13 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/1417/24 пров. № А/857/10899/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року, головуючий суддя - Чепенюк О.В., ухвалене у м. Тернополі, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
В березні 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ в Тернопільській області, в якому просив визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії за пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано; визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо відмови зарахувати час перебування в засланні з 26.02.1955 року по 19.04.1956 року позивачу, який перебував на спецпоселенні і згодом реабілітований, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій; зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом “г” статті 77 Закону №1788-XII, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 09.02.2024, та зобов'язати здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону №1788-XII як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 26.02.1955 року по 19.04.1956 року на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018 року (далі - Закон №2325-VIII).
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він як репресована особа, яку у подальшому було реабілітовано, має право на підвищення до пенсії передбачене пунктом “г” статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, а його стаж має обраховуватися у потрійному розмірі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року № 1788-XII у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї репресованої особи; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року №1788-XII, як члену сім'ї репресованої особи, починаючи з 09.02.2024 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що він має право на перерахунок стажу роботи, як пільги по обчисленню стажу роботи до перерахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Позивачу виплачується підвищення до пенсії як члену сім'ї репресованої особи в сумі 43,52 грн.
Відповідно до архівної довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 17.12.2013 року №1/230 матір ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підставі наказу МДБ СРСР №00386 від 20.10.1948 року в адміністративному порядку, як члена сім'ї кулака-націоналіста, 29.04.1950 року було виселено з села Босири Чортківського району Тернопільської області на спецпоселення в Хабаровський край.
Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 27.05.1950 року, протокол №21.
З обліку спецпоселенців знята 19.04.1956 року.
На підставі Закону України від 17.04.1991 року “Про реабілітацію політичних репресій на Україні” ОСОБА_2 ) реабілітована.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 08.02.1972 року ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селищі Лондоко Облученського району Єврейської автономної області Хабаровського краю.
Згідно з довідкою про реабілітацію №12656 від 11.04.2014 року ОСОБА_1 знаходився разом із репресованими за політичними мотивами батьками (особами, що їх заміняли) в засланні, висилці на спецпоселенні, визнаний таким, що зазнав політичної репресії та реабілітований (а.с.13).
ОСОБА_1 09.02.2024 року звернувся до відповідача з заявою, у якій просив здійснити перерахунок підвищення пенсії як репресованій особі, яку у подальшому реабілітовано, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом “г” статті 77 Закону №1788-XII з 01.11.2023 року та здійснити перерахунок стажу згідно вимог статті 58 Закону №1788-XII з 01.11.2023 року як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі статті 6 Закону №2325-VIII (а.с.14).
Листом ГУ ПФУ в Тернопільській області від 27.02.2024 року позивача повідомлено про те, що виплата йому підвищення як члену сім'ї, яку примусово переселено, проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян” №654 від 16.07.2008 року у сумі 43,52 грн.
Щодо обчислення стажу роботи в потрійному розмірі, то з посиланням на положення статті 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (із змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” від 13.03.2018 року №2325-VIII) та норми статті 24 Закону №1058-IV (яким передбачено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно) період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі), відмовлено у такому зарахуванні стажу, оскільки відсутні документи про роботу в спецпоселенні.
Не погодившись із діями відповідача щодо відмови у проведенні нарахування підвищення до пенсії та у проведенні перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г” статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи, а не 50 % як репресованій особі, яку було реабілітовано. При цьому, позивач у розумінні Закону №962-ХІІ не відповідає категорії репресованої особи, яка перебувала у засланні, а є членом сім'ї репресованої особи, що примусово виселена (переселена) з місця свого проживання в іншу місцевість.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до преамбули Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 року №962-XII (Закон №962-XII) реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року до моменту набрання чинності цим Законом і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Згідно із статтею 3 Закон №962-XII реабілітовано всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Статтею 9 даного Закону встановлено, що вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України.
За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв'язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям.
Відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 01.11.1991 року №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права гарантується статтею 46 Конституції України.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, на переконання суду апеляційної інстанції, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу слід застосовувати пункт "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а не постанову КМУ "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав відповідних осіб.
Посилання апелянта на постанову КМУ "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 року, як на нормативний акт, що поширюється на спірні правовідносини є хибним, оскільки положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" мають вищу юридичну силу, та відповідно до принципу подолання ієрархічної колізії підлягають до застосування у спірних правовідносинах.
У відповідності до положень чинного законодавства, які регламентують діяльність органів ПФУ, останні не вправі змінювати, тлумачити на свій розсуд чи в будь-який інший спосіб коригувати рішення відповідних компетентних органів, які прийняті на виконання Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", навіть у випадку, коли такі рішення породжують відповідні обов'язки для пенсійних органів.
Таким чином, у ОСОБА_1 наявне право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г” статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи.
Також, відповідно до статті 58 Закону №1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1 Закону № 962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.
Системний аналіз положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Закону №1058-IV дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивач у період перебування у спецпоселенні був малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набував і правові підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні відсутні.
Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі №500/1417/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич