Справа № 759/2706/24 Головуючий у суді І інстанції Петренко Н.О.
Провадження № 22-ц/824/9913/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
12 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Київпастранс» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КП «Київпастранс» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто з підстав не усунення позивачкою недоліків цієї заяви, визначених в ухвалі від 12 лютого 2024 року.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка через представника - адвоката Паська С.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що районний суд дійшов безпідставного висновку, що дія пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення від сплати судового збору за позовами про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі не поширюється на пред'явленні позовні вимоги у даній справі, оскільки вона не зверталася до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а просила поновити її на роботі і стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, що входить до структури заробітної плати.
Отже, наведена судом першої інстанції мотивація ухвали про залишення позовної заяви без руху не відповідає вимогам закону, а також не вказано точну суму судового збору, яку необхідно сплатити.
При цьому засобами поштового зв'язку нею не отримувалося жодного процесуального документа у справі, а будь-які телефонні чи електронні повідомлення не передбачені вимогами ЦПК України, що узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 752/24301/19.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка у встановлений судом строк не усунула визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки, а саме не сплатила судовий збір в частині пред'явлених позовних вимог про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на ці вимоги позивачки.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальні вимоги до змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України. Відповідно до частини першої вказаної статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно із частиною четвертою статті 175 ЦПК України якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Згідно із положеннями частини першої - третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що 06 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до КП «Київпастранс» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому зазначила, що звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Суд першої інстанції ухвалою від 12 лютого 2024 року залишив позовну заяву без руху, вважаючи, що позивачка не звільняється від сплати судового збору в частині позовних вимог про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ці вимоги не стосуються поновлення на роботі тастягнення заробітної плати.
14 березня 2024 рокурайонний суд постановив ухвалу, якою позовну заяву визнав неподаною і повернув позивачці, оскільки вона не виконала у встановлений строк вимоги вищевказаної ухвали, недоліки позовної заяви не усунула.
За приписами частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).
Розміри ставок судового збору регламентовано статтею 4 Закону України «Про судовий збір».
Статтею 5 вказаного Закону визначено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону).
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зроблено правовий висновок про те, що правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Велика Палата Верховного Суду у цій постанові вказала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Разом з тим, суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», у зв'язку із чим пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 209/2226/22 (провадження № 61-14575св23) та від 13 березня 2024 року у справі № 127/15018/23 (провадження № 61-13541св23).
Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що позивачка повинна сплачувати судовий збір за вимогу немайнового характеру про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення є також неправильним.
Позивачка звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із незаконним звільненням. При розгляді позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Київпастранс» про поновлення на роботі суду необхідно надати оцінку законності підстав і порядку звільнення позивачки, тобто встановити законність наказу про звільнення. Тобто, встановлення відповідності наказу про звільнення вимогам чинного законодавства є предметом доказування і оцінки у спорі про поновлення працівника на роботі.
За таких обставин, вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення є взаємопов'язаними з вимогами про поновлення на роботі.
Таким чином, позивачка за пред'явленою вимогою про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, заявленою в такій категорії спорів, як поновлення на роботі звільненого працівника, звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Такий висновок Верховний Суд висловив у постанові від 25 січня 2018 року у справі № 760/11864/15-ц (провадження № 61-1316св17).
Вирішуючи питання про залишення позовної заяви без руху, що в подальшому призвело до визнання неподаною та повернення позовної заяви позивачці, суд першої інстанції наведеного вище не врахував та безпідставно запропонував ОСОБА_1 , яка звернулась з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою, сплатити судовий збір за подання позовної заяви.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що повернення позовної заяви з підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивачки на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При поверненні позовної заяви суд першої інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами (повернення позовної заяви) та поставленою метою (реалізацією особою права на судовий захист).
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
Отже, в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав повертати позовну заяву ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КП «Київпастранс» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивачці належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення позовної заяви є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Київпастранс» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 червня 2024 року.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній