Номер провадження: 11-кп/813/336/24
Справа № 516/284/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 кизи,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в залі суду (в режимі відеоконференції) апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Теплодарського міського суду Одеської області від 01.03.2023 року, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біляївка, Одеської області, громадянина України, не одруженого, не працевлаштованого, зареєстрованого та фактично проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України у кримінальному провадженні №12022162250000791 від 11.11.2022 року
установив
Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком Теплодарського міського суду Одеської області від 01.03.2023 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та йому призначено покарання у вигляді 5 (п'ять) років позбавлення волі.
Також даним вироком вирішено питання речових доказів.
Згідно оскаржуваного вироку:
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» 24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 введено на території України воєнний стан.
ОСОБА_7 , в період дії воєнного стану, 02 листопада 2022 року близько 11:00 години зайшов до приміщення ЗДО «Веселка», що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , маючи намір направлений на таємне заволодіння чужим майном, помітивши на стільці, в кабінеті медичної сестри жіночу сумку чорного кольору, в якій знаходились шкіряний гаманець чорного кольору, вартістю 2000 грн, в якому знаходились грошові кошти в сумі 100 дол. США, що згідно курсу НБУ станом на 02 листопада 2022 року складало 3656 грн. 86 коп., 1900 грн. та золотий кулон вартістю 2000 грн., які визначив предметом свого злочинного посягання.
Реалізуючи злочинний намір, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_7 , розуміючи протиправність своїх дій та бажаючи їх настання, діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, переконавшись в таємності своїх дій, шляхом вільного доступу, таємного заволодів гаманцем вартістю 2000 грн., в якому знаходились грошові кошти у загальному розмірі 5556 грн. 86 коп. та золотий кулон вартість 2000 грн., після чого залишив місце вчинення злочину та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, причинивши своїми діями потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 9556 грн 86 коп..
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 , вважає вирок незаконним та необґрунтованим, а відтак таким, що підлягає скасуванню. При цьому посилається на наступне:
-суд не врахував повного визнання своєї провини, відшкодування ним майнового збитку;
- судом не враховано того, що обвинувачений має на утриманні неповнолітнього сина;
- вважає вирок суду першої інстанції занадто суворим.
На підставі цього просить вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_7 змінити в частині призначеного покарання.
Позиції учасників судового розгляду стосовно поданої апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду:
обвинувачений та його захисник підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, вирок суду першої інстанції змінити;
прокурор в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а вирок залишити без змін.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
Системний аналіз вироку суду першої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, внаслідок чого суд, за погодженням із учасниками судового провадження, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження інших доказів, обмежившись лише допитом обвинуваченого відносно фактичних обставин кримінального правопорушення та дослідженням доказів, які характеризують особистість обвинуваченого.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого стосовно недотримання судом вимог закону в частині призначення покарання обвинуваченому, то вони є необґрунтованими та фактично пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями суду).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Санкція кримінального правопорушення ч.4 ст.185 КК України передбачає покарання виді позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Обираючи обвинуваченому ОСОБА_7 захід примусу, суд першої інстанції, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину; характеристику особи; конкретні обставини кримінального правопорушення - щире каяття та відшкодування завданих збитків, а також зважив на відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Зазначені обставини, які підлягають обов'язковому врахуванню, та на підставі наведених даних суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді п'яти років позбавлення волі, який необхідно відбувати реально. Висновок суду про необхідність обрання обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі належно вмотивований. На думку апеляційного суду, даний вид та розмір покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які творять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
У свою чергу, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_7 хоча раніше і не притягувався до кримінальної відповідальності, однак на даний час відносно нього розглядається низка обвинувальних актів в судах першої інстанції, що було підтверджено в судовому засіданні самим обвинуваченим та його захисником.
Надаючи оцінку твердженням обвинуваченого щодо необхідності врахування таких пом'якшуючих обставин, як щире каяття, відшкодування збитків та наявності у нього дитини, апеляційний суд зазначає, що з оскаржуваного рішення убачається, що зазначені обставини, вже було враховано судом першої інстанції при призначенні покарання, на підставі яких суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у мінімальних межах санкції інкримінованого злочину.
Таким чином, наявності лише двох обставин, що пом'якшують покарання, на думку апеляційного суду, не можуть бути вирішальними обставинами, які дають підстави для застосування положень ст. 75 КК України. Такий висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Першої судової Палати ККС у складі ВС від 10 серпня 2021 року по справі №235/689/20.
Таким чином, ґрунтуючись на принципах призначення покарання, визначених положеннями КПК України, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який хоча і щиро розкаявся у вчинених кримінальних правопорушеннях та відсутні обставини, що обтяжують його покарання, у той час, коли на розгляді в суді знаходилося інше кримінальне провадження про його обвинувачення у вчиненні тотожних кримінальних правопорушень, що свідчить про те, що його кримінально-правова поведінка чітко сформована і не піддається виправленню, та, у свою чергу, про підвищену суспільну небезпеку його особи.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16 10 2008 року).
Істотних порушень вимог КПК України, які б слугували підставами для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на наведене, враховуючи положення ч. 1 ст. 404 КПК України, оскільки апеляційна скарга обвинуваченого не містять у собі доказів щодо скасування або зміни вироку, у апеляційного суду, з урахуванням положень ст.ст. 409, 412 КПК, відсутні підстави для скасування вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Теплодарського міського суду Одеської області від 01.03.2023 року, стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України у кримінальному провадженні №12022162250000791 від 11.11.2022року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4