Справа № 441/165/24 Головуючий у 1 інстанції: Ференц О.І.
Провадження № 22-ц/811/853/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
11 червня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.
з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 11 березня 2024 року в складі судді Ференц О.І. в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
встановив:
У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ТзОВ "Епіцентр К" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вимоги обґрунтовані тим, що з 09.06.2017 він працював у ТзОВ «Епіцентр К» на посаді продавця непродовольчих товарів, згодом на посаді фахівця відділу експертного продажу. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12.04.2023 його поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, з метою ідентифікації для забезпечення примусового видворення за межі території України, де він перебував до 30.06.2023. Про своє затримання повідомив за місцем роботи, після виходу з ПТПІ одразу прийшов у відділ кадрів, однак йому повідомили, що він усунутий від роботи через відсутність документів на підтвердження особи. Такі документи були вилучені у нього під час затримання. Йому сказали вирішити питання з документами, після чого повертатися на роботу. Один раз в місяць його викликали на роботу для з'ясування обставин, про можливість повернутися на роботу мови не йшло. Йому пообіцяли не звільняти з роботи, при цьому, в жовтні 2023 року рекомендували звільнитися за власним бажанням, однак він відмовився. Наказом №255-К від 14.12.2023 його звільнили з роботи, копію наказу отримав 20.12.2023.
Вважає своє звільнення незаконним, оскільки прогулу не вчиняв, від роботи його усунуто поза його волею, саме звільнення проведено з порушенням вимог ст. 43, 147-1, 148, 149 КЗпП України.
З огляду на наведені обставини, просив суд ухвалити рішення, яким поновити його на роботі на посаду фахівця відділу експертного продажу ТОВ «Епіцентр К» з 14.12.2023, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.12.2023 до дня поновлення його на роботі.
07.03.2024 ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, окрім викладених вимог у позовній заяві, просить також скасувати наказ про його звільнення з роботи № 255-К від 14.12.2023, стягнути з відповідача в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 51553 грн. 71 коп.
Оскаржуваним рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 11 березня 2024 року позов задоволено.
Наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» від 14 грудня 2023 № 255-К «Про звільнення ОСОБА_4 , фахівця відділу експертного продажу, 14.12.2023 за прогул без поважних причин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП» скасовано.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді фахівця відділу експертного продажу в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (Гіпермаркет «Епіцентр К» м. Львів) з 14 грудня 2023.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 грудня 2023 до 11.03.2024 включно у розмірі 51553 грн. 53 коп.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» на користь держави судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп.
Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення з ТОВ «Епіцентр К» в користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу звернуто до негайного виконання.
Рішення суду оскаржив представник відповідача ТзОВ «Епіцентр К» Козак Т.В., з оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає таке ухваленим за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
Покликаючись на хронологію спірних правовідносин та обставини пов'язані зі прийняттям ОСОБА_1 на роботу у гіпермаркет «Епіцентр К», зазначає, що останній з 12.04.2023 по 30.06.2023 був відсутній на роботі з поважних причин, що підтверджується довідкою № 21 від 30.06.2023 Волинського пункту тимчасового перебування іноземців.
При цьому, з 01.07.2023 по 14.12.2023 (день звільнення) позивач до роботи фактично не приступив, документів, що підтверджують право перебування та право працевлаштування, ним надано не було, документів, що підтверджують його особу не надав.
14.12.2023 директор гіпермаркету «Епіцентр К» м. Львів ТзОВ «Епіцентр К» видав наказ про звільнення позивача з роботи за прогул без поважних причин, згідно із п. 4 ст. 40 КЗпП України, з наказом ОСОБА_1 ознайомився та копію отримав, від надання пояснень про причини своєї відсутності у період 01.07.2023 по 14.12.2023 відмовився.
Стверджує, що 01.07.2023 ОСОБА_1 після виходу з пункту тимчасового перебування іноземців мав вийти на роботу, однак цього не зробив, а прийшов 04.07.2023 та написав пояснення про своє місцеперебування у період з 12.04.2023 по 30.06.2023.
Таким чином, ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 01.07.2023 по 04.07.2023 без поважних причин, 04.07.2023 останній у своїх поясненнях вказав, що немає чинної посвідки на постійн проживання на території України, тому немає права на працю, до роботи не приступив.
У подальшому, у своїх поясненнях 10.08.2023 та 01.11.2023 він також визнав відсутність у нього документів, що надають йому право на працю на території України, до роботи не приступив.
Відтак, позивач усвідомлюючи відсутність у нього документів, що надавали йому право на працю на території України, добровільно та самостійно прийняв рішення не виходити на свою роботу починаючи з 01.07.2023 до фактичного отримання ним документів, які б надавали йому право на працю на території України.
Зазначені обставини суд оцінив неправильно, зокрема зробив безпідставний висновок про те, що позивача не було допущено до роботи, чим вчинено дискримінацію за ознакою громадянства останнього.
У цьому контексті зазначає, що у 2017 році у позивача був діючий дозвіл та чинна посвідка на проживання в Україні, однак рішенням ГУ ДМСу Львівській області № 02/02-54 від 24.12.2021 такі скасовано та визнано недійсною посвідку на постійне проживання, у зв'язку з чим позивач втратив право на працевлаштування.
Зазначає, що товариство протягом всього часу роботи позивача не перешкоджало фізично останньому у виході на роботу та виконанні ним своїх трудових обов'язків, у тому числі після того, як 30.06.2023 позивач був відпущений з Волинського пункту тимчасового перебування іноземців.
Звертає увагу, що у гіпермакеті товариства діє автоматизована система пропуску працівників, однак з 12.04.2023 по 14.12.2023 ОСОБА_1 жодного разу не відмітився власним бейджем про вхід у гіпермаркет, у тому числі і після 30.06.2023, працівники охорони не перешкоджали йому у цьому.
Рішення про недопуск позивача не приймалося, як і сам позивач не зазначав про те, що його не допускають до роботи, тому відповідний висновок суду є необґрунтованим.
Також, суд не взяв до уваги той факт, що позивач відмовився надавати пояснення про причини своєї відсутності за період з 01.07.2023 по 14.12.2023.
Вважає, що вини роботодавця у даній ситуації немає, зокрема, позивач не повідомив роботодавця про скасування посвідки на постійне проживання, тому роботодавець не може нести відповідальність за вимушений прогул позивача.
Непогоджується із формулюванням резолютивної частини оскаржуваного рішення.
Стверджує, що звернувшись до суду 24.01.2023, позивач пропустив місячний строк визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, клопотання про поновлення строку не подавав.
Звертає увагу на неправильне визначення розміру судового збору судом першої інстанції, а також строку на апеляційне оскарження.
Просить скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 11 березня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Судові витрати покласти на позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 на підтримку доводів скарги, а також пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд виходив з того, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Проаналізувави матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки дисциплінарного проступку, які послужили підставою для застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
Зокрема, працівника у зв”язку з втратою документів, які давали йому право на постійне проживання на території України, фактично не було допущено до роботи, чим допущено дискримінацію за ознакою громадянства, хоча така обставина не перешкоджала роботодавцю при прийнятті ОСОБА_1 на роботу у 2017 році.
При цьому, про відсутність факту прогулу свідчить і поведінка працівника, який періодично з'являвся на роботі, надавав пояснення, які в нього вимагалися представниками роботодавця, тобто мав бажання приступити до роботи, однак через обставини, які не залежали від нього, не був допущений до виконання роботи самим роботодавцем.
Крім цього, пояснення, які відбиралися у ОСОБА_5 , зводилися виключно до факту відновлення ним документів, які б давали йому право законно перебувати на території України, роботодавець не вимагав пояснень з приводу прогулу, як цього вимагає ст. 149 КЗпП України, тим самим фактично визнавши, що ОСОБА_1 не був допущений до роботи.
Зазначене підтверджується Актом ТОВ «Епіцентр К» № 16 від 14.12.2023, де вказано, що представниками відповідача рекомендовано звільнити ОСОБА_1 14.12.2023 за прогул без поважних причин у зв”язку з неможливістю надати документи та фактично приступити до роботи, що є взаємовиключними обставинами.
Поновивши позивача на роботі, суд також стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2023 по 11 березня 2024 (63 робочі дні) в сумі 51553 грн 53 коп. (818.31 грн. х 63 дні).
Також суд вирішив питання розподілу судових витрат.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
Крім цього, положення ЦК України застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (ч. 1 ст. 9).
Згідно із частиною 2 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ст.ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, крім цього, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Судом встановлено, що 10.11.2003 ОСОБА_1 - громадянину російської федерації, який у 2002 прибув з росії в с. Суховоля Городоцького району Львівської області, видано тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , дійсну безстроково (а.с. 49).
З 09.06.2017 позивач ОСОБА_1 працював в ТОВ «Епіцентр К» на посаді продавця непродовольчих товарів відділу «Електротехніка», з 01.05.2019 переведений на посаду фахівця відділу експертного продажу (а.с. 14-15).
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12.04.2023 у справі № 461/2622/23 ухвалено затримати з метою ідентифікації громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, для забезпечення примусового видворення за межі території України (а.с. 17-24).
17.04.2023 ТОВ «Епіцентр К» звернувся із запитом до Сектору централізованого оформлення документів для іноземців та осіб без громадянства ДМС України ГУ ДМС у Львівській області про надання інформації відносно ОСОБА_1 , а саме про наявність чи відсутність в останнього чинної посвідки на постійне проживання на території України, мета звернення - для прийняття рішення щодо припинення з ОСОБА_1 трудових відносин (а.с. 51).
Листом від 19.04.2023 ГУ ДМС у Львівській області повідомило, що 24.12.2021 ГУ ДМС у Львівській області прийняло рішення № 02-02/54 про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україні, видана в порядку обміну посвідка серії НОМЕР_3 від 19.03.2018 з безстроковим терміном дії визнана недійсною та такою, що підлягає знищенню (а.с. 52).
10.05.2023 представник ТОВ «Епіцентр К» повторно звернувся до ГУ ДМС у Львівській області із запитом про надання інформації про місцеперебування ОСОБА_1 , оскільки він не виходить з ними на зв'язок (а.с. 53).
Листом № 3276 від 10.05.2023 ГУ ДМС у Львівській області повідомило ТОВ «Епіцентр К», що ОСОБА_1 з 12.04.2023 по дату надання інформації утримується у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України (а.с. 54).
12.04.2023, 13.04.2023, 14.04.2023, 17.04.2023, 18.04.2023, 19.04.2023, 20.04.2023, 21.04.2023, 24.04.2023, 25.04.2023, 26.04.2023, 27.04.2023, 28.04.2023, 11.05.2023 представниками ТОВ «Епіцентр К» складалися Акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці та ненадання ним будь яких письмових документів про свою відсутність (а.с. 55-68).
Актом № 15 від 11.05.2023 встановлено, що у зв”язку з виявленими обставинами відсутність на робочому місці ОСОБА_1 з 12.04.2023 вважати такою, яка має поважні причини (а.с. 69).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Галицького районного суду м. Львова від 12.04.2023 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області відмовлено (а.с. 25-28).
Згідно довідки Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні № 21 від 30.06.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин рф з 12.04.2023 до 30.06.2023 перебував у Волинському ПТПІ (а.с.16).
04.07.2023 ОСОБА_1 надав письмові пояснення ТОВ «Епіцентр К», в яких повідомив про причини своєї відсутності на робочому місці в період з 12.04.2023 до 30.06.2023, про скасування його посвідки на постійне проживання в Україні і оскарження ним такого рішення ГУ ДМС у Львівській області в судовому порядку (а.с.70).
Листом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців від 26.06.2023 підтверджується, що ОСОБА_1 звернувся до УВКБ ООН з проханням про допомогу в проходженні державної процедури про надання статусу біженця (а.с. 88)
10.08.2023 ТОВ «Епіцентр К» звернувся із листом до ОСОБА_1 з проханням надати інформацію про наявність чи відсутність чинної посвідки на постійне місце проживання в Україні, а також інформацію про його статус на території України (а.с.73).
Згідно наданих позивачем письмових пояснень від 11.08.2023 він є іноземцем, ним подана заява в міграційну службу про надання статусу біженця, яка в процесі розгляду, щодо посвідки на постійне проживання то ситуація не змінилася, посвідка йому не повернута, тривають судові процеси, аналогічні письмові пояснення були надані ОСОБА_1 директору гіпермаркету ТОВ «Епіцентр К» м. Львів 01.11.2023 (а.с.74-75).
14.12.2023 працівниками ТОВ «Епіцентр К» складено акт №16, за яким ОСОБА_1 з 01.07.2023 жодних документів про відсутність на роботі у відділ персоналу не надав, до роботи фактично не приступив, з 12.04.2023 до 10.05.2023 були складені акти про прогул без поважних причин. 04.07.2023 ОСОБА_1 надав довідку з Волинського ППІ про перебування в пункті з 12.04.2023 до 30.06.2023. ОСОБА_1 фактично до роботи не приступив, так як рішенням ГУ ДМС у Львівській області №02/02-54 від 24.12.2021 працівнику скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, відповідно працівник втратив право на працевлаштування, про що їх вчасно не попередив. Станом на 14.12.2023 документів, що підтверджують право перебування та право працевлаштування працівником ОСОБА_1 надано не було, рекомендовано звільнити ОСОБА_1 14.12.2023 за прогул без поважних причин згідно із п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв”язку з неможливістю надати документи та фактично приступити до роботи (а.с. 76).
Наказом директора ТОВ «Епіцентр К» № 255-К від 14.12.2023 «Про звільнення ОСОБА_4 » звільнено ОСОБА_1 , фахівця відділу експертного продажу, 14.12.2023 за прогул без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, відділу бухгалтерського обліку та звітності наказано провести розрахунок, невикористана частина щорічної основної відпустки становить 22 календарні дні (а.с. 16, 77).
Зазначені обставини беззаперечно підтверджуються, матеріалами справи, тому в силу вимог ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Звертаючись з позовними вимогами сторона позивача свої доводи фактично зводить до того, що звільнення є незаконним, оскільки прогулу позивач не вчиняв, від роботи його усунуто поза його волею, саме звільнення проведено з порушенням вимог ст. 43, 147-1, 148, 149 КЗпП України, просить поновити його на роботі на посаду фахівця відділу експертного продажу ТОВ «Епіцентр К» з 14.12.2023, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статі 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
Згідно із ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця визначені статтями 40, 41 КЗпП України (п. 4 ст. 36 кодексу).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.
У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу (ст. 140 КЗпП України).
Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.
Як передбачено у ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Як роз'яснено у п.п. 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів виходить з того, що даний спір є трудовим та таким, що виник між роботодавцем та працівником за безстроковим трудовим договором, щодо правомірності застосування до працівника дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни у виді звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП.
Так, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).
Для звільнення працівника на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та усіх наданих сторонами доказів.
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Розглядаючи таку категорію справ, суду необхідно встановити, чи мало місце вчинення позивачем прогулу без поважних причин або невиконання позивачем своїх трудових обов'язків протягом 3 годин за робочий день, чи додержаний роботодавцем порядок звільнення та чи є підстави для поновлення на роботі.
Враховуючи довідку з Волинського ПТПІ про перебування ОСОБА_1 у пункті з 12.04.2023 до 30.06.2023, колегія суддів погоджується із оцінкою таких обставин відповідачем, як роботодавцем, яка викладена в Акті № 15 від 11.05.2023 згідно з яким відсутність на робочому місці ОСОБА_1 з 12.04.2023 визнана такою, що має поважні причини.
Відтак, складені акти про прогул без поважних причин з 12.04.2023 до 10.05.2023 правового значення для спірних правовідносин не мають.
Поряд з цим, беззаперечним є те, що після 30.06.2023, тобто звільнення з Волинського ПТПІ, позивач ОСОБА_1 фактично до роботи не приступив, лише 04.07.2023 написав пояснення про своє місцеперебування у період з 12.04.2023 по 30.06.2023.
Таким чином, відсутність на роботі з 01.07.2023 по 04.07.2023 без будь яких пояснень не є такою, що має поважні причини.
Враховуючи надані у подальшому пояснення позивача від 10.08.2023 та від 01.11.2023, за якими в останнього відсутні документи, що надають йому право на працю на території України, позивач фактично підтверджує те, що до роботи він так і не приступив.
При цьому, рішення про недопуск позивача не приймалося, що не заперечує і сам позивач, тобто будь які обставини, що виключали можливість виконання позивачем, як найманим працівником, свого трудового обов'яку, з'явитися на робоче місце, були відсутні.
Наведене дійсно свідчить про те, що позивач добровільно та самостійно прийняв рішення не виходити на роботу починаючи з 01.07.2023 до фактичного отримання ним документів, які б надавали йому право на працю на території України.
Натомість, товариство протягом всього часу роботи позивача не перешкоджало фізично останньому у виході на роботу та виконанні ним своїх трудових обов'язків, у тому числі після того, як 30.06.2023 позивач був відпущений з Волинського пункту тимчасового перебування іноземців.
Підтвердженням зазначеного є пропускна автоматизована система пропуску працівників, яка діє у товаристві, однак з 12.04.2023 по 14.12.2023 ОСОБА_1 жодного разу, не маючи будь яких перешкод, не відмітився власним бейджем про вхід на робоче місце у гіпермаркет.
Враховуючи наведене, колегія суддів не може розділити висновки суду першої інстанції про те, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки дисциплінарного проступку, які послужили підставою для застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення, оскільки про відсутність факту прогулу свідчить його поведінка, періодична явка на роботі, надання пояснення, які в нього вимагалися представниками роботодавця, тобто наявність бажання приступити до роботи, однак через обставини, які не залежали від нього, не був допущений до виконання роботи самим роботодавцем.
Враховуючи продовження факту відсутності на робочому місці, що підтверджується Актом ТОВ «Епіцентр К» № 16 від 14.12.2023, позивача ОСОБА_1 звільнено 14.12.2023 за прогул без поважних причин, що спростовує висновки суду у цій частині.
Відтак, колегія суддів приходить переконання про те, що навіть за виключенням актів № 1-15 про відсутність позивача на робосому місці, відсутність останнього 14.12.2023 за неспростованих про це обставин, свідчить про наявність прогулу, як факту порушення трудової дисципліни, за що до працівника може бути застосовано звільнення, як один із видів стягнення.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що свідченням відсутності будь якої дискримінації по відношенню до позивача є власне прийняття його на роботу у 2017 році та фактично просування по посаді.
Також колегія суддів приймає до уваги той факт, що позивач відмовився надавати пояснення про причини своєї відсутності за період 01.07.2023 по 14.12.2023.
Зазначене у сукупності дає беззаперечне право колегії суддів стверджувати про правомірність оскаржуваного позивачем наказу та наявність прогулу у діях ОСОБА_1 .
Іншими словами, колегія суддів констатує те, що позивача було звільнено правомірно, з дотриманням процедури і порядку, передбачених чинним законодавством, підстави для поновлення його на роботі відсутні, тому не може бути задоволена і вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка є похідною від вимоги про поновлення на роботі.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Зазначене виключає необхідність оцінки доводів апеляційної скарги щодо резолютивної частини оскаржуваного рішення, неправильного розрахунку судового збору, а також подання позову з пропуском строку визначеного ст. 233 КЗпП України, оскільки наслідки спливу такого можуть застосовуватися до підставних позовних вимог, при цьому у даному випадку апеляційний суд відмовляє у задоволенні позову за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви.
Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції скасовує рішення про задоволення позовних вимог та ухвалює нове про відмову у задоволенні таких, позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, необхідно компенсувати відповідачу за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" - задовольнити.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 11 березня 2024 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.
Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" сплачений судовий збір за подання апеляційної скраги у розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривень 60 копійок за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 11 червня 2024 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк