Номер провадження: 11-кп/813/1816/24
Справа № 522/19117/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
14.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження №12023162510001234 від 14.09.2023 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одеса, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, не працевлаштованого, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
-08.09.2016 року Приморським районним судом м. Одеси за ч. 2, 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки;
-13.12.2021 року Приморським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 185 КК України до 4 років 2 місяців позбавлення волі, звільнений 24.03.2023 року,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
встановив:
На розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12023162510001234 від 14.09.2023року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Оскарженою ухвалою місцевого суду задоволено клопотання прокурора та в порядку ст.331 КПК обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком до 14.07.2024 року, з визначенням розміру застави у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 90840 грн.
Мотивуючи прийняте рішення суд зазначив, що обвинувачений раніше неодноразово судимий, після звільнення з місць позбавлення волі знову вчинив умисний корисливий злочин через нетривалий проміжок часу, що свідчить про наявність ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою обрати йому більш м'який запобіжний захід, або зменшити розмір застави, оскільки він є непомірним для нього та його близьких.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що з введеним воєнним станом, життя ОСОБА_5 в умовах ізоляції перебуває під загрозою, а також в умовах установи виконання покарань погіршився його стан здоров'я
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, однак надіслав клопотання про здійснення розгляду справи за його відсутності.
Також, апеляційний розгляд проведено без участі обвинуваченого, який не ставив питання про здійснення розгляду за його участю.
Захисник надіслав на адресу суду клопотання про здійснення розгляду за його відсутності.
За таких підстав, враховуючи положення ч.4 ст.107, ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено у письмовому провадженні за відсутності учасників провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача; обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Мотивуючи прийняте рішення, місцевий суд зазначив, що ризики, передбачені п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК на даній стадії судового розгляду не перестали існувати.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог процесуального закону, які регламентують підстави для продовження строку дії запобіжного заходу, з огляду на таке.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, який згідно ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу та на законних підставах визначив альтернативний запобіжний захід у виді застави, відповідно до вимог п.2 ч.5 ст.182 КПК, тобто майже в мінімальних межах визначених кримінальним процесуальним законом.
Апеляційний суд зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета - дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.
Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.
Комітет міністрів Ради Європи та Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зазначають: відповідальним за велику кількість осіб, яких держава тримає під вартою, є загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів (Рішення ЄСПЧ «Сукачов проти України»).
Європейські комітети рекомендують: зменшувати до мінімуму застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства; якнайширше застосовувати альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи; ретельно описувати обставини, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Дотримання таких стандартів є важливим питанням для нашої держави, оскільки безпосередньо впливає на перспективу членства в ЄС, авторитет України на міжнародній арені та цивілізований шлях розвитку країни загалом.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).
Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього обов'язків.
Колегія суддів зазначає, що винуватість чи не винуватість особи, має бути перевірена судом першої інстанції за результатами повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, за результатами судового розгляду кримінального провадження, оскільки на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_5 , а також існування ризиків переховування обвинуваченого від суду, та вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки вчинив корисливий злочин через нетривалий проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п. 5 ч.1 ст.177 КПК - слід враховувати особу обвинуваченого та характер вчинення злочину.
Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючим ризикам, та унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Апеляційний суд відхиляє доводи обвинуваченого, що судом визначено непомірний для нього розмір застави, оскільки відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК розмір застави до особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину визначається від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому визначений судом розмір застави неможливо вважати непомірним.
Стосовно доводів обвинуваченого про погіршення його стану здоров'я в умовах ізоляції від суспільства, колегія суддів зазначає, що такі обставини не є підставою для зміни йому запобіжного заходу та ОСОБА_5 не позбавлений права звернутись до медичної частини установи виконання покарань для надання йому кваліфікованої медичної допомоги.
Стосовно доводів обвинуваченого про те, що у зв'язку із воєнним станом перебування в умовах ізоляції становить загрозу для його життя, колегія суддів звертає увагу, що внаслідок збройного вторгнення Російської Федерації на територію України, перебуває життя та здоров'я кожного українця, як тих, хто боронить країну на полі бою, так і тих, хто забезпечує обороноздатність країни працюючі та сплачуючи податки, частина який їде на забезпечення функціонування установ попереднього ув'язнення, де утримуються особи, які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та скасування ухвали суду першої інстанції.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п.1 ст.6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_5 в кримінальному провадженні №12023162510001234 від 14.09.2023 року, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4