58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua
12 червня 2024 року Справа № 926/1577/20
За позовом Акціонерного товариства “Укртрансгаз”, м. Київ
до відповідача Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Чернівцігаз”, м. Чернівці
про стягнення заборгованості в сумі 402 138 228,31 грн.
Суддя Проскурняк О.Г.
Секретар судового засідання Гончар А.Ю.
Представники сторін:
Від позивача - Кравченко А.Ю.
Від відповідача - Мартинюк В.І.
СУТЬ СПОРУ: Акціонерне товариство “Укртрансгаз”, м. Київ, звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Акціонерного товариства “Оператор газорозподільчої системи “Чернівцігаз”, м. Чернівці про стягнення 402 138 228,31 грн заборгованості за договором про транспортування природного газу №1512000721 від 17.12.2015, в тому числі 349 130 926,57 грн заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу в липні 2018 року - лютому 2019 року, 18 486 902, 98 грн пені (що нарахована за період з 01.07.2018 по 26.09.2019), 14 644 861,91 грн 3% річних (які нараховані за період з 01.07.2018 по 11.06.2020) та 19 875 536,86 грн інфляційних втрат за період з 01.07.2018 по 31.05.2020.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10 лютого 2021 року у справі №926/1577/20 позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" до АТ "Чернівцігаз" задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 349 130 926,57 грн - заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу, 14 644 861,91 грн - 3% річних, 19 875 536,86 грн - інфляційних втрат та 701 857,80 грн. - пені. Відмовлено у задоволенні решти вимог щодо стягнення пені в сумі 18 486 902,98 грн.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2021 року скасовано рішення Господарського суду Чернівецької області від 10 лютого 2021 року у справі № 926/1577/20 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 червня 2022 року касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" задоволено частково. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2021 року у справі №926/1577/20 скасовано, справу № 926/1577/20 передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 15 травня 2024 року рішення Господарського суду Чернівецької області від 10 лютого 2021 року у справі №926/1577/20 скасовано в частині відмови у стягненні 18 486 902,98 грн. пені та прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Чернівцігаз” на користь Акціонерного товариства “Укртрансгаз” 18 486 902,98 грн. пені.; в решті рішення залишено без змін; стягнуто з Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Чернівцігаз” на користь Акціонерного товариства “Укртрансгаз” 415 955,32 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
05 червня 2024 року на виконання рішення та постанови господарським судом Чернівецької області видано відповідні накази.
06 червня 2024 року до суду через систему “Електронний суд” надійшла письмова заява про розстрочення виконання рішення в частині стягнення судового збору.
Вказана заява обґрунтована наявністю обставин, які можуть ускладнити виконання рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 926/1577/20 та роблять його негайне виконання неможливим без істотного погіршення і без того вкрай тяжкого фінансового стану АТ “Чернівцігаз”, що ставить під загрозу його подальшу діяльність.
Відтак, відповідач просить суд розстрочити виконання: рішення господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1577/20 від 10.02.2021 в частині стягнення 701 857,80 грн судового збору на 12 місяців, рівними частинами по 58 488,15 грн щомісячно, починаючи з червня 2024 року; постанови Західного апеляційного господарського суду по справі № 926/1577/20 від 15.05.2024 в частині стягнення 415 955,32 грн судового збору на 12 місяців рівними частинами по 34 662,94 грн щомісячно, починаючи з червня 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 06 червня 2024 року призначено розгляд заяви про розстрочку виконання рішення Господарського суду Чернівецької області та постанови Західного апеляційного господарського суду у справі № 926/1577/20 у судовому засіданні на 12 червня 2024 року.
10 червня 2024 року через систему “Електронний суд” надійшли письмові заперечення відповідача на заяву про розстрочення виконання рішення.
В зазначених запереченнях відповідач зазначає, що АТ “Чернівцігаз” не надано доказів, які могли б підтвердити виняткові обставини в контексті розгляду даної заяви для її задоволення, оскільки тяжкість фінансового стану Боржника є результатом його господарської діяльності та не повинно порушувати права інших господарюючих суб'єктів. Ризики власної господарської діяльності Боржника не можуть покладатись на інших учасників господарських відносин.
Крім цього представник відповідача вказує, що врегулювання заборгованості згідно ЗУ “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу” вимагає проходження від суб'єктів ринку природного газу певних етапів, виконання яких не здійснював Боржник.
12 червня 2024 року через систему “Електронний суд” надійшли додаткові пояснення АТ “ОГС “Чернівцігаз” до заяви про розстрочення виконання рішення.
В поданий поясненнях представник відповідача зазначає, що складне фінансове становище спричинено зупиненням ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, виданої АТ “Чернівцігаз”.
Також представник вказує, що 16 листопада 2022 року товариство включено до Реєстру підприємців, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу.
Представник позивача в судовому засіданні 12 червня 2024 року заперечувала щодо задоволення заяви про розстрочку виконання рішення.
Представник відповідача в судовому засіданні 12 червня 2024 року підтримав заяву про розстрочку виконання рішення та просив її задовольнити.
Розглянувши заяву відповідача про розстрочку виконання рішення, заслухавши представників, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно зі статті 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26 червня 2013 року зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Відповідно частини 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України від 26 липня 2012 року суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Відповідно до статті 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Рішенням Суду у справі Глоба проти України №15729/07 від 05 липня 2012 року суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.
Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.
Тобто, можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про відстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.
Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Суд зазначає, що з поданих відповідачем балансу (Звіт про фінансовий стан на 31 грудня 2023 року) та звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2023 не вдається встановити про збитковість підприємства. Крім цього, відповідачем не було надано суду інших доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності (зокрема, але не виключно, довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності (тощо)).
Крім того, заявником не надано суду фінансову звітність за попередні роки, що унеможливлює здійснити порівняльний аналіз збитків підприємства відповідача.
Окрім цього, як зазначає сам заявник, відповідно до Закону України “Про заходи спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу” відбудеться списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування. Також врегулюванню, в тому числі заборгованість операторів газорозподільчих систем, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили врегульовується шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктиризації азборгованості.
Відтак, стягнення заборгованості з відповідача за рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10 лютого 2021 року у справі № 926/1577/20 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 15 травня 2024 року в сумі 402 840 086,12 грн (заборгованість за послуги балансування обсягів природного газу, 3% річних, інфляційні втрати та пеня) підлягають врегулюванню між суб'єктами ринку природного газу на умовах Закону України “Про заходи спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу”.
В той же час, на думку суду, розстроченням виконання рішення суду в частині стягнення судового збору без належного документального підтвердження, відповідач намагається уникнути виконання рішення суду в цілому.
Окрім цього, з матеріалів справи та усних пояснень представника відповідача не вбачається, що відповідач здійснював будь-які добровільні заходи щодо виконання рішення суду.
Також суд зазначає, що саме недобросовісна поведінка відповідача, як контрагента позивача, стала підставою для звернення останнього до суду з позовом. На теперішній час судове рішення, що набрало законної сили та підлягає негайному виконанню, відповідачем не виконано, внаслідок чого позивачу завдаються збитки, зокрема, через інфляційні процеси, що відбуваються в державі.
Як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 р. у справі №910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.
Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. №11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.97 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", №22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 р.), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Згідно з частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно частини 1, 2 статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно частини 7 статті 331 ГПК України, про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Щодо посилання заявника на воєнний стан суд також зазначає, що у зв'язку з введенням на території України воєнного стану через збройну агресію Російської Федерації всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому боргу за рішенням суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення.
Керуючись статтями 13, 74, 77,79, 86, 232, 233, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення.
Повний текст ухвали складено та підписано - 14 червня 2024 року
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 254-257 ГПК України.
Суддя О.Г. Проскурняк