшому поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами: 7424782500:06:017:0040, площею 0,1765 га та 7424782500:06:017:0041, площею 8,8458 га).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 354976260 на підставі вказаних наказу та акту-прийому передачі 20.01.2020 вчинено державну реєстрацію права комунальної власності Семенівської міської ради на земельні ділянки з кадастровими номерами 7424782500:06:017:0040, площею 0,1765 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2012316574247) та 7424782500:06:017:0041, площею 8,8458 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2012352474247).
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що пам'ятка археології місцевого значення - поселення “Волчище”, що взята під державну охорону рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів № 75 від 19.02.1985, розташована на на земельних ділянках з кадастровими номерами: 7424782500:06:017:0040, площею 0,1765 га та 7424782500:06:017:0041, площею 8,8458 га, що відносяться до земель історико-культурного призначення, які не можуть відчужуватись з державної у комунальну або приватну власність.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Відповідно до частин 3, 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
За частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).
За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вказаною нормою гарантований захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його в власність, у зв'язку з чим для оцінки додержання “справедливого балансу” в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте в власність.
Відтак виправданість втручання в право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.
При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що в демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи “Delcourtv.Belgium”, “Belletv.France”). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.
У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення в справах “Спорронг і Льоннрот проти Швеції” від 23.09.1982, “Новоселецький проти України” від 11.03.2003, “Федоренко проти України” від 01.06.2006).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення в справах “Хендісайд проти Сполученого Королівства” від 07.12.1976, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21.01.1986).
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні в справі “Трегубенко проти України” від 02.11.2004 категорично ствердив: “правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес”.
Правовідносини, пов'язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.
Випадки протиправного вибуття земель історико-культурного призначення з державної власності порушують інтереси держави, як власника, щодо реалізації, передбаченого частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися таким майном через уповноважений орган виконавчої влади і є підставою для застосування органами прокуратури заходів цивільно-правого характеру.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.
Відповідно до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За частиною 5 статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, в власність або в користування в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або в випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
З огляду на те, що спірна земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту та належить до земель історико-культурного призначення, повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Чернігівська обласна державна адміністрація.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган (1); у разі відсутності такого органу (2).
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Листом від 28.09.2023 №53-75-2799вих-23 окружна прокуратура повідомила Чернігівську обласну військову адміністрацію про встановлення незаконності вибуття з державної власності спірних земельних ділянок історико-культурного призначення, на яких розташована пам'ятка археології місцевого значення поселення «Волчище». У вказаному листі прокуратура, з урахуванням повноважень Чернігівської ОВА як законного власника спірної ділянки, просила повідомити про вжиті заходи до усунення виявлених порушень.
Чернігівська обласна військова адміністрація листом від 19.10.2023 №01-01-21/18210 повідомила, що відповідно до Закону України “Про місцеві державні адміністрації” облдержадміністрація не наділена повноваженнями здійснювати перевірку наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на предмет їх відповідності нормам чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для вжиття заходів, вказаних у листі прокуратури.
Таким чином, Чернігівська ОВА як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави в сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права, не здійснює захист таких інтересів.
Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері земельних відносин, та в позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.
Окружною прокуратурою на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом від 19.12.2023 № 53-75-3597вих-23.
Щодо порушення виключного права державної власності на спірну земельну ділянку.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, ЗК України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
За частиною 1 статті 79 ЗК України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки і набуття нею статусу об'єкта цивільних прав пов'язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розроблення Київською обласною філією ДП “Центр державного земельного кадастру” в 2018 році технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Семенівської міської ОТГ, Семенівського району, Чернігівської області, встановлено, що в межах земельної ділянки площею 9,0223 га (якій в подальшому присвоєний кадастровий номер) наявне обмеження в використанні в вигляді охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини (за кодом 01.02.).
До акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 27.09.2018, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 №25-7570/14-18-сг, внесене застереження відносно земельної ділянки за кадастровим номером 7424782500:06:001:0047, щодо обмеження в використанні, а саме: охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини (9,0223 га).
У подальшому, земельну ділянку з кадастровим номером 7424782500:06:001:0047, площею 9,0223 га, поділено на земельні ділянки з кадастровими номерами: 7424782500:06:017:0040, площею 0,1765 га та 7424782500:06:017:0041, площею 8,8458 га.
Відповідно до частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані в власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати в запасі.
За приписами статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Суб'єктом права на землі державної власності, за статтею 80 ЗК України є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.
Виходячи зі змісту статей 53, 54 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття ГУ Держгеокадастр у Чернігівській області наказу), до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.
Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) установлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.
Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини в сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовані положеннями Закону України “Про охорону культурної спадщини” від 08.06.2000 № 1805-ІІІ.
Законом № 1805-ІІІ закріплено, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону №1805-ІІІ, пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взятий на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
За частиною 2 статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" археологічний об'єкт культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
Судом установлено, що пам'ятка археології місцевого значення поселення “Волчище», взята під державну охорону на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів № 75 від 19.02.1985; паспортизована (№ охоронний номер 2633).
Статтею 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини” №1805-ІІІ врегульовані питання суб'єктів права власності на пам'ятки. За частинами 1, 2 цієї статті пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати в державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.
У свою чергу частина 6 цієї статті визначає, що землі на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) в державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а в випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває в державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу державою.
Згідно зі статтею 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини” території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Землі історико-культурного призначення віднесені до особливо цінних земель (частина 1 статті 150 ЗК України).
Частина 1 статті 54 ЗК України передбачає, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Дана норма встановлює загальне правило відносно форм власності земель віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення. Натомість спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщені пам'ятки археології перебувають виключно в державній власності.
За висновком суду, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального нормативно-правового акту, Закону України “Про охорону культурної спадщини” від 08.06.2000 № 1805-ІІІ. Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.
З огляду на наведені обставини, земельні ділянки з кадастровими номерами 7424782500:06:017:0040, площею 0,1765 га та 7424782500:06:017:0041, площею 8,8458 га протиправно вибули із державної власності, оскільки земельні ділянки, на яких знаходиться пам'ятка археології, не підлягають передачі з державної до комунальної або приватної власності, та належать до категорії земель історико-культурного призначення.
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини” (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають установлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них установлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері охорони культурної спадщини.
Водночас, відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією земель історико-культурного призначення, визначення меж та режимів використання пам'ятки археології національного значення та зон її охорони, за висновком суду, не спростовує факту розташування на спірних земельних ділянках вказаної пам'ятки, що знаходиться під охороною держави.
Щодо належності обраного прокурором способу захисту порушеного права держави.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.
Згідно з частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 ГПК України).
Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що визначені частиною 2 статті 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 ГК України, є відновлення становища, що існувало до порушення.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно з п. 1 частини 1 статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об'єкт з обмеженою оборотоздатністю територіальною громадою, яка протиправно його набула в комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об'єкт.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи в випадку, передбаченому п. 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені в зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені в зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, в розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.
Відповідно до частини 13 статті 79-1 ЗК України та частини 10 статті 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Згідно з даними Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами: 7424782500:06:017:0040, площею 0,1765 га та 7424782500:06:017:0041, площею 8,8458 га, перебувають у комунальній власності, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки - 16.00, вид обмеження у використанні - охоронна зона навколо об?єкта культурної спадщини.
Відомості про цільове призначення спірних земельних ділянок не впливають на правовий режим ділянок як таких, що належать до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов'язаний із фактом перебування на ділянок пам'ятки археології.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його в відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.
Статтею 3 Закону України “Про державний земельний кадастр” закріплені основні принципи, на яких базується Державний земельний кадастр, зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.
За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо прав на земельні ділянки з кадастровими номерами 7424782500:06:017:0040, площею 0,1765 га, та 7424782500:06:017:0041, площею 8,8458 га, як земель сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей.
Водночас суд вважає за доцільне зазначити, що в чинному законодавстві України відсутні механізми щодо самостійного звернення позивача до органів Держгеокадастру із заявою про скасування протиправного запису, який порушує його права, виходячи з обставин, установлених у ході вирішення наявного спору.
Натомість, наявність державної реєстрації таких земельних ділянок у Державному земельному кадастрі порушує права держави, оскільки унеможливлює розпорядження вказаними земельними ділянками, з огляду на що, державна реєстрація земельних ділянок з кадастровими номерами: 7424782500:06:017:0040, 7424782500:06:017:0041, підлягає скасуванню в судовому порядку.
Відтак, єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав позивача є саме скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами: 7424782500:06:017:0040 та 7424782500:06:017:0041 (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у справі № 924/504/20 від 31.01.2023).
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі “East/West Alliance Limited” проти України” (№ 19336/04) суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту в спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією “небезпідставної скарги” та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В свою чергу, обов'язковість рішення суду, серед іншого закріплена в статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Суд зазначає, що спірні правовідносини, крім іншого, регулюються Законом України “Про Державний земельний кадастр” та Порядком ведення Державного земельного кадастру (затверджений постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051, далі - Порядок № 1051).
Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” та пункту 114 Порядку державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію в разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірних земельних ділянок необхідно усунути перешкоди в користуванні ними шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та одночасним припиненням речового права територіальної громади в особі Семенівської міської ради, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що забезпечить ефективний спосіб захисту порушених прав держави, оскільки усуне стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення спірних ділянок.
Спірні земельні ділянки, що неправомірно вибули з державної власності в комунальну власність Семенівської міської ради, підлягають поверненню державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації.
Скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок з припиненням речових прав на них та припинення існування такого об'єкту цивільних прав, створить передумови для позивача для формування як нового об'єкту цивільних прав земельних ділянок в межах території пам'ятки археології.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних доказах, у розумінні статей 76-78 ГПК України.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом в повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 16 104,00 грн.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7424782500:06:017:0040, площею 0,1765 га за територіальною громадою в особі Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04062009) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2012316574247).
3. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7424782500:06:017:0040, площею 0,1765 га.
4. Зобов'язати Семенівську міську раду Новгород-Сіверського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04062009) повернути земельну ділянку площею 0,1765 га з кадастровим номером 7424782500:06:017:0040 державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674).
5. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7424782500:06:017:0041, площею 8,8458 га за територіальною громадою в особі Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04062009) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2012352474247).
6. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7424782500:06:017:0041, площею 8,8458 га.
7. Зобов'язати Семенівську міську раду Новгород-Сіверського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04062009) повернути земельну ділянку площею 8,8458 га з кадастровим номером 7424782500:06:017:0041 державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674).
8. Стягнути з Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області (код ЄРДПОУ 04062009, вул. Червона Площа, 6, м. Семенівка, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 15400) на користь Чернігівської обласної прокуратури (одержувач: Чернігівська обласна прокуратура, рахунок UA248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача: ДКСУ, м. Київ) сплачений судовий збір у розмірі 16 104,00 грн.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2024.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор