Номер провадження: 11-сс/813/797/24
Справа № 947/10284/24 1-кс/947/5668/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 01.05.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №62023150020000209, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.04.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3, 4 ст. 368 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 01.05.2024 у кримінальному провадженні №62023150020000209, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.04.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч.ч. 3, 4 ст. 368 КК України задоволено клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_9 , погоджене з прокурором Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_10 та накладено арешт на автомобіль марки Audi A3 державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 та ключ запалювання від нього шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження і користування вказаним транспортним засобом власником та іншими особами.
Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, що вилучене в ході обшуку, майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки вилучене майно могло зберегти на собі сліди вчинення зазначеного у клопотанні кримінального правопорушення, є підстави вважати, що набуте в результаті кримінально-протиправної діяльності та підлягає конфіскації майна, як виду покарання, що в свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала винесена з суттєвими порушеннями норм КПК України.
Доводи обґрунтовує тим, що ОСОБА_8 є добросовісним набувачем вказаного автомобіля, не є підозрюваною по справі та взагалі не має жодного відношення до кримінального провадження.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст., для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Як вбачається з матеріалів провадження другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №62023150020000209 від 24.04.2023 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3, 4 ст. 368 КК України.
Так, матеріалами провадження встановлено, що з червня 2023 року виконувачем обов'язків начальника ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області ОСОБА_11 спільно з начальником Управління фітосанітарної безпеки ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області ОСОБА_12 за посередництвом ланки довірених осіб-посередників ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 із залученням в якості виконавців - службових осіб Держпродспоживслужби, а саме: інспекторів ОСОБА_16 (ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області), ОСОБА_17 , ОСОБА_18 (ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області), інших службових осіб територіальних органів Держпродспоживслужби задля одержання систематичного неправомірного прибутку у великих розмірах, створено корупційну схему з вимагання та одержання неправомірної вигоди від суб'єктів господарської діяльності, які здійснюють експедиторські послуги та експорт сільськогосподарської продукції (кукурудзи, ячменя, шроту, тощо) з території України до іноземних країн, у тому числі до Китайської Народної Республіки (далі - КНР) за організацію та безпосереднє виконання службовими особами Держпродспоживслужби таких дій:
- складання актів відбору проб сільськогосподарської продукції без її фактичного відбору, у тому числі на вантаж, який вже перебуває за межами території України та подальше складання та видачу фітосанітарних сертифікатів на таку продукцію;
- забезпечення реєстрації суб'єктів господарської діяльності - експортерів сільськогосподарської продукції в Загальнодержавному реєстрі осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з обігом об'єктів регулювання (проведення верифікації);
- включення суб'єктів господарської діяльності до переліку осіб, котрі планують експорт сільськогосподарської продукції (кукурудзи, ячменя, тощо) до КНР та здійснення відповідної реєстрації на офіційному сайті Держпродспоживслужби;
- виготовлення інспекторами актів про результати нагляду (обстеження посівів сільськогосподарської продукції в період вегетації), тощо.
Так, у ході слідства задокументовано ряд фактів (епізодів) неправомірної діяльності зазначеної групи осіб, у зв'язку з чим 01.04.2024 затримано у порядку передбаченому КПК України осіб причетних до вчинення кримінальних правопорушень (в т.ч. під час отримання ними неправомірної вигоди тощо), а саме: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Так, 01.04.2024 в період часу з 20:35 по 21:46 за адресою: АДРЕСА_1 проведено обшук на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 25.03.2024 під час якого виявлено та вилучено: автомобіль марки Audi A3 державний номерний знак НОМЕР_1 , номером кузова НОМЕР_2 , разом з ключ запалювання автомобіля, власником якого є ОСОБА_8 , та який поміщений на спеціальний майданчик.
Вилучений транспортний засіб та ключ від нього постановою слідчого від 02.04.2024 визнані речовими доказами по кримінальному провадженні №62023150020000209 від 24.04.2023 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3, 4 ст. 368 КК України.
Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів.
Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.
Укладення правочину купівлі-продажу автомобіля Audi A3 державний номерний знак НОМЕР_1 можливо здійснювалося з метою приховання дійсного власника майна та на теперішній час надає можливість уникнення конфіскації/спеціальної конфіскації, як виду покарання, а тому зазначений факт потребує додаткової перевірки з боку органу досудового розслідування.
Колегія суддів приходить до висновку, що вилучений стороною обвинувачення під час проведення обшуку автомобіль марки Audi A3 державний номерний знак НОМЕР_1 має ознаки майна, яке отримане в результаті неправомірних дій, а тому є важливими доказами можливого вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3, 4 ст. 368 КК України та накладення арешту на нього є необхідним для збереження цих речових доказів та недопущення їх знищення.
Апеляційний суд вважає, що наразі існують підстави вважати, що майно, право власності на яке зареєстровано на ОСОБА_8 , фактично придбане за кошти, отримані від здійснення протиправної діяльності підозрюваного ОСОБА_14 та є майном особи, відносно якої, у випадку визнання судом винуватою у вчиненні інкримінованих злочинів, може бути застосоване покарання у виді конфіскації/або спеціальної конфіскації майна, а тому на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.
Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони недоведені та спростовуються матеріалами справи.
Будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів суд не вбачає та стороною захисту надано не було.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).
Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 01.05.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №62023150020000209, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.04.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3, 4 ст. 368 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4