Номер провадження: 11-кп/813/1368/24
Справа № 522/20265/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - ОСОБА_7 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 27.02.2024 у кримінальному провадженні №12023162510001240, внесеному до ЄРДР 15.09.2023 відносно:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, українця, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 07.12.2023 року Балтським районним судом Одеської області за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком терміном на 1 рік,
обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, при призначенні покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарання, призначеного за вироком Балтського районного суду Одеської області від 07.12.2023 року та покарання призначеного за цим вироком, остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 2 (два) місяці.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_9 строк його попереднього ув'язнення, а саме з 09.10.2023 року по день набрання цього вироку законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_9 , у вигляді тримання під вартою, до вступу вироку в законну силу, залишено без змін.
Вироком також вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_9 визнаний винним у тому, що він достовірно знаючи про те, що Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України ОСОБА_10 від 24.02.2022 №64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-XI введено воєнний стан на всій території України, дію якого, згідно із Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено з 18.08.2023 строком на 90 діб та який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17.08.2023 №3275-IX, а також достовірно знаючи про те, що до КК України внесені зміни згідно із Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» №2117-IX від 03.03.2022 року, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Так, 13.09.2023 о 21:20 годин ОСОБА_9 , знаходячись у магазині «Копійка», що за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, із корисливих мотивів, з метою крадіжки чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх наслідки, а також бажаючи їх настання, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, з полиці взяв 10 шоколадок торгівельної марки «Мілка» цілий горіх карамель, вартістю 117,12 грн без ПДВ з одиницю, які сховавши під кофту пройшов повз касову зону та не розрахувавшись за товар та покинув місце скоєння злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдав ТОВ «КОПІЙКА-ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 37678707 майнову шкоду на загальну суму 1171,2 грн.
Крім того, 20.09.2023 близько 14:00 годин ОСОБА_9 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, повторно, із корисливих мотивів, з метою крадіжки чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх наслідки, а також бажаючи їх настання, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, а потерпілий ОСОБА_11 відволікся пояснюючи іншій особі маршрут до вул. Преображенська, з бетонних перил на яких сидів потерпілий, таємно викрав мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi 9A» 32GB в корпусі темно-сірого кольору, з IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , що лежав поруч з потерпілим, після чого покинув місце скоєння кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_11 майнову шкоду на суму 3000 грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_9 прокурор ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що вказаний вирок підлягає зміні через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування судом закону, який не підлягає застосуванню та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Доводи обґрунтовує тим, що відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно. Зазначене відповідає практиці Верховного Суду, викладеній зокрема у постанові від 15.02.2021 (справа №760/26543/17), згідно з якою, призначаючи покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, суд не вправі змінювати покарання, призначене попереднім вироком за окремий злочин.
У порушення вищевказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність, судом першої інстанції безпідставно застосовано принцип часткового складання призначених покарань, зокрема, до покарання, призначеного ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 185 КК України оскаржуваним вироком у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, та покарання, призначеного вироком Балтського районного суду Одеської області від 07.12.2023, за яким він звільнений від відбування покарання з випробуванням, оскільки зазначені вироки слід виконувати самостійно.
Просить вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_9 змінити в частині призначення покарання:
Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Виключити із резолютивної частини вироку посилання суду першої інстанції на необхідність призначення ОСОБА_9 покарання із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України.
Покарання, призначене ОСОБА_9 за вироком Балтського районного суду Одеської області від 07.12.2023 у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 75, 76 КК України, виконувати самостійно.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Крім того, не оспорюючи доведеності вини та кваліфікацію дій обвинуваченого захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає вирок суду занадто суворим.
Доводи обґрунтовує тим, що ОСОБА_9 визнав вину у повному обсязі, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінальному правопорушенню, а тому достатнім у даному випадку було б покарання у виді звільнення від відбування покарання з випробовуванням.
Просить вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_9 змінити в частині призначення покарання:
Призначити покарання з застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленою санкцією ч. 4 ст. 185 ККУ- у вигляді 4 років позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покаранням за вироком Балтського районного суду Одеської області від 07.12.2023, призначити ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування покарання з випробування на 3 роки, з покладенням обов'язків передбачених ст. 76 КК України.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Представник потерпілого ТОВ «КОПІЙКА - ЦЕНТР» та потерпілий ОСОБА_11 будучи належним чином сповіщеними про дату та час в судове засідання не з'явилися, про причини неявки не повідомили.
За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку прокурора та захисника, які не заперечували проти розгляду апеляційної скарги за відсутності потерпілих у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності представників.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, захисника, який підтримав подану апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, пояснення прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі та заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Статтею 65 КК України визначено, що суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У апеляційних скаргах прокурора та захисника не оспорюються фактичні обставини вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, встановлених судом першої інстанції та доведеність вини у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України, у зв'язку з чим апеляційний суд не переглядає вирок у цій частині.
Щодо доводів захисника з приводу суворості призначеного покарання, то колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_9 суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також обставини що пом'якшують та обтяжують покарання.
Зокрема судом враховано те, що ОСОБА_9 вже засуджений за вчинення корисливого злочину, вік, стан здоров'я, відношення обвинуваченого до вчиненого.
Відповідно до ст. 66 КК України обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 районний суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Згідно з ст. 67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_9 районним судом не встановлено.
Враховуючи сукупність вищезазначених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_9 для його виправлення та перевиховання необхідно призначити покарання у виді реального позбавлення волі, оскільки він представляє суспільну небезпеку для оточуючих.
На переконання апеляційного суду, вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити зазначене покарання, без застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України, оскільки саме такий вид покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також практику Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №756/4830/17-к), згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Посилання захисника на те, що призначене покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину, особі обвинуваченого та за своїм розміром є несправедливим, апеляційний суд вважає голослівними, оскільки характеризуючи дані в сукупності з обставинами вчиненого злочину, враховані судом першої інстанції при постановленні вироку.
Отже, колегія суддів вважає, що міра покарання обвинуваченому призначена, відповідно до ст. 65 КК України правильно, тому підстав для її пом'якшення, не знаходить.
Доводи захисника, яким він мотивує необхідність пом'якшення покарання з застосуванням положень ст. 75 КК України, враховані судом першої інстанції, а покарання призначене відповідно до санкції ч. 4 ст. 185 КК України та вимог ст. 65 КК України.
Зокрема, приписами ст. 75 КК України регламентовано звільнення від відбування покарання з випробуванням.
А саме, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів уважає, що вирок суду першої інстанції містить достатні мотиви прийняття рішення про відмову у застосуванні ст. 75 КК України.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
Водночас, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи.
Судом першої інстанції правомірно оцінено неможливість застосування у даному випадку положень ст. 75 КК України, оскільки правові підстави для її застосування відсутні, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Разом з тим, апеляційний суд вирішуючи питання щодо можливості призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України прийшов до висновків про таке.
Під час застосування ст. 69 КК України слід встановити не лише наявність двох і більше пом'якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках.
Тобто, для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
Проте, в будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно оцінено неможливість застосування у даному випадку положень ст. 69 КК України, оскільки правові підстави для її застосування відсутні.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_9 вчинив інкриміновані йому кримінальні правопорушення у період війни, яка триває в Україні, у зв'язку з нападом РФ, Законом України затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».
Вчиняючи крадіжку в умовах воєнного стану, коли зусилля всієї країни спрямовані на подолання агресора, люди згуртувались, використовуючи, в тому числі, власні матеріальні ресурси, для надання відсічі ворогу та виживання, ОСОБА_9 знехтував всіма моральними та загальнолюдськими цінностями і в надскладний для держави час, здійснив посягання на майно співгромадян, тому ці обставини впливають на ступінь тяжкості вчиненого.
Отже, колегія суддів повністю погоджується з висновком районного суду та вважає, що призначена міра примусу до обвинуваченого узгоджується з вимогами закону, є необхідною та достатньою для його виправлення, справедливою та такою, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність і відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, а також тих, про які сторона захисту вказує у апеляційній скарзі, не вбачається підстав вважати призначену обвинуваченому ОСОБА_9 міру примусу явно несправедливою через суворість або такою, що призначена на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо зміни вироку в частині призначення покарання, з огляду на таке.
З оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому, зважаючи на те, що злочини були вчинені останнім до ухвалення попереднього вироку, відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, призначеного за вироком Балтського районного суду Одеської області від 07.12.2023 та покарання, призначеного за цим вироком, остаточно ОСОБА_9 призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Вимогами ч. 4 ст. 70 КК України встановлено, що за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.
У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз'яснено, що коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Зазначене відповідає практиці Верховного Суду, викладеній зокрема у постанові від 15.02.2021 (справа № 760/26543/17), згідно з якою, призначаючи покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, суд не вправі змінювати покарання, призначене попереднім вироком за окремий злочин.
У порушення вищевказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність, на думку апеляційного суду, районним судом безпідставно застосовано принцип часткового складання призначених покарань, зокрема, до покарання, призначеного ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 185 КК України оскаржуваним вироком у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, та покарання, призначеного вироком Балтського районного суду Одеської області від 07.12.2023, за яким він звільнений від відбування покарання з випробуванням, оскільки зазначені вироки слід виконувати самостійно.
Колегія суддів приходить до висновку, що за таких обставин, при призначенні покарання, суд першої інстанції не дотримався вищевказаних вимог та застосував вимоги ч. 4 ст. 70 КК України, чим припустився порушень вимог кримінального закону і застосував закон, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок у випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Аналізуючи сукупність усіх обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга прокурора - задоволенню, а вирок суду першої інстанції зміні в частині призначення покарання.
Керуючись статтями 370, 374, 404, 409, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 27.02.2024 у кримінальному провадженні №12023162510001240, внесеному до ЄРДР 15.09.2023 відносно ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 185 України - змінити в частині призначення покарання.
Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Виключити із резолютивної частини вироку посилання суду першої інстанції на необхідність призначення ОСОБА_9 покарання із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України.
Покарання, призначене ОСОБА_9 за вироком Балтського районного суду Одеської області від 07.12.2023 у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 75, 76 КК України, виконувати самостійно.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, протягом цього ж строку з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4