Справа № 580/7389/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Руденко А.В.
13 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Маринчак Н.Є., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року (розглянута у письмовому провадженні у спрощеному позовному провадженні у, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2023 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач 2), в якій просить:
- визнати таким, що не відповідає Конституції України та скасувати рішення відповідача щодо не зарахування при призначенні з 29.06.2023 пенсії за віком всього періоду стажу роботи згідно рішення №232730005263 від 05.07.2023, а саме з 12.10.1987 по 10.01.1994;
- зобов'язати відповідача зарахувати вказаний стаж згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_1 та провести відповідні перерахунки з урахуванням, що у період з 15.10.1990 по 15.10.1993 - позивач знаходилась у декретній відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею 3-річного віку і в цей же період отримувала лікарняні по пологах та після народження - соціальну допомогу, що зараховуються до страхового стажу;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу згідно зі ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення з 29.06.2023.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що має право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач звернулася із заявою від 28.06.2023 про призначення пенсії за віком, однак пенсійний орган рішенням від 05.07.2023 №232730005263 відмовив їй в такому призначенні, не врахувавши страховий стаж з 12.10.1987 по 10.01.1993, у зв'язку з допущеною помилкою в наказі про звільнення. При цьому, стверджує позивач фактичне звільнення відбулось 03.01.1994. За захистом своїх прав звернулася до суду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 05.07.2023 № 232730005263.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10, код ЄДРПОУ 21318350) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) період роботи з 12.10.1987 по 10.01.1993, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 19.07.1978.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10, код ЄДРПОУ 21318350) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 28.06.2023 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення щодо призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем 2 подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що позивач у справі ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними паспорта НОМЕР_4 , виданого Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області.
28.06.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 05.07.2023 №232730005263 у призначенні позивачу пенсії за віком відмовлено у зв'язку з відсутністю стажу роботи для призначення пенсії.
Встановлено, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійний вік, визначений, становить 60 років, вік заявниці - 62 роки 11 місяців 29 днів; необхідний страховий стаж становить 20 років, страховий стаж позивача становить 15 років 10 місяців 15 днів.
До страхового стажу не зараховано період з 12.10.1987 по 10.01.1993 згідно з трудовою книжкою від 19.07.1978 НОМЕР_3 , оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення (03.01.1994).
Додатково зазначено, що для зарахування до страхового стажу періоду з 12.10.1987 по 10.01.1993 необхідно надати уточнюючу довідку про роботу, видану на підставі первинних документів.
Дата, з якої позивач матиме право на пенсійну виплату - 30.06.2025.
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повідомило позивача про прийняте відповідачем 2 рішення про відмову в призначенні пенсії шляхом направлення листа від 10.07.2023 № 2300-0204-8/45067.
Не погоджуючись із рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернулась з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV) є спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Частиною 1 статті 26 зазначеного Закону встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Статтею 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування..
Відповідно до пункту першого Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту третього Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Згідно з пунктами 23, 24 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162 (втрата чинності 29.07.1993) (далі - Інструкція № 162) трудові книжки і вкладиші до них заповнюються мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і на офіційній мові СССР.
Згідно з пунктом 2.3 Інструкція № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції № 162).
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів (пункт 2.8 Інструкції № 162).
Відповідно до 2.12 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 19.07.1978 позивач у спірний період з 12.10.1987 прийнята на посаду штукатура-маляра в Черкаську спеціалізовану госпрозрахункову дільницю по замовленням населення (№ запису 3) та 10.01.1993 звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (№ запису 5).
Підставою відмови у призначенні позивачу пенсії за віком у спірному рішенні зазначено те, що дата звільнення (10.01.1993) не відповідає даті наказу про звільнення (03.01.1994).
Так, дійсно в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 19.07.1978 як підстава внесення запису про звільнення позивача 10.01.1993 за власним бажанням ст. 38 КЗпП України зазначено "пр. 01-к от 03.01.94 г." (№ запису 5). Вказана обставина стала підставою для прийняття відповідачем рішення від 05.07.2023 №232730005263.
Зазначений в трудовій книжці запис про звільнення завірений печаткою підприємства та підписом інспектором відділу кадрів.
Разом з тим, суд взяв до уваги, що позивач у позові стверджу,є що фактичне звільнення відбулося 03.01.1994. Однак, позивач не надала ні пенсійному органу, ні суду відповідну уточнюючу довідку про роботу, зокрема, про фактичну дату її звільнення, видану на підставі первинних документів. Як і не надала докази звернення до підприємства, на якому працювала у спірний період, чи архівної установи щодо надання такої уточнюючої довідки.
Вирішуючи правомірність оскаржуваного рішення від 05.07.2023 №232730005263, суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №370/541/17, в якій суд звернув увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.
Колегія суддів виходить з того, що розбіжності між датою звільнення та датою наказу не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначений період.
З огляду на зазначене, посилання відповідача як на підставу для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу є необгрунтованим.
Так, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Колегі суддів вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Заявник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто ним, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу заявника за спірний період. Недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
За встановлених обставин, колегія суддів вважає посилання відповідача на розбіжність у даті звільнення позивача та даті наказу про звільнення формальною обставиною та не є достатньою підставою для не врахування до страхового стажу позивачу періоду роботи з 12.10.1987 по 10.01.1993, тобто періоду роботи, який є меншим у порівнянні з датою наказу про звільнення (03.01.2004), а отже є безспірним.
Таким чином, період роботи з 12.10.1987 по 10.01.1993, зазначений у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 19.07.1978, підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Враховуючи вказані обставини, рішення відповідача від 05.07.2023 №232730005263 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про скасування спірного рішення відповідача 2 щодо не зарахування при призначенні пенсії періоду стажу роботи з 11.01.1993 по 10.01.1994 , колегія суддів не вбачає підстав для його зарахування, адже позивач не довела належними доказами, що датою її звільнення є 10.01.1994. Більш того, в трудовій книжці датою наказу про звільнення зазначено " 03.01.1994".
Водночас, враховує, що відповідач 2 рішенням від 05.07.2023 №232730005263 не зарахував позивачу період з 12.10.1987 до 10.01.1993, тобто спірним є саме період до 10.01.1993, а не до 10.01.1994, як просить позивач у позові.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача 1 провести відповідні перерахунки з урахуванням, що у період з 15.10.1990 по 15.10.1993 - позивач знаходилась у декретній відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею 3-річного віку і в цей же період отримувала лікарняні по пологах та після народження - соціальну допомогу, що зараховуються до страхового стажу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до розписки-повідомлення до заяви про призначення пенсії від 30.09.2019 позивач не надала відповідачу свідоцтво про народження дитини, а отже у відповідача були відсутні підстави для зарахування періоду догляду за дитиною до страхового стажу позивача. Відмова відповідача в зарахуванні часу догляду за дитиною до страхового стажу відсутня, а отже спір з цього питання між позивачем та пенсійним органом не виник. У зв'язку з цим, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У спірному випадку відповідач 2 належними та допустимими доказами не довів правомірності прийнятого рішення щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обгрунтованими.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Під час розгляду цієї справи суд надав оцінку тим підставам, які, на думку відповідача 2, перешкоджали призначенню позивачу пенсії за віком відповідно до ст 26 Закону № 1058-IV.
Разом з тим, у зв'язку із скасуванням оскаржуваного рішення, процедура розгляду питання про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до ст 26 Закону № 1058-IV вважається незакінченою і пенсійний орган, реалізуючи свої законні повноваження щодо призначення пенсії, повинен повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, оскільки саме Пенсійний фонд України є тим органом до компетенції якого віднесена функція щодо обрахунку страхового стажу, обчислення розміру пенсії, та вирішення питання щодо наявності права у особи на пенсію. Суд вказує, що пенсійним органом не надано оцінку наявності у позивача права на пенсію із урахуванням спірного періоду роботи у сукупності із іншими критеріями, які дають право на пенсію державного службовця та її розмір.
Тому, суд не може підмінити цей державний орган та прийняти замість такого суб'єкта владних повноважень рішення, або ж надати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, віднесених до компетенції такого органу, адже такі дії виходять за межі визначених для суду повноважень законодавцем.
З огляду на викладене, належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 05.07.2023 №232730005263, зобов'язання зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 12.10.1987 по 10.01.1993, зазначений у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 19.07.1978, та повторно розглянути заяву позивача від 28.06.2023 про призначення пенсії.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.Є. Маринчак
М.І. Кобаль