Номер провадження: 22-ц/813/795/24
Справа № 493/470/21
Головуючий у першій інстанції Тітова Т. П.
Доповідач Драгомерецький М. М.
06.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Левчик» на рішення Балтського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Левчик» про визнання недійсним договору оренди землі та припинення права оренди земельної ділянки, -
02 квітня 2021 року ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ПП «Левчик» про визнання недійсним договору оренди землі та припинення права оренди земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19 травня 2006 року між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, площею 5,53 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0145, строком на 15 років, який був зареєстрований 20.12.2007 у Балтському районному відділі Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040751400534
28 червня 2019 року ОСОБА_2 помер, спадкоємцем даної земельної ділянки після смерті ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , який 24 лютого 2020 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом.
25 серпня 2020 року між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 19.05.2006, згідно якого були зазначені реквізити орендодавця.
Договір оренди землі від 19.05.2006 сторонами не розривався та діє до 20 грудня 2022 року.
19 березня 2021 року з інформаційної довідки позивачу стало відомо про те, що 15 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» укладено договір оренди землі, на підставі чого державним реєстратором Чернеченської сільської ради Балтського району Одеської області Сарафанюк Ю.В. винесено рішення №52078348 від 28.04.2020 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право №36352326 від 23.04.2020 про реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки, площею 5,53 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0145, строком на 15 років.
Після витребування судом копії реєстраційної справи позивачу стало відомо про те, що 11 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» укладено новий договір оренди землі, на підставі чого державним реєстратором Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Новак С.П. винесено рішення №58163285 від 17.05.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право №41970125 від 11.05.2021 про реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки, площею 5,53 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0145, строком на 15 років з правом пролонгації.
Враховуючи, що договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» в порушення вимог ст. 116 ч. 5 ЗК України, згідно яких передбачене правило неможливості передачі в користування земельної ділянки без припинення права попереднього користування, позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,53 га, кадастровий номер: 5120685000:01:001:0145, який був укладений 11 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик», та припинити право оренди ПП «Левчик», вказаної земельної ділянки.
Відповідно до відзиву на уточнену позовну заяву ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» від 25 червня 2021року ПП «Левчик» заперечує проти задоволення позовних вимог позивача, зазначивши, що 11 травня 2021 року між ПП «Левчик» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 5,53 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0145, на підставі якого державним реєстратором Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Новаком С.П. було винесено рішення №58163285 від 17.05.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та було вчинено запис №41970125 від 11.05.2021 про реєстрацію речового права на зазначену земельну ділянку за ПП «Левчик». При укладенні вказаного договору були дотримані вимоги законодавства, під час проведення державної реєстрації права оренди відомостей щодо реєстрації дійсних договорів оренди цієї земельної ділянки не було, отже вважає, що будь-яких підстав для визнання договору оренди недійсним немає (а.с. 135-148).
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року позов ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі №б/н від 11.05.2021, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» щодо земельної ділянки площею 5,53 га, кадастровий номер: 5120685000:01:001:0145, яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області, право оренди якої зареєстровано державним реєстратором Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Новак С.П. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право 41970125 від 11.05.2021).
Припинено право оренди ПП «Левчик» земельної ділянки площею 5,53 га, кадастровий номер: 5120685000:01:001:0145, яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області, зареєстроване державним реєстратором Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Новак С.П. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право 41970125 від 11.05.2021) на підставі договору оренди землі № б/н від 11.05.2021, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Левчик».
Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 та ПП «Левчик» на користь ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» судовий збір у розмірі 4 540 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ПП «Левчик» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Учасники справи в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явився, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про направлення судових повісток-повідомлень та довідки про доставку судової повістки-повідомлення до електронного кабінету Електронного суду ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ПП «Левчик».
Так, згідно ч. ч. 4-5 ст. 14 ЦПК України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що:
- станом на дату укладення оспорюваного договору земельна ділянка вже перебувала в оренді ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», ОСОБА_1 не мав права повторно передавати її в оренду відповідачу ПП «Левчик», тому договір оренди земельної ділянки від 11.05.2021 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки порушує право позивача на користування орендованою земельною ділянкою, передбачене ст. 25 Закону України «Про оренду землі»;
- посилання відповідача на відсутність відомостей щодо оренди земельної ділянки ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на час укладення спірного договору у Державному реєстрі Державного земельного кадастру не є підставою для відмови у задоволенні позову, так як факт реєстрації договору оренди земельної ділянки від 19.05.2006 між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» підтверджується записом про її реєстрацію 20.12.2007 у Балтському РВ ДЗК, під записом за №040751400534, зробленим на самому договорі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так судом першої інстанції встановлено, що 19 травня 2006 року між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, щодо земельної ділянки, площею 5,53 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0145, розташованої на території Оленівської сільської ради, строком на 15 років, який був зареєстрований 20.12.2007 у Балтському РВ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040751400534 (а.с. 8-11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті вказану земельну ділянку успадкував ОСОБА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою І.П. 24.02.2020 (а.с. 12).
25 серпня 2020 року між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 19.05.2006, згідно якого були зазначені реквізити нового орендодавця.
Договір оренди земельної ділянки від 19.05.2006 укладений у відповідності до законодавства, чинного на час його укладення, між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як новий власник, цей договір не розривав, та він не визнаний недійсним, а отже вказаний договір оренди дійсний до 20 грудня 2022 року.
15 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» було укладено договір оренди земельної ділянки, яка розташована в с. Оленівка Балтського району Одеської області, кадастровий номер 5120685000:01:001:0145, площею 5,53 га, строком на 15 років, належної ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на право на спадщину за законом (а.с. 53-55).
Державним реєстратором Чернеченської сільської ради Балтського району Одеської області Сарафанюк Ю.В. на підставі вказаного договору винесено рішення №52078348 від 28.04.2020 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право №36352326 від 23.04.2020 про реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки, площею 5,53 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0145, строком на 15 років (а.с. 20).
11 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» було укладено новий договір оренди земельної ділянки, яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер 5120685000:01:001:0145, площею 5,53 га, належної ОСОБА_1 (а.с. 182-184) Державним реєстратором Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Новаком С.П. здійснено державну реєстрацію іншого речового права - право оренди земельної ділянки ПП «Левчик» (строком на 15 років). Підставою внесення запису було рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №41970125 від 11.05.2021 (а.с. 87).
Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
В силу ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
В силу ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно норм ст. ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» ( в редакції, чинній на час укладення договорів) договір оренди землі підлягає державній реєстрації та набирає чинності після його державної реєстрації.
У відповідності до ч. 4 ст. 32 ЗУ «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Статтею 202 ЗК України передбачено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
Наказом Державного комітету України по земельним ресурсам №135 від 23.05.2003 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру удосконалення структури державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 травня 2003 року за №408/7729, який діяв до 01.01.2013, реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди землі здійснює ДП ««Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах». Повноваження були покладені на ДП «Центр ДЗК».
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно норм ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Діяльність органів державної реєстрації речових прав з 01 січня 2013 року регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яким передбачено право державного реєстратора запитувати від органів виконавчої влади відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити даному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ст. 3 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями (ч. ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про оренду землі»).
За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Тобто, державний реєстратор під час прийняття рішення про проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.
Верховний Суд України і Верховний Суд неодноразово висловлювали правову позицію з приводу того, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації, і що факт чинності попередніх договорів оренди землі унеможливлює державну реєстрацію прав оренди згідно договорів оренди землі, укладених пізніше (постанови ВС України від 29 вересня 2015 року у справі №802/37191, від 30 березня 2016 року у справі №21-1434а15, від 15 листопада 2016 року у справі №825/1287/15-а); Рішення державного реєстратора підлягає скасуванню не лише із підстав недійсності оспорюваного договору оренди, але й з підстав порушення державним реєстратором норм законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно під час вчинення відповідних реєстраційних дій. Протиправні дії і рішення державного реєстратора призводять до виникнення ситуації з подвійною реєстрацією права користування землею на одну і ту саму земельну ділянку за різними особами.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) зроблено висновок з приводу того, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Верховний Суд у постанові від 03.09.2020 у справі №914/1201/19 зазначив, що за змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України №1952 викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 26 Закону України №1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Встановивши, що станом на дату укладення оспорюваного договору земельна ділянка вже перебувала в оренді ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на підставі договору оренди від 19.05.2006 з ОСОБА_2 , зареєстрованого у книзі реєстрації договорів Балтського ДЗК, про що в Державному реєстрі земель 20.12.2007 вчинено запис за №040751400534, який у встановленому законом порядку не визнаний недійсним та не розірваний, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 , не мав права повторно передавати її в оренду відповідачу ПП «Левчик» і набув вірного висновку, що договір оренди земельної ділянки від 11.05.2021 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки порушує право позивача на користування орендованою земельною ділянкою, передбачене ст.25 Закону України «Про оренду землі».
Також суд першої інстанції правильно зазначив, що сама по собі відсутність в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права відомостей щодо оренди земельної ділянки ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на час укладення спірного договору у Державному реєстрі Державного земельного кадастру не є підставою для відмови у задоволенні позову, так як факт реєстрації договору оренди земельної ділянки від 19.05.2006 між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» підтверджується записом про її реєстрацію 20.12.2007 у Балтському РВ ДЗК, під записом за №040751400534, зробленим на самому договорі (а.с. 11).
Таким чином, суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Крім того, фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена.
Стаття 367 ЦПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши вимоги позову, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого, законного та справедливого висновку про задоволення позовних вимог.
Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Левчик» залишити без задоволення, рішення Балтського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 13 червня 2024 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік