Номер провадження: 11-кп/813/1359/24
Справа № 523/17411/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
28.05.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретарки судового засідання: ОСОБА_5 кизи,
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 19.02.2024 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ганно-Опанлинка Приазовського району Запорізької області, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, працюючого різноробочим, маючого тяжкі захворювання (зі слів обвинуваченого), зареєстрованого: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого:
-20.12.2017р. Приморським райсудом м. Одеси за ч.1 ст.187 КК України до 3р. позбавлення волі, 21.02.2018р. звільнений по відбуттю строку покарання;
-04.12.2018р. Приморським райсудом м. Одеси за ч.2 ст.185 КК України до 6міс. арешту, 19.02.2019р. звільнений по відбуттю строку покарання;
-09.06.2022р. Приморським райсудом м. Одеси за ч.2 ст.185 КК України до 5міс. арешту, 11.07.2022р. звільнений по відбуттю строку покарання;
-21.11.2023р. Малиновським районним судом м. Одеси за ч.4 ст.185, ч.1 ст.357 КК України до 5р. позбавлення волі,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
установив
Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 19.02.2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та йому призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Відповідно до ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 21.11.2023р., остаточно ОСОБА_7 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Також оскаржуваним вироком вирішено питання речових доказів.
Згідно оскаржуваного вироку
ОСОБА_7 достовірно знаючи про військову агресію збройних сил російської федерації та впровадження на території України воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102- IX, згідно з яким в Україні запроваджено воєнний стан з 05:30 години 24.02.2022 строком на 30 діб, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженого Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб, Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженого Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженого Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05годин 30 хвилин 26.05.2022 строком на 90 діб, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженого Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ 3 05 години 30 хвилин 23.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб, Указом Президента України від 07.11.2022 року №757/2022, затвердженого Законом України від 16.11.2022 № 2738-ІХ з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженого Законом України від 07.02.2023 №2915-ІХ з 05 години 30 хвилин з 19.02.2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженого Законом України від 02.05.2023 №3057-ІХ з 20.05.2023 строком на 90 діб, Указом Президента України від 26.07.2023№ 451/2023, затвердженого Законом України від 27.07.2023 №3275-ІХ з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, тобто до 05 години 30 хвилин 15.11.2023, будучи раніше судимим за скоєння умисних кримінальних правопорушень корисливої спрямованості, маючи не зняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість, належних висновків для себе не зробив і на шлях виправлення не став, оскільки знову вчинив нове кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Так, 23.08.2023р., приблизно о 16год. 30хв., у ОСОБА_8 , який знаходився у приміщенні автозаправного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованому в АДРЕСА_3 , з корисливих мотивів виник кримінально-протиправний намір, направлений на таємне викрадення чужого майна, реалізуючи який, ОСОБА_8 діючи повторно, умисно, з корисливих мотивів, переконавшись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою незаконного особистого збагачення, перебуваючи у приміщенні туалету вищевказаного автозаправного комплексу, шляхом вільного доступу таємно викрав електричний конвектор марки «ATLANTIC», модель CMG-TLC/M2, вартістю 1199,25грн., який поклав до поліетиленового пакету. Після чого, ОСОБА_8 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, тим самим, спричинив ТОВ «СОКАР Петролеум» матеріальну шкоду в розмірі 1199,25гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не оспорюючи кваліфікацію дій зазначає, що вважає вирок у частині призначеного покарання є вкрай суворим для обвинуваченого з урахуванням усіх обставин справи, його особистості, а також наявності пом'якшуючих обставин.
При цьому зазначає, що шкоду потерпілим відшкодовано, провину у скоєному визнає, щиро кається, хворіє на хронічні захворювання, такі як СНІД та гепатит «С».
За результатами розгляду апеляційної скарги обвинувачений просить вирок відносно нього змінити в частині призначеного покарання, а саме пом'якшити призначене покарання, застосувавши дію ст.69 КК України.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду не оскаржений.
В апеляційній скарзі обвинувачений не порушував питання щодо його особистої участі в судовому засіданні апеляційного суду. При цьому, захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленою, в судове засідання апеляційного суду не з'явилась, причин своєї неявки суду не повідомила, а тому розгляд апеляційної скарги обвинуваченого проводиться без її участі.
Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, проведено за відсутності захисника та обвинуваченого, які в судове засідання не з'явились, клопотань про відкладення судового засідання не заявляли.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права учасників процесу, на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив оскаржуваний вирок залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
Системний аналіз вироку суду першої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, внаслідок чого суд, за погодженням із учасниками судового провадження, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження інших доказів, обмежившись лише допитом обвинуваченого відносно фактичних обставин кримінального правопорушення та дослідженням доказів, які характеризують особистість обвинуваченого.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого стосовно недотримання судом вимог закону в частині призначення покарання обвинуваченому, то вони є необґрунтованими та фактично пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями суду).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Санкція кримінального правопорушення ч.4 ст.185 КК України передбачає покарання виді позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Обираючи обвинуваченому ОСОБА_7 захід примусу, суд першої інстанції, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину; характеристику особи; конкретні обставини кримінального правопорушення - активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття, повернення раніше викладеного майна, а також зважив на відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Зазначені обставини, які підлягають обов'язковому врахуванню, та на підставі наведених даних суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді п'яти років позбавлення волі, який необхідно відбувати реально. Висновок суду про необхідність обрання обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі належно вмотивований. На думку апеляційного суду, даний вид та розмір покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які творять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
У свою чергу, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_7 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, а тому оскаржуваним вироком суду першої інстанції було застосовано дію ч.4 ст.70 КК України та остаточно йому призначено покарання у виді 5 років 1 місяць позбавлення волі.
Водночас колегія суддів не приймає до уваги доводи обвинуваченого щодо добровільного відшкодування викраденого майна, оскільки самотужки обвинувачений до органів поліції не звертався, викрадене майно особисто не віддавав.
Надаючи оцінку твердженням обвинуваченого щодо необхідності врахування таких пом'якшуючих обставин, як щире каяття, сприяння розкриттю злочину та стану його здоров'я, апеляційний суд зазначає, що з оскаржуваного рішення убачається, що зазначені обставини, вже було враховано судом першої інстанції при призначенні покарання, на підставі яких суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у мінімальних межах санкції інкримінованого злочину.
Таким чином, наявності у обвинуваченого певних захворювань, на думку апеляційного суду, не можуть бути вирішальними обставинами, які дають підстави для застосування положень ст. 69 КК України.
Таким чином, ґрунтуючись на принципах призначення покарання, визначених положеннями КПК України, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який хоча і щиро розкаявся у вчинених кримінальних правопорушеннях та відсутні обставини, що обтяжують його покарання, але він, будучи раніше неодноразово судимим та маючи непогашену судимість за вчинення умисних злочинів проти власності, знову вчинив тяжкий умисний злочин також проти власності після відбуття попереднього реального покарання у виді позбавлення волі, що свідчить про те, що його кримінально-правова поведінка чітко сформована і не піддається виправленню, та, у свою чергу, про підвищену суспільну небезпеку його особи.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16 10 2008 року).
Істотних порушень вимог КПК України, які б слугували підставами для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на наведене, враховуючи положення ч. 1 ст. 404 КПК України, оскільки апеляційна скарга обвинуваченого не містять у собі доказів щодо скасування або зміни вироку, у апеляційного суду, з урахуванням положень ст.ст. 409, 412 КПК, відсутні підстави для скасування вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 370, 404, 405, 407, 418, 420, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 19.02.2024 року відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4