П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 946/8546/23
Перша інстанція: суддя Бурнусус О.О.,
рішення суду першої інстанції
прийнято 21.02.2024, у м. Ізмаїл,
Одеська область
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому з урахуванням уточнень, просила суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 112182 від 17.10.2023 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 5100 гривень за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 203 КУпАП.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова № 112182, складена відповідачем відносно неї 17.10.2023 року в пункті пропуску для міжнародного автомобільного сполучення «Рені», про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, передбачене ч.3 ст.203 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн., є незаконною оскільки винесена на підставі пп.2 п.2 Порядку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою КМУ від 15.02.2012 року за № 150, в той час як позивача є громадянкою України. Відтак, вважає, що у даному випадку відсутній склад адміністративного правопорушення.
Відповідач проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні мотивуючи тим, що позивачка є громадянкою України, документована паспортом громадянки України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , за яким здійснювала перетин держаного кордону України в період 2022-2023 років у 6 випадках. Разом з тим, як зауважував відповідач, позивачка також є громадянкою Румунії, документована паспортним документом громадянки України № НОМЕР_3 та за вказаним паспортним документом здійснювала перетин державного кордону України у 34 випадках. Останній раз перетнула державний кордон України з Румунії до України саме за паспортним документом громадянки Румунії № НОМЕР_3 , тобто у вказаний час перебувала на території України як громадянки Румунії. Також ОСОБА_1 20.03.2024 року притягувалась за ч.2 ст.203 КУпАП.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 лютого 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення № 112182 від 17.10.2023 року за ч. 3 ст. 203 КУпАП відносно ОСОБА_1 і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано на вказане рішення суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги військова частина НОМЕР_1 зазначає, що 17.10.2023 під час перетину державного кордону України у пункті пропуску для міжнародного автомобільного сполучення «Рені» громадянка Румунії ОСОБА_1 пред'явила на паспортний контроль паспортний документ громадянина Румунії № НОМЕР_3 . Під час внесення інформації до відомчої бази даних відбулось спрацювання відомчої системи ДПС України ІТС «Гарт-1/П» щодо перевищення даною особою термінів перебування на території України. Під час перевірки паспортного документу службовою особою відповідача було встановлено, що громадянка Румунії ОСОБА_1 перевищила термін перебування іноземних громадян на території України на 18 діб. В подальшому, під час перевірки даної інформації також було встановлено, що громадянка Румунії ОСОБА_1 вже притягалась до адміністративної відповідальності за скоєння ідентичного правопорушення 20.03.2023 за ч.2 ст.203 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700грн., яким ОСОБА_2 сплатила, що на думку відповідача підтверджує, що у правовідносинах з державою Україна позивачка вважає себе громадянкою Румунії. Отже, як наголошується скаржником, оскільки 17.10.2023 під час винесення спірної постанови №112182 було встановлено повторність скоєного правопорушення та враховано всі обставини, які кваліфікують суть скоєного адміністративного правопорушення, спірна постанова була прийнята правомірно та обґрунтовано. Апелянт також зауважує, що всі доводи та докази які надані позивачкою під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції не відповідають дійсності, у зв'язку із тим, що вона особисто була присутня під час винесення постанови про накладення адміністративного стягнення 17.10.2023р., про що свідчать її підписи у процесуальних документах та підтвердила той факт, що порушила порядок перебування на території України через сімейні обставини. Окрім того, скаржник також звертає увагу на те, що під час складання процесуальних документів для позивачки залучався перекладач. Також і під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка зазначала, що не розуміє українську мову та рідною для неї є румунська. Отже, як зазначається апелянтом, дана громадянка має подвійне громадянство в Україні, що є порушенням прямої норми конституції та навмисно використовує 2 паспортні документи з метою уникнення реєстрації іноземців на території України. Однак, судом першої інстанції при розгляді даної справи було враховано лише той факт, що ОСОБА_1 являється громадянкою України, а про те, що вона порушила законодавство як громадянка Румунії та дії вчинені представниками Державної прикордонної служби були стосовно громадянки Румунії не враховано.
Від позивача поштою до апеляційного суду надійшли додаткові документи, повідомлення про отримання кореспонденції апеляційного суду, направленої на її адресу, а також інформацією з її автобіографії.
В судове засідання призначене на 13.06.2024 сторони або їх представники не з'явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи.
Позивачка про причини неприбуття апеляційний суд не повідомила. Заяв про відкладення чи перенесення апеляційного розгляду справи не надала.
Від військової частини НОМЕР_1 надійшла заява 06.06.2024 про подальший розгляд справи без участі представника військової частини НОМЕР_1 в письмовому провадженні без виклику сторін.
Відтак, враховуючи приписист.311 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
За приписами ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.10.2023 старшим прикордонних нарядів в пункті пропуску винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №112182, якою позивача визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 3 ст.203 КУпАП, з накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 5100 грн., за те, що 17.10.2023 року о 14:40 год. в міжнародному пункті пропуску для міжнародного автомобільного сполучення «Рені» під час прикордонного оформлення на виїзд з України громадянка Румунії ОСОБА_1 відбулось спрацювання бази даних з порушенням законного терміну перебування на території України на 18 діб, вдруге протягом року, чим порушила вимоги пп.2 п.2 Постанови КМУ № 150 від 15.02.2012 року «Про затвердження порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України».
З копії паспорта громадянина України № НОМЕР_4 , виданого 01.12.2020 року органом - 5119, суд першої інстанції встановив, що цей паспортний документ належить він позивачу.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_4 , виданого 01.12.2020 року органом 5119, тому не може бути суб'єктом адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 203 КУпАП, за якою притягнута до відповідальності оскаржуваною постановою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Виходячи зі змісту статті 8 Конституції України щодо визначення і дії в Україні верховенства права, положення статті 62 цього Закону розповсюджуються і на обвинувачення особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Пунктом 7 частиною 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
У відповідності до ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі-КУпАП).
Частинами першою та другою статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За приписами ч.1 ст.203 КУпАП перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні не більш як на 30 днів, а так само недодержання ними встановлених законодавством вимог транзитного проїзду через територію України або вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування),-тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ч.2 ст.203 КУпАП, перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В свою чергу, адміністративна відповідальність за ч.3 ст.203 КУпАП настає за дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення.
Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ №150 від 15.02.2012 року, визначається процедура продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Згідно підпункту 2 пункту 2 Порядку іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
Таким чином дія зазначених нормативних актів поширюється на іноземців та осіб без громадянства.
Законом України «Про громадянство України» дано визначення термінів «Іноземець» та «Особа без громадянства», відповідно до яких:
іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Разом з тим, згідно вказаного закону громадянином України є особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Документами, що підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до принципу єдиного громадянства, закладеного в ст. 2 зазначеного закону, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Як свідчать встановлені судом першої інстанції обставини даної справи, 20.03.2023 року громадянка Румунії ОСОБА_1 притягувалась до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП, про що складено постанову № 111304.
Разом з цим, з наявних у справі доказів вбачається також, що позивачка - ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_4 , виданого 01.12.2020 року органом - 5119.
При цьому, суб'єктом відповідальності за ч.3 ст.203 КУпАП може бути виключно іноземець або особа без громадянства.
Враховуючи викладене, оскільки позивачка ОСОБА_1 є громадянкою України, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вона не може бути суб'єктом адміністративної відповідальності за ч.3 ст.203 КУпАП, за якою притягнута до відповідальності оскаржуваною постановою, що свідчить про протиправність винесеної відповідачем постанови.
Відповідно до ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, з врахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства, доведення факту неправомірності дій позивача покладається на відповідача.
Підсумовуючи усе вищевикладене у сукупності, судова колегія за наслідком апеляційного перегляду судового рішення у даній справі прийшла висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття спірної постанови, а відтак висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом скасування спірної постанови є правильним та обґрунтованим.
Відповідно до ч.3.ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на приписи наведеної норми, враховуючи вірно встановлену судом першої інстанції протиправність прийнятої спірної постанови, суд першої інстанції також вірно виснував про необхідність закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Колегія суддів оцінює критично посилання скаржника на те, що позивачка має подвійне громадянство та таке є порушення вимог конституції України, адже спірним питанням у межах даної справи є правомірність прийняття постанови відповідача, якою позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності не за порушення вимог Конституції України та наявність у неї подвійного громадянства, а конкретно за перевищення терміну перебування на території України вчинене особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, тобто з ознакою повторності.
З огляду на викладене, також оцінюються критично посилання апелянта й на те, що раніше громадянка Румунії ОСОБА_1 вже притягувалась до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП, та сплатила накладне на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 1700грн.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги загалом є неґрунтовними, спростовуються викладеним вище, висновків суду не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції відповідає встановленим ст. 242 КАС України вимогам.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст.243, 250, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 лютого 2024 року у справі №946/8546/23 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач Т.М. Танасогло
Судді О.О. Димерлій Ю.В. Осіпов