Справа № 569/8036/24
14 червня 2024 року Рівненський міський суд
Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Фурдись В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, залишення на проживанні з батьком неповнолітніх дітей,-
В Рівненський міський суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, залишення на проживанні з батьком неповнолітніх дітей звернувся ОСОБА_1 .
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги позивача повністю підтримала з підстав викладених у позовній заяві. Суду пояснила, що її довіритель та відповідачка перебувають у зареєстрованому шлюбі з 14 січня 2011 року, від якого мають двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач та відповідач не проживають як подружжя разом уже більше ніж пів року (на момент звернення до суду - 29 квітня 2024 року), спільного господарства не ведуть. Їх спільних дітей виховує сам позивач та йому допомагає його мама ОСОБА_5 , яка проживає з ними. Матір дітей самоусунулася від виховання сина та дочки, із ними не проживає, ніякої участі у вихованні та утриманні дітей не бере. Де наразі проживає відповідачка фактично, позивачу не відомо. Позивач постійно займається вихованням дітей сам, заводить дітей у школу, на гуртки, влаштовує їм дозвілля та повністю утримує їх матеріально. Оскільки позивач займається підприємницькою діяльністю, тому заробляє достатньо коштів щоб утримувати своїх дітей та забезпечити їх всім необхідним. З відповідачкою, їх сім'я існує лише формально, тому подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, оскільки, як у позивача, так і у відповідачки на ґрунті сімейно-побутових проблем та діаметрально протилежних поглядів на сімейне життя, розвинулась неприязнь один до одного, втрачено почуття любові та поваги. Позивач вважає, що за таких умов шлюб необхідно розірвати; причини, які спонукають його на полягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя їх з відповідачкою, як подружжя та збереження шлюбу суперечитиме його інтересам. Примирення між сторонами не можливе.
Тому, враховуючи вищевикладене, просить суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати з ОСОБА_1 на його вихованні та утриманні.
В судове засідання позивач не з'явився.
В судове засідання відповідач не з'явилась, однак 12 червня 2024 року подала до Рівненського міського суду Рівненської області заяву про розгляд справи за її відсутності; позовні вимоги ОСОБА_1 до неї визнає в повному обсязі. Не заперечує проти розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_1 , а також того щоб їх спільних дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати з ОСОБА_1 на його вихованні та утриманні.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та подані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Судом встановлено, що сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 14 січня 2011 року.
Дана обставина підтверджується дослідженим в судовому засіданні свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим 14 січня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції з якого вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 14 січня 2011 року, про що зроблено відповідний актовий запис за №4.
Від даного шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дана обставина підтверджується дослідженими в судовому засіданні:
свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим 18 червня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції з якого вбачається, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що зроблено відповідний актовий запис за №1469. Батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 виданим 06 січня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції з якого вбачається, що ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що зроблено відповідний актовий запис за №33. Батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, а також те, що в судовому засіданні було встановлено, що сторони по справі не проживають як подружжя разом уже більше ніж пів року (на момент звернення до суду - 29 квітня 2024 року), спільного господарства не ведуть; їх сім'я існує лише формально; як пояснила представник позивача, подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, оскільки, як у позивача, так і у відповідачки на ґрунті сімейно-побутових проблем та діаметрально протилежних поглядів на сімейне життя, розвинулась неприязнь один до одного, втрачено почуття любові та поваги; позивач відмовився від надання терміну для примирення, а також те, що відповідачка заявлені позовні вимоги та їх підстави повністю визнала, не заперечила проти їх задоволення, тому суд вважає, що заявлені позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими, доведеними, та такими, що підлягають до повного задоволення.
З матеріалів справи спору щодо місяця проживання дітей між сторонами не вбачається, оскільки як зазначив сам позивач у позовній заяві діти зареєстровані та проживають разом з ним за адресою АДРЕСА_1 .
У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про призначення місця проживання дитини.
Під час вирішення питання про призначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов'язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов'язково враховується стан здоров'я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.
У даному випадку питання про визначення місця проживання малолітніх дітей сторін не вирішується. Натомість судом було встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання їх спільних неповнолітніх дітей і такий позов сторони не пред'являли. Більше того, відповідачка подала до суду заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі.
Залишення дітей проживати разом із батьком не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дітей, оскільки у даному випадку лише констатував з ким залишаються проживати неповнолітні діти сторін після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому їх місце проживання.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності суд вважає, що заявлені позовні вимоги позивача в частині залишення неповнолітніх дітей на проживанні з батьком є обґрунтованими, визнаними відповідачкою та такими, що підлягають до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273, 354 ЦПК України, ст.ст.110-112 СК України,
суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, залишення на проживанні з батьком неповнолітніх дітей - задоволити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 14 січня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис №4 - розірвати.
Залишити неповнолітніх дітей сторін - сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на проживання з батьком ОСОБА_1 на його вихованні та утриманні.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_4
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , останнє відоме місце реєстрації АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_5
Суддя Рівненського
міського суду І.М.Ковальов