Номер провадження: 22-ц/813/1670/24
Справа № 510/23/23
Головуючий у першій інстанції Дудник В.І.
Доповідач Драгомерецький М. М.
13.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнова В.С.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 15 травня 2023 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік, -
05 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою за участю заінтересованої особи: Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік, в якій просив встановити факт, що він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України.
В обґрунтування вимог ОСОБА_1 вказує, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Дніпропетровськ (нині - м. Дніпро). 03 лютого 1978 року ОСОБА_1 отримав паспорт (серії НОМЕР_1 ) громадянина СРСР на території УРСР, який згодом втратив.
Також ОСОБА_1 вказує, що станом на 1991 рік був зареєстрований на території України за адресою: АДРЕСА_1 .
28 березня 1984 року отримав Індустріальним РВК м. Дніпропетровськ військовий квиток серії НОМЕР_2 .
З 04 квітня 1984 року працював в Дніпровській філії науково-дослідного інституту технології машинобудування (наказ про прийняття на роботу №228/к від 04.04.1984) до 23 листопада 1999 року, коли був звільнений з ВАТ «Український науково-дослідний інститут технології машинобудування», згідно наказу №240/к від 23.11.1999.
18 лютого 1995 року у відділі ДРАЦС м. Нікополь Нікопольського МУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 ..
Заявник вказує, що після втрати паспорту громадянина СРСР, він намагався отримати/відновити документ, що посвідчує його особу. 17 серпня 2022 року він звертався із заявою до ГУ ДМС у Дніпропетровській області щодо отримання паспорта громадянина України. Однак, 26.08.2022 ГУ ДМС у Дніпропетровській області повідомили, що окрім документування ОСОБА_1 паспортом зразка СРСР, будь-яке інше документування цієї особи за наявними обліками відсутнє.
У зв'язку із воєнною агресією проти України та веденням воєнного стану на території України, заявник був вимушений покинути місце свого мешкання та переїхав мешкати до АДРЕСА_2 ), втративши при переїзді ряд особистих документів.
01 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Ренійського відділу ГУДМС в Одеській області із заявою про втрату паспорта та видачу йому паспорта громадянина України. За наслідками звернення заявника ГУДМС України в Одеській області була проведена перевірка та наданий висновок за результатами проведення процедури встановлення особи. Згідно висновку від 28.10.2022 про перевірку особу ОСОБА_1 встановлено на підставі заяви ф. 1 про оформлення паспорта зразка (СРСР), але підтвердити громадянство України не є можливим.
Від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області заперечень не надходило.
Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 15 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у повнолітньому віці на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду, представник Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Ренійського районного суду Одеської області від 15 травня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Представник Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить довідка про доставку судової повістки-повідомлення до електронного кабінету Електронного суду Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Так, згідно ч. ч. 4-5 ст. 14 ЦПК України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнова В.С., який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року №1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.
Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.
Статтею 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюються підстави набуття громадянства України.
Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в Україні, а саме в м. Дніпропетровську (нині м. Дніпро), про що Кіровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції 26.06.1961 складено відповідний актовий запис №1429, вказане підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 6).
У 1984 році ОСОБА_1 був взятий на військовий облік, про що свідчить копія військового квитка, виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В листі від 26.08.2022, Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС в Дніпропетровській області ДМС України повідомило, що в ході перевірки встановлено, 03 лютого 1978 року ОСОБА_1 документований Індустріальним РВ УМВС в Дніпропетровській області паспортом колишнього СССР серії НОМЕР_1 (а.с. 6 зворот).
В листі від 07.09.2022, Державна податкова служба України Головного управління ДПС в Одеській області повідомила, що відповідно до наявної в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків інформації, РНОКПП НОМЕР_4 дійсно належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Також повідомлено, що для відновлення картки платника податків ОСОБА_1 необхідно звернутись до державної податкової інспекції за місцем фактичного проживання та подати заяву за формою №5ДР, для заповнення такої заяви необхідно обов'язково мати при собі документ, що посвідчує особу, в даному випадку - паспорт громадянина України (а.с. 45-46).
Матеріалами справи також встановлено, ОСОБА_1 з 04 квітня 1984 року (наказ про прийняття на роботу №228/к від 04.04.1984) по 23 листопада 1999 року (наказ звільнення №240/к від 23.11.1999) працював в Дніпровській філії науково-дослідного інституту технологій машинобудування, на підтвердження чого надано копію довідки від 01.07.2022 за №1/20 Приватного акціонерного товариства «Український науково-дослідний інститут технологій машинобудування» (а.с. 18).
Приватним акціонерним товариством «Український науково-дослідний інститут технологій машинобудування» також надано довідку від 01.07.2022 за №1/24 про суми заробітної плати ОСОБА_1 з 1984 року по 1995 року. В даній довідці також вказано, що на всі види виплат були нараховані страхові внески до Пенсійного фонду України (страхові внески (а.с. 44).
Актом від 08.05.2023 Житлобудівельного кооперативу №94 «Урожай», задокументовано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно проживав по АДРЕСА_1 з 01 січня 1991 року по 01 січня 2016 року, акт підписаний п'ятьома співмешканцями будинку по АДРЕСА_3 , та головою правління ОКЖБК №94 «Урожай» (а.с. 43).
Висновком Ренійського відділу ГУДМС України в Одеській області за результатами проведення процедури встановлення особи ОСОБА_1 , встановлено, що за відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС в Дніпропетровській області ОСОБА_1 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , з 20 червня 1978 року за паспортом серії НОМЕР_1 виданий 03.02.1978 Індустріальним РВ УМВС України в Дніпропетровській області.
Також вищевказаним висновком встановлено, що згідно перевірки по облікам Державного реєстру актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виявлена інформацію про шлюб, зареєстрований відділом ДРАЦС м. Нікополь, Нікопольського МУЮ у Дніпропетровській області з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис №106 від 18.02.1995, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_5 від 18.02.1995.
Висновком Ренійського відділу ГУДМС України в Одеській області за результатами проведення процедури встановлення особи, особу ОСОБА_1 встановлено, однак для підтвердження факту постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року рекомендовано звернутись до суду (а.с. 9-10).
Враховуючи вище встановлені обставини та вимоги діючого законодавства, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог надано достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності свідчать про постійне проживання на території України момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), зокрема документи щодо його народження, місця роботи, про наявність відомостей в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків інформації, акт сусідів про місце його проживання.
При цьому відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку наявний спір про право, а тому необхідно звертатись до суду із позовом на загальних підставах, не приймаються до уваги колегією суддів апеляційного суду, тому що такі ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України, в порядку окремого провадження та статті 3 Закону України «Про громадянство України».
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
В апеляційній скарзі представник Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області також посилається на порушення судом вимог процесуального права під час розгляду даної справи, а саме вказує, що суд першої інстанції не направив їх адресу копію заяви ОСОБА_1 з додатками, чим порушив обмежив їх право на ознайомлення із заявою та надання заперечень. Однак апеляційний суд не погоджується із такими твердженнями, та зазначає наступне.
Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (ч. ч. 1, 3 ст. 294 ЦПК України).
Так, згідно ч. 1 ст. 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. ч. 5-7 ст. 43 ЦПК України, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
У разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов'язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
З матеріалів справи вбачається, що заяву про встановлення факту постійного проживання на території України в інтересах ОСОБА_1 подав - ОСОБА_3 в електронній формі через електронний кабінет з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
Встановлено, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС з 22.10.2021.
Згідно квитанції №64131 Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області 05.01.2023 доставлено до Електронного кабінету користувача ЄСІТС заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України разом із всіма додатками, тому у відповідності до вимог статей 43 та 177 ЦПК України суд та заявник звільнений від обов'язку надсилання копій таких документів.
Таким чином, встановлено, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, ще 05 січня 2023 року отримало заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України із додатками, а тому до 15 травня 2023 року, тобто до розгляду справи судом першої інстанції мало достатньо часу, в разі необхідності подати свої заперечення.
За таких обставин, доводи наведені у апеляційній скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення та трактування норм права на власний розсуд.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши вимоги заяви, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого, законного та справедливого висновку про задоволення вимог заяви.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 15 травня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 14 червня 2024 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда