Номер провадження: 11-кп/813/976/24
Справа № 947/12196/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у спеціальному судовому провадженні за відсутності обвинуваченого в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на вирок Київського районного м. Одеси від 30.11.2023 у кримінальному провадженні №42015161020000043, внесеному до ЄРДР 12.06.2015 відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Віліне Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, громадянина України, українця, з повною вищою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який на момент вчинення кримінальних правопорушень проходив військову службу за контрактом на посаді начальника штабу-першого заступника начальника Центру оперативного (бойового) забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 , пункт постійної дислокації - АДРЕСА_1 , у військовому званні підполковник, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України та призначено покарання за:
-ч. 1 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі, строком на 12 (дванадцять) років;
-ч. 1 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі, строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 12 (дванадцять) років.
Строк відбування призначеного покарання обчислюється з моменту фактичного затримання ОСОБА_8 при виконанні вироку.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді начальника штабу - першого заступника начальника Центру оперативного (бойового) забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_1 , у військовому звані «підполковник», в порушення ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст. 1, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», діючи умисно, 12.05.2014 року не маючи будь-яких поважних причин для звільнення від обов'язків військової служби, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби назавжди, вчинив нез'явлення на службу у визначене наказом командувача ВМС ЗС України про передислокацію військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , Директивою Міністра оборони України та Генерального штабу ЗС України від 06.05.2014 року №Д-1 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов'язані з тимчасовою окупацією території України» та наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.05.2014 року №01 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій ІНФОРМАЦІЯ_2 з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь» місце служби (пункт прибуття) - військові містечка АДРЕСА_2 та ухилявся від військової служби, слідства та суду, приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, що не з'явився на службу, до 21.03.2015 року, коли був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу Збройних Сил України, тобто вчинив дезертирство.
Таким чином, ОСОБА_8 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 408 КК України за кваліфікуючими ознаками - дезертирство, тобто нез'явлення на службу, з метою ухилитися від військової служби.
Крім того, ОСОБА_8 будучи відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про громадянство України» громадянином України, будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу за контрактом на посаді начальника штабу - першого заступника начальника Центру оперативного (бойового) забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_1 , у військовому званні «підполковник», в порушення ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ст.ст. 1, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», діючи умисно, публічно, відкрито, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, знаходячись на території військової частини НОМЕР_1 за вказаною вище адресою, в період часу з 16 по 21 березня 2014 року здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, чим вчинив державну зраду, тобто діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, що виразилося:
- у відмові в один із днів з 16 по 21 березня 2014 року на загальному шикуванні особового складу військової частини НОМЕР_1 виконувати обов'язки несення військової служби у Збройних Силах України та заяві про намір проходити службу в збройних силах російської федерації;
- в укладанні в один з днів 2014 року контракту про проходження військової служби, зарахування до списків особового складу та проходженні військової служби у збройних силах російської федерації на різних посадах в федеральній бюджетній установі «міжнародний протимінний центр збройних сил російської федерації».
Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України, за кваліфікуючими ознаками - державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформацій безпеці України: переході на бік ворога у період збройного конфлікту.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим, постановленим всупереч вимог кримінального та процесуального закону.
Доводи обґрунтовує тим, що докази надані стороною обвинувачення не підтверджують винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 . Вказує, що показання свідків є неінформативними, а дані взяті з засобів масової інформації про те, що обвинувачений перебуває на службі у лавах зс рф є недопустимими та неналежними доказами.
Просить вирок суду першої інстанції скасувати та визнати ОСОБА_8 невинуватим та виправдати на підставі п. 1, 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Просить дослідити усі докази, якими суд першої інстанції обґрунтовує доведеність вини.
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник ОСОБА_7 відмовився від клопотання про повторне дослідження доказів та просив залишити його без розгляду.
На апеляційну скаргу надійшли заперечення від прокурора, в яких останній зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню.
Обвинувачений ОСОБА_8 про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, а саме: судові повістки були направлені на адресу місця проживання обвинуваченого; судові виклики були опублікуванні у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур'єр»; судові виклики були опублікуванні на веб-сайті Офісу Генерального прокурора; судові виклики були опублікуванні на веб-сайті Одеського апеляційного суду.
Вислухавши думку захисника та прокурора, які вважали за можливим проводити розгляд справи за відсутності обвинуваченого, апеляційний суд дійшов висновку розглядати апеляційну скаргу за відсутності обвинуваченого, оскільки апеляційним судом вжиті всі можливі заходи у відповідності до положень ч. 8 ст. 135 КПК України, для повідомлення обвинуваченого про призначення судового засідання в апеляційному суді.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, пояснення захисника, який підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Положеннями ст. 84 КПК України регламентовано те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Так, згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК України). Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 86 КПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Статтею 23 КПК України визначено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Таким чином, обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі №195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі №754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі №760/23459/17 та ін.).
Колегія суддів зазначає, що цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України, було дотримано.
Так, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України, суд першої інстанції обґрунтував, покладаючись, зокрема, на наступні докази:
- показання свідка ОСОБА_9 , який під час судового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції пояснив, що у 2014 році він проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_1 , на посаді заступника начальника штабу. Його безпосередній начальник, начальник штабу - перший заступник командира в/ч НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_8 був обізнаним про директиву вищого командування ВМС ЗС України про передислокацію військової частини на материкову територію України, а саме до військових містечок № НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 та у квітні 2014 року він повинен був прибути на материкову частину України, тобто ОСОБА_8 вчинив дезертирство. У нього із ОСОБА_8 був один службовий кабінет і під час службової діяльності ОСОБА_8 неодноразово висловлював симпатії до російської федерації, брат ОСОБА_8 проходив службу у збройних силах росії. Також всі рідні ОСОБА_8 проживали у Криму. В один із днів березня 2014 року на території військової частини під час зборів військовослужбовців військової частини, на яких були присутні представники чорноморського флоту збройних сил рф, ОСОБА_8 провів усне опитування офіцерів на предмет подальшого проходження служби, представник збройних сил рф розповідав про хороші перспективи служби в лавах збройних сил росії, керівництво військової частини, в тому числі ОСОБА_8 підтримував представника збройних сил росії і відразу сказав, що залишиться у Криму та продовжить військову службу у збройних силах росії, що Крим це його батьківщина, всі члени його родини народились та проживали у Криму. Після зборів він проси ОСОБА_8 залишити йому залишити печатку та ОСОБА_10 документи військової частини, однак ОСОБА_8 відмовив йому. На початку квітня 2014 року, в останні дні перебування у Криму, він особисто бачив біля залізничного вокзалу в м. Бахчисарай АРК, 20 військовослужбовців, серед яких були: командир в/ч НОМЕР_1 полковник ОСОБА_11 , підполковник ОСОБА_8 та інші військовослужбовці, які були вдягнені у військову камуфляжну форму збройних сил росії з відповідними нашивками, шевронами, погонами. Вони здійснювали завантаження військової техніки на залізничні платформи. При цьому, ОСОБА_11 та ОСОБА_8 повідомили, що вони здійснюють завантаження військової техніки з в/ч НОМЕР_1 на залізничні вагони з метою відправлення її на материкову частину України та передали йому два документи, які він в подальшому передав слідчому: копія розпорядження штабу чорноморського флоту РФ та наказ командира в/ч НОМЕР_1 виданий на російській мові і містить посилання на нормативні документи російської федерації. Копія наказу командира в/ч НОМЕР_1 була підписана ОСОБА_8 ;
- показання свідка ОСОБА_12 , який під час судового розгляду кримінального провадження районним судом пояснив, що в березні 2014 року під час подій, пов'язаних з захопленням інших військових частин ЗС України у АДРЕСА_4 , його безпосередній начальник - начальник штабу - перший заступник командира в/ч НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_8 та командир в/ч НОМЕР_1 полковник ОСОБА_11 , будучи обізнаними про наказ вищого командування ВМС ЗС України про передислокацію військової частини на материкову територію України, а саме до військових містечок № НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 , проте не виконали вимоги наказу, вступив до лав збройних сил росії. Керівництво військової частини, в тому числі ОСОБА_13 збирали всіх військовослужбовців з частини та пропонували залишитись служити у збройних силах росії, агітував особовий склад військової частини не чинити опір збройним силам росії. ОСОБА_8 завжди прославляв збройні сили росії. Йому відомо, що ОСОБА_8 вступив до збройних сил росії і проходить службу під москвою;
- показання свідка ОСОБА_14 , який під час судового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції пояснив, що у лютому-березні 2014 року він проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_1 , його командирами на той час були ОСОБА_8 та ОСОБА_15 . Під час блокування військової частини зі сторони російської армії, ОСОБА_8 сидів та рахував грошове забезпечення зі сторони російської федерації. Свідок зазначив, що ОСОБА_8 добровільно вступив у лави збройних сил росії, знав та не виконов вимоги Директиви МО України та не збирався повертатися на територію України у визначений пункт. Керівництво частини, в тому числі ОСОБА_8 , зібрали військовослужбовці частини, знаходились у президії поряд з представниками чорноморського флоту рф. ОСОБА_8 мав бажання вступити до російської армії і так і зробив;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.12.2022 року, з ілюстрованою фото-таблицею та додатком у вигляді електронного носія інформації в ході якого у присутності свідка ОСОБА_16 та понятих ОСОБА_17 , ОСОБА_18 впізнали на фото під номером №3 із чотирьох пред'явлених фотознімків ОСОБА_8 ;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.02.2023 року, з ілюстрованою фото-таблицею та додатком у вигляді електронного носія інформації в ході якого у присутності свідка ОСОБА_14 та понятих ОСОБА_19 , ОСОБА_20 впізнали на фото під номером 3 із чотирьох пред'явлених фотознімків ОСОБА_8 ;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 02.03.2023 року, з ілюстрованою фото-таблицею та додатком у вигляді електронного носія інформації в ході якого у присутності свідка ОСОБА_12 та понятих ОСОБА_18 , ОСОБА_20 впізнали на фото під номером 3 із чотирьох пред'явлених фотознімків ОСОБА_8 ;
- протоколом огляду від 26.12.2023 року, з ілюстрованою фото-таблицею та додатком у вигляді електронного носія інформації, в ході якої, підтверджено факт розміщення в мережі Інтернет публікації на якій міститься фото ОСОБА_8 та його сім'ї, що перебували на території Російської Федерації;
- протоколом огляду публікацій інтернет ресурсів від 26.12.2023, відповідно до якого встановлено ряд публікацій із новинами на підтвердження того, що ОСОБА_8 проходить військову службу в лавах ЗС РФ, а саме на різних посадах Міжнародного протимінного центру ВС РФ, та разом із сім'єю проживає на території РФ;
- протоколом огляду заяви капітана 2 рангу ОСОБА_16 з додатками: «Распоряжения начальника штаба ОСОБА_21 №77/3/245 от 02.04.2014» та «Приказа №80 01 апреля 2014 г. командира войсковой части НОМЕР_1 полковника ОСОБА_22 » завіреного «начальник штаба - первый заместитель командира войсковой части НОМЕР_1 подполковник ОСОБА_23 », які складені російською мовою із посиланням на російське законодавство;
- директивою ІНФОРМАЦІЯ_4 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя» від 30.04.2014 №322/1/05 та директивою ІНФОРМАЦІЯ_5 та Генерального штабу Збройних Сил України «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов'язані з тимчасовою окупацією території України» від 06.05.2014 №Д-1;
- протоколом огляду від 28.12.2022 року, що предметом огляду являться заява з додатками щодо розпорядження начальника штабу Чорноморського флоту ОСОБА_24 №77/3/245 від 02.14.2014 на 3 аркушах паперу та наказ командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_11 , відповіддю з управління протидії кіберзлочинам в Одеській області та іншими матеріалами досудового розслідування у їх сукупності;
- протоколом огляду від 04.04.2023 року, з ілюстрованою фото-таблицею та додатком у вигляді електронного носія інформації;
- протоколом огляду від 04.04.2023 року встановлено, що предметом огляду являється CD- диску біло-зеленого кольору з написом «Для службового користування Примірник №1 №976, від 09.03.2023»;
- матеріалами службового розслідування, відповідно до яких встановлено перебування ОСОБА_8 на вказаній в обвинуваченні посаді, у військовому званні, факт невиконання ОСОБА_8 спільної директиви МО України та ГШ ЗС України від 06.05.2014 №Д-1 щодо передислокації військовослужбовців з АДРЕСА_4 на материкову територію України, неприбуття ОСОБА_8 до визначеного пункту прибуття у визначений строк та факт відсутності ОСОБА_8 на військовій службі, через що його 21.03.2015 притягнуто до дисціплінарної відповідальності у вигляді позбавлення військового звання, звільнення в квітні 2015 року з військової служби у запас у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку та виключення зі списків особового складу ЗС України з 21.03.2015;
- матеріалами особової справи, з яких вбачається, що ОСОБА_8 станом на момент вчинення кримінальних правопорушень був в статусі військовослужбовця ЗС України та проходив військову службу за вказаною в обвинувальному акті посадою;
- витягом з наказу №10/ОШР/ДСК від 17.03.2015 року ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- витягом з плану проведення додаткових організаційних заходів у ІНФОРМАЦІЯ_2 у 2015 році;
- витягом з наказу Генерального Штабу Збройних Сил України № 117 від 21.03.2015 року;
- витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03.04.2015 року;
- витягом з плану проведення додаткових організаційних заходів у ІНФОРМАЦІЯ_2 у 2014 році;
- витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.06.2014 року;
- витягом з наказу №01 від 12.05.2014 року ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- витягом з наказу №157 від 03.04.2015 року начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України;
- витягом з наказу №7/ОШР/ДСК від 19.08.2014 року Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Наведені докази у своїй сукупності є взаємопов'язаними, узгоджуються між собою, відповідають вимогам належності та допустимості, не містять розбіжностей або суперечностей, які б могли вплинути на правильність висновку суду щодо винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України, а доводи захисника про протилежне апеляційний вважає безпідставними та недоведеними.
Щодо доводу сторони захисту про те, що показання свідків не є інформативними, а також про недоведеність обізнаності ОСОБА_8 з вимогами наказу про передислокацію на материкову територію України, то слід наголосити на наступному.
Згідно з ч. 2 ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 95 КПК України, показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Згідно з ч. 3 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.
На думку апеляційного суду, висновки, зроблені судом першої інстанції за результатами безпосереднього сприйняття під час допитів в судовому засіданні в повній мірі відповідають фактичним обставинам вчинення ОСОБА_8 злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України.
Колегія суддів зазначає, що під час судового розгляду допитано в якості свідків безпосередніх співслужбовців ОСОБА_8 по військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ), які також були очевидцями обставин та подій, які відбувались у 2014 році під час тимчасової окупації зс рф АР Крим та міста Севастополь, захопленні військової частини, серед яких: колишній заступник начальника штабу - начальник оперативного відділення ОСОБА_16 , колишній командир інженерного загону ОСОБА_12 , колишній начальник продовольчої та речової служби ОСОБА_14 .
Вказані свідки підтвердили факт присутності на військовій службі станом на момент цих подій ОСОБА_8 ; факт самоусунення від виконання обов'язків за посадою та невжиття заходів, які мав вжити з урахуванням подій, пов'язаних із захопленням військової частини; факт обізнаності ОСОБА_8 про наявність Директиви Д-1, Указу Президента України від 24.03.2023 №339/2014, наказу вищестоящого командування ВМС ЗС України про передислокацію військової частини на материкову територію України, а саме до військових містечок № НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ; факт не виходу ОСОБА_8 разом з особовим складом у визначений пункт прибуття та подальшого нез'явлення на службу з метою ухилитись від військової служби взагалі; факт наявності умислу та фактичного переходу ОСОБА_8 на службу до зс рф та інші обставини.
Такі показання є чіткими, конкретними, змістовними та послідовними, а їх зміст прямо підтверджує обставини, які у тому числі мають бути встановлені в кримінальному провадженні, а сторона захисту була присутня під час допиту свідків та активно користувалась правом ставити запитання.
Разом з тим, кожен свідок окремо під час допиту у районному суді був попереджений про кримінальну відповідальність за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу (ст. 384 КК України), в кожного зі свідків з'ясовано обставини знайомства та наявність будь-яких підстав обмовляти обвинуваченого ОСОБА_8 , на що кожним свідком окремо надано відповідь про те, що будь-яких підстав обмовляти обвинуваченого ОСОБА_8 немає.
Обставини, які б ставили під сумнів надані свідками показання в апеляційній скарзі стороною захисту не обґрунтовано.
Отже апеляційний суд приходить до висновку, що всупереч твердженням сторони захисту показання свідків є інформативними, під час допиту розкрито питання обізнаності обвинуваченого ОСОБА_8 щодо вимог вищестоящого командуванням ВМС ЗС України про передислокацію особового складу військових частин та формувань з тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополя на материкову територію України у визначений пункт прибуття (місце служби).
Безпідставними є доводи захисника про недопустимість та неналежність як доказів - протоколів огляду мережі інтернет, з огляду на таке.
Згідно ст. 85 КПК України (належність доказу), належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Відповідно до ст. 86 КПК України (допустимість доказу), доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Детальний порядок проведення процесуальних та слідчих дій у кримінальному провадженні викладений у КПК України.
Проведення такої слідчої дії як огляд регламентовано в ст. 237 КПК України, відповідно до якої з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних.
В матеріалах кримінального провадження міститься досліджений районним судом доказ - протокол огляду заяви капітана 2 рангу ОСОБА_16 від 28.12.2022 з додатками: «Распоряжения начальника штаба ОСОБА_21 №77/3/245 от 02.04.2014» та «Приказа №80 01 апреля 2014 г. командира войсковой части НОМЕР_1 полковника ОСОБА_22 » завіреного «начальник штаба - первый заместитель командира войсковой части НОМЕР_1 подполковник А. Морозов», які складені російською мовою із посиланням на російське законодавство.
Апеляційним судом встановлено, що цю слідчу дію проведено, відповідно до вимог КПК України, уповноваженою особою - старшим слідчим другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, майором Державного бюро розслідувань ОСОБА_25 , який входив до складу групи слідчих у кримінальному провадженні. В протоколі зазначено, які технічні засоби використовуються при проведенні огляду, викладено чітку послідовність дій, які виконувались.
В матеріалах кримінального провадження також міститься протокол огляду публікацій інтернет ресурсів від 26.12.2022, відповідно до якого встановлено ряд публікацій із новинами на підтвердження того, що ОСОБА_8 проходить військову службу в лавах ЗС РФ, а саме на різних посадах Міжнародного протимінного центру ВС РФ, та разом із сім'єю проживає на території РФ.
За результатами слідчої дії виявлено публікації в засобах масової інформації з фотознімками, на яких зафіксовано особу ОСОБА_8 у військовій формі зс рф із знаками розрізняння зс рф (шеврони нарукавні на військовій формі, кокарда з гербом військово-морського флоту рф, звання), несення ОСОБА_8 військової служби у зс рф, участь ОСОБА_8 в різних подіях військового життя ЗС РФ, проживання ОСОБА_8 на території РФ та інші відомості. Додатками до протоколу, в яких мається фотознімки особи ОСОБА_8 (були використані під час проведення інших слідчих дій - пред'явлення особи для впізнання за фотознімками), наведені вище публікації.
Цю слідчу дію проведено уповноваженою особою - інспектор 4-го відділу Управління протидії кіберзлочинам в Одеській області Департаменту кіберполіції Національної поліції України лейтенантом поліції ОСОБА_26 , тобто особою, яка має відповідну освіту та володіє спеціальними знаннями у цій сфері, у чіткій відповідності до положень статей 40, 41, 104, 105, 106, 223, 237 КПК України. В протоколі зазначено, які технічні засоби використовуються при проведенні огляду, викладено чітку послідовність номенклатури дій, які виконуються, здійснення адресних посилань у пошуку, відображенням результатів пошуку (загальнодоступна інформація, без необхідності подолання кимось системи логічного захисту), з подальшим забезпеченням збереження оглянутої інформації та її цифровою архівацією для доступності.
Вказане дозволило забезпечити захист інформації, справжність, достовірність, доступність (з плином часу), ідентичність, постійність, рендеринг (візуалізацію) та зрозумілість для подальшого використання у кримінальних провадженнях, як доказ, з урахуванням стандартів, викладених у Протоколі Берклі, які визнані Управлінням ООН.
За результатами цієї слідчої дії вдалось отримати у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, належний та допустимий доказ, тобто такий, що прямо підтверджує існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Крім того, колегія суддів наголошує, що стороною захисту в ході вирішення питання про долучення вказаного протоколу та його дослідження судом першої інстанції не заявлялось заперечення щодо неналежності та недопустимості цих протоків як доказів, а також щодо невідповідності інформації, викладеної у них.
Оцінивши докази у кримінальному провадженні у цій частині, апеляційний суд констатує, що дані, які містяться у зазначених протоколах оглядів, узгоджуються з іншими наявними у справі відомостями, а їх огляд здійснено з дотриманням вимог ст. 237 КПК України.
Тому з урахуванням викладеного, всупереч доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції є належно вмотивованими й обґрунтованим і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ньому наведено мотиви, з яких виходив суд першої інстанції, та положення закону, яким він керувався, постановляючи рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування чи зміни судових рішень, у ході перевірки цього кримінального провадження колегія суддів не встановила.
Призначене ОСОБА_8 покарання є таким, що відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним для виправлення останнього, а також запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.
З огляду на викладене вище, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Київського районного м. Одеси від 30.11.2023 у кримінальному провадженні №42015161020000043, внесеному до ЄРДР 12.06.2015 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, протягом цього ж строку з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4