Справа № 620/8316/23 Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Л.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
12 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Оксененка О.М., Шведа Е.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код РНОКПП: НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Чернігівській області, Прилуцький район, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок: UA248999980313161230000025379, ККДБ: 50070000, код ЄДРПОУ: 37972475) 28100,00 грн. адміністративно-господарських санкцій та 1348,80 грн. пені.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ФОП ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, сформованого в автоматизованому режимі відносно відповідача, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік - 8 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 одиниця (а.с. 5).
За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 28 100,00 грн. та 1 348, 80 грн. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.
Оскільки добровільно вказані кошти відповідач не сплатив, то позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не виконаний покладений на нього законодавством обов'язок по створенню робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування відповідних органів, які займаються працевлаштуванням осіб з інвалідністю, про створення робочого місця, що позбавило можливості відповідні органи прийняти міри по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у відповідача.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що у нього в липні 2022 року працювало 7 працівників, які були оформлені на неповний робочий день для заміщення штатної посади продавця, а тому у нього був відсутній обов'язок по створенню робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування відповідних органів, які займаються працевлаштуванням осіб з інвалідністю, про створення робочого місця.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17.
За змістом частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані, серед іншого: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (частина третя статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).
Таким чином, виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати осіб з інвалідністю повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.
Згідно копії листа Прилуцької філії Чернігівського обласного центру зайнятості від 30.08.2023 № 15.3/741 протягом 2022 року до Срібнянської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» з відміткою для інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не подавалась (а.с. 37).
Тобто, відповідачем не виконаний покладений на нього законодавством обов'язок по створенню робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування відповідних органів, які займаються працевлаштуванням осіб з інвалідністю, про створення робочого місця, що позбавило можливості відповідні органи прийняти заходи по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у відповідача.
Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі № 805/3032/17-а дійшов висновку, що юридична відповідальність у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, статті 18, частини 2, 3 та 5 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Посилання апелянта на власний розрахунок середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2022 рік, згідно якого кількість становить 7 осіб, а тому відсутні підстави для стягнення суми адміністративно-господарських санкцій, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.
В силу вимог частини тринадцятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Постановою Кабінету міністрів України від 16.02.2011 №121 затверджено Положення про централізований банк даних з проблем інвалідності, яке визначає, зокрема, порядок створення, функціонування та ведення централізованого банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) як автоматизованої системи для визначення потреб осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, реабілітаційними послугами, санаторно-курортним лікуванням тощо.
Пунктом 2 вказаного Положення визначені основні завдання банку даних серед яких є: виконання роботодавцями нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також нарахування сум адміністративно-господарських санкцій та пені, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням роботодавцями такого нормативу за попередній рік; ведення обліку надходжень сум адміністративно-господарських санкцій та пені, а також заборгованості роботодавців з їх сплати.
З аналізу викладених норм слідує, що розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій формується в автоматизованому режимі та є належним доказом, який встановлює суму санкцій, яка підлягає сплаті у зв'язку з невиконанням роботодавцями нормативу робочих місць за попередній рік.
Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті відповідача 17.04.2023, про що свідчить копія відповідної квитанції (а.с. 6).
Крім того, колегія суддів зазначає, що за нормами Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю визначається в залежності від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а тому відсутні правові підстави вважати, що у відповідача в липні 2022 року працювало 7 працівників, які були оформлені на неповний робочий день для заміщення штатної посади продавця.
Частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
За встановленими обставинами, сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 28 100, 00 грн.
Відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
У зв'язку з не сплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій, позивачем нарахована пеня у розмірі 1 348, 80 грн.
Таким чином, з урахуванням того, що відповідачем не було вжито усіх необхідних дій для працевлаштування у 2022 році визначеної нормативом кількості осіб з інвалідністю, не надано до центру зайнятості інформації про попит на робочі місця, на які можливе працевлаштування інвалідів (звітність форми №3-ПН), та зважаючи, що сума заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій у розмірі 28 100, 00 грн. та пені у розмірі 1 348, 80 грн. відповідачем не сплачена, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Оксененко О.М.
Швед Е.Ю.