14.06.2024 року м.Дніпро Справа № 904/5924/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.
суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023 (суддя Євстигнеєва Н.М.) у справі №904/5924/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Фрасинюк Богдана Вікторовича, смт.Вендичани Вінницької області
до Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича, м. Дніпро
про стягнення 30 000, 00 грн.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
10.11.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємець Фрасинюк Богдана Вікторовича № б/н від 03.11.2023 (вх. №5573/23 від 10.11.2023) до Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича про стягнення 30 000,00грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023 у справі №904/5924/23 возовні вимоги Фізичної особи-підприємця Фрасинюк Богдана Вікторовича до Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича про стягнення 30 000,00 грн - задоволено.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича на користь Фізичної особи-підприємця Фрасинюк Богдана Вікторовича безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 30 000, 00 грн (тридцять тисяч гривень 00коп.) та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 684, 00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.).
Приймаючи рішення місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт набуття відповідачем майна (грошових коштів в розмірі 30 000,00 грн.) за рахунок позивача (в результаті переказу з рахунку позивача на рахунок відповідача коштів згідно з платіжним дорученням, яке міститься в матеріалах справи), відсутність між сторонами господарських правовідносин, що свідчить про відсутність правових підстав для перерахування (оплати) позивачем грошових коштів на користь відповідача.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Фізична особа підприємець Карпов Володимир Григорович, в якій просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
1. В апеляційній скарзі апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є необгрунтованим і незаконним, внаслідок неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи, відсутністю доказів у суду щодо безпідставно перерахованих коштів.
2. Скаржник зазначив, що при постановленні рішення судом не взято до уваги той факт, що грошові кошти в розмірі 30 000,00 грн. за платіжним дорученням №27 від 28 березня 2022 року були перераховані відповідачу як оплата за товар на підставі рахунку №1 від 28 березня 2022 року.
3. Апелянт вказує на те, що у платіжному дорученні №27 від 28 березня 2022 року позивачем було вказано призначення платежу «Оплата за товар згідно рахунку №1 від 28.03.2022р.». Оплата була здійснена на реквізити та у розмірі, вказаному у рахунку №1 від 28 березня 2022 року, тобто ФОП Фрасинюк Богдан Вікторович усвідомлював, що він здійснює не помилкову оплату, а оплату за товар. Також при здійснені оплати позивачем було чітко зазначено отримувача коштів, за товар який замовляв позивач та реєстраційний номер облікової картки платника податків ФОП Карпова В.Г.
4. Скаржник наголошує, що рахунок, за яким були сплачені кошти у розмірі 30 000,00 гривень, було виставлено 28 березня 2022 року, однак, позивач звернувся з вимогою про повернення цих коштів лише 10 листопада 2023 року.
5. Також апелянт стверджує, що позивач не надав суду достатніх і допустимих доказів на підтвердження помилковості перерахування грошових коштів. Матеріали справи не містять звернення до надавача платіжних послуг щодо вказаного платежу, тобто, відповідного звернення з боку позивача не було надано за весь період з моменту оплати.
6. Скаржник вважає, що заявлені позивачем до стягнення суми коштів не є безпідставно набутими, а тому, не можуть бути стягнуті з останнього у порядку, передбаченому ст.ст. 1212- 1215 ЦК України.
На підставі вищевикладеного скаржник просить суд скасувати рішення Господарського суду Дніпропетрвоської області від 26.12.2023 у справі №904/5924/23 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви по справі.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), судді Чус О.В., Кощеєв І.М.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 19.01.2023 здійснено запит матеріалів справи №904/5924/23 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
24.01.2024 матеріали справи №904/5924/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою суду від 26.01.2024 відкрито апеляційне провадження Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023 (суддя Євстигнеєва Н.М.) у справі №904/5924/23. Ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
28.03.2022 згідно платіжного доручення №27 позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича суму коштів у розмірі 30 000,00 грн. з призначенням платежу: «оплата за товар зг. рах. №1».
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача 26.09.2023 було надіслано лист-вимогу №б/н, б/д з проханням повернути помилково сплачені кошти в розмірі 30 000,00 грн. Також, відповідача було попереджено, що у випадку неповернення таких коштів, позивач буде змушений звернутися до суду з метою захисту своїх порушених прав.
Вимога залишена відповідачем без реагування, грошові кошти в добровільному порядку не повернуті.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 552/5874/19, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19.
В досліджуванній справі скаржник стверджує, що грошові кошти в розмірі 30 000,00 грн. за платіжним дорученням №27 від 28.03.2022 було перераховано ФОП Карпову В.Г. як оплата за товар на підставі рахунку №1 від 28.03.2022. Проте, скаржник, посилаючись на наявність між сторонами господарських правовідносин не надає належних доказів, які б підтверджували факт вчинення самим ФОП Карповим В.Г. дій з виконання зі свого боку зобов'язань (поставка товару, надання послуг тощо) на суму, яка є предметом спору (30 000,00грн).
У цьому зв'язку суд зауважує, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, при розгляді справи слід дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару, обставини здійснення перевезення товару поставленого за видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності позивача/відповідача тощо (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Такі факти повинні оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства.
У даному випадку, будь-яких первинних документів бухгалтерського обліку, які б засвідчували факт вчинення відповідачем на корить позивача відповідної господарської операції, зокрема, з поставки товарів чи надання послуг, до матеріалів справи не надано.
Одночасно, ч.ч.1, 2 ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
У матеріалах цієї справи відсутні докази, і апелянтом не зазначено, на виконання якого саме зобов'язання (договору) були перераховані кошти позивачем, предмет такого договору та його ціна.
Отже, відповідачем обставин стосовно наявності певної правової підстави для перерахування ФОП Фрасинюком Б.В. спірних коштів ФОП Карпову В.Г. не доведені, належні докази в обґрунтування цієї обставини не надані.
Враховуючи вищевикладене, а саме на відсутність у матеріалах справи доказів існування між сторонами договірних відносин, перерахування 30 000,00 грн. судом першої інстанції було вірно кваліфіковане, як правовідносини, що склалися між сторонами як кондикційні, що врегульовані ст.1212 ЦК України та з огляду на неповернення вказаних коштів відповідачем суд дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову.
А отже, доводи скаржника, що “… У платіжному дорученні №27 від 28 березня 2022 року позивачем було вказано призначення платежу «Оплата за товар зг. рах. №1 від 28.03.2022р.». Оплата була здійснена на реквізити та у розмірі, вказаному у рахунку №1 від 28 березня 2022 року, тобто позивач усвідомлював, що він здійснює не помилкову оплату, а оплату за товар. Також при здійснені оплати Позивачем було чітко зазначено отримувача коштів, за товар який замовляв Позивач та реєстраційний номер облікової картки платника податків ФОП Карпова В.Г…» є помилковими.
Щодо доводів скаржника, наведених у апеляційній скарзі, про необгрунтованність та незаконність рішення суду першої інстанції, внаслідок неправильного встановлення обставин, що мають значення для справи, відсутністю доказів у суду щодо безпідставно перерахованих коштів, слід зазначити наступне.
Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
У даній справі, зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про задоволення позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладеного та не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.
За загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків місцевого господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, у задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023 у справі №904/5924/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
Скаржником в прохальній частині апеляційної скарги заявлено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Фрасинюка Богдана Вікторовича на користь Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Згідно з частиною 4 пунктом 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача (скаржника).
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 4 296,00 грн. (а.с.58) покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023 у справі №904/5924/23 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023 у справі №904/5924/23 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв