04 червня 2024року місто Київ
Справа № 369/13968/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8209/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Головуючого судді Желепи О. В.
суддів: Мазурик О. Ф., Немировської О. В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапка М. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року (ухвалене у складі судді Фінагеєвої І. О., інформація про дату складання повного судового рішення відсутня)
у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державне підприємство «Київське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки
У жовтні 2021 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області (далі Бучанська РДА) до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державне підприємство «Київське лісове господарство», в якому просив:
- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1768 га, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом визнання недійсним рішення 22 сесії Дмитрівської сільської ради 6 скликання від 18 грудня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 »;
-усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1768 га, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 4121738 від 19 липня 2013 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095;
-усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1768 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської РДА з незаконного володіння ОСОБА_1 ;
-стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прокуратурою встановлено порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні землями лісогосподарського призначення на території Дмитрівської сільської ради.
Прокурор зазначає, що на підставі рішення 22 сесії Дмитрівської сільської ради 6 скликання від 18 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1768 га у власність ОСОБА_1 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 .
Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 30 серпня 2021 року № 10-10-0.331-10059/2-21 земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095 зареєстрована в Державному земельному кадастрі 01 липня 2013 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого ТОВ «Нова земля ХХІ» у 2012 році.
На підставі вказаного рішення та розробленої документації із землеустрою ОСОБА_1 зареєстрував право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095 площею 0,1768 га, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2021 № 264388538.
Прокурор вважає, що передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095 площею 0,1768 га відбулась з порушенням імперативних норм земельного та лісового законодавства, у зв'язку з чим рішення Дмитрівської сільської ради 6 скликання від 18 грудня 2012 року підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави.
Вказував, що спірна земельна ділянка відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується проектами організації та розвитку лісового господарства, таксаційними описами, планами лісонасаджень за 2003 рік та 2014 рік.
Згідно з листом ВО «Укрдержліспроект» від 05 серпня 2021 року №411 земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року розташована в кварталі 59 виділ 14 Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство».
Згідно з листом ДП «Київське лісове господарство» від 13 серпня 2021 року № 02-598 вказана земельна ділянка частково розташована на землях державного лісового фонду Підприємства (Ірпінське лісництво, квартал 59, вид 5 (за матеріалами лісовпорядкування 2014 року)).
Таким чином, прокурор зазначає, що рішення Дмитрівської сільської ради від 18 грудня 2012 про передачу у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд прийнято всупереч вимог п. ґ) ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 56 ЗК України.
Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 13 серпня 2021 року №02-598 підприємство не надавало погодження щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095.
Листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2021 року № 26689/0/2-21 повідомлено, що Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення із державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095 не приймалось.
Таким чином, на переконання прокурора, ні землекористувач, ні розпорядник земельної ділянки дозволу на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство» не надавали, у зв'язку з чим рішення Дмитрівської сільської ради від 18 грудня 2012 року суперечить вимогам ч.5 ст.116, ч.9 ст.149 Земельного кодексу України.
Згідно з листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17 серпня 2021 № 04-48/1488 управління не надавало погодження на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, тому зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулася з порушенням вимог ст. ст. 20, 186-1 ЗК України.
Крім того, Дмитрівська сільська рада перевищила повноваження, визначені ЗК України та Законом України «Про місцеве самоврядування», під час розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення, оскільки розпорядження зазначеною земельною ділянкою покладено на Бучанську РДА відповідно до вимог ч.5 ст.122, п.24 Перехідних положень ЗК України.
Спірна земельна ділянка у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрована за ОСОБА_1 як наслідок Бучанська РДА позбавлена можливості користуватися і розпоряджатися спірною земельною ділянкою лісового фонду.
За викладених обставин, рішення державного реєстратора від 19 липня 2013 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1768 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095 має бути скасоване судом з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на оспорювану земельну ділянку.
Зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
У такому разі позовну вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду.
Бучанська РДА листом від 29 вересня 2021 № 01.3-35/1334 повідомила прокуратуру про те, що ним не вживаються заходи цивільно-правового характеру, у зв'язку з відсутністю коштів на оплату судового збору.
Сам факт не звернення до суду Бучанської РДА з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісового фонду, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Бучанської РДА та для звернення до суду з позовом, що відповідає нормам цивільного законодавства і практиці Європейського суду з прав людини.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах Бучанської районної державної адміністрації Київської області 09 лютого 2024 року, згідно поштової відмітки, направив на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження того, що земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Ірпінського лісництва державного підприємства «Київське лісове господарство», і ні ДП «Київське лісове господарство», ні Кабінет міністрів України не надавали погодження щодо вилучення чи припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою. Отже реєстрація спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 здійснена з грубим порушенням вимог земельного та лісового законодавства.
Вказує, що особа не може набути статусу добросовісного володільця земельної ділянки у складі земель з особливим правовим режимом без належного дозволу уповноваженого на те органу, оскільки в силу зовнішніх, об'єктивних обставин, явних і видимих природних ознак земельної ділянки така особа, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про це, зважаючи на презумпцію знання закону. Спірна земельна ділянка не підпадає під ознаки жодного із виключень, встановлених ст. 56 Земельного кодексу України та ст. 12 Лісового кодексу України, які передбачають можливість набуття у приватну власність земель лісогосподарського призначення. Будь-які рішення щодо її вилучення та зміни її цільового призначення уповноваженими органами не приймались. Відтак, є очевидним факт належності спірної ділянки на праві титульного володіння за державою в особі Бучанської районної державної адміністрації та відповідно неможливість виникнення такого права у ОСОБА_1 .
Також зазначає, що суд першої інстанції помилково вважав, що позивачем було обрано невірний спосіб захисту порушеного права.
Вказує, що у даній справі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки. Критерієм розмежування між негаторним і віндикаційним позовами є доведення неможливості виникнення у громадянина права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення.
Посилається на те, що саме виходячи з даного критерію, прокурор обираючи належний спосіб захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, дійшов висновку про необхідність пред'явлення негаторного позову, оскільки обставини справи безумовно вказують на неможливість виникнення у громадянина права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та воля на відчуження якої державою в особі її уповноважених органів не виявлялась.
Зазначає, що місцевим судом не враховано висновки Верховного Суду, що наведені в апеляційній скарзі. Крім того, суд встановивши факт приналежності спірної земельної дільнки до земель лісогосподарського призначення, враховуючи принцип «jura novit curia», мав самостійно застосувати до спірних правовідносин положення ст. 387 ЦК України та дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог. При цьому перекваліфікація судом спірних правовідносин з негаторного на віндикаційний характер жодним чином не впливає на аргументацію сторонами своєї позиції в умовах нової кваліфікації правовідносин, оскільки як і віндикація, так і негаторний позови спрямовані на відновлення єдиного законного статусу спірної земельної ділянки - земель лісогосподарського призначення державної власності.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та надано учасникам справи 5-денний строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу з моменту отримання даної ухвали.
13 травня 2024 року Мельничук І. В. в інтересах ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
У відзиві вказує, що позиція скаржника є помилковою.
Зазначає, що Рішенням 22 сесії 6 скликання від 18.12.2012 року був затверджений «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , площею, 0,165бга» гр. ОСОБА_1
Додатково на земельні ділянки 13 громадянам в АДРЕСА_1 державним агролісництвом складено Акт обстеження земельних ділянок і нарахована відновна вартість втрат лісогосподарського виробництва на самосійну рослинність в сумі 14080,00грн. Відновна вартість втрат лісогосподарського виробництва, втому числі і ОСОБА_1 сплачена в повному обсязі.
Також, комісією Дмитрівської сільської ради складений Акт обстеження земельних ділянок, розташованих в АДРЕСА_1 . Фестевальному про те що, земельні ділянки орієнтовною площею 12,0 га знаходяться в межах населеного пункту с.Дмитрівка, відносяться до категорії сільськогосподарських земель, земля багато років не оброблялась, вкрита самосійною рослинністю, яка не відноситься до лісового фонду. Акт обстеження підписаний членами комісії в тому числі і лісничим Приміського лісництва.
Вказує, що посилання прокурора на те, що земельна ділянка відноситься до державної власності є надуманим та недоведеним.
Також посилається на те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки в даному випадку позивач мав звертатись з вимогами про витребування майна (віндикаційним позовом).
Крім того у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить поновити строк для прийняття відзиву.
Як на поважність причин пропуску строку на подання відзиву вказує, що ОСОБА_1 не отримував жодної судової повістки та не був взагалі повідомлений про розгляд даної справи. З матеріалами справи представник ОСОБА_1 ознайомилась лише 10 травня 2024 року, про що в матеріалах справи міститься відповідна розписка.
Тому вважає, що строк пропущено з поважних причин.
В матеріалах справи міститься зворотне поштове повідомлення про вручення 13 квітня 2024 року ОСОБА_1 за його зареєстрованим місцем проживання ( АДРЕСА_2 ) копії апеляційної скарги з додатками та копії ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Також з матеріалів справи встановлено, що представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Мельничук І. В. ознайомилась з матеріалами справи 10 травня 2024 року.
Однак, в матеріалах справи відсутні належні докази про повідомлення ОСОБА_1 та його обізнаність про розгляд даної справи, як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді, до 13 квітня 2024 року.
Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_1 не був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції та дізнався про наявність спору лише 13 квітня 2024 року, вже під час апеляційного перегляду рішення, апеляційний суд вважає за можливе поновити відповідачу ОСОБА_1 строк на подання відзиву та долучити відзив на апеляційну скаргу до матеріалів справи.
У судовому засіданні прокурор Філіпенко О. І. доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області Білінський О. М. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржуване рішення без змін.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Мельничук І. В. заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, вказувала що відсутні обґрунтовані підстави для скасування рішення, тому просила залишити оскаржуване рішення без змін. Також зазначала, що наразі земельна ділянка вільна від забудови.
Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь Головуючого судді Желепи О. В., пояснення представника позивача та представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна земельна ділянка площею 0,1768 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095 із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 .
Рішенням 22 сесії 6 скликання Дмитрівської сільської ради від 18 грудня 2012 «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 » вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0, 1768 га в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 , вилучити із земель запасу Дмитрівської сільської ради земельну ділянку площею 0,1768 га, розташовану у АДРЕСА_1 при умові виконання вимог, зазначених у висновках органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів; передано безоплатно ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку і віднесено її до категорії земель житлової забудови; доручено землевпорядній організації внести проект в натуру та виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 ; землевпоряднику сільської ради внести зміни в земельно-облікові документи.
29 липня 2021 заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури направив ДП «Київське лісове господарство» та Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства листа № 559 вих-21, в якому просив проінформувати чи відносилися, зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095 до земель лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 1993-2014 років (тощо, раніше у випадку наявності) ДП «Київське лісове господарство» з відображенням їх на графічних матеріалах; надати копії вищезазначених матеріалів лісовпорядкування, в тому числі протоколи лісовпорядних нарад про їх затвердження, планшети, карти-схеми, проекти організації лісового господарства, таксаційній описи, геодезичні журнали та плани лісонасаджень на території вказаної земельної ділянки; повідомити чи погоджувалось підприємством вилучення та чи затверджувалось погодження управлінням на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення із зазначеним кадастровим номером із долученням відповідних документів.
Згідно з листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17 серпня 2021 № 04-48/1488 управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095.
Листом від 13 серпня 2021 № 02-598 ДП «Київське лісове господарство» повідомило заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095 розташована на землях державного лісового фонду підприємства (Ірпінське лісництво, квартал 59, вид 5; Планшет № 3, Масштаб 1:10000). Підприємством не надавалося погодження (дозволи) щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095 цільове призначення яких змінюється не погоджувалися.
На підтвердження зазначеного ДП «Київське лісове господарство» надало копію фрагмента Планшета № 3 Ірпінського лісництва, масштаб 1:10000, копію проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «КИЇВЛІС» державного лісогосподарського об'єднання «КИЇВЛІС», копію таксаційного опису, Ірпінського лісництва, копію фрагменту плану лісонасаджень, масштаб 1:25000; копію наказу Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства від 26 липня 2019 року «Про затвердження матеріалів лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства», згідно з яким затверджено матеріали лісовпорядкування 2014-2015 років державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства.
Також у матеріалах справи наявні фрагменти з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 59 Ірпінського лісництва ДП «Київський лісгосп» і межами його таксаційних виділів відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 та 2003 років та межами, зокрема спірної земельної ділянки.
Відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2021 року № 26689/0/2-21 Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із державної власності, зокрема спірної земельної ділянки не приймалося.
Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури направив 06 вересня 2021 року до Бучанської РДА листа № 806 вих-21, в якому просив вирішити питання щодо звернення Бучанською РДА до суду з позовом до Дмитрівської сільської ради та громадян. Про результати та вжиті заходи - невідкладно проінформувати окружну прокуратуру або повідомити щодо наявних причин, які перешкоджають захисту порушених інтересів держави, з долученням відповідних підтверджуючих документів.
Бучанська РДА листом від 29 вересня 2021 року № 01.3-35/1334 повідомила окружну прокуратуру про відсутність фінансової можливості сплатити судовий збір за подання позовної заяви.
Листом від 01 жовтня 2021 року № 1257 вих-21 заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури повідомив Бучанську РДА про пред'явлення позову до суду.
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виснував, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений виключно володільцем майна, яким держава, від імені якої був пред'явлений цей позов, вже не є. Суд уважав, що належним способом захисту порушеного права в цій справі є пред'явлення прокурором віндикаційного позову.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується та зазначає, що в першу чергу з'ясуванню судом підлягає обставина наявності або відсутності порушеного права позивача. Установивши, що заявлені позивачем вимоги не знайшли свого підтвердження, суд відмовляє у задоволенні позову з підстав недоведеності порушення прав позивача. Водночас обрання неефективного способу захисту може бути підставою для відмови у позові у разі доведеності наявності порушеного права. Недоведеність позову та обрання неефективного способу захисту є взаємовиключними підставами для відмови у задоволенні позову.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 495/1485/18-ц (провадження № 61-11227св22).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, оминувши стадію з'ясування наявності або відсутності порушеного права позивача, констатував обрання прокурором неефективного способу захисту, що є підставою для скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення по суті спору судом апеляційної інстанції.
Щодо порушеного права держави
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
При вирішенні спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
Підстави набуття громадянами права власності на землю регламентовані в статті 116 ЗК Україи (тут і далі - в редакції, чинній на момент передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини перша, друга статті 116 ЗК України).
За змістом частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення(викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом (частина п'ята статті 116 ЗК України).
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Натомість Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів (частини перша, третя статті 122 ЗК України).
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша статті 55 ЗК України).
Відповідно до статті 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Відповідно до частини першої статті 57 ЛК України (в редакції, чинній на час передачі спірної земельної ділянки у власність відповідача) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Згідно з частиною третьою зазначеної статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
У справі, що переглядається, прокурор обґрунтовував порушення прав держави тим, що спірна земельна ділянка насправді належить до земель лісогосподарського призначення, перебувала в державній власності та в постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», а рішення про вилучення земельної ділянки з постійного користування та про зміну її цільового призначення уповноваженими органами не приймалися.
Надаючи оцінку таким доводам позивача, колегія суддів дослідила наявні в матеріалах справи документи, зокрема лист Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17 серпня 2021 № 04-48/1488, лист ДП «Київське лісове господарство» від 13 серпня 2021 № 02-598, копію фрагмента Планшета № 3 Ірпінського лісництва, масштаб 1:10000, копію проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «КИЇВЛІС» державного лісогосподарського об'єднання «КИЇВЛІС», копію таксаційного опису, Ірпінського лісництва, копію фрагменту плану лісонасаджень, масштаб 1:25000; копію наказу Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства від 26 липня 2019 року «Про затвердження матеріалів лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства».
З наведених документів, а також з наявних у матеріалах справи фрагментів з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 59 Ірпінського лісництва ДП «Київський лісгосп» і межами його таксаційних виділів відповідно до матеріалів лісовпорядкування станом на 2003 рік об'єктивно вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095 частково розташована на землях державного лісового фонду ДП «Київське лісове господарство» (Ірпінське лісництво, квартал 59).
При цьому підприємством не надавалося погодження навилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095 цільове призначення яких змінюється не погоджувалися.
Водночас колегія суддів не бере до уваги фрагменти з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 59 Ірпінського лісництва ДП «Київський лісгосп» і межами його таксаційних виділів відповідно до матеріалів лісовпорядкування станом на 2014 рік, за змістом яких спірна земельна ділянка повністю (а не частково) накладається на землі лісогосподарського призначення, оскільки відповідна документація виготовлена вже після передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності та є складовою земель житлової забудови, оскільки правовий режим земель визначається насамперед з огляду на їх місце розташування. Сам по собі факт передачі спірної земельної ділянки у власність відповідача як земель житлової забудови не змінює її правового режиму з урахуванням наявності на цій землі лісової рослинності.
З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги і наданий відповідачем висновок НААНУ Інституту землекористування.
Суд апеляційної інстанції критично оцінює акт обстеження спірної земельної ділянки, складений комісією Дмитрівської сільської ради, згідно з яким земельна ділянка вкрита самостійною рослинністю, яка не відноситься до лісового фонду, оскільки посадові особи Дмитрівської сільської ради не є уповноваженими особами з розмежування правового режиму окремих видів рослинності, а висловлене ними твердження суперечить наданій прокурором документації.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.
Як ЄСПЛ у своїй практиці, так і Велика Палата Верховного Суду дотримується підходу, за якогов силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння чи про її повернення у власність держави.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу напояснення представника відповідача, який наголошував на тому, що ОСОБА_1 , отримавши спірну земельну ділянку у власність, здійснив оплату за кожне дерево, яке розташоване на ній.
Відповідно до пункту 11 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою КМУ від 01 серпня 2006 року № 1045 відновна вартість зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, що відведена в установленому порядку фізичній або юридичній особі (крім відновної вартості зелених насаджень, посаджених (створених) цією особою), сплачується під час передачі такої ділянки у власність відповідної особи.
Відтак, сплативши відновну вартість багаторічних зелених насаджень, які знаходяться на спірній земельній ділянці (зокрема, хвойних дерев), відповідач не міг не усвідомлювати, що він набуває право власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, право розпорядження якою належить не Дмитрівській сільській раді, а Бучанській РДА в Київській області.
Оскільки спірна земельна ділянка за встановлених апеляційним судом обставин частково накладається на землі лісогосподарського призначення та перебувала в користуванні ДП «Київське лісове господарство», а рішення про її вилучення з постійного користування вказаного підприємства і про зміну цільового призначення земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, то доводи прокурора про порушення прав держави внаслідок передання такої земельної ділянки у власність ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження при розгляді спору судом.
Відтак апеляційний суд виснує про незаконність рішення 22 сесії Дмитрівської сільської ради 6 скликання від 18 грудня 2012 року та відсутність правових підстав для передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Щодо обраного прокурором способу захисту порушеного права держави
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, та додатково зазначила, що у вказаному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі № 676/62/17 (провадження № 61-7083св19) де зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.
За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини.
Отже, зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Аналогічні висновки зроблені, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18 (провадження № 61-12012св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21) та від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (провадження № 61-8403св21).
Оскільки в справі, що переглядається, спірна земельна ділянка частково накладається на землі лісогосподарського призначення, то прокурор звернувся до суду з належною та ефективною вимогою, спрямованою на відновлення порушеного права держави, а саме з негаторним позовом про повернення земельної ділянки у власність держави, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки.
За таких обставин колегія суддів заяву Дмитрівської сільської ради про застосування наслідків спливу позовної давності не аналізує.
Задоволення апеляційним судом вимоги про повернення земельної ділянки, яка є підставою для проведення відповідних реєстраційних дій, усуває необхідність у пред'явленні позивачем та, відповідно, задоволенні судом іншої вимоги позову про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 4121738 від 19 липня 2013 року.
Відсутні підстави і для задоволення вимоги позову визнання недійсним рішення 22 сесії Дмитрівської сільської ради 6 скликання від 18 грудня 2012 року, правомірність якому надана апеляційним судом у мотивувальній частині цієї постанови.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.
У постанові від 22 червня 2022 року у справі №676/1795/20 Верховний Суд, констатувши, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки, зазначив, що оспорення розпорядження органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про передачу такої земельної ділянки у власність фізичної особи не є необхідним, оскільки суд у будь-якому випадку зобов'язаний надати йому оцінку в мотивувальній частині судового рішення, що й було зроблено судом апеляційної інстанції в цій справі. За таких обставин пред'явлення прокурором окремої позовної вимоги про скасування розпорядження органу державної влади не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права.
З огляду на викладене, на переконання колегії суддів, вимога про повернення земельної ділянки в повному обсязі реалізує суть, зміст та мету пред'явлення негаторного позову й не передбачає обов'язкового пред'явлення вимог про скасування державної реєстрації речових прав і їх обтяжень чи оспорення рішення органу місцевого самоврядування.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).
З огляду на наведене нормативно-правове обґрунтування апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги прокурора, скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову шляхом задоволення вимоги прокурора про усунення перешкод у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1768 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095, що розташована в межах села Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 .
У задоволенні інших позовних вимог слід відмовити з огляду на їх невідповідність критеріям ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимогю
У порядку розподілу судових витрат апеляційний суд стягує з Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області та ОСОБА_1 в рівних частках з кожного на користь Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області судовий збір у розмірі 5 675 грн 00 к.
Розрахунок: судом задоволено одну вимогу прокурора. До суду першої інстанції за одну вимогу немайнвого характеру прокурор мав сплатити 2 270 грн., до апеляційного суду відповідно 3405 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської областіна рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року - задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позов заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області - задовольнити частково.
Усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1768 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5095, що розташована в межах села Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 .
Стягнути з Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області та ОСОБА_1 , в рівнитх частках, на користь Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області судовий збір 5 675 грн 00 к.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 червня 2024 року.
Головуючий суддя О. В. Желепа
Судді О. Ф. Мазурик
О. В. Немировська