Справа № 947/10090/24
Провадження № 2-о/947/232/24
10.06.2024 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за участі заінтересованих осіб ОСОБА_2 , Служби у справах дітей Одеської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,-
До суду 21.03.2024 надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , , Служба у справах дітей Одеської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту, який має юридичне значення того, що ОСОБА_3 , року народження, самостійно виховує неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Суд, ухвалою від 27.03.2024 прийняв заяву до розгляду у порядку Цивільного судочинства.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
При визначені підступності та можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства судом було застосовано правовий висновок , зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року по справі N 560/17953/21.
Згідно змісту п.116,117 Постанови неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі N 287/167/18-ц (провадження N 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі N 290/289/22-ц (провадження N 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
У даному випадку предметом дослідження суду є встановлення певного юридичного факту який встановлює правосуб'єктність особи як такою яка самостійно виховує неповнолітню дитину що є необхідним для застосування до заявника вимог ч.4 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ для отримання відстрочки від мобілізації, заяв з боку заінтересованих осіб про наявність спору з цього приводу або відомостей про наявність позасудового розгляду вказаного питання до суду не надходило, тому розгляд справи здійснено у порядку Цивільного процесу.
При розгляді даної справи судом приймається до уваги, що Сімейним Кодексом України ( далі СК ) встановлено порядок визначення місця проживання дитини з одним з батьків , який вирішується самими батьками добровільно або судом у випадку наявності спору ( ст. 160 СК ).
Однак вказаний порядок визначений законодавством лише для дітей яки не досягли 14 років.
Водночас ч.3 ст. 160 СК встановлено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Таким чином Закон не визначає порядок юридичної фіксації статусу батька, з яким за власним бажанням, залишається проживати дитина після 14 років - рішення суду з цього приводу не передбачено, сімейний договір фіксує лише домовленості між батьками а у даному випадку має факт самостійного ( без батьків ) вирішення питання дитиною, яка не може бути суб'єктом сімейного договору, так як не досягла дієздатності, з іншого боку її представник ( той з батьків з яким залишається дитина ) не може укладати угод сам із собою. Також не передбачено і втручання у дане питання органу опіки та піклування , так як відсутній спір.
Відповідно до вимог Сімейного кодексу України батьки мають однакові обов'язки щодо дитини ( ст. 141, 180 СК ) , однак питання матеріального забезпечення дитини , хоча і є обов'язком одного з батьків , може бути предметом розгляду судом лише при наявності звернення одного з батьків стосовно стягнення аліментів або стосовно позбавлення батьківських прав внаслідок ухилення від виконання своїх обов'язків, що також є правом того з батьків, з ким проживає дитина, самої дитини яка досягла 14 років, або компетентних органів визначених ст. 165 СК.
Відсутність спору між батьками також визначає про можливість розгляду даного питання у порядку окремого провадження.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку що встановлення даного юридичного факту є єдиною можливістю для підтвердження наявності неоспорюваних прав, тобто факту від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, таким чином даний порядок встановлення юридичного факту є ефективним способом підтвердження існуючого статусу та правосуб'єктності особи.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Водночас відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Згідно Переліку документів, що подаються військовозобов'язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» , що є додатком №5 до відповідного « Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації , на особливий період», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року №560, визначено, що до документів, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину відносяться рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховним Судом було викладено позицію про те, що сам факт розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що передбачає обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини, тобто не встановлює статусу самостійного виховання.
З наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим 11.12.2007 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Одесі.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12.02.2015 року у справі № 520/17485/14ц розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14.02.2007 року.
Неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровано за однією адресою із батьком, а саме: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання.
Мати дитини - ОСОБА_2 , як заінтересована особа, , надала до суду заяву , в якої погоджуючись із заявою про встановлення даного факту, підтвердила я сам факт того, що дитина проживає саме з батьком та знаходиться на його повному забезпеченні, так і той факт що вона, проживає з початку повномасштабного вторгнення виїхала за кордон , де проживає зараз.
Згідно з характеристикою ОСОБА_4 , учня 10-Б класу Одеського ліцею №86 Одеської міської ради від 15.01.2024 року, ОСОБА_6 навчається в ліцеї та його вихованням займається батько.
З характеристик наданих сусідами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_5 проживає постійно разом із батьком ОСОБА_1 ,.
Зазначені вище обставини дають змогу суду прийти до висновку про встановлення факту, який має юридичне значення, а саме того, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітнім сином ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) без участі матері ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Керуючись ст. ст. 264-268, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) за участі заінтересованих осіб ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт НОМЕР_3 АДРЕСА_2 ), Служби у справах дітей Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 25427107), ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітнім сином ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) без участі матері ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 14.06.2024.
Суддя Луняченко В. О.