Номер провадження: 33/813/1387/24
Номер справи місцевого суду: 523/4942/24
Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.
Доповідач Назарова М. В.
13.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В.,
за участю секретаря Козлової В.А.,
захисника Калашнікової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань
апеляційну скаргу захисника Калашнікової Тетяни Вячеславівни в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1
на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП,
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривен.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605, 60 гривень.
ОСОБА_1 постановою суду визнано винуватою в тому, що 04 березня 2024 року співробітниками поліції ВП № 2 ОРУП №1 ГУНП України в Одеській області було складено протокол серія ВАД № 302993, відносно ОСОБА_1 , яка неналежним чином виконує батьківські обов'язки по вихованню неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого останній наніс тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 .
Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, захисник Калашнікова Т.В. в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції як незаконну та необгрунтовану, винести нову постанову, якою закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник Калашнікова Т.В. зазначає, що у постанові суду з посиланням на протокол про адміністративне правопорушення не визначено об'єктивну сторону адмінправопорушення, не з'ясовано, яким саме чином ОСОБА_1 не виконувала свої батьківськи обов'язки, не зазначено, в чому саме проявилося таке неналежне їх виконання і чим конкретно таке підтверджено. ОСОБА_1 не заперечувала події, що склались, проте вона не погоджується з тим, що ухилялась від виконання передбачених ст. 150 СКУ обов'язків щодо виховання свого сина. ОСОБА_1 неодноразово проводила бесіди з сином. Приймала активну участь у лікуванні ОСОБА_3 .
Вказує, що судом не встановлено умислу в діях ОСОБА_1 щодо неналежного виконання батьківських обов'язків. Тобто в матеріалах справи відсутні дані, які б поза розумним сумнівом доводили наявність в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Одночасно захисник звернулася до суду з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, посилаючись на те, що справа розглядалась без участі ОСОБА_1 , копію постанови суду вона не отримувала, про результат розгляду справи стало відомо 23 квітня 2024 року з ЄДРСР.
Вивчивши клопотання захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, виходячи з наступних підстав.
Частиною 2 ст. 294 КУпАП встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на судовий захист є конституційним правом людини (ст. 55 Конституції України), яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64). Однією з гарантій реалізації цього права є апеляційне та касаційне оскарження судових рішень як одна з основних засад судочинства в Україні, що може бути обмежене лише законом (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Згідно зі ст. 289 КУпАП апеляційний суд має право поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції.
Оскаржувана постанова Суворовського районного суду м. Одеси прийнята 12 квітня 2024 року, участі у розгляді справи ОСОБА_1 та її захисник не брали, копію постанови вони не отримували, даних про отримання ними оскаржуваної постанови також не містять і матеріали справи, апеляційну скаргу подано захисником Калашніковою Т.В. 26 квітня 2024 року.
Зазначені обставини свідчать про те, що доводи захисника, викладені в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, знаходять своє підтвердження, тому існують підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови районного суду, як пропущеного з поважних причин.
В судовому засіданні захисник Калашнікова Т.В. підтримала доводи апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, осіб, що брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Крім того, суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає обережності дій суду при вирішенні питання про тягар доказування в такій категорії справ.
Наведені факти відповідно до статті 62 Конституції України повинні тлумачитись судом на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, якщо вони не дають суду змоги однозначно оцінити дії такої особи, як такі, що містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП.
Визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, суд першої інстанції послався на те, що вина ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення ВАД № 302993 від 04 квітня 2024 року, згідно з яким між її сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була бійка, та іншими матеріалами. Тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Проте, погодитися з такими висновками з огляду на наявні у справі докази та доводи апеляційної скарги не можливо.
Згідно із ч.1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків, щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей полягає у бездіяльності, внаслідок якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно і у неповному обсязі. Таке ухилення може бути у формі бездіяльності, пов'язаної із незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей.
Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Так, згідно ч. 1 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 СК України).
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ч. 3 ст. 150 СК України).
Батьки зобов'язані поважати дитину (ч. 4 ст. 150 СК України).
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ч. 5 ст. 150 СК України).
Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини (ч. 6 ст. 150 СК України).
Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини (ч. 7 ст. 150 СК України).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
У частині 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 N 3 визначено, що означає "не піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя": незабезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявлення інтересу до її внутрішнього світу; не створення умов для здобуття нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже ухиленням від виконання батьківських обов'язків не вважається будь-яка дія, а лише невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
Розглядаючи справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП України, суд на зазначені вимоги закону уваги в повній мірі не звернув, про що слушно заявляє в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - Калашнікова Т.В.
Апеляційний суд погоджується із доводами захисника про те, що судом не визначено об'єктивну сторону адмінправопорушення, не з'ясовано яким саме чином ОСОБА_1 не виконувала свої батьківськи обов'язки, не зазначено в чому саме проявилося таке неналежне їх виконання і чим конкретно таке підтверджено.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Наведений протокол щодо ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки не містить суті адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 с. 184 КУпАП, а викладена у протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення зокрема, не зазначено, які саме батьківські обов'язки, передбачені ч.ч. 1-7 ст. 150 СК України, не виконала ОСОБА_1 .
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності. Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення. Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.
Разом з тим, під час складання протоколу відносно ОСОБА_1 не конкретизовано, у який спосіб остання, як особа, що притягається до адміністративної відповідальності, ухилилася від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання своєї неповнолітньої дитини та яких саме обов'язків вона не виконала, що прямо суперечить принципу правової визначеності, закріпленому у рішеннях ЄСПЛ (п. 31 по справі «Ракевич проти Росії» та п. 109 по справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови»), згідно якого «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку». В протоколі не визначено, які саме її неправомірні діяння вказують на ухилення від батьківських обов'язків.
У випадку, коли викладена у протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшуковувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Окрім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків щодо її малолітнього сина.
Натомість матеріали справи містять характеристику, видану та завірену головою ОСББ «Різдвяний 12» Комісаренко Т.І. 29 березня 2024 року, який обслуговує будинок, де мешкає родина ОСОБА_1 , з якої вбачається, що за період проживання родина зарекомендувала себе виключно позитивно, дружелюбні, на принципах поваги і взаємодопомоги, всередині родини існують теплі відносини, дитина виховується у любові та турботі, йому батьками прищеплюються повага до дорослих, культура, любов до праці, спорту, в неблагонадійних компаніях підлітків він не помічений (а.с. 7).
Вказана характеристика повністю відповідає характеристиці, виданій 04 березня 2024 року за № 02-08/204 Одеським ліцеєм № 111 Одеської міської ради, учнем 7-А класу якого є ОСОБА_2 , з якої вбачається, що дитина за час навчання у школі зарекомендував себе старанним, працелюбним, тощо, і окремо зазначено, що батьки приділяють увагу вихованню дитини.
За таких обставин, слід дійти висновку, що матеріали справи не містять жодного доказу, що відбулися 01 березня 2024 року події у школі внаслідок бійки підлітків стали наслідком саме невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов'язків щодо виховання сина.
Отже, апеляційний суд вважає, що висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 з огляду на вказане вище є передчасним, необґрунтованим і не узгоджується з наведеними вимогами КУпАП.
Всі обставини правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП та елементи складу даного правопорушення повинні встановлюватися та перевірятися доказами, наданими сторонами в даній справі, саме в ході її судового розгляду.
Таким чином наявними в справі доказами не доведено поза розумним сумнівом факту ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, що в свою чергу не надає можливості зробити висновок про наявність в її діях складу правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Відповідно до ст. 254 КУпАП найважливішим джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення є протокол про вчинення адміністративного правопорушення, який повинен містити ознаки правопорушення, передбаченого КУпАП.
Водночас, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а наведені у постанові суду докази не містять у собі достатніх даних про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Крім того, слід зазначити, що вказівка в об'єктивній стороні зазначеного правопорушення про те, що дитині ОСОБА_3 завдані тяжкі тілесні ушкодження, що не підтверджено жодним належним доказом, яким у даному випадку може бути виключно висновок судово-медичного експерта.
Не впливає на винуватість або невинуватість особи в даному випадку намагання ОСОБА_1 та її родини нівелювати негативні наслідкі бійки у вигляді тілесних ушкоджень ОСОБА_3 шляхом сплати родині хлопця на лікування останнього 1500 доларів США, проте у разі визнання особи винуватою таке має враховуватися як обставина, що по'якшує відповідальність.
Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд першої інстанції проігнорував вище вказані норми адміністративного законодавства та формально підійшов до розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї" від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".
З таких обставин, оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю за п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 268, 283, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,
Поновити захиснику Калашніковій Тетяні Вячеславівні, яка діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постановиСуворовського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2024 року.
Апеляційну скаргу захисника Калашнікової Тетяни Вячеславівни, яка діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2024 року скасувати.
Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова