Справа № 740/7695/23
Провадження № 2/740/271/24
28 травня 2024 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участю секретаря судового засідання Ісаєнко А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області, управління) до ОСОБА_1 про стягнення переплати пенсії,
установив:
У листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачки переплату пенсії в розмірі 52 511,41 грн та судовий збір.
Позов обґрунтовано тим, що на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області перебувала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка з 01.07.2020 року отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інвалідність відповідачці встановлена до 01.08.2021.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ розділ ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 14-6 такого змісту: «У разі пропуску в період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, строку повторного огляду медико-соціальної експертизи особою з інвалідністю виплата пенсії по інвалідності не зупиняється до закінчення терміну дії зазначених заходів з подальшим проведенням перерахунку розміру виплаченої пенсії на підставі заяви та результатів переогляду особи з інвалідністю», на підставі чого відповідачці продовжено виплату пенсії по інвалідності з 01.08.2021 по 31.07.2023 у період дії карантину без результатів повторного огляду МСЕК.
Проте відповідачка із заявою про припинення виплати пенсії по інвалідності до ГУ ПФУ в Чернігівській області так і не звернулася. Натомість 12.07.2023 відповідачка у своїй заяві повідомила управління про неможливість надання висновку з акта огляду МСЕК про встановлення інвалідності, оскільки переогляду в МСЕК вона не проходила. У зв'язку з цим пенсійну справу ОСОБА_1 приведено у відповідність із законодавством, у зв'язку з чим за особовим рахунком виникла переплата пенсії за період з 01.08.2021 по 31.07.2023 на суму 52 800,00 грн. За твердженням позивача, кошти у вказаному розмірі виплачені відповідачці безпідставно. Установою банку на рахунок управління повернуто кошти в сумі доступного залишку на рахунку - 288,59 грн, таким чином, залишок переплати становить 52 511,41 грн.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 грудня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 29 січня 2024 року 11-00 год., яке у подальшому неодноразово відкладалося, востаннє - на 28 травня 2024 року 11-00 год.
У судове засідання сторони не з'явилися.
Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, проти заочного розгляду не заперечував.
У судове засідання відповідачка не з'явилася, повідомлена про судове засідання належним чином шляхом надсилання рекомендованої кореспонденції. Відзиву на позов, жодних заяв/клопотань відповідачка до суду не подавала.
З урахуванням положень ст. 128, 223, 280 ЦПК України суд визнав за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідачки та ухвалити у справі заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області; з 01.07.2020 отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) № 678424 ОСОБА_1 з 01.07.2020 встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням до 01.08.2021, дата чергового переогляду - 15.07.2021 (а. с. 18).
12 липня 2023 року ОСОБА_1 подала до ГУ ПФУ в Чернігівській області заяву про те, що висновок із акта огляду МСЕК про визнання її особою з інвалідністю надати не може, оскільки переогляду в МСЕК не проходила, про припинення виплати пенсії з 01.08.2023 повідомлена (а. с. 19).
Переплата пенсії становить 52 800,00 грн, що підтверджується наданим позивачем протоколом перерахунку пенсії за період 01.07.2021 - 31.07.2023 (а. с. 5, 6).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 93 Закону України «Про пенсійне забезпечення» соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію, зокрема інвалідам I і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи.
За положеннями ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності.
Згідно із ч. 1 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд, здоровою пенсія виплачується до кінця місяця, по який встановлено інвалідність.
Відповідно до Закону України від 30.03.2020 № 540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено новим пунктом 14-6, яким передбачено, що у випадку пропуску в період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVІD-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, строку повторного огляду медико-соціальної експертизи особою з інвалідністю виплата пенсії по інвалідності не зупиняється до закінчення терміну дії зазначених заходів з подальшим проведенням перерахунку розміру виплаченої пенсії на підставі заяви та результатів переогляду особи з інвалідністю.
У ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначені строки виплати пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності, зокрема, у разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд здоровою, пенсія виплачується до кінця місяця, по який встановлено інвалідність. Органи медико-соціальної експертизи зобов'язані повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду у порядку, встановленому законодавством, про результати повторного огляду осіб, яким призначена пенсія по інвалідності, та про нез'явлення цих осіб на зазначений огляд (ч. 3 ст. 35 Закону).
Отже, законодавець покладає обов'язок саме на органи МСЕК повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про результати повторного огляду осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Статтею 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.
За змістом ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові стягуються лише у випадку зловживання з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями тощо).
Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, регулюється Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 № 6-4.
Відповідно до п. 3 цього Порядку суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зміст наведених норм свідчить про те, що зайво сплачені суми пенсії можуть бути утримані відповідачем за умови зловживань з боку пенсіонера, зокрема, в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, або подання страхувальником недостовірних даних. Указаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним.
Для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, мав достеменно встановити факт переплати пенсії у зв'язку із поданням недостовірних відомостей, що враховуються при її обчисленні, та з чиєї вини нараховано суми соціальних виплат у розмірі, що суперечить вимогам Закону.
Згідно зі статтею 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Отже, закон встановлює два виключення із загального правила, щодо повернення майна набутого без достатньої правової підстави: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.
Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових коштів.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові по справі № 711/1509/17 від 12.12.2018, від 31.10.2018 у справі № 307/2100/16-ц та від 13.04.2020 у справі № 487/2596/17.
В українському законодавстві відсутнє визначення поняття «рахункова помилка». Однак у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що лічильна (рахункова) помилка - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період.
Отже, за відсутності рахункової помилки та зловживань з боку відповідача, стягнення надміру виплачених сум довічного грошового утримання не допускається.
Пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року встановлено, що ризик будь якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення «Лелас проти Хорватії» від 20.05.2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18.06.2002. Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Також суд ураховує усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, n. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Як указує Конституційний Суд України у Рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.
При вирішенні вказаного спору суд враховує принцип сontra рroferentem за яким у разі наявності неоднозначності, незрозумілості, інших дефектів договірних умов, дефекти у формулюванні цих умов повинні покладатися на «сильну» сторону, яка їх розробляла і пропонувала, та надавати захист «слабкій» стороні спору.
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що з авданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
За правилами ст. 89 ЦПК України с уд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд вважає позов недоведеним, необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.
Будь яких доказів, які б свідчили про наявності рахункової помилки (висновку ревізії, акти перевірок чи службового розслідування, з яких можна було б відстежити шлях та причини виникнення помилки при нарахуванні пенсії), чи про надання відповідачкою завідомо неправдивих відомостей, зловживань з її боку чи її недобросовісної поведінки при отриманні пенсії, позивач до суду не надав.
Зокрема, позивач не довів того, що переплата пенсії виникла внаслідок зловживань з боку відповідачки (пенсіонера), чи того, що відповідачка допустила недобросовісну поведінку.
З наданих позивачем доказів не вбачається, що за обставин, що склалися, відповідачка мала можливість і могла відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
За таких обставин, передбачені законом підстави для стягнення з відповідачки переплати пенсії - відсутні, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 274 - 279, 280 - 284, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до ОСОБА_1 про стягнення переплати пенсії - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено без змін за результатами апеляційного розгляду справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. М. Шевченко