Справа № 320/36718/23 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.
11 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо невключення до стажу роботи позивача на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, роботи на посаді старшого слідчого прокуратури (6 місяців 11 днів), роботи на посаді помічника прокурора (1 рік 8 місяців 8 днів), періоду проходження строкової військової служби (2 роки 16 днів), половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (1 рік 11 місяців) та стажу роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право бути обраним на посаду народного судді (1 рік 2 місяці 29 днів);
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до стажу роботи позивача, як судді у відставці, роботи на посаді старшого слідчого прокуратури (6 місяців 11 днів), роботи на посаді помічника прокурора (1 рік 8 місяців 8 днів), періоду проходження строкової військової служби (2 роки 16 днів), половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (1 рік 11 місяців) та стажу роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право бути обраним на посаду народного судді (1 рік 2 місяці 29 днів).
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві провести позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з моменту його призначення, виходячи із розрахунку 84 (вісімдесят чотири) відсотка суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та проводити у такому розмірі відповідні нарахування і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням фактично виплачених сум на момент ухвалення рішення по суті спору).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Станом на 11 червня 2024 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22 січня 1993 року обраний народним суддею Ленінського районного народного суду міста Полтави. Постановою Верховної Ради України від 04 березня 1998 року № 161/98-ВР обраний на посаду судді Полтавського обласного суду безстроково. Указом Президента України від 31 липня 2009 року № 586/2009 переведений на посаду судді апеляційного суду міста Києва. Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведений на посаду судді Київського апеляційного суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 372/0/15-23 від 18 квітня 2023 року позивача звільнено з посади судді Київського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку та на підставі наказу голови суду відраховано зі штату суду з 19 квітня 2023 року.
Згідно наведеного у рішенні Вищої ради правосуддя розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, загальний стаж, який дає право на відставку (станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя відповідного рішення - 18 квітня 2023 року) становить 37 років 8 місяців, з яких: 30 років 2 місяці 26 днів - робота на посаді судді; 6 місяців 11 днів - робота на посаді старшого слідчого прокуратури; 1 рік 8 місяців 8 днів - робота на посаді помічника прокурора; 2 роки 16 днів - період проходження строкової військової служби; 1 рік 11 місяців - половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі; 1 рік 2 місяці 29 днів - стаж роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право бути обраним на посаду народного судді.
Відповідачем призначене позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 70 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. При цьому, до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, пенсійним органом зараховано період роботи на посаді судді - 30 років 1 місяць 14 днів.
Проте, відповідачем не було зараховано до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання інші періоди, які підлягають зарахуванню, а саме: робота на посаді старшого слідчого прокуратури (6 місяців 11 днів), робота на посаді помічника прокурора (1 рік 8 місяців 8 днів), період проходження строкової військової служби (2 роки 16 днів), половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (1 рік 11 місяців) та стаж роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право бути обраним на посаду народного судді (1 рік 2 місяці 29 днів).
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п. 14 ч. 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.
Згідно з ч.ч. 2-3 статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання.
При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 5 статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно абз. 4 пункту 34 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
За правилами частини 1 статті 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI (далі - Закон України № 2453-VI) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Згідно із вимогами статті 135 Закону України № 2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції. Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Водночас, відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI, в редакції чинній до 28 березня 2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом України № 2453-VI, зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-XIІ "Про статус суддів", (далі - Закон України № 2862-ХІІ)
Відповідно до ч. 1 статті 43 Закону України № 2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом 2 ч. 4 цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітраж і в України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах. Київському і Севастопольському міських судах. Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражі в у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до роз'яснення поняття "прокурор", яке міститься в статті 56 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, під поняттям "прокурор" у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 461, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 501, частині п'ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2021 року по справі № 369/2234/17 вказав, що оскільки за змістом статті 43 Закону № 2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді, крім роботи на посадах суддів судів України, зараховується час роботи саме на посадах прокурорів і слідчих. Роз'яснення поняття "прокурор" міститься у статті 56 Закону №789-ХІІ, що стосується поняття "слідчий", то його необхідно трактувати за аналогією, та застосовувати положення статті 43 Закону № 2862-ХІІ в цій частині, коли йдеться про вирішення питання про можливість зарахування періоду роботи в прокуратурі до стажу, який дає право на відставку судді.
Також, на час набрання чинності Законом України № 245З-VI (30 липня 2010 року) діяла постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
Згідно з п. 3-1 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Крім того, відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів", до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Відповідно до ч. 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У постановах від 19 червня 2018 року у справі № 243/4458/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 521/2593/17, від 05 грудня 2019 року у справі № 592/2737/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 592/5433/17, від 24 березня 2020 року у справі № 559/512/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 426/12415/16-а, від 19 серпня 2021 року у справі № 369/2234/17 обставини яких є подібними, Верховний Суд дійшов висновку, що невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та роботи на посаді слідчого та прокурора, і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно даних трудової книжки, до дня обрання на посаду народного судді, у період із 01 серпня 1989 року до 04 липня 1990 року позивач працював стажистом народного судді Київського районного суду міста Полтави, з 05 липня 1990 року до 31 жовтня 1990 року - стажистом помічника прокурора Ленінського району міста Полтави, з 01 листопада 1990 року до 09 липня 1992 року - помічником прокурора Ленінського району міста Полтави, з 10 липня 1992 року до 21 січня 1993 року - старшим слідчим прокуратури міста Полтави.
Також із військового квитка та трудової книжки вбачається, що у період з 24 квітня 1982 року до 10 травня 1984 року позивач проходив строкову військову службу.
Крім того, трудовою книжкою та дипломом підтверджено, що з 1 вересня 1985 року до 30 червня 1989 року позивач навчався у Харківському юридичному інституті за денною формою.
На підставі вищевикладеного, позивач має право на зарахування до загального стажу роботи, який дає право на відставку, роботи на посаді старшого слідчого прокуратури (6 місяців 11 днів), роботи на посаді помічника прокурора (1 рік 8 місяців 8 днів), періоду проходження строкової військової служби (2 роки 16 днів) та половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (1 рік 11 місяців).
Також, Законом України від 12.07.2018 № 2509-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" статтю 137 Закону № 1402-VIII доповнено частиною другою такого змісту: "До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді".
Передбачені ч. 2 статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" положення щодо зарахування (перерахунку) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді застосовуються з дати набрання чинності Законом № 2509-VIII, тобто з 05 серпня 2018 року.
На момент призначення позивача на посаду судді діяв Закон СРСР від 04 серпня 1989 року № 328-1 "Про статус суддів в СРСР" (далі - Закон № 328-1).
Положеннями ч.ч. 1, 2 статті 8 Закону № 328-1 встановлювалось, що народним суддею міг бути обраний громадянин СРСР, який досяг на день виборів 25 років, мав вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років і склав кваліфікаційний екзамен.
За таких обставин, позивач має право на зарахування до стажу роботи на посаді судді роботи у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття права для призначення на посаду судці вперше.
Вказаний висновок викладено також Верховним Судом у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 560/499/19.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що стаж роботи на посаді судді, до якого зараховується зазначений вище стаж, складає загалом більше 37 років, що дає позивачу право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 84% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді.
Згідно вищевказаного рішення Вищої ради правосуддя розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, загальний стаж, який дає право на відставку (станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя відповідного рішення - 18 квітня 2023 року) становить 37 років 8 місяців, з яких: 30 років 2 місяці 26 днів - робота на посаді судді; 6 місяців 11 днів - робота на посаді старшого слідчого прокуратури; 1 рік 8 місяців 8 днів - робота на посаді помічника прокурора; 2 роки 16 днів - період проходження строкової військової служби; 1 рік 11 місяців - половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі; 1 рік 2 місяці 29 днів - стаж роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право бути обраним на посаду народного судді.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо невключення до стажу роботи позивача на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, роботи на посаді старшого слідчого прокуратури (6 місяців 11 днів), роботи на посаді помічника прокурора (1 рік 8 місяців 8 днів), періоду проходження строкової військової служби (2 роки 16 днів), половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (1 рік 11 місяців) та стажу роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право бути обраним на посаду народного судді (1 рік 2 місяці 29 днів) є протиправними, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.