Постанова
Іменем України
13 червня 2024 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/11118/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 ,
на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва
від 15 квітня 2024 року про повернення позовної заяви
у складі судді Гаврилової О. В.
у цивільній справі №755/3929/24 Дніпровського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_3
про розірвання шлюбу
В березні 2024 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , звернулася до суду через систему "Електронний суд" з позовною заявою про розірвання шлюбу до ОСОБА_3 .
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу, у зв'язку з не усуненням недоліків позовної заяви.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивачка, діючи через свого представника ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Як на підставу скасування ухвали суду посилалася на те, що повернення позовної заяви з підстав, зазначених в оскаржуваній ухвалі не передбачені законодавством, оскільки у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи, то суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.
Також, як на підставу скасування ухвали суду посилалася на те, що на неї не повинні бути покладені негативні наслідки, пов'язані з неможливістю реалізувати своє право на розірвання шлюбу, у зв'язку з тим, що відповідач, як іноземець покинув територію України та на даний час не повідомив їй своє фактичне місце перебування.
Позивачка належним чином повідомлена про розгляд її апеляційної скарги на ухвалу суду від 15.04.2024 в порядку письмового провадження без виклику сторін (а. с. 46, 48).
За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду та дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 01 березня 2024 року адвокат ОСОБА_1. - ОСОБА_2 в системі "Електронний суд" сформував позовну заяву у даній справі.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали. Згідно ухвали суду, позивачу необхідно було надати оригінал платіжного доручення про сплату судового збору в сумі 1 211,20 грн, а також надати суду в письмовому вигляді позовну заяву в новій редакції із зазначенням адреси фактичного проживання відповідача за межами України та надати докази направлення за адресою проживання відповідача за межами України копії позовної заяви з додатками в перекладі на мову, яку він розуміє.
08 квітня 2024 року ОСОБА_1 отримала ухвалу без руху, а 12 квітня 2024 року через систему "Електронний суд" подала до Дніпровського районного суду м. Києва заяву про усунення недоліків, в якій зазначила, що після реєстрації шлюбу з відповідачем вони разом прожили всього 13 днів, після чого останній покинув територію України і їй невідомо будь-яке його місце проживання чи перебування за межами України. Останнє його відоме місце фактичного проживання в Україні зазначено в позовній заяві.
Також до заяви про усунення недоліків позивачка долучила документ про сплату судового збору в сумі 1 211,20 грн і зазначила, що надає такий документ повторно, оскільки судовий збір вона сплатила і разом з позовною заявою надала квитанцію.
15 квітня 2024 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачу.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не усунула недоліки позовної заяви в повному обсязі, оскільки в заяві про усунення недоліків зазначила, що остання відома їй адреса місця проживання відповідача вказана в позовній заяві і до заяви долучила квитанцію про сплату судового збору в сумі 1 211,20 грн, але проігнорувала вимоги суду щодо подання позовної заяви в новій редакції із зазначенням адреси фактичного проживання відповідача за межами України та надання доказів направлення за адресою проживання відповідача за межами України копії позовної заяви з додатками в перекладі на мову, яку він розуміє.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що предметом заявленого позивачкою позову є розірвання шлюбу між громадянкою України ОСОБА_1 та громадянином Йорданського Хашимітського Королівства - ОСОБА_3 .
Отже, даний спір виник за участі з іноземним елементом.
В пункті 2 частини 3 статті 175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб).
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
За змістом ч. 10 ст. 28 цього Кодексу, позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
Відповідно до частини першої, шостої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
В статті 3 Закону України "Про пересування та вільний вибір місця проживання" визначено, що:
місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Водночас, ураховуючи, що позов пред'явлено до фізичної особи - іноземного елемента, необхідно врахувати вимоги закону, яким визначено правові підстави проживання (перебування) іноземця на території України.
Правові підстави перебування іноземця на території України регламентовано Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Так, в пунктах 7-10, 17-18 частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено наступне:
іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;
іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;
іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку;
іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом;
посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні;
посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Сукупний аналіз наведених положень закону вказує на те, що доказом законного місця проживання або перебування іноземця на території України є посвідка на тимчасове або постійне місце проживання чи перебування на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України.
Отже, позивач при зверненні до суду з позовом до іноземця повинен зазначити його зареєстроване місце проживання або перебування на території України, яке визначено у документах, перелік яких міститься в Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Проте, звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 не зазначила останнє відоме зареєстроване місце проживання чи перебування відповідача у відповідності до вимог Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а лише вказала, що відповідач в Україні не проживає, а останнє відоме місце його фактичного проживання за її ж адресою у АДРЕСА_1 .
При цьому, позовна заява не містить посилання на те, що за адресою: АДРЕСА_1 відповідач був зареєстрований у встановленому законом порядку.
Згідно інформації Реєстру територіальної громади м. Києва станом на 11.03.2024 №108764587, за запитом не знайдено такої людини - ОСОБА_3 (а. с. 26). Тобто судом встановлено, що адреса відповідача, зазначена позивачем в позовній заяві, не є останнім зареєстрованим місцем проживання чи перебування в Україні відповідача.
Крім того, за змістом п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
Отже, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до іноземного елемента не виконала вимог, зазначених в п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України та не зазначила в позовній заяві останнього відомого зареєстрованого місця проживання або перебування в Україні відповідача чи місцезнаходження його майна в Україні.
В заяві про усунення недоліків таких відомостей позивачка також не зазначила, як і не зазначила відомостей про фактичне місце проживання відповідача за межами України, а лише посилалася на те, що такі обставини їй невідомі.
З наведеного слідує, що позивачка не в повному обсязі усунула недоліки, вказані в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 05.04.2024 про залишення позовної заяви без руху.
Позивачка помилково ототожнює поняття "останнє відоме зареєстроване" та "фактичне місце проживання". Зазначення в позовній заяві останнього відомого фактичного місця проживання виключає право суду вирішувати питання про відкриття провадження, відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України.
За наведених обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , у зв'язку з не усуненням недоліків.
До того ж, суд першої інстанції, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 обґрунтовано вказав на те, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. А відтак доводи апеляційної скарги про те, що на позивачку покладено негативні наслідки, пов'язані з неможливістю реалізувати своє право на розірвання шлюбу, через відсутність у неї відомостей про фактичне місце проживання відповідача, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Доводи апеляційної скарги, що після отримання інформації, яка не дає можливості встановити зареєстроване місце проживання відповідача, суд повинен вирішити питання про відкриття провадження на підставі ч. 9 ст. 187 ЦПК України не спростовують висновку суду про наявність правових підстав для повернення позовної заяви через не усунення недоліків, адже не свідчать про виконання позивачкою вимог закону щодо зазначення в позовній заяві останнього зареєстрованого місця проживання відповідача в Україні або місцезнаходження його майна в Україні.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що ухвалу про повернення позовної заяви судом першої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 369, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська