Номер провадження: 22-ц/813/4611/24
Справа № 522/6168/22
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л.В.
Доповідач Заїкін А. П.
23.05.2024 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 522/6168/22
Номер провадження: 22-ц/813/4611/24
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
- за участю секретаря судового засідання - Мокана В.В.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою адвоката Шпак Марини Петрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Домусчі Л.В. о 14 годині 44 хвилині 08 лютого 2024 року, повний текст рішення складений 13 лютого 2024 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року адвокат Бочевар М.П., діючий від імені ОСОБА_1 , звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати незаконним, скасувати наказ (розпорядження) №303/ос Виробничого підрозділу «Одеська об'єднана дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 15.04.2022 року про припинення трудового договору (контракту); 2) поновити ОСОБА_1 на посаді чергової по парку станції «Одеса-Головна» Виробничого підрозділу «Одеська об'єднана дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» з 15.04.2022 року; 3) стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення і до дати фактичного поновлення на роботі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.04.2022 року на підставі наказу (розпорядження) Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного Товариства «Українська залізниця» від 15.04.2022 року № 303/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 було звільнено з посади чергового по парку відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, за згодою власника. ОСОБА_1 вважає, що таке звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства, зокрема за відсутності волевиявлення працівника, оскільки остання не писала заяву про звільнення датовану 15.04.2022 року (Т. 1, а. с. 1 - 8).
Позиція відповідача в суді першої інстанції
АТ «Українська залізниця» у відзиві на позовну заяву просить у його задоволенні відмовити.
Представник відповідача вказує на те, що позивачка після інциденту на робочому місці з 14.04.2022 р. по 15.04.2022 р. попросила написати заяву на звільнення за угодою сторін, пізніше заявила, що залишила дану заяву на столі у кабінеті. 15.04.2022 року заява позивачки про звільнення за угодою сторін була передана до відділу кадрів, того ж дня був виданий наказ № 303/ос, у примірнику дирекції позивачка власноручно написала «Копію наказу про звільнення отримала, заяву на звільнення написала. 15.04.2022 року підпис ОСОБА_1 ». Таким чином відповідач вважає, що звільнення відбулося на підставі заяви позивачки, тобто за її волевиявленням (Т. 1, а. с. 81 - 84).
У подальшому представником відповідача було подано заяву про застосування строку звернення до суду, в якій останній зазначає, що позивачкою пропущено місячний строк звернення до суду (Т.2, а. с. 18 - 21).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_1 ..
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, роботодавцем було порушено вимоги при звільненні позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутнє спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме за угодою сторін. Таким чином при звільненні позивачки були допущені порушення трудового законодавства, а таким чином позов є обґрунтований.
Однак, з позовом позивачка звернулась - 22.05.2022 р., тобто з пропуском строку на звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України (строк - до 15.05.2022 року), не вказавши поважних причин пропуску (Т. 2, а. с. 39 - 46).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Адвокат Шпак М.П., діюча від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.02.2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Стягнути з АТ «Українська залізниця» судові витрати у розмірі - 45 525,58 грн..
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що помилковими є висновки суду першої інстанції про пропуск строку на звернення до суду із вказаним позовом, оскільки судом першої інстанції не було враховано положення п. 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України (Т. 2, а. с. 56 - 59).
Позиція відповідача в апеляційній інстанції
Адвокат Бондаренко А.В., діюча від імені АТ «Українська залізниця», у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що позивачка пропустила строк на звернення до суду з позовом. Позивачка була обізнана стосовно скороченої процедури звільнення з ініціативи роботодавця, без погодження звільнення профспілки, за пунктом 7 ст. 40 КЗпП України (появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння), тому категорично відмовилась їхати з ранку 15.04.2022 в медичний заклад і погодилась щодо звільнення за згодою сторін.
Рух справи в апеляційному суді
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2024 року апеляційну скаргу було залишено без руху (Т. 2, а. с. 63 - 64).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто недоліки, зазначені в ухвалі.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Шпак Марини Петрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року (Т. 2, а. с. 72 - 72 зворотна сторона).
16.05.2024 року до апеляційного суду надійшов відзив адвоката Бондаренко А.В., діючої від імені АТ «Українська залізниця», на апеляційну скаргу.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.05.2024 року було відмовлено у задоволенні клопотання адвоката Бондаренко А.В., діючої від імені АТ «Українська залізниця», про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні адвокат Шпак М.П., діюча від імені ОСОБА_1 , підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Заяв, клопотань, зокрема про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надали.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засідання, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Шпак М.П., діючої від імені ОСОБА_1 ,підлягає задоволенню частково.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
З 20.09.1985 року ОСОБА_1 була працевлаштована в Акціонерному товаристві «Українська залізниця».
21.10.2008 року ОСОБА_1 прийнята на посаду чергової стрілочного поста до станції Одеса-Порт Одеської залізниці згідно наказу № 303 від 21.10.2008 року.
10.11.2009 року була звільнена по п. 5 ст. 36 КЗпП України по переведенню на станцію Одеса-Головна за домовленістю між керівниками.
15.12.2009 року була переведена на посаду оператора при черговому по станції згідно наказу № 41 від 15.12.2009 року.
20.04.2018 року була переведена черговим по парку (Приймально-відправному) станції Одеса-Головна згідно наказу № 191 від 20.04.2018 року.
01.01.2020 року у зв'язку із зміною назви посади, у трудовій книжці зроблено запис про те, що продовжено трудові відносини на посаді черговий по парку станції "Одеса - Головна".
Відповідно до наказу № 303/ос від 15.04.2022 року ОСОБА_1 звільнена за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, про що міститься відповідний запис і у доданій до позовної заяви копії трудової книжки позивача. Підставами припинення трудового договору є угода сторін.
Відповідно до висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи № 23-516 від 24.01.2023 року (Т. 1, а. с. 183 - 191), рукописний цифровий запис «15.04.2022», що міститься у лівій частині під основним текстом наданої на експертизу заяви від 15.04.2022 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Між сторонами виникли трудові правовідносини щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі, відхилення аргументів відзиву на апеляційну скаргу
Щодо наказу про звільнення позивачки, колегія суддів виходить з наступного.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка зазначала, що у день звільнення у неї не було волевиявлення, оскільки заяву про звільнення вона писала але значно раніше та без зазначення дати. Тому станом на 15.04.2022 року у останньої не було волевиявлення щодо звільнення з роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору. Пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України вказав на те, що, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 4 листопада 2019 року у справі № 761/19141/16-ц (провадження № 61-26651св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 233/1563/18 (провадження № 61-47560св18), від 24 березня 2020 року у справі № 553/629/18 (провадження № 61-48739св18).
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін щодо підстави припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).
За такого правового регулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за угодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін). Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18 (адміністративне провадження №№ К/9901/23043, К/9901/28700/19).
У постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а (провадження № К/9901/28040/19), від 7 жовтня 2020 року у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20), від 4 серпня 2021 року у справі № 711/2175/20 (провадження № 61-12674св20) та від 7 жовтня 2021 року у справі № 541/1684/20 (провадження № 61-9439св21), від 25 січня 2023 року у справі №591/1375/19 (провадження № 61-3201св22) викладено висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України у подібних правовідносинах та зазначено, що не зазначення у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.
Як встановлено матеріалами справи, а саме відповідно до заяви ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін вбачається, що остання не містить конкретної дати звільнення.
Крім того, відповідно до висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи № 23-516 від 24.01.2023 року (Т. 1, а. с. 183 - 191), рукописний цифровий запис «15.04.2022», що міститься у лівій частині під основним текстом наданої на експертизу заяви від 15.04.2022 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Посилання відповідача на знаходження ОСОБА_1 в стані сп'яніння 14.04.2022 року не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують факту відсутності погодження сторін на припинення трудових відносин за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Таким, чином колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що звільнення ОСОБА_1 відбулося за угодою сторін, оскільки заява позивачки про звільнення за угодою сторін не містить конкретної дати звільнення працівника, дата написання вказаної заяви була вчинена не позивачем.
Таким чином, роботодавцем було порушено вимоги при звільненні позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутнє спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме за угодою сторін.
Однак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачка пропустила строк на звернення до суду із вказаним позовом, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (частина друга статті 233 КЗпП України).
Разом із тим, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов'язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
У подальшому постановами Кабінету Міністрів України строк дії карантину неодноразово продовжувався до 30 червня 2023 року включно.
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) та Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22).
Оскільки, 15.04.2024 року (тобто під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)), ОСОБА_1 була звільнена за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу № 303/ос від 15.04.2022 року, а позов про скасування вказаного наказу подано до суду - 22.05.2022 року (засобами поштового зв'язку), тобто на момент дії на території України вказаного карантину, позивачкою не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Отже, враховуючи, що при звільненні позивачки були допущені порушення трудового законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного наказу № 303/ос від 15.04.2022 року про звільнена ОСОБА_1 за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України та поновлення позивачки на роботі.
Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної правової підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновленим на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, у разі вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок) і обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують події, з якою пов'язана виплата.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно з п.4 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Пунктом 5 розділу ІV Порядку передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13.
Згідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду «вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника».
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. У зв'язку з поновленням на роботі, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню. Обрахунок середнього заробітку для стягнення середнього заробітку за вимушений прогул здійснюється у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 05.02.1995 року.
Апеляційний суд при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходить з наступного.
З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося 15.04.2022 року, то обчислювати середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно з заробітної плати за лютий та березень 2022 року.
Відповідно до довідки про доходи від 31.05.2022 року, Позивачу ОСОБА_1 нараховано в лютому 2022 року- 13291,22 гривень, березні 2022 року - 13258,45 гривень.
Загальна кількість робочих днів у лютому - 20 та березні 2022 р. становила 22.
За таких умов, середньоденна заробітна плата становить 13291,22 грн. + 13258,45 грн./ 20+22 = 26549,67/42=632,13 грн.
Кількість робочих днів вимушеного прогулу з 16.04.2022 року по 23.05.2024 року складає 549 робочих днів.
Отже, середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача, та складає 347039,37 гривень (632,13 гривень х 549 днів), який визначений без відрахування податку на доходи фізичних осіб і інших загальнообов'язкових платежів, суми яких підлягають утриманню при виплаті вказаної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В абзаці п'ятому пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено наступне: «Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення». Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. При цьому, відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Розподіл судових витрат
Крім того, в суді першої інстанції позивачем заявлялось клопотання про стягнення судових витрат під час розгляду справи, а саме зі сплати судового збору, витрат на проведення експертизи у розмірі 8603,28 грн., а також витрат на правничу допомогу у розмірі 36000 грн.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Колегія суддів встановлено, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квитанцією №2322-0798-4817-5590 від 10.06.2022 року. (Т. 1, а.с. 42)
За проведення експертизи позивачем було сплачено 8603,28 грн., що підтверджується квитанцією №P24A961092369D57614 від 16.03.2023 року (Т. 1, а.с. 160)
За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 1488,60 грн., що підтверджується квитанцією №0185-0542-1515-9915 від 14.03.2024 року. (Т. 2, а.с. 69)
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України).
З урахуванням положень статті 141 ЦПК України, витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подання позовної заяви, та апеляційної скарги у загальному розмірі - 2481 грн. та витрати за проведення експертизи у розмірі 8603,28 грн. підлягають покладенню на відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 та ч.ч.1, 3 ст.137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги. Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, визначено цілі оцінки витрат на професійну правничу допомогу: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включно з підготовчою до її розгляду, збиранням доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються за договором і на підставі доказів щодо обсязі наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості; розмір компенсації витрат адвоката встановлюється договором про надання правничої допомоги на підставі доказів; сума компенсації визначається за детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і витрат, необхідних для надання правничої допомоги; заявлені витрати на адвоката мають бути співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому силі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до суду першої інстанції надано: договір про надання послуг у сфері права від 20.05.2022 (Т. 1, а.с. 227 - 229); акт наданих послуг від 19.09.2023 року (Т. 2, а.с. 230 - 231).
Відповідно до п. 4 Договору Кінцевий розрахунок за надані послуги в сфері права здійснюється шляхом множення кількості годин, витрачених Виконавцем, на вартість однієї години роботи (відповідно до вартості години роботи, зазначеного в п.4.3. даного Договору). 4.3. Ставки погодинної оплати послуг Виконавця:
4.3.1. одна година роботи становить - 2000 грн. без ПДВ.
4.3.2. вартість години надання послуг Виконавцем в період з 18-00 годин до 9-00 годин у робочі дні, святкові й вихідні дні збільшується в 1,5 рази.
4.3.3. вартість часу проїзду Виконавця до суду, до Замовника, або по його дорученнях, розраховується виходячи з погодинної ставки помноженої на коефіцієнт 0,5.
4.3.4. у випадку, якщо Замовник наполягає на терміновості виконання доручення і Виконавець приймає таку умову, вартість години надання послуг Виконавцем розраховується виходячи з погодинної ставки, помноженої на коефіцієнт 1,3.
4.3.5. Сторони в додатковій угоді до Договору можуть погодити фіксовану вартість певних послуг, що не передбачає розрахунок з використанням ставки погодинної оплати послуг.
Пункутом 4.4. Договору, встановлено що за день до закінчення дії Договору, за яким Виконавець надавав послуги в сфері права, або в інший строк, Погоджений сторонами, складається акт, що підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданих Виконавцем послуг в сфері права і їх вартість. На письмову вимогу Замовника, Виконавець може надавати Акт наданих послуг, в яких буде вказано перелік наданих послуг в сфері права із їхньою ідентифікацією. Акт надсилається Замовнику Виконавцем факсимільним зв'язком, поштою, кур'єрською службою або особисто.
Відповідно до акту №1 від 19.09.2023 року вартість наданих послуг розрахована відповідно до Розділу 4 Договору та становить 36000 грн.
Відповідно до вказаного акту, надано детальний розрахунок, відповідно до якого адвокатом було надано наступні послуги: 1) Складання подача 22.05.2023 адвокатського запиту року до Виробничого 1 підрозділу «Одеська об'єднана дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" щодо отримання інформації та копій документів з приводу звільнення Замовника (1 година - 2000,00 грн); 2. Складання та подача позовної заяви від Замовника до Приморського районного суду м. Одеси про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на робті та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (5 годин - 10000,00грн.); 3) Складання та подання заяви про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи №522/6168/22 (1 година - 2000,00грн.); 4) Складання та подання до суду по справі № 522/6168/22 заяви про заміну належного відповідача (0,5 годин - 1000,00 грн); 5) Складання та подання до суду по справі №522/6168/22 заяви про витребування у відповідача оригіналу заяви Замовника про звільнення від 15.04.2022 року (0,5 годин - 1000,00 грн.); 6) Складання та подання до суду по справі №522/6168/22 заяви про призначення судової почеркознавчої експертизи та експертизи матеріалів документів (2 години - 4000,00 грн.); 7) Складання та подання до суду по справі № 522/6168/22 заяви про приєднання до матеріалів справи документів із вільними зразками підпису та почерку позивача (1 година - 2000,00); 8) Складання та подання до суду по справі №522/6168/22 заяви про надання оплати за експертизу (1 година 2000,00 грн); 9) Час проїзду до суду та з суду до робочого місця (4 години з розрахунку коефіцієнта 0,5 - 4000,00 грн); 10) Участь у судових засіданнях по справі №522/6168/22 (4 години - 8000,00 грн.)
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в частині четвертій статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20).
Представник АТ «Українська залізниця» в заяві про зменшення витрат на адвоката (Т. 2, а.с. 1 - 3) зазначила, що визначений розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим, безпідставним та неспівмірним із фактично наданим обсягом наданої юридичної допомоги. Визначенні в акті №1 наданих послуг від 19.09.2023, значно завищено вартість послуг, обсяги наданих послуг та необґрунтовано виділено з однієї послуги на декілька послуг.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо:
• заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо);
• суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо);
• заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
Колегія суддів звертає увагу, що визначений у акті №1 наданих послуг від 19.09.2023 року наданої правничої допомоги та вартість наданих послуг є значно завищеними, а тому, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 15 000,00 грн..
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Шпак Марини Петрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пункту 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення за вищевказаного обґрунтування.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Шпак Марини Петрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ (розпорядження) №303/ос Виробничого підрозділу «Одеська об'єднана дирекція залізничних перевезень»
регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 15.04.2022 про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 .
Поновити ОСОБА_1 на посаді чергової по парку станції «Одеса-Головна» Виробничого підрозділу «Одеська об'єднана дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця».
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця»" (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 16.04.2022 року по 23 травня 2024 року у розмірі - 347 039 (триста сорок сім тисяч тридцять дев'ять) грн. 37 коп., з утриманням з цієї суми установлених законодавством податків та зборів..
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця»" (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн., за проведення експертизи у розмірі 8603(вісім тисяч шістсот три) грн. 28 крп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 (п'ятнадцять) грн..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 14 червня 2024 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе