П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/12182/23
Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,
повний текст судового рішення
складено 26.01.2024, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої суддівської винагороди,-
У вересні 2023 року ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, з вимогами:
« 1. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2270 грн., з 1 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн. та з 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн.
2. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн., на 1 січня 2022 року складає 2481,00 грн., на 1 січня 2023 року складає 2684,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу а матеріальної допомоги за 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
3. Стягнути з Територіальне управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області на користь судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно.
4. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Центрального районного суду міста Миколаєва Черенковій Наталі Петрівні недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно …».
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначала, що розмір суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно, визначений позивачу із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102 грн, не відповідає вимогам Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів». На думку позивача, що Державна судова адміністрація України мала забезпечити Територіальне управління ДСА України в Миколаївській області належними асигнуваннями на проведення видатків на виплату суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року в розмірі 2270 грн., на 01 січня 2022 року в розмірі 2481 грн.. на 1 січня 2023 року в розмірі 2684 грн., а Управління мало здійснити відповідні нарахування та виплати, на рівні встановленому спеціальним законом. Неналежне виконання відповідачами своїх обов'язків призвело до того, що сума суддівської винагороди позивача є меншою, ніж як вважає позивач, мала бути обчислена виходячи з тієї величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлена Законами України Про Державний бюджет України на відповідні 2021, 2022 та 2023 роки. Указане, на думку позивача свідчить про порушення відповідачами його права на належне матеріальне забезпечення та права на мирне володіння майном («легітимні очікування»).
ТУ ДСА України в Миколаївській області позов не визнало, вважало вимоги позивача необґрунтованими та просило відмовити у задоволенні позову мотивуючи зокрема тим, що як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня Територіальне управління не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм законів, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Цей показник з 01.01.2021 є незмінним та дорівнює 2102грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подала на вказане судове рішення апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.01.2024р. та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує, що виплата суддівської винагороди регулюється ст. 130 Конституції України та ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин - щодо виплати суддівської винагороди, застосовуватись не можуть.
За доводами апелянта, виходячи з приписів спеціального законодавства, яке регулює спірні правовідносини, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Також, скаржниця звертає увагу, що у розумінні вимог ЗУ «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп. При цьому, судді до соціальної демографічної груп не відносяться, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_2 наголошує, що незважаючи на те, що у статті 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено окрім прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року також і таку величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, зміни у ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, та у ЗУ «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносились. Водночас, фактично Закони Про Державний бюджет України на 2021, 2022 та 2023 роки змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що не узгоджується із приписами спеціального законодавства, яке регулює спірні правовідносини, адже указані закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Так, у спірних правовідносинах наявні спеціальні норми, які регулюють питання визначення базового посадового окладу судді.
Отже, у підсумку, ОСОБА_1 вважає, що відповідач протиправно при визначенні розміру її суддівської винагороди за період з 01.01.2021р. по 30.09.2023р. використовував розмір прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді -2102,00 грн., та є меншим за передбачений спеціальним законодавством розмір прожиткового мінімуму встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній документів.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановив суд першої інстанції Позивач і відповідач -1 у заявах по суті справи визнали, що при обчисленні суми суддівської винагороди позивача (суддя місцевого суду) у 2021, у 2022 та у 2023 роках Управління виходило з того, шо оклад судді дорівнює 69 366 грн (30 х 2 102 грн = 63 060 грн х 1, 1).
При цьому, за твердженнями позивачки, її оклад мав дорівнювати: у 2021 році - 74 910 грн (30 х 2 270 грн = 68 100 грн х 1,1), у 2022 році - 81 873 грн (30 х 2 481 грн = 74 430 грн х 1,1), у 2023 році - 88 572 грн (30 х 2 684 грн = 80 520 грн х 1, 1).
Суд першої інстанції ґрунтовно також відзначив, що спір щодо розміру суддівської винагороди позивача виник виключно в частині базового розміру посадового окладу, а саме того, яка мала бути врахована сума прожиткового мінімуму, - 2 102 грн (прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення балового розміру посадового окладу судді) чи 2 270 (прожитковий мінімум з 1 січня 2021 року на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб), 2 481 грн (прожитковий мінімум з 1 січня 2022 року на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб), 2 684 грн (прожитковий мінімум з 1 січня 2023 року на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб) відповідно, що й зумовило звернення до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності в діях відповідачів ознак протиправності у спірних правовідносинах щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 30.09.2023р., що виключає задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Статтею 130 Конституції України установлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 11.03.2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці» (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 року №6-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 18.06.2007 року №4-рп/2007, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013, від 19.11.2013 року №10-рп/2013, від 08.06.2016 року №4-рп/2016, від 04.12.2018 року №11-р/2018, від 18.02.2020 року №2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).
Відповідно до п.62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 року №969/2019.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч.1 ст.124 Конституція України).
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (далі-Закон № 1402-VІІІ).
За приписами статті 4 Закону № 1402-VІІІ судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Стаття 135 Закону № 1402-VІІІ закріплює, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (частина третя статті 135 закону №1402-VIII згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII).
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1, 2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб.
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Виходячи з приведених вище законодавчих приписів, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд також відзначає, що у розумінні вимог ст.46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
За приписами ст.1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Аналіз положень Закону № 966-XIV свідчить про те, що цим Законом не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV.
Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" і за приписами цього закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Законом №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Законом № 1402-VIII, який є спеціальним для спірних правовідносин, закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
У свою чергу, протягом спірного періоду, розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб щорічно встановлювались відповідними Законами про Державний бюджет.
Так, статтею 7 Закону № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189,00 гривень, з 01 липня - 2294,00 гривні, з 01 грудня - 2393,00 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
- працездатних осіб: з 01 січня - 2270,00 гривень, з 01 липня - 2379,00 гривень, з 01 грудня - 2481,00 гривня;
- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102,00 гривні.
Статтею 7 Закону № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону № 2710-IX установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
працездатних осіб - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Водночас, колегія суддів наголошує, що розмір суддівської винагороди визначається саме ст. 135 Закону № 1402-VIII, який у спірних правовідносинах є спеціальним та має пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік»
Будь-яких змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Між тим, як ґрунтовно відзначала ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі, Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Водночас, колегія суддів наголошує, що Закон України Про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22).
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на 01 січня 2022 року (2481 грн.), на 01 січня 2023 року (2684 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у спірний період з 01.01.2021 року по 21.07.2023 року, на підставі положень статей 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» , - є неправомірною.
Такий висновок зроблено Верховним Судом у подібних правовідносинах (постанова від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а).
Указане своєю чергою свідчить про неправильність визначення ТУ ДСА у спірних правовідносинах розрахункової величини посадового окладу позивача, відмінної від тієї, яка встановлена спеціальним законом, що призвело до порушення прав позивача на отримання суддівської винагороди у період з 01.01.2021 по вересень 2023 року включно, у належному розмірі.
З огляду на вказане вище, нарахування та виплати позивачеві щомісячних доплат у період з 01.01.2021 по вересень 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року по вересень 2023 року у розмірі 2102 грн. також є неправомірним.
Висновок апеляційного суду в цій справі узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, наведеними зокрема, у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 15 серпня 2023 року у справі №20/19262/21-а.
З приводу обраного позивачем способу захисту порушених прав, колегія суддів зазначає наступне.
Зі змісту матеріалів справи вбачається та відповідачами не заперечується, що обчислення суддівської винагороди позивачці - ОСОБА_1 у спірному періоді проведено із застосуванням приписів ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Отже, приймаючи до уваги те, що відповідно до Закону № 1402-VIII єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій -ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у спірному випадку ТУ ДСА було зобов'язано обчислити позивачу суддівську винагороду та щомісячних доплат у період з 01.01.2021р. по вересень 2023 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на станом на 01.01.2021 в розмірі - (за 2021 рік) у розмірі 2270,00 грн., встановленого станом на 01.01.2022 року (за 2022 рік) у розмірі 2481,00 грн., та встановленого станом на 01.01.2023р. (за 2023 рік по вересень 2023р. включно) у розмірі 2684 грн.
Оскільки функції по нарахуванню та виплаті позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення покладені на ТУ ДСА в Миколаївській області, то належним способом захисту та відновлення прав позивача у даній справі має бути визнання дій цього органу по невиплаті позивачу цих сум у належному розмірі за спірний період протиправними та зобов'язання відповідача - ТУ ДСА в Миколаївській області нарахувати та виплатити позивачу такі суми у належному розмірі з урахуванням вже виплачених сум та утриманням з них передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Окрім того, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до правил частин третьої, четвертої статті 148 Закону України Про судоустрій і статус суддів, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
За визначенням ч.ч.1,2 ст.22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів.
Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
У відповідності до п.п. 1-3 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
З огляду на вимоги ст.ст. 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у взаємозв'язку з приписами ч.ч.1, 2, 5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Отже, ТУ ДСА в Миколаївській області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затверджувала у його кошторисах на відповідний рік.
Ту обставину, що розрахунок виплачених позивачу у спірний період сум суддівської винагороди та щомісячних доплат, виходячи із бюджетних асигнувань, ТУ ДСА в Миколаївській області не заперечує.
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 року (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
За наведеного вище, апеляційний суд також вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА в Миколаївській області для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди з доплатами за період з 01.01.2021 року по 30.09.2023 року.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 року у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 року у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 року у справі №120/19262/21-а.
Інші вимоги позивача є необґрунтованими, та не підлягають задоволенню.
Підсумовуючи викладене у сукупності, за наслідками апеляційного перегляду судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення необґрунтованого судового рішення, яке не відповідає встановленим ст. 242 КАС України вимогам.
Приписами ч.1 ст.317 КАС України визначено підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення - неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає наявними підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .
При цьому, колегія суддів також звертає увагу, що у своєму позові позивачка вважаючи протиправним нарахування їй за спірний період суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року та з 1 січня 2023 року у розмірі 2102,00 грн., у прохальній частині позову невірно вказала розмір такого прожиткового мінімуму, у зв'язку із чим, задовольняючи її позовні вимоги, судова колегія користуючись наданим процесуальним правом вважає за доцільне викласти резолютивну частину судового рішення виправивши допцщену позивачкою у позові помилкиу.
Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі № 400/12182/23 - скасувати.
Ухвалити у даній справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року та з 1 січня 2023 року у розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн., на 1 січня 2022 року складає 2481,00 грн., на 1 січня 2023 року складає 2684,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу а матеріальної допомоги за 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Центрального районного суду міста Миколаєва Черенковій Наталі Петрівні недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач Т.М. Танасогло
Судді Ю.В. Осіпов О.О. Димерлій