№ справи: 761/12769/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9934/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Романишена І.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
11 червня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
секретар - Черняк Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни, заінтересована особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08 березня 2024 року,
встановив:
у жовтні 2023 року скаржник звернулася до суду зі скаргою, у якій просила визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця щодо прийняття виконавчого листа до виконання, скасувати прийняті приватним виконавцем постанови та зобов'язати його усунути допущені порушення. В обґрунтування скарги вказувала, що у виконавчому листі, який було пред'явлено до виконання стягувачем, було невірно зазначено адресу боржника, зокрема номер квартири, що є підставою для повернення виконавчого листа та роз'яснення стягувачеві його права на звернення до суду із заявою про виправлення помилки у виконавчому листі. Враховуючи те, що на думку скаржника відкриття виконавчого провадження відбулось із порушенням норм чинного законодавства, скасуванню підлягають всі постанови, прийняті у виконавчому провадженні.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року скаргу було повернуто скаржнику.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, ухвалу Шевченківського районного суду від 02 листопада 2023 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08 березня 2024 року скаргу було залишено без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нове судове рішення, яким направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
11 червня 2024 року від представника приватного виконавця Лановенко Л.О. - ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який було подано шляхом направлення на електронну пошту суду.
Відповідно до частин п'ятої-дев'ятої статті 43 ЦПК України документи (зокрема процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до ч. 4 ст. 360 ЦПК України до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Представником приватного виконавця Лановенко Л.О. - ОСОБА_3 в якості доказу на підтвердження направлення відзиву скаржнику та стягувачу було надано роздруківку з електронної скриньки АО «Альма Теміс» щодо направлення відзиву на електронні адреси учасників справи, які не є офіційними. Крім того, направлення відзиву у спосіб, відмінний від надіслання до електронного кабінету або у паперовій формі листом з описом вкладення, чинним процесуальним законодавством не передбачено.
Також суд звертає увагу, що відзив було надіслано напередодні призначеного судового засідання - 10 червня 2024 року о 23 год. 20 хв.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було відкрито ухвалою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року. Вказаною ухвалою було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу тривалістю п'ять днів з моменту отримання копії ухвали. Апеляційна скарга до електронного кабінету приватного виконавця Лановенко Л.О. була доставлена 25 березня 2024 року (а.с. 188, том 2).
Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження була вручена приватному виконавцю Лановенко Л.О. шляхом доставки до електронного кабінету 25 квітня 2024 року (а.с.209, том 2).
Питання про поновлення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу представник приватного виконавця Лановенко Л.О. - ОСОБА_3 не порушував.
Положеннями ст. 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин відзив підлягає залишенню без розгляду та не береться до уваги апеляційним судом.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
11 червня 2024 року на електронну пошту апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від ОСОБА_1 , яке не скріплене підписом.
Про розгляд справи скаржник ОСОБА_1 була належним чином повідомлена шляхом направлення судової повістки - повідомлення до електронного кабінету (а.с.214, том 2). Представники скаржника, повноваження яких на представництво інтересів ОСОБА_1 були б підтверджені належними доказами, до суду не з'явились.
За таких обставин та керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи та їхніх представників.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи в судовому засіданні, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даною скаргою 30 жовтня 2023 року, скаржник посилалася на те, що 19 жовтня 2023 року з отриманої боржником засобами поштового зв'язку постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 17 жовтня 2023 року вона дізналась про те, що Шевченківським районним судом м. Києва ухвалено рішення від 06 березня 2023 року у справі №761/12769/21, яким було задоволено позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Скаржник зазначала, що у виконавчому листі №761/12769/21 на звороті було помилково зазначено адресу боржника: « АДРЕСА_1 » замість вірної адреси, яка вказана у рішенні суду від 06 березня 2023 року: « АДРЕСА_2 ». 16 жовтня 2023 року приватним виконавцем зареєстровано пред'явлену стягувачем заяву від 05 вересня 2023 року із вказаним виконавчим листом, у якій зазначено було вірно поштову адресу боржника в частині номеру квартири «116».
На думку скаржника, при наявності суперечки між даними виконавчого листа і даними у заяві стягувача в частині щодо зазначення адреси боржника (номеру квартири) приватний виконавець на порушення приписів, передбачених у ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» допустила бездіяльність, внаслідок якої відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.
Крім того, на переконання скаржника, постанова приватного виконавця від 17 жовтня 2023 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою, після отримання інформації з Реєстру територіальної громади м. Києва, приватним виконавцем внесено зміни та зазначено вірну адресу ОСОБА_1 в частині номеру квартири, не виправляє описки (помилки) у виконавчому листі суду та не перетворює виконавчий лист, виданий судом з помилкою, на досконалий. Відтак, у приватного виконавця не було станом на 17 жовтня 2023 року правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, а її бездіяльність, що оскаржується у сукупності із діями, які полягають у направленні запиту і отриманні за плату відповіді з послідуючим внесенням змін в АСВП із прийняттям послідуючих після відкриття виконавчого провадження свідчать про те, що виконавець діяла неправомірно.
З огляду на викладене, скаржник зазначала, що приватний виконавець повинна була повернути стягувачу вказаний виконавчий документ без прийняття до виконання, та роз'яснити право стягувача на звернення до суду, який видав виконавчий лист, щодо приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року скаргу було повернуто скаржнику.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, ухвалу Шевченківського районного суду від 02 листопада 2023 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, після повернення скарги ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року, одночасно із поданням апеляційної скарги на ухвалу суду, скаржником також було подано ще одну аналогічну скаргу на дії приватного виконавця Лановенко Л.О. (провадження№4-с/761/50/2024).
Після скасування Київським апеляційним судом ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року про повернення скарги скаржникові та постановлення 22 лютого 2024 року Шевченківським районним судом міста Києва ухвали про прийняття до розгляду скарги ОСОБА_1 від 30 жовтня 2023 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернулась до суду з клопотанням про об'єднання в одне провадження скарги від 30 жовтня 2023 року та скарги від 06 листопада 2023 року. У поданому клопотанні представник скаржника вказувала, що вказані скарги є аналогічними.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08 березня 2024 року у задоволенні клопотання про об'єднання в одне провадження скарг було відмовлено, а скаргу, подану представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 30 жовтня 2023 року, залишено без розгляду.
Вирішуючи питання про залишення без розгляду скарги, суд першої інстанції виходив з того, що на розгляді в Шевченківському районному суді міста Києва перебуває аналогічна скарга ОСОБА_1 з вимогами про визнання неправомірними дій та бездіяльності приватного виконавця Лановенко Л.О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з тих самих підстав. Суд дійшов висновку, що скаржник на власний розсуд розпорядилась своїми процесуальними правами і повторно звернулась до суду зі скаргою, порушивши при цьому перед судом питання про поновлення строку для такого звернення, а тому підстави для одночасного розгляду в двох різних провадження аналогічних за змістом та вимогами скарг чинним процесуальним законодавством не передбачено.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Подання до суду скарги на дії чи бездіяльність виконавця є формою звернення за судовим захистом на стадії виконання судового рішення, тому до скарги, яка подається відповідно до статті 447 ЦПК України, застосовуються загальні вимоги (правила) щодо форми та змісту позовної заяви, а не правила, які процесуальний закон визначив для заяв з процесуальних питань (стаття 182 ЦПК України). Це пояснюється тим, що Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» - це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ, а тому, до скарг, якими ініціюється початок провадження у справі на дії виконавця, застосовуються загальні положення позовного провадження.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20, провадження № 61-15520св20; від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20, провадження № 61-15478св20, від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не було застосовано аналогію закону та не об'єднано в одне провадження скарги на дії приватного виконавця, подані нею 30 жовтня 2023 року та 06 листопада 2023 року. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Частиною 9 ст. 10 ЦПК України, на яку посилається скаржник у своїй апеляційній скарзі, визначено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Підстави і порядок об'єднання справ в одне провадження визначені в ст. 188 ЦПК України.
В одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (ч. 1 ст. 188 ЦПК України).
Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70).
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Підстави для залишення позову без розгляду законодавцем визначено у статті 257 ЦПК України.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення по суті спору у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Приписи пунктів 4, 11 частини першої статті 257 ЦПК України направлені на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.
В даному випадку суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для об'єднання в одне провадження двох аналогічних скарг з тими самими вимогами та з урахуванням того, що скарга, подана ОСОБА_1 06 листопада 2023 року, перебуває на розгляді з моменту її подання і судом та учасниками справи в ній вчинялись процесуальні дії, доцільним є залишення скарги, поданої 30 жовтня 2023 року, без розгляду.
У справі «Дія 97» проти України» (заява № 19164/04, рішення від 21 жовтня 2010 року) ЄСПЛ зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначив, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Скаржник вказувала, що в період апеляційного перегляду ухвали Шевченківського районного суду м.Києва про повернення скарги, поданої 30 жовтня 2023 року, судом першої інстанції вже здійснювався розгляд скарги, поданої 06 листопада 2023 року, учасниками справи вчинялись процесуальні дії. За таких обставин вона не вважала за доцільне просити про залишення повторно поданої скарги без розгляду, оскільки такі дії могли призвести до стягнення з неї судових витрат. При цьому ОСОБА_1 не вказувала про те, яким чином залишення без розгляду скарги призводить до порушення її прав, адже аналогічна скарга перебувала на розгляді в суді.
За таких обставин підстави вважати, що оскаржуваною ухвалою про залишення без розгляду скарги було порушено право скаржника на доступ до правосуддя, відсутні.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року було скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року, на виконання якого було видано виконавчий лист і відкрито виконавче провадження, в межах якого подано скаргу. Постановою суду було відмовлено в задоволенні позовних вимог КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та допущено поворот виконання рішення.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому ухвалу суду слід залишити без змін.
Не підлягають задоволенню і заявлені представником приватного виконавця Лановенко Л.О. - ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу вимоги про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, оскільки такі вимоги заявлені із порушенням вимоги щодо строку та порядку подання.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08 березня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді