ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 червня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/5459/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Філінюка І.Г.
суддів Аленіна О.Ю., Богатиря К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024
по справі №916/5459/23
за позовом: Військової академії (м. Одеса)
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 3 048,82 грн.
суддя суду першої інстанції - Желєзна С.П.
місце винесення рішення: м. Одеса, пр-т Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області.
Повний текст рішення складено та підписано: 07 березня 2024.
Військова академія (м. Одеса) звернулась до господарського суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 3 048,82 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем обов'язку щодо компенсації понесених позивачем витрат у зв'язку з наданням послуг харчування військовослужбовцям відповідача під час відбування останніми покарання на гауптвахті у військовій частині, яка перебувала на продовольчому забезпеченні позивача.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 позов задоволено.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь Військової академії ( АДРЕСА_1 ) заборгованість у розмірі 3 048,82 грн., судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано наступним.
Господарський суд, оцінивши надані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку у їх сукупності дійшов висновку, що незважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів перебування військової частини НОМЕР_2 на забезпеченні Військової академії ( АДРЕСА_1 ), обставина надання позивачем послуг харчування військовослужбовцям відповідача під час відбування останніми покарання видається більш вірогіднішою, ніж доводи відповідача, які не були підтверджені жодними доказами.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Військової частини НОМЕР_1 звернулась до Південно - західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/5459/23 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Скаржник зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 неодноразово викладала свої запереченняу відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив, щодо відсутності будь-яких доказів та фактів, які б свідчили про те, що військова частина НОМЕР_2 знаходиться на всіх видах забезпечення у позивача.
Єдиний доказ, який надав до суду позивач, стосовно перебування на продовольчому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 є розпорядження заступника Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України з матеріально - технічного забезпечення від 26.07.2012 року № 116/10/173 в якому зазначено, що до Військової академії на продовольче забезпечення зараховані військові частини, які перебували на продовольчому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_3 у тому числі військова частина НОМЕР_2 , проте немає визначеного переліку таких військових частин та взагалі відсутнє згадування, щодо зарахування військової частини НОМЕР_2 на таке забезпечення.
До своєї відповіді на відзив позивач додав повідомлення військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2023 року № 5588/мтз в якому наявна переписка командира військової частин НОМЕР_2 з начальником Військової академії ( АДРЕСА_1 ).
Відповідний лист має суто інформаційний характер та не є розпорядчим документом, який би визначав належність військової частини НОМЕР_2 , щодо матеріального забезпечення до Військової академії (м. Одеса).
Суд у оскаржуваному рішенні взагалі не розглядав вищезазначений лист, як доказ і не врахував його під час винесення рішення.
Суд не надав належну оцінку доказам позивача, а саме акту № 14/1/52, «довідка- розрахунок» № 14/1/51.
Так, по перше, документ під номером 14/1/51 має назву «довідка-розрахунок», а не «рахунок».
По друге, по згаданому акту та розрахунку неможливо перерахувати кошти позивачу, оскільки в них відсутні необхідні реквізити (розрахунковий рахунок, банк отримувача тощо). Такі реквізити також відсутні у листі - претензії від 11.10.2023 (додаток 4 до позову).
Позивач не надав жодного доказу направлення на адресу рахунків, зазначених у Нормах харчування та Наказі № 656.
Тобто, надання до позову таких документів не є підставою для стягнення з відповідача заборгованості, адже докази щодо направлення даних документів у додатках позовної заяви відсутні.
Тобто, позивачем рахунки за харчування військовослужбовців на гауптвахті у відповідному бюджетному році відповідачу не надсилались, а тому відповідачем не було передбачено необхідності виконання бюджетних зобов'язань минулих років, тому що розпорядники бюджетних коштів (в/ч НОМЕР_1 ) беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань. А коли такі асигнування відсутні, у зв'язку з тим що позивачем рахунки за харчування на гауптвахті військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 за конкретний бюджетний рік не надсилалися, то у відповідача згідно ч. 3 ст. 48 Кодексу не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість (ч. 1, 3 ст. 48 Кодексу від 08.07.2010 № 2456-УІ).
Скаржник зазначає, що враховуючи статті 526, 530 Цивільного кодексу України, строк виконання зобов'язання відповідачем пропущений по вині позивача, та відповідно до ч. 1, 3 ст. 48 Кодексу у відповідача у 2023 році не виникло зобов'язань по відшкодуванню за харчування військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 , які перебували на гауптвахті у 2020 році.
Процесуальний рух справи в суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Богатир К.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2024.
На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/5459/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи №916/5459/23.
Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 по справі №916/5459/23 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.
02.04.2024 матеріали справи №916/5459/23 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 по справі №916/5459/23 - залишено без руху.
Встановлено Військовій частині НОМЕР_1 строк для надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3220, 80 грн. - протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Попереджено скаржника Військову частину НОМЕР_1 , що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
18.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Військової частини НОМЕР_1 про усунення недоліків. До вказаної заяви було додано платіжну інструкцію №969 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3220, 80 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 поновлено Військовій частині НОМЕР_1 пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 по справі №916/5459/23.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 по справі №916/5459/23.
Визначено розглянути апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 по справі №916/5459/23 у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.
Встановлено іншим учасникам провадження у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, відзив має надійти до Південно - західного апеляційного господарського суду не пізніше десятого дня з дня вручення про відкриття апеляційного провадження у справі, з урахуванням строків поштового перебігу.
21.05.2024 до суду апеляційної інстанції від Військової академії надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з частино тринадцятою статті 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з частиною другою статті 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Однак, станом на час ухвалення постанови до суду не надійшло клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною першою статті 273 ГПК України.
Відповідно до приписів статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог статті 282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Відповідно до розпорядження заступника Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України з матеріально - технічного забезпечення від 26.07.2012 року № 116/10/173 до Військової академії на продовольче, речове забезпечення та забезпечення паливно-мастильними матеріалами зараховано особовий склад військової частини НОМЕР_3 та військових частин, що знаходились у неї на відповідних видах забезпечення.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.02.2023 по справі №916/2711/22, яке набрало законної сили 23.02.2023, у задоволенні заявлених Військовою академією (м. Одеса) до військової частини НОМЕР_1 позовних вимог про відшкодування витрат у зв'язку з наданням послуг харчування військовослужбовцям відповідача у розмірі 10455,54 грн. було відмовлено.
11.10.2023 Військова академія (м. Одеса) звернулась до військової частини НОМЕР_1 із листом № 14/1/53, відповідно до якого позивач вимагав сплатити (відшкодувати) витрати за харчування військовослужбовців відповідача, які відбували покарання на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ). До вказаного листав позивачем було додано договір про відшкодування вартості послуг з харчування, акт № 14/1/52, довідку-розрахунок №14/1/51.
Позивачем було надано суду проект договору про відшкодування вартості послуг з харчування, який з боку військової частити 1474 підписаний не був.
Згідно складеного позивачем акту №14/1/52 про військовослужбовців інших військових формувань, які відбувають покарання на гауптвахті, позивачем було надано військовій частині НОМЕР_1 послуги з харчування особового складу на загальну суму 3048,82 грн.
При цьому, у довідці-розрахунку №14/1/51 вказано, що на продовольчому забезпеченні позивача з 14.03.2020 до 18.11.2020 перебувало 7 солдат, вартість харчування яких становила 3048,82 грн.
На підтвердження факту направлення на адресу відповідача листа № 14/1/53 від 11.10.2023 з додатками позивачем було надано лист з описом вкладення від 19.10.2023, накладну та квитанцію про прийняття плати за пересилання поштового відправлення.
При цьому, згідно інформації з веб-сайту АТ «Укрпошта» направлене позивачем поштове відправлення було вручено відповідачу 27.10.2023.
До відповіді на відзив позивачем також було додано лист військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2023, до якого додано витяги з наказів командира військової частини за період з 21.01.2021 по 23.06.2023 щодо зарахування на забезпечення військовослужбовців інших військових формувань.
Судом першої інстанції з урахуванням ч. ч. 2, 8 ст. 80 ГПК України та . ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України, не прийнято зазначений доказ, оскільки позивач, подаючи разом із відповіддю на відзив новий доказ, який не був поданий разом із позовною заявою, мав заявити клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку. Проте, клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем заявлено не було, підстави для врахування наданого позивачем листа військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2023 під час вирішення даного спору відсутні.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом п. 9 Розділу VIII Інструкції про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.09.2013 №656 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) засуджені військовослужбовці забезпечуються харчуванням за нормою № 1 - загальновійськова відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426 "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту" через військову частину (установу), до якої прикріплена на продовольче забезпечення гауптвахта. На продовольче забезпечення засуджені військовослужбовці, які тримаються на гауптвахті, зараховуються наказом командира (начальника) військової частини (установи), на продовольчому забезпеченні якої знаходиться гауптвахта, у встановленому порядку. Військовою частиною (установою), на продовольчому забезпеченні якої знаходиться гауптвахта, для відшкодування витрат за харчування та тримання засуджених військовослужбовців інших військових формувань, які відбувають покарання на гауптвахті, у двох примірниках оформлюються рахунок та акт на відшкодування витрат на тримання військовослужбовців, військовозобов'язаних інших військових формувань (далі - Акт) (у тому числі за надання послуг під час проходження стаціонарного лікування в закладах охорони здоров'я Збройних Сил України) на підставі розрахунків відповідних служб. Цей рахунок та Акт надсилаються у військову частину відповідного військового формування, в якій проходить (проходив) військову службу засуджений військовослужбовець, для проведення оплати (два примірники Акта, скріплені гербовою печаткою військової частини іншого військового формування, повертаються до військової частини, на продовольчому забезпеченні якої знаходиться гауптвахта). Військова частина іншого військового формування у 10-денний строк з дня надходження рахунка на підставі складеного Акта перераховує кошти військовій частині, на забезпеченні якої знаходиться гауптвахта. Отримані кошти за відшкодування витрат на харчування та тримання засуджених військовослужбовців військова частина перераховує в повному обсязі на відповідний рахунок Міністерства оборони України.
Інструкція про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців втратила чинність на підставі наказу Міністерства оборони України № 394 від 03.11.2020, яким було затверджено Порядок тримання засуджених, узятих під варту, заарештованих та затриманих військовослужбовців.
У наказі № 394 від 03.11.2020 визначено, що він набирає чинності з дня його офіційного опублікування. Згідно даних веб-сайту Верховної Ради України вказаний наказ був опублікований в Офіційному віснику України від 26.01.2021. Таким чином, Інструкція про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців втратила чинність 26.01.2021, тобто після виникнення між сторонами спірних правовідносин.
Відповідно до пп. «д» п. 1 приміток до Норми харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань № 1, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002 військовослужбовці, які відбувають покарання в дисциплінарних військових частинах та на гауптвахті (відшкодування витрат за харчування військовослужбовців інших військових формувань, які засуджені до арешту і відбувають покарання на гауптвахті, здійснюється у десятиденний строк з дня надходження рахунків від Міноборони).
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 3 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що розпорядження заступника Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України з матеріально - технічного забезпечення від 26.07.2012 року № 116/10/173 до Військової академії на продовольче, речове забезпечення та забезпечення паливно-мастильними матеріалами зараховано особовий склад військової частини НОМЕР_3 та військових частин, що знаходились у неї на відповідних видах забезпечення.
У позовній заяві Військова академія (м. Одеса) стверджує, що на продовольчому забезпечені військової частини НОМЕР_3 перебувала також військова частина НОМЕР_2 .
Посилаючись на відбування військовослужбовцями відповідача покарання на гауптвахті військової частини НОМЕР_2 , яка, як стверджує позивач, перебувала на його забезпеченні, Військова академія (м. Одеса) просить відшкодувати вартість харчування військовослужбовців відповідача.
11.10.2023 Військова академія ( АДРЕСА_1 ) звернулась до військової частини НОМЕР_1 із листом № 14/1/53, до якого було додано акт № 14/1/52, довідку-розрахунок №14/1/51. У вказаному листі позивач просив відшкодувати вартість харчування військовослужбовців відповідача, які відбували покарання на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ). Вказаний лист з додатками був вручений відповідачу у відділенні поштового зв'язку 27.10.2023.
Проте, після отримання вказаного листа, а також додатків до нього відповідачем не було надано жодної відповіді на звернення позивача.
Як встановлено судом першої інстанції, що в процесі вирішення даного спору військовою частиною НОМЕР_1 не було надано суду жодного доказу, який може спростувати обставину відправлення 7 солдат відбувати покарання на гауптвахту військової частини НОМЕР_2 .
Оскільки позивачем доведена обставина настання у відповідача строку для здійснення перерахунку спірних коштів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що цінивши надані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку у їх сукупності дійшов висновку, що незважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів перебування військової частини НОМЕР_2 на забезпеченні Військової академії ( АДРЕСА_1 ), обставина надання позивачем послуг харчування військовослужбовцям відповідача під час відбування останніми покарання видається більш вірогіднішою, ніж доводи відповідача, які не були підтверджені жодними доказами.
Відхилення аргументів апеляційної скарги.
Враховуючи, що нормативними документами не визначено часового показника (терміну) направлення рахунку від Міноборони до інших військових формувань, а строк позовної давності позивачем не пропущено, та про його застосування відповідач не зазначав, з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України колегія суддів вважає, що строк відшкодування витрат на харчування стосовно військовослужбовців військової частини НОМЕР_4 є таким, що настав, а позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо доводів скаржника про відсутність бюджетних асигнувань, колегія суддів зазначає наступне.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.
У постанові Об'єднаної Палати від 03.12.2021 у справі № 915/634/20 Верховний Суд вказав, що відсутність у позивача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання, оскільки за змістом ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції, щодо відхилення доводів відповідача, який стверджує, що він за своїм правовим статусом не є військовим формуванням згідно з вимогами ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» № 661-IV від 03.04.2003 Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.
Отже, лише посилання на приписи Закону України «Про Державну прикордонну службу України» без зазначення правових норм, на підставі яких відповідач здійснює свою діяльність, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку компенсувати понесені позивачем витрати.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи скаржника, як безпідставні і погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення господарського суду за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на скаржника.
Керуючись статтями 255, 269, 270, 275, 276, 281- 283 Господарського процесуального кодексу України, Південно-Західний апеляційний господарський суд,
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі № 916/5459/23 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Військову частину НОМЕР_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.
Головуючий суддя І.Г. Філінюк
Суддя О.Ю. Аленін
Суддя К.В. Богатир