Головуючий у суді першої інстанції: Саадулаєв А.І.
Єдиний унікальний номер справи № 761/23237/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2419/2024
10 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Нежури В.А., Соколової В.В.,
секретар - Кролівець О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем та за безстроковим трудовим договором обіймав посаду провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків.
27 травня 2020 року відповідач видав наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 28 травня 2020 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
При його звільненні з займаної посади відповідач порушив частину третю статті 40 КЗпП України, оскільки його звільнено під час тимчасової непрацездатності, що підтверджується документом лікувального закладу.
Відповідач не враховував наявність у позивача, який має статус учасника ліквідації аварії на Чорнобильській AEC II категорії, переважного права на залишення на роботі, яке гарантоване пунктом 7 статті 20, пунктом 1 статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідач не дотримав прав та гарантій позивача, як працівника, передбачених частиною другою статті 40 та статтею 49-2 КЗпП України, а саме відсутність відмови позивача від запропонованих йому вакансій.
Просив суд:
визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 №279-к від 27 травня 2020 року;
поновити його на посаді провідного професіонала з питань ліквідації банків департаменту ліквідації банків ФГВФО з 28 травня 2020 року;
стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 100 000,00 грн на відшкодування спричиненої моральної шкоди у зв'язку з незаконним звільненням.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з 28 травня 2020 року на 06 червня 2020 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у випадку з посадою провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків, яку займав позивач, відбулося саме скорочення штату працівників. Позивачу були запропоновані всі вакантні посади, які були вільні у ФГВФО. Позивач не повідомив відповідача, як роботодавця, про його перебування на стаціонарному лікуванні з 28 травня 2020 року по 05 червня 2020 року, ФГВФО дізнався про вказане лише при ознайомленні з матеріалами справи, що унеможливило дотримання відповідачем вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.
Положеннями частини першої статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. На виконання частини першої статті 42 КЗпП України, пункту 7 статті 20, пункту 1 статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивача ознайомлено з вакантними посадами у ФГВФО, про що свідчить його підпис на додатку до попередження про звільнення, однак він відмовився від надання письмової згоди або відмови від запропонованих вакантних посад, що підтверджується відповідним актом про відмову від підпису.
А тому звільнення позивача з займаної посади за пунктом 1 частині першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.
Правові підстави для задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного професіонала з питань ліквідації банків департаменту ліквідації банків ФГВФО з 28 травня 2020 року, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи наявні у справі докази, відсутні. Оскільки позовна вимога по відшкодування моральної шкоди є похідною від інших вимог, вона також не підлягає задоволенню.
Проте, суд вважав за необхідне зазначити, що з урахуванням гарантії щодо заборони звільнення під час лікарняного, необхідно усунути негативні наслідки шляхом зміни дати звільнення позивача.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2001 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що у відділі скорочувалося дев'ять штатних одиниць з двадцяти двох, аналогічних посаді позивача. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що відповідачем проводилася будь-яка робота із визначення продуктивності праці і кваліфікації працівників, що підлягали вивільненню, вживалися певні заходи для перевірки продуктивності та кваліфікації працівників, а також наявності в останніх працівників переважного права на залишення на роботі. Позивач не брав участі у проходженні процедури переважного права на залишення на роботі. Відповідач не дотримався вимог трудового законодавства щодо процедури звільнення. Тягар доказування наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві. Позивач неодноразово звертав увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутній лист-згода профспілкового комітету від 30 квітня 2020 року, на який посилається відповідач в наказі про звільнення від 27 травня 2020 року. Попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації або його керівником, з боку профспілкової організації, є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено. Відповідачем не доведено належними доказами, що при звільненні позивача була дотримана процедура переважного права на залишення на роботі.
У відзиві на апеляційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що представником позивача в апеляційній скарзі зазначено доводи та підстави, які не розглядалися в суді першої інстанції. Звільнення позивача з займаної посади за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано незаконним та скасовано наказ ФГВФО № 279-к від 27 травня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного професіонала з питань ліквідації банків департаменту ліквідації банків ФГВФО з 28 травня 2020 року.
Стягнуто з ФГВФО на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 458 181,47 грн без врахування податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ФГВФО у дохід держави судовий збір у розмірі 30 478,60 грн.
Постановою Верховного Суду від 14 червня 2023 року постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ФГВО про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд, не дослідивши та не надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зробив передчасний висновок, що ОСОБА_1 мав переважне право залишення на роботі, а відповідач при його звільненні порушив частину першу статті 42 КЗпП України.
Ухвалою Київського апеляційного суду 11 липня 2023 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Представники сторін брали участь у судових засіданнях по справі.
Під час повторного апеляційного перегляду справи представник позивача адвокат Кононенко О.І. подав до суду клопотання про призначення судової експертизи, які було відхилено протокольною ухвалою суду від 10 червня 2024 року.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено, що ОСОБА_1 працював у ФГВФО на посаді провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків.
24 лютого 2020 року прийнято наказ ФГВФО № 76 «Про запровадження змін в організації виробництва та праці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким було скорочено ряд посад, у тому числі, посаду на якій працював ОСОБА_1 .
Згідно зі штатним розкладом, у відділі організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків скорочувалося 9 штатних одиниць провідного професіонала з питань ліквідації банків з 22 посад, аналогічних посаді позивача.
Відповідно до листа-ознайомлення з наказом ФГВФО № 76 «Про запровадження змін в організації виробництва та праці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» ОСОБА_1 був ознайомлений з вказаним наказом.
Відповідно до попередження від 02 березня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлений з подальшим скороченням його посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, де проставив підпис та дату ознайомлення.
Згідно з додатком до попередження станом на 02 березня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлений з переліком вакантних посад 12 березня 2020 року.
Згідно з наказом № 123 від 24 березня 2020 року з 24 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року ОСОБА_1 оголошено простій.
ОСОБА_1 був ознайомлений з переліком вакантних посад 26 травня 2020 року.
Згідно з наказом № 134 від 03 квітня 2020 року з 04 квітня 2020 року по 24 квітня 2020 року ОСОБА_1 оголошено простій.
Згідно з наказом № 147 від 24 квітня 2020 року з 25 квітня 2020 року по 11 травня 2020 року ОСОБА_1 оголошено простій.
Згідно з наказом № 159 від 08 травня 2020 року з 12 травня 2020 року по 22 травня 2020 року ОСОБА_1 оголошено простій.
Згідно з наказом № 174 від 22 травня 2020 року внесено зміни до п. 1 наказу ФГВФО від 08 травня 2020 року № 159 «Про оголошення простою деяким працівникам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб», замінивши цифри і слово «22 травня», цифрами і словом «27 травня».
Згідно з актом від 26 травня 2020 року, складеного та підписаного ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на пропозицію провідного інспектора відділу управління та розвитку персоналу ОСОБА_3 , щодо надання письмової згоди/відмови від запропонованих вакантних посад в попередженні про скорочення посади від 02 березня 2020 року, з яким ОСОБА_1 був ознайомлений 02 березня 2020 року, останній відмовився. Заява на переведення до відділу управління та розвитку персоналу ОСОБА_1 не надавалася.
У протоколі № 1 засідання постійно діючої комісії для вирішення питання щодо переважного права на залишення на роботі працівників ФГВФО при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва від 27 лютого 2020 року рекомендовано директору-розпоряднику ФГВФО при вивільненні працівників за умови рівної продуктивності праці та кваліфікації врахувати переважне право в залишенні на роботі, зокрема, ОСОБА_1 .
В протоколі зазначено, що ОСОБА_1 була оголошена догана на підставі наказу від 18 лютого 2019 року за неналежне виконання посадових обов'язків. Дисциплінарне стягнення знято з 31 травня 2019 року.
26 травня 2020 року на момент звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з посади до виходу на пенсію йому залишалося менше одного року.
Наказом ФГВФО № 279-к від 27 травня 2020 року звільнено ОСОБА_1 , провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків, 28 травня 2020 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Відповідно до листка непрацездатності серії АДТ № 087832 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 28 травня 2020 року по 05 червня 2020 року.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частини друга, третя статті 40 КЗпП України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).
У частині другій вказаної статті визначений перелік осіб, яким при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі, а в частині третій статті 42 КЗпП України передбачено, що перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Тлумачення статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України, а також якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, на яку є посилання в касаційній скарзі і яку застосував апеляційний суд, вказано, що «визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Судом встановлено, що в ТОВ «Стоматологія» посаду касира-реєстратора займали два працівники: позивачка та ОСОБА_3 . Разом із тим, питання щодо переважного права на залишення на роботі відповідачем взагалі не розглядалося, що є порушенням статті 42 КЗпП України».
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Переглядаючи дану цивільну справу, Верховний Суд звернув увагу, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі; переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці, і лише при відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП, а також якщо це передбачено законодавством України.
Встановлено, що згідно з протоколом № 1 від 27 лютого 2020 року засідання постійно діючої комісії відповідачем вирішувалось питання щодо переважного права на залишення на роботі працівників ФГВФО при скороченні, у тому числі рекомендовано директору-розпоряднику ФГВФО при вивільненні працівників за умови рівної продуктивності праці та кваліфікації врахувати переваги в залишенні на роботі, зокрема, ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що при скороченні посад він мав переважне право залишення на роботі, оскільки має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач стверджував, що підстав для врахування переваги в залишенні на роботі ОСОБА_1 не було, оскільки він не мав переважного права на залишення на роботі за результатами оцінки кваліфікації і продуктивності праці працівників ФГВФО, які займали посади провідного професіонала з питань ліквідації банків, зокрема, що при вивільнені працівників було скорочено посади ліквідаторів, які не мали в своєму розпорядженні жодного банку, мали у роботі зауваження за відсутності заохочень за успіхи у роботі.
На підтвердження здійснення аналізу продуктивності та ефективності праці відповідач надав суду копії подань, підписаних керівником структурного підрозділу ОСОБА_6 та працівником відділу правління та розвитку персоналу ОСОБА_3 , які містять оцінку кваліфікації і продуктивності праці за період з 20 лютого 2019 року по 20 лютого 2020 року щодо працівників ФГВФО, посади яких підлягали скороченню на підставі наказу ФГВФО № 76 «Про запровадження змін в організації виробництва та праці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб».
Копії вказаних документів містяться у матеріалах справи, оригінали було оглянуто судом у судовому засіданні. Підстав сумніватися у достовірності зазначених доказів суд не установив. Тому заперечення апелянта щодо вказаних документів є безпідставними.
Зазначені подання містять інформацію щодо наявності переважного права залишення на роботі, а також щодо кваліфікації і продуктивності праці усіх працівників, чиї посади підлягали скороченню і на підставі цієї інформації відповідач ухвалив рішення про звільнення, зокрема, ОСОБА_1 із займаної посади.
Отже, суд доходить висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням вимог чинного КЗпП України, а тому підстави для його поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відсутні.
За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням передчасності позовних вимог, обґрунтовано відмовлено у їх задоволенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Керуючись ст.ст. 141, 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено 13 червня 2024 року.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: В.А. Нежура
В.В. Соколова