Номер провадження: 11-кп/813/1728/24
Справа № 492/2/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 29.04.2024 у кримінальному провадженні №12023162270000673 від 12.11.2023 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ст. 336 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 29.04.2024 відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу шляхом зменшення розміру застави.
Задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 .
ОСОБА_6 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 27.06.2024 року, включно.
Визначено обвинуваченому ОСОБА_6 розмір застави у межах 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 214720 грн.
Рішення суду мотивоване обґрунтованістю висунутого обвинувачення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосуванням більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що прокурором не надано жодного доказу існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України. Вказує, що має неповнолітню дитину, яка знаходиться на його утриманні, працював неофіційно для того щоб прогодувати дитину та себе.
Просить ухвалу суду скасувати та застосувати нічний домашній арешт чи цілодобовий домашній арешт.
Положеннями ч. 4 ст. 4221 КПК України визначено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі.
Обвинувачений не заперечував проти розгляду справи без участі захисника.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести в порядку ч. 4 ст. 4221 КПК України.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши: суддю-доповідача, обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції виконав вимоги статей 199, 331 КПК та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою останнього.
Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність ризиків, то апеляційний суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винним, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Також існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_6 може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, які ще судом не допитані, з метою зміни ними показів, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, апеляційний суд вважає, що існує ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинення іншого злочину з урахуванням специфіки кримінального правопорушення, обставин та характеру вчиненого кримінального правопорушення та поведінки обвинуваченого.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про недоведеність наявності у кримінальному провадженні заявлених ризиків є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами провадження.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги про наявність у обвинуваченого неповнолітньої дитини, однак зауважує, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки судді та не дають достатніх підстав вважати, що це може мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів, всупереч доводів апеляційної скарги, вважає, що висновок суду про необхідність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченого, якому інкримінується вчинення тяжких злочинів, дають підстави вважати, що на даний час існують зазначені районним судом ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
На думку апеляційного суду застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу є неможливим, оскільки такий запобіжний захід не здатний запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотання прокурора ризиків.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційної скарги та зміни ухвали суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 29.04.2024 у кримінальному провадженні №12023162270000673 від 12.11.2023 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ст. 336 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4