П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/14194/23
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
додаткове рішення суду першої інстанції
прийнято 22.01.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
У червні 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Головного управління ДПС у м. Київ, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування або своєчасне не нарахування єдиного внеску.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Головного управління ДПС у м. Київ, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування або своєчасне не нарахування єдиного внеску. Визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 26 листопада 2019 року № 00027403306, № 00027393306 та № 00027413306. Визнано протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 26 листопада 2019 року № 0003103306. Визнано протиправними та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування або своєчасне не нарахування єдиного внеску Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 26 листопада 2019 року № 0006913306 та № 0006923306.
15.01.2024 р. представником позивача до Одеського окружного адміністративного суду було надано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі та вирішити питання щодо розподілу судових витрат в частині судового збору у розмірі 1 073,60 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Від представника відповідача будь-яких заперечень стосовно заяви до суду першої інстанції не надходило.
22 січня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у даній справі ухвалив додаткове рішення, яким задовольнити заяву представника позивача та стягнув солідарно з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням, відповідач - ГУ ДПС у м. Києві подало на вказане додаткове рішення апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що вказаний позивачем розмір заявленої правничої допомоги є безпідставним та необґрунтованим. На думку скаржника, приписи ст. 55 КАС України дають право ФОП ОСОБА_1 представляти інтереси позивача у цій справі, не залучаючи при цьому адвоката. Окрім того, скаржник звертає уваги на приписи ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», які визначають, що розмір гонорару має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час, втім у спірній ситуації, на думку ГУ ДПС у м. Києві, вбачається явне завищення часу по наданим послугам, що спричиняє збільшення розміру правничої допомоги.
На підставі ст. 311 КАС України, справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
За приписами ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового судового рішення в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Ухвалюючи додаткове рішення у даній справі, суд першої інстанції, проаналізувавши приписи ст.ст.132, 134, 139 КАС України, прийнявши до уваги надані позивачем письмові докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, врахувавши критерії обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності, складність справи, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, суд першої інстанції дійшов висновку, що співмірним розміром судових витрат пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу у даному випадку є 4000,00 грн, які суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань солідарно з відповідачів.
Надаючи оцінку обґрунтованості висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, на підтвердження понесення витрат на правову допомогу представником надано до суду: Договір про надання правничої допомоги №1 від 20.01.2023 року, Розрахунок вартості послуг (гонорару) від 20.04.2023 р., акти надання послуг № № 1, 2 від 20.04.2023 р. та від 14.06.2023 р., квитанцію прибуткового касового ордеру №1 від 20.04.2023 р. на сплату грошових коштів у сумі 2000 грн. позивачем адвокату Лодига М.Т. та квитанцію прибуткового касового ордеру №2 від 20.04.2023 р. на сплату грошових коштів у сумі 2000 грн. позивачем адвокату Лодига М.Т.
Відтак, загальна сума понесених позивачем витрат на правову допомогу складає 4 000,00 грн.
Частина 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до статті 19 наведеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Дослідивши наявні у справі докази, надані в обґрунтування й доведення витрат на правничу допомогу, які позивач поніс у зв'язку із розглядом цієї справи в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що позивач підтвердив фактичне надання йому правничої допомоги, пов'язаної з представництвом інтересів в судів першої інстанції під час розгляду цієї справи (зокрема у вигляді складання заяв, процесуальних документів, тощо), обсяг виконаних робіт/наданих послуг.
Надані позивачем документи до матеріалів справи доводять факт понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката в розглядуваній справі, розкривають зміст та обсяг наданих послуг.
Разом з цим, судова колегія також приймає до уваги й те, що на час розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення, заперечень від відповідача - апелянта, щодо зменшення витрат на правничу допомогу від відповідача не надходило.
Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо питання наявності у суду можливості самостійно зменшувати розмір витрат на правничу допомогу за відсутності відповідного клопотання відповідача (суб'єкта владних повноважень).
Відповідна заборона також прямо закріплена у ч. ч. 6, 7 ст.134 КАС України, відповідно до якої у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на викладене, в контексті надання оцінки доводам апеляційної скарги, судова колегія зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, та вирішуючи її по суті, суд має детально визначити чи підтверджуються вони документально (реально понесені) чи заявлених розмір відповідає визначеним приписами КАС України критеріям та чи є такі витрати співмірними зі складністю справи та здійсненими стороною діями під час розгляду спору, а не автоматично стягувати увесь заявлений стороною до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Суд першої інстанції також врахував, як вбачається з додаткового рішення, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості, обґрунтованості та пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, зокрема, як складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони тощо.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Як свідчать встановлені обставин справи, суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення детально дослідив надані позивачем документи в частині вирішення питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, оцінив заявлені витрати позивачем з урахуванням їх обґрунтованості та необхідності.
Отже, за висновком колегії суддів, під час прийняття оскаржуваного додаткового рішення, суд першої інстанції дотримався вищенаведених вимог та врахувавши складність справи, задоволення позовних вимог, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., які підлягають стягненню солідарно з відповідачів.
Скаржником не конкретизовано належним чином неспівмірності стягнутої суми з обсягом (об'ємом) виконаних адвокатом робіт/наданих послуг.
Апелянт не наводить жодних обґрунтувань та не надає будь-яких доказів завищення присудженої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу, або невідповідності такого розміру середнім ринковим цінам адвокатських послуг, не надає власного розрахунку витрат на правничу допомогу, які на думку ГУ ДПС у м. Києві будуть відповідати таким вимогам та будуть розумними і співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, ціною позову тощо. Натомість, апелянт просить відмовити у відшкодуванні витрат на правничу допомогу повністю.
Посилання апелянта у скарзі на те, що приписи ст.55 КАС України надають право ФОП ОСОБА_1 представляти інтереси позивачки у цій справі не залучаючи при цьому адвоката, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними.
Так, статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Крім того, статтею 16 КАС України регламентовано, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
При цьому, таке право (право на професійну правничу допомогу) не ставиться у залежність від юридичного статусу сторони у справі, чи інших будь-яких обставин.
Інші (та загалом) доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив додаткове судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків цього рішення суду, а тому підстав для скасування додаткового рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає розглядувану апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а додаткове рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №420/14194/23 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач Т.М. Танасогло
Судді Ю.В. Осіпов О.О. Димерлій